Постанова № 58900302, 05.07.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2016 р. Справа № 914/327/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Данко Л.С.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" № 25-08/5246 від 02.06.2016 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2016 року

у справі № 914/327/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк", м.Львів

до відповідача: Державного підприємства "Стрийський вагоноремонтний завод", м.Стрий, Львівська область

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, с.Гірське Миколаївського району Львівської області

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", м.Київ

про стягнення 19 897,80грн.

за участю представників:

від позивача: Кушнерик О.С.-представник.

від відповідача: Васьків І.В. - представник

д третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився;

Сторонам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 811 ГПК України, учасниками судового процесу не заявлено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2016 року у справі № 914/327/16 (суддя Щигельська О.І.) у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" до Державного підприємства "Стрийський вагоноремонтний завод", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 19 897,80грн. відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, зокрема, що заявлена банком до стягнення сума збитків не є збитками у розумінні ст.ст.223-225 ГК України, а є заборгованістю, що виникла внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 умов укладених із ним договорів.

ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" подано апеляційну скаргу № 25-08/5246 від 02.06.2016 р., в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, посилаючись на те. що рішення суду не відповідає вимогам чинного законодавства, винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, висновки, викладені в оскаржуваному рішення не відповідають дійсним обставинам справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що 12.03.2014р. наказом ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» ОСОБА_2 звільнено із підприємства та всупереч п.3.2 договору від 01.10.2012р. підприємство не повідомило банк про звільнення свого представника.

Скаржник вважає, що у випадку наявності інформації про звільнення ОСОБА_2 та враховуючи наявність на його картковому рахунку на день звільнення коштів в сумі 12 992,30грн. (що підтверджується довідкою банку №21-05/678 від 01.02.2016р.), керуючись положеннями п.2.11 та п.6.1.2 договору №586891 від 26.10.2012р., банк в порядку договірного списання зарахував би дані кошти в погашення кредиту по картковому рахунку, однак, у зв»язку із порушенням ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» умов п.2.1.6 договору щодо повідомлення, банк поніс збитки у розмірі заборгованості ОСОБА_2

Також, скаржник зазначає, що неповернення кредиту ОСОБА_2 призвело до заподіяння банку збитків у вигляді зниження кредитних ресурсів на суму виданого кредиту. Окрім того, відповідно до чинного законодавства банк незалежно від сплати позичальником процентів за користування кредитом зобов»язаний нараховувати щомісячно проценти, збільшувати валові доходи та сплачувати податок на прибуток з неотриманих процентів.

Наявність збитків банку у розмірі неповерненого кредиту, на думку скаржника, підтверджується також рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 23.03.2016р. у справі №447/249/16 за позовом АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2, яким з останнього стягнено заборгованість за договором №586891 від 26.10.2012р. у розмірі 19 324,26грн.

ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" та ПАТ "Українська залізниця" у відзивах на апеляційну скаргу № ЮВ-3-ЗП, № ЮВ-3-ЗП просять рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те. що аналіз позовних вимог та поданих позивачем доказів не доводить якими діями відповідача заподіяна шкода та причинний зв»язок між шкодою та цими діями.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (банк) та Державним підприємством "Стрийський вагоноремонтний завод" (клієнт), укладено договір №32 між банком та організацією про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат через поточні рахунки фізичних осіб (працівників організацій) з використанням платіжних карток від 01.10.2012р., за яким клієнт замовляє та оплачує, а банк зобов'язується здійснювати зарахування на поточні рахунки, операції за якими здійснюються з використанням платіжних карток, відкриті в банку працівникам клієнта на умовах та в строки, визначені цим договором, заробітної плати працівників клієнта (п.1.1) (том І а.с.19-22).

На виконання п.2.1.2 зазначеного договору ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" надано банку Список №1 працівників, на поточні рахунки яких будуть надходити кошти для зарахування, від 21.12.2012р. У цьому списку, серед інших, зазначений п.ОСОБА_2.

Відтак, на виконання умов вказаного договору, 26.10.2012р. між Акціонерним товариством "Ощадбанк" (банк) та ОСОБА_2 (клієнт) укладено договір №586891 про відкриття фізичній особі поточного рахунку для зарахування заробітної плати/пенсії та здійснення платіжних операцій з використанням платіжної картки за дебетово-кредитною платіжною системою, за яким банк відкрив ОСОБА_2 рахунок НОМЕР_1 в гривні України для обліку по ньому грошових коштів до запитання і операцій за платіжною карткою на умовах цього договору відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, правил Міжнародної платіжної системи та тарифів за послуги банку (п.1.1) (том І а.с.23-32).

Відповідно до п.1.2 вказаного договору банк відкриває клієнту рахунок, встановлює по ньому відновлювальну кредитну лінію, за умови отримання заробітної плати, шляхом її зарахування на рахунок.

Як вбачається із матеріалів справи, за заявою клієнта, банком встановлено по картковому рахунку п.ОСОБА_2 кредитну лінію в розмірі 13 000,00грн. шляхом укладення 08.08.2013р. додаткового договору №1 до договору №586891 від 02.08.2013р. про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки (том І а.с.33-34).

У п.4.4 вказаного додаткового договору зазначено, що клієнт, серед іншого, зобов'язаний погасити заборгованість за кредитом в повному обсязі у разі звільнення з організації, з якою банком укладено договір про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат через поточні рахунки фізичних осіб (працівників організації) з використанням платіжних карток (для тарифного пакету "Зарплатний").

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що п.ОСОБА_2 звільнено із займаної ним посади 12.03.2014р. наказом ДП "Стрийський вагоноремонтний завод", про що останнє повідомило ПАТ "Державний ощадний банк України" 21.12.2015р. листом, надісланим у відповідь на його звернення (том І а.с.42-43).

Як зазначає скаржник, згідно з п.2.1.6 договору між банком та організацією, ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" зобов'язалось, серед іншого, інформувати банк в письмовій формі за адресою м.Стрий, вул. 1-го Листопада, 12 або факсимільним зв'язком за визначеним номером телефону про звільнених працівників не пізніше наступного робочого дня, з дати подання заяви про звільнення до відділу кадрів. Проте, як встановлено судом, п.ОСОБА_2 звільнено із ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" за його бажанням, однак, відповідачем встановленого договором порядку повідомлення банку про звільнення працівника не дотримано.

Також, скаржник вважає, що п.ОСОБА_2 всупереч умовам додаткового договору до договору про відкриття фізичній особі поточного рахунку, не погашено існуючу на момент звільнення із ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" заборгованість за кредитом в розмірі 12 993,21грн., хоча, із довідки банку №21-05/678 від 01.02.2016р. вбачається, що на дату звільнення на рахунку п.ОСОБА_2 знаходилися кошти в сумі 12 992,30грн.

На думку скаржника, у випадку своєчасного повідомлення ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" банку про звільнення п.ОСОБА_2 банк міг би за рахунок наявних коштів в порядку, передбаченому п.п. 2.11., 6.1.2 договору із працівником, списати дані кошти в погашення заборгованості, однак, про звільнення п. ОСОБА_2 банк дізнався лише по спливу 10 місяців з дати звільнення. Оскільки умовами п.1.1.4 додаткового договору передбачено сплату позичальником процентів в розмірі 24% річних, банком нараховано за користування кредитом 858,98грн. відсотків, які п.ОСОБА_2 не сплачено, окрім цього, позичальнику нараховано банком 5 420,84 грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по основному боргу та 624,77грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по відсотках.

Заборгованість по тілу кредиту та зазначені нарахування позивач відносить до збитків, заподіяних внаслідок неналежного виконання ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" взятого на себе за договором зобов'язання із повідомлення про звільнення працівника, якому відкрито рахунок в банку та встановлено на нього кредитний ліміт зважаючи на факт його перебування у трудових відносинах із відповідачем.

Оскільки відповідно до п.3.2 договору між банком та організацією, за неподання або невчасне подання клієнтом інформації згідно п.2.1.6 договору, зокрема й щодо звільнення працівників, на нього покладається обов'язок відшкодувати збитки завдані банку звільненим/померлим працівником та не відшкодовані ним у встановлений термін, ПАТ "Державний ощадний банк України" звернулось до суду із позовною заявою про стягнення із ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" збитків в розмірі 19897,80грн.

Згідно із ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.529 ЦК України).

Згідно із ст.193 ГК України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю правовою природою, укладений між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" договір №32 між банком та організацією про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат через поточні рахунки фізичних осіб (працівників організацій) з використанням платіжних карток від 01.10.2012р., є договором про надання послуг.

