Постанова № 58899820, 30.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2016 р. Справа№ 927/1133/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Романів А.А. - за дов.

від відповідача: Шевченко О.Л. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Управління державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.04.2016

у справі №927/1133/15 (головуючий суддя Цимбал-Нарожна М.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»

до Управління державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області

про стягнення 787 876, 39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (далі, позивач або Банк) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Управління державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області про стягнення боргу за Договором про надання овердтрафту № 2Ю/ЧРВ від 01.07.2013 в сумі 787 876,39 грн., з яких 488503,33грн. - заборгованість за кредитом, 123 622,66грн. - заборгованість за відсотками, 12 768,00 грн. - 3% річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованість по кредиту), 1 573,27 грн. - 3% річних за неправомірне користування чужими коштами (заборгованість по відсоткам), 26 153,52 грн. - сума індексу інфляції за прострочення сплати заборгованості по кредиту, 13 658,91 грн. - сума індексу інфляції за прострочення сплати заборгованості по відсоткам, 106 279,58 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту, 14 317,12 грн. - пеня/неустойка за прострочення сплати відсотків, 1000,00 грн. - штраф за порушення пункту 4.2.6. Договору про надання овердтрафту.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов Договору про надання овердрафту №2Ю/ЧРВ, а саме не повернення відповідачем коштів, що були йому надані в межах ліміту кредитування 750 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.04.2016 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Управління Державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області на користь Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» 488 503,33 грн. основного боргу, 123 622,66 грн. процентів, 106 279,58 грн. пені, нарахованої на суму основного боргу, 14 317,12 грн. пені, нарахованої на суму процентів, 12 768,00 грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, 1 573,27 грн. 3% річних, нарахованих на суму процентів, 26 153,52 грн. інфляційних, нарахованих на суму основного боргу, 13 658,91 грн. інфляційних, нарахованих на суму процентів, 1000,00 грн. штрафу, а всього 787 876,39грн.

Присуджено до стягнення з Управління Державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області до Державного бюджету 15 757,53 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.04.2016 у справі №927/1133/15 повністю та припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає наступне.

Відповідно до довідки Банку від 30.01.2014 станом на 30.01.2014 кредитна заборгованість УДСО перед банком відсутня. Згідно довідки Банку станом на 27.02.2015 залишок коштів на рахунку відповідача становить 368 770,03 грн.

Згідно довідки від 10.07.2015 на рахунку №26000024044001 рахується кредитовий (позитивний) залишок коштів у розмірі 368 770,03 грн.

Скаржник зазначає, що направив Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку ОСОБА_6 заяву від 23.06.2014 про визнання та задоволення грошових вимог кредитора на суму 364 259,18 грн. та заяву від 14.07.2014 про збільшення розміру грошових вимог на суму 4510,85 грн. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.10.2014 №226/14 кредиторські вимоги відповідача було визнано в сумі 368 770,03 грн. та віднесено до 7 черги задоволення вимог.

Відповідач посилається на те, що Банком не доведено наявність заборгованості по рахунку №296000024044001 та інших, пов'язаних з нею, позовних вимог (пені та штрафів).

Введення процедури тимчасової адміністрації не є підставою для невиконання Банком умов укладеного з УДСО кредитного договору в частині погашення його грошових зобов'язань за кредитним договором за рахунок коштів, що надходили на поточний рахунок УДСО.

Як зазначає скаржник, Банк у відповідності до положень пункту 3.1.5. Договору та положень законодавства України мав повноваження здійснити списання грошових коштів, які обліковувалися на поточному рахунку УДСО в Банку, в рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача у справі №927/1133/15 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 02.06.2016.

20.05.2016 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд залишити рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.04.2016 у справі №927/1133/15 без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

У судовому засіданні 02.06.2016 судом було оголошено перерву до 30.06.2016.

Представник позивача у судових засіданнях заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судових засіданнях підтримував доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 01.07.2013 між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (далі, Банк) та Управлінням Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області (далі, позичальник або УДСО) було укладено Договір про надання овердрафту №2Ю/ЧРВ (далі, Договір), відповідно до умов якого Банк, в межах ліміту, на засадах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання надає позичальнику Кредит у формі овердрафту, в порядку та на умовах, встановлених цим Договором, а позичальник має право отримати кредит, а після отримання зобов'язується використати його за цільовим призначенням та повернути Банку, сплатити проценти за користування кредитом, виконати інші зобов'язання за цим Договором (пункт 1.1. Договору).

Овердрафт або Кредит - грошові кошти, що надаються Банком позичальнику у вигляді кредиту на умовах цього Договору шляхом оплати платіжних документів позичальника на суму, що перевищує кредитовий залишок, в межах ліміту овердрафту, з утворенням дебетового залишку.

Пунктами 1.2., 1.3. Договору сторони погодили, що овердрафт надається за поточним рахунком позичальника №26000024044001, відкритим позичальнику в АТ «Брокбізнесбанк», а надання овердрафту здійснюється шляхом оплати з поточного рахунку платіжних документів позичальника на суму, яка перевищує кредитовий залишок на такому рахунку, але в межах ліміту овердрафту згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до пункту 1.4. Договору ліміт овердрафту встановлюється в розмірі 750 000,00 грн.

Згідно пункту 1.6. Договору, процентна ставка за користування овердрафтом є фіксованою та становила 26 % річних.

Відповідно до Додаткової угоди №2 до Договору від 17.01.2014, яка є невід'ємною частиною Договору, процентна ставка змінена та становить - 21 % річних (пункт 1.6.).

Згідно пункту 2.1. Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 17.01.2014 кредитування позичальника у формі овердрафту здійснюється Банком у межах ліміту та строку, встановлених згідно з цим договором, з максимальним періодом безперервного користування овердрафтом не більше ніж 90 календарних днів.

Початком періоду безперервного користування овердрафтом вважається перший день, починаючи з якого безперервно існувала заборгованість позичальника за овердрафтом.

Датою закінчення періоду безперервного користування овердрафтом вважається день, по закінченні якого на поточному рахунку зафіксована відсутність заборгованості позичальника за овердрафтом.

У разі, якщо на 90 (дев'яностий) календарний день з дня початку періоду безперервного користування овердрафтом, або в день, визначений пунктом 1.5. цього Договору, позичальник не здійснить погашення заборгованості на поточному рахунку, заборгованість позичальника на поточному рахунку вважається простроченою з робочого дня, наступного за датою закінчення періоду безперервного користування овердрафтом або за датою, визначеною пунктом 1.5. цього Договору, і Банк здійснює нарахування процентів на суму овердрафту за фіксованою процентною ставкою 26% річних.

Строк користування (термін повернення) кредиту в редакції Додаткової угоди №2 від 17.01.2014 визначений сторонами до 14.04.2014 включно (пункт 1.5. Договору).

У відповідності до пункту 3.1.5. Договору Банк має право скористатися своїм правом договірного списання заборгованості за цим Договором, а також неустойок, пені, штрафів, інших грошових зобов'язань, передбачених цим Договором, з будь-яких рахунків позичальника, відкритих в АТ «Брокбізнесбанк» в національній валюті та іноземній валюті, яка відповідає валюті кредиту.

При порушенні позичальником термінів виконання будь-якого із своїх зобов'язань за цим Договором, в тому числі при достроковому настанні строку виконання зобов'язання за цим Договором, позичальник доручає Банку (починаючи з дати прострочення виконання будь-якого з таких зобов'язань) здійснювати договірне списання коштів з рахунків позичальника, визначених в абзаці першому цього пункту Договору, в сумі фактичної заборгованості позичальника за Договором. Договірне списання коштів, що належать позичальнику, Банк оформлює відповідним меморіальним ордером. Банк є отримувачем коштів по вказаному договірному списанню.

Відповідно до пункту 6.1. Договору він набуває чинності з дати підписання і діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим Договором.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої договірні зобов'язання належним чином, надавши відповідачу кредит у формі офердрафту, що підтверджується випискою по рахунку №26000024044001 (том 2, а.с. 13-150), який відповідачем був отриманий та використаний на власні потреби.

Так, згідно банківської виписки з 01.07.2013 по 27.02.2015 (том 2, а.с. 11), 05.02.2014 відповідачу видано кредит в сумі 673 168,95 грн. і зазначена сума винесена на прострочку відповідно до умов Договору; заборгованість по кредиту станом на 27.02.2015 становила 488 503,33 грн.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя вказаної статті Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 4.2. Договору позичальник зобов'язується (крім інших зобов'язань передбачених законодавством і договором): здійснювати своєчасне повернення Овердрафту, сплачувати проценти, сплачувати інші грошові зобов'язання за цим Договором.

Як уже зазначалося, строк користування (термін повернення) кредиту в редакції Додаткової угоди №2 від 17.01.2014 визначений сторонами до 14.04.2014 включно (пункт 1.5. Договору).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, заборгованість в сумі 488 503,33 грн. є непогашеною.

На підставі постанови Правління Національного Банку України від 28.02.2014 №107, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.02.2014 №9 введено тимчасову адміністрацію Банку на період з 03.03.2014 по 02.06.2014.

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Брокбізнесбанк» від 03.03.2014 №248 заборонено ПАТ «Брокбізнесбанк» з 03.03.2014 здійснювати будь-які видаткові банківські операції, зокрема, погашення заборгованості та відсотків за кредитами, комісій та інших нарахувань відповідно до діючих договорів з клієнтами за рахунок встановлених лімітів овердрафту.

Постановою Правління Національного банку України від 10.06.2014 №339 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк».

Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 11.06.2014 №45 розпочата ліквідація АТ «Брокбізнесбанк».

Відповідно до довідки Банку від 27.05.2014 за №366/1 станом на 01.04.2014 залишки на поточних рахунках станом на 01.04.2014 становили 219 859,82 грн., а відповідно до довідки Банку від 21.04.2015 за №64, станом на 27.02.2015 залишок по рахунку 26000024044001 становить 368 770,03 грн.

Відповідач у відповідності до статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» звернувся до позивача із письмовою заявою від 23.06.2014 №16/1-2-1445 про визнання та задоволення грошових вимог кредитора на загальну суму 364 259,18 грн. У вказаній заяві відповідач, як кредитор Банку, повідомив позивача, що між ПАТ «Брокбізнесбанк» та УДСО 17.05.2012 укладено Договір №24044ЧРВ про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування. Згідно данного договору УДСО відкрито в Банку рахунок № 26000024044001. Станом на 06.06.2014 грошові вимоги УДСО до Банку складаються із зобов'язань за залишками коштів на рахунку № 26000024044001 на загальну суму 364 259,18 грн.

14.07.2014 відповідач звернувся до позивача із заявою про збільшення грошових вимог кредитора №16/1-2-1650, у якій зазначив, що станом на 10.07.2014 на рахунок № 26000024044001 додатково поступили кошти в сумі 4 510,85 грн. та, відповідно, просив збільшити грошові вимоги УДСО на суму 4 510,85 грн.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №226/14 від 16.10.2014 грошові вимоги Управління державної служби охорони були акцептовані як вимоги кредитора та будуть задовольнятися в 7 чергу, про що відповідача повідомлено листом №7/2755-кр від 28.10.2014.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що введення процедури тимчасової адміністрації не є підставою для невиконання Банком умов укладеного з УДСО кредитного договору в частині погашення його грошових зобов'язань за кредитним договором за рахунок коштів, що надходили на поточний рахунок УДСО.

Як зазначає скаржник, Банк у відповідності до положень пункту 3.1.5. Договору та положень законодавства України мав повноваження здійснити списання грошових коштів, які обліковувалися на поточному рахунку УДСО в Банку, в рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та не приймає до уваги доводи скаржника з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1066, частин 1, 4 статті 1068 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Натомість клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Згідно частини 2 статті 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Зважаючи на викладені норми чинного законодавства та положення пункту 3.1.5 Договору овердрафту, передбачено право Банку на договірне списання з будь-яких рахунків позичальника, відкритих у Банку, грошових коштів на погашення суми фактичної заборгованості.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Водночас, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом щодо інших законодавчих актів України у відповідних правовідносинах.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

На спірні правовідносини, які виникли між сторонами, поширюється дія статей 602, 1074 Цивільного кодексу України та положень частини 5 статті 36, частини 6 статті 49, статей 51, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як спеціального закону.

При цьому, слід враховувати імперативні приписи пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно яких законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

У пункті 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 1, 4 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, що діяла на час введення тимчасової адміністрації, під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Обмеження, встановлене вказаною нормою (в редакції, що діяла в період введення тимчасової адміністрації), не поширюється на зобов'язання банку, зокрема, щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом (пункт 1 частини 6 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

При цьому вкладником у розумінні названого закону є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката; а зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті.

Поняття ж кредитор банку було визначено у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, що діяла в період введення тимчасової адміністрації) як юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

На момент звернення Банку з позовом до суду, останній знаходиться в процедурі ліквідації з 10.06.2014.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно частини 4 статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Так, як уже зазначалося вище, постановою Правління Національного банку України від 10.06.2014 №339 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк».

Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 11.06.2014 №45 розпочата ліквідація АТ «Брокбізнесбанк».

Згідно частини 3 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Відповідно до частини 6 статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Враховуючи положення зазначених правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач є кредитором позивача щодо виконання зобов'язань за спірним договором, зокрема, щодо списання коштів з рахунку відповідача, а відтак в силу положень пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у зв'язку з введенням у ПАТ «Брокбізнесбанк» тимчасової адміністрації Банк не мав права самостійно списувати грошові кошти з рахунку відповідача на підставі пункту 3.1.5. Договору.

Отже, внаслідок введення у ПАТ «Брокбізнесбанк» тимчасової адміністрації обов'язок Банку щодо самостійного списання коштів з рахунку відповідача не може бути реалізований, однак Договір підлягає виконанню відповідно до приписів статей 525, 526, 629, 1066, 1068 Цивільного кодексу України, а позов задоволенню в частині стягнення з відповідача основної заборгованості за Договором в сумі 488 503,33 грн., розмір якої є доведений позивачем та відповідачем не спростований.

Доводи відповідача щодо відсутності заборгованості перед позивачем, оскільки на рахунку відповідача відсутнє дебетове сальдо відповідно до довідок Банку від 27.05.2014 за №366/1 та від 21.04.2015 за №64 як передбачено пунктом 2.6 Договору є необгрунтованими, оскільки сторони в Договорі дали визначення, що таке «Дебетове сальдо» і «Кредитовий залишок».

Так, Дебетовой залишок (дебетове сальдо) - це сума виконаних Банком платіжних документів Позичальника за поточним рахунком понад Кредитовий залишок. Дебетовий залишок визначає розмір заборгованості за Овердрафтом або заборгованості за кредитом.

Кредитовий залишок - фактичний залишок грошових коштів Позичальника на Поточному рахунку.

Виходячи з викладеного, відповідно до вищевказаних банківських довідок Банк зазначав кредитовий залишок, а зазначення наявності коштів на рахунку не підтверджує факту відсутності заборгованості.

Позичальник зобов'язаний сплатити Банку проценти за користування кредитом, які розраховуються на основі процентної ставки, що вказана в пункті 1.6. цього Договору. Проценти нараховуються у валюті кредиту, вказаної в пункті 1.4. цього Договору на суму зафіксованого дебетового сальдо на кінець кожного Операційного дня. При розрахунку процентів враховується день утворення дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника і не враховується день погашення. Для розрахунку процентів використовується фактична кількість днів у місяці та році (пункт 2.6. Договору).

Згідно пункту 2.7. Договору нарахування процентів за користування овердрафтом здійснюється щомісячно. При цьому, проценти нараховуються за період з останнього робочого дня попереднього місяця по передостанній робочий день поточного місяця, включно.

За змістом пункту 2.8. Договору проценти позичальник сплачує щомісяця до 7 (сьомого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення (у тому числі дострокового) заборгованості за кредитом в повному обсязі.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість за процентами в сумі 123 622,66 грн. нарахована за період з 05.07.2013 по 26.02.2015.

Однак, позичальник зобов'язання за Договором щодо своєчасного повернення овердрафту не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість по процентам в сумі 123 622,66 грн.

З огляду на вищевикладене, факт наявності заборгованості по процентам в сумі 123 622,66 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача у цій частині є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами пункту 5.1. Договору за порушення строків погашення заборгованості за Овердрафтом та/або непогашення заборгованості за овердрафтом в день закінчення періоду безперервного користування Овердрафтом та/або за порушення строків сплати процентів за користування Овердрафтом та/або комісій Банк має право нарахувати позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період за який здійснюється нарахування пені, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення. Для розрахунку пені приймаються використовується фактична кількість днів у місяці та році.

Відповідно до пункту 5.4. Договору овердрафту сторони домовились, що за вимогами Банку про сплату пені застосовується позовна давність у три роки і вона нараховується за цей же строк.

Так, позивач просив стягнути на його користь пеню, що нарахована на суму основного боргу за період з 15.04.2014 по 26.02.2015 в сумі 106 279,58 грн., пеню, що нарахована на проценти за період з 08.04.2014 по 26.02.2015 в сумі 14 317,12 грн.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок, прийшла до висновку, що нарахування пені на суму основного боргу за період з 15.04.2014 по 26.02.2015 в сумі 106 279,58 грн. та пені на проценти за період з 08.04.2014 по 26.02.2015 в сумі 14 317,12 грн. відповідає вимогам норм матеріального права та умовам Договору, є обґрунтованим, а вказана сума пені підлягає стягненню на користь позивача.

Також, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1000,00 грн. штрафу за порушення пункту 4.2.6. Договору.

З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту «б» пункту 5.3. Договору Банк має право нараховувати позичальнику, а позичальник, у разі нарахування Банком, зобов'язаний сплатити штраф за порушення пