Постанова № 58900379, 07.07.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2016 р.Справа № 914/37/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддівГриців В.М. Давид Л.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ВЕЕМ-Будсервіс б/н від 06.06.2016 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.05.2016 року

у справі №914/37/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ВЕЕМ-Будсервіс, м. Львів

до відповідача ОСОБА_1 економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Львівської міської ради, м.Львів

про зміну договору

За участю представників :

від позивача ОСОБА_2 представник;

від відповідача ОСОБА_3 представник;

від третьої особи ОСОБА_3 представник;

Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/37/16 розподілено до розгляду судді доповідачу Кордюк Г.Т., введено до складу судової колегії суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.16 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадженя справу призначено до розгляду на 07.07.16.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.05.16 у справі № 914/37/16 (головуючий суддя Щигельська О.І., судді Кітаєва С.Б., Сухович Ю.О.) в задоволенні позову відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що норма, зафіксована у ч.5 ст.30 Закону України Про регулювання містобудівної діяності може бути застосована у правовідносинах сторін щодо сплати пайового внеску ТзОВ Компанія ВЕЕМ-Будсервіс при будівництві 9-ти поверхового житлового будинку з вбудованими автостоянками на вул. А. Лінкольна, 23, не будучи включеною у відповідний договір.

Крім того, судом зроблено висновок, що позивачем не доведено істотності порушення умов договору відповідачем, яке в силу ч.2 ст.651 ЦК України є підставою для його зміни чи розірвання.

Не погоджуючись з рішення місцевого господарського суду, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 18.05.16 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

При цьому скаржник посилається на те, що місцевим господарським судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, апелянт зазначає про те, що висновок суду першої інстанції стосовно того, що позивач не звертався до відповідача про зменшення пайового внеску є безпідставним, оскільки позивачем було надано суду першої інстанції звернення до Львівської міської ради, з відміткою про отримання, про зменшення його пайового внеску на вартість прийнятих та перевірених Львівською міською радою інженерних мереж.

Також, апелянт вказує на те, що відповідач у своїх додаткових поясненнях від 09.03.16 вказав, що жодним чином не заперечує проти застосування у взаємовідносинах сторін норм ч.5 ст.30 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім того, скаржник вважає, що місцевим господарським судом не взято до уваги, що, на думку апелята, право на зменшення пайового внеску належить Львівській міській раді, а тому застосування чи не застосування у взаємовідносинах з субєктом господарської діяльності ч.5 ст.30 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» є виключним правом Львівської міської ради.

7 липня 2016 року до суду апеляційної інстанції від відповідача та третьої особи надійшов спільний відзив на апеляційно скаргу, в якому зазначено про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду та безпідставність доводів апеляційної скарги.

Зокрема, вказано на те, що намір позивача продублювати у договорі норму Закону є безпідставним. Крім того, відповідачем та третьою особою зазначено, що порядок сплати пайового внеску забудовниками на території м.Львова врегульовано Положенням про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 03.04.2008 року № 1697. У вказаному Положенні зазначено, що міська рада окремою ухвалою за погодженням з постійною комісією фінансів та плануваня бюджету, постійною комісією архітектури, містобудування та охорони історичного середовища і постійною комісією економічної політики повністю або частково може звільнити замовника від сплати пайового внеску.

Таким чином, на думку зазначених осіб, оскільки на дату звернення з даним позовом відповідна ухвала Львівської міської ради не приймалася, відтак правові підстави для зменшення розміру пайового внеску відсутні.

Присутні у судовому засіданні представники навели свої доводи, міркування та заперечення, викладені безпосередньо в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши пояснення присутніх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Львівської області від 18.05.16 у даній справі з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між ОСОБА_1 економічної політики Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія ВЕЕМ-Будсервіс (замовник) укладено договір про пайову участь №105 будівництво 9-ти поверхового житлового будинку з вбудованими автостоянками на вул. А. Лінкольна, 23 від 27.07.2011р..

Відповідно до умов укладеного договору, замовник зобовязався здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому цим договором та Законом України Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва (п.1.1).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання технічних умов №15-5509 від 12.09.2007р., виданих Львівським міським комунальним підприємством Львівводоканал на водопостачання та водовідведення обєкта містобудування, будівництво якого здійснюється замовником, та попередніх технічних умов на теплопостачання зазначеного багатоквартирного житлового будинку, лист Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго №09-360 від 19.02.2007р., та згідно з ухвалою Львівської міської ради від 14.07.2015р. №4961 Про прийняття у власність територіальної громади м.Львова обєктів теплопостачання, водопостачання та водовідведення (а.с.58), ТзОВ Компанія ВЕЕМ-Будсервіс передано у власність територіальної громади м.Львова інженерні мережі (водопровідні, каналізаційні та зовнішні теплові) на вул.Лінкольна, 23а поза межами земельної ділянки відведеної для будівництва житлового будинку, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі від 24.07.2015р., підписаними повноважними представниками ОСОБА_1 житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради та ТзОВ Компанія ВЕЕМ-Будсервіс (а.с.62-64).

Зважаючи на наведене, 14.12.2015р. ТзОВ Компанія ВЕЕМ-Будсервіс звернулося до ОСОБА_1 економічної політики Львівської міської ради із листом, в якому викладено пропозицію про доповнення зазначеного договору пунктом 2.2.1 в такій редакції: 2.2.1. У відповідності до п.5 ст.30 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі Замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність (власність територіальної громади м. Львова). (а.с.15).

ОСОБА_1 економічної політики Львівської міської ради у відповідь на вказане звернення, листом №23-3127 від 21.12.2015р., відмовлено у доповненні договору від 27.07.2011р. №105 вказаним пунктом, зважаючи на відсутність правових підстав для вчинення таких дій (а.с.16).

У звязку з наведеними обставинами, ТзОВ Компанія ВЕЕМ-Будсервіс звернулося до ОСОБА_1 економічної політики Львівської міської ради з позовом про зміну зазначеного договору про пайову участь, доповнивши його вищевказаним пунктом 2.2.1 в редакції позивача.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У відповідності до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір, згідно зі ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як зазначено вище, відповідачем відмовлено позивачу у внесенні змін в договір про про пайову у часть від 27.07.11 №105 у звязку із відсутні правових підстав для цього.

З матеріалів справи вбачається, що, зокрема обгрунтвуючи позов, Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ВЕЕМ-Будсервіс посилається на ст.652 ЦК України. Щодо цього колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що частиною 1 статті 652 цього Кодексу передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Частиною 2 статті 652 вказаного Кодексу встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Статтею 652 Цивільного кодексу України передбачається, що у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Частиною 4 статті 652 ЦК України встановлено, що зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

За змістом норм вказаної статті сторони, укладаючи договір, розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Однак, в ході виконання договору можуть виявлятися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (постанова ВСУ у справі №3-63гс12 від 11.12.12).

Разом з цим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» набув чинності 12 березня 2011 року. Таким чином, на момент укладення договору про пайову участь від 27.07.11 № 105, ч.5 ст.30 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» вже діяла, а тому апелянт не був позбавлений можливості усунути неточності та внести зміни у договір про пайову участь на стадії його укладення. Відтак, вимога позивача не може бути задоволена судом з посиланням на ст. 652 ЦК України, у звязку із зміною істотних обставин.

Крім того, позивачем не доведено винятковості обставин для зміни договору за рішення суду та не обґрунтовано що розірвання договору потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання на умовах, змінених судом.

Також, оцінюючи матеріали справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених ч. 5 ст. 30 цього Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Так, відповідно до ч.5 ст.30 вказаного Закону, якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.

Таким чином, з наведеного вбачається, що зменшення розміру пайової участі на суму кошторисної вартості інженерних мереж, переданих замовником у комунальну власність випливає безпосередньо з вимог Закону та жодним чином не залежить від викладення вищенаведеного у пункті договору. Поряд з цим, посилання скаржника на те, що право на зменшення пайового внеску належить Львівській міській раді, а тому застосування чи не застосування у взаємовідносинах з субєктом господарської діяльності ч.5 ст.30 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» є виключним правом Львівської міської ради, спростовується судом апеляційної інстанції та нормами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з того, що ч.5 ст.30 Закону встановлює імперативний припис необхідність зменшення суми пайового внеску на кошторисну вартість інженерних мереж, які передані у комунальну власність, відтак такі дії є обовязком органу місцевого самоврядування та жодним чином не ставляться у залежність від включення зазначеного позивачем пункту до умов договору.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правомірним висновок місцевого господарського суду щодо відмови у позові, беручи до уваги те, що норма, зафіксована у ч.5 ст.30 Закону України Про регулювання містобудівної діяності може бути застосована у правовідносинах сторін щодо сплати пайового внеску ТзОВ Компанія ВЕЕМ-Будсервіс при будівництві 9-ти поверхового житлового будинку з вбудованими автостоянками на вул. А. Лінкольна, 23, не будучи включеною у відповідний договір.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом 3.5 Положенням про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 03.04.2008 року № 1697 передбачено, що якщо архітектурно-планувальним завданням і технічними умовами на будівництво (реконструкцію) обєкта передбачено обовязкове виконання інвестором (замовником, забудовником) робіт щодо розвитку інфраструктури міста (будівництво, реконструкцію доріг та/або інженерних мереж) поза межами самого обєкта департамент економічної політики за рішенням виконавчого комітету та за погодженням з постійною комісією економічної політики і постійною комісією архітектури, містобудування та охорони історичного середовища зменшує розмір інвестиційного внеску на вартість таких робіт за умов представлення:

1) розробленої ліцензійною проектною організацією кошторисної документації на проведення таких робіт; 2) висновку управління контролю та аудиту департаменту Адміністрація міського голови щодо перевірки достовірності вказаної кошторисної документації.

При цьому, як вбачається з відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 економічної політики Львівської міської ради та Львівська міська рада жодним чином не заперечується можливості застосування вказаної норми закону до договірних відносин, які існують між сторонами. Разом з цим, позивач не звертався з жодними пропозиціями щодо зменшення розміру пайового внеску на підставі зацитованої вище норми закону з необхідними документи, які підтверджують кошторисну вартість мереж, збудованих поза межами його земельної ділянки. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні, а позивачем не подані. Разом з тим, звернення № 04/11 від 15.01.16, на яке посилається апелянт, як на доказ того, що він звертався до органу місцевого самоврядування за зменшенням пайового внеску, не береться судом до уваги, оскільки в переліку додатків до такого звернення не міститься посилання на передбачені Положенням документи необхідні для розгляду питання про зменшення розміру пайового внеску на вартість інженерних мереж.

Таким чином, колегія судів вважає за доцільне зазначити, що для зменшення розміру пайового внеску, позивачу необхідно звернутися до уповноваженого органу із відповідною заявою, подавши при цьому документи на підтвердження кошторисної вартості інженерних мереж.

Оцінюючи матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно покликання на ч.2 ст.651 ЦК України, оскільки позивачем не обгрунтовував свої позовні вимоги істотним порушенням відповідачем умов договору з посиланням на вказану норму.

Разом з цим, неправильне посилання місцевого господарського суду на ст.651 ЦК України, не вплинуло на правильність прийняття рішення у даній справі, а тому не може бути підставою для скасування чи зміни рішення, оскільки відповідно до п.12 Постанови Пленуму ВГС України №7 від 17.05.11 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки, обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, не підтверджені належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції не знайшла підстав для її задоволення та скасування рішення Господарського суду Львівської області від 18.05.16 у даній справі.

Судові витрати покласти на скаржника відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Львівської області від 18.05.16 у справі № 914/37/16 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ВЕЕМ-Будсервіс без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08.07.16

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Давид Л.Л.