Як передбачено ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Водночас, договір №586891 про відкриття фізичній особі поточного рахунку для зарахування заробітної плати/пенсії та здійснення платіжних операцій з використанням платіжної картки за дебетово-кредитною платіжною системою, укладений між Акціонерним товариством "Ощадбанк" та ОСОБА_2 26.10.2012р., є договором банківського рахунка.

Відповідно до ч.1 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно із ч.1 ст.1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено ч.1 ст.610 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що в порушення взятих на себе за договором між банком та організацією зобов'язань, ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" не повідомлено ПАТ "Державний ощадний банк України" у встановлений договором строк про звільнення п.ОСОБА_2 із займаної ним посади за власним бажанням.

Скаржник стверджує, що внаслідок цього банку завдано збитків в розмірі 19 897,80грн.

Відповідно до ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Так, ч.1 ст.225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Як вбачається із позовних вимог, до заявленої до стягнення суми збитків, позивач включає 12 993,21грн. заборгованості п.ОСОБА_2 по тілу кредиту, 858,98грн. нарахованих, але не сплачених ним відсотків, 5 420,84грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по основному боргу та 624,77грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по відсотках.

Судова колегія прийшла до висновку, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що такі нарахування не є вартістю втраченого, пошкодженого або знищеного майна і не є матеріальною компенсацією моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Не можуть такі нарахування вважатись і додатковими витратами, оскільки такі нарахування проведено позивачем й стягнуто на його користь рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 23.03.2016р. у справі №447/249/16-ц (провадження 2/447/291/16) з п.ОСОБА_2, а не понесені ПАТ "Державний ощадний банк України" внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, тобто сплачені на користь інших осіб внаслідок порушення зобов'язання ДП "Стрийський вагоноремонтний завод".

Окрім того, проведені позивачем нарахування не можна вважати неодержаним прибутком (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Так, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань.

В матеріалах справи відсутні та не надані в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції докази в обґрунтування того, що заявлена до стягнення сума є неодержаним прибутком, тобто могла і повинна була б бути отримана позивачем, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку, що зазначена заборгованість п.ОСОБА_2 перед ПАТ "Державний ощадний банк України" виникла внаслідок неналежного виконання ним взятих на себе за додатковим договором до договору про відкриття фізичній особі поточного рахунку й неповернення кредиту у день звільнення з ДП "Стрийський вагоноремонтний завод". Зазначене також встановлено рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 23.03.2016р. у справі №447/249/16-ц (провадження 2/447/291/16).

Окрім того, умовами договору №32 між банком та організацією про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат через поточні рахунки фізичних осіб (працівників організацій) з використанням платіжних карток від 01.10.2012р., не передбачено надання банком кредиту ані ДП "Стрийський вагоноремонтний завод", ані його працівникам (п.2.2 договору). За цим договором банк не брав на себе зобов'язання надавати працівникам відповідача кредитний ліміт та обслуговувати його.

Отже, враховуючи наведене, надаючи кредитний ліміт п.ОСОБА_2 позивач діяв не на виконання вищезазначеного договору, а на виконання договору №586891 про відкриття фізичній особі поточного рахунку для зарахування заробітної плати/пенсії та здійснення платіжних операцій з використанням платіжної картки за дебетово-кредитною платіжною системою, укладеного між Акціонерним товариством "Ощадбанк" та ОСОБА_2 26.10.2012р. та додаткового договору до нього від 08.08.2013р. Зазначений договір не підписувався і не погоджувався ДП "Стрийський вагоноремонтний завод", і також не містить покликань на вищезазначений договір між банком та організацією.

Враховуючи вищенаведене судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що помилковим є посилання позивача на те, що правовідносини між сторонами по справі носять характер поруки, оскільки відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Пунктом п.3.2 договору між банком та організацією сторони узгодили настання відповідальності ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" саме за неподання або невчасне подання клієнтом інформації згідно п.2.1.6 договору, але не містить умов щодо поруки за виконання п.ОСОБА_2 умов договору №586891 від 26.10.2012р.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із абз.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не надано суду достатніх та обгрунтованих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Щодо поданої заяви ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про нарахування пені, зробленої у поданому відзиві (вх.№13674/16 від 30.03.2016р.), судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаної заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про нарахування пені, з огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні позову зважаючи на його безпідставність, тобто недоведеність порушеного права позивача.

Судовий збір за перегляд рішення суду у даній справі в апеляційному порядку покладається на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2016 року у справі № 914/327/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Орищин Г.В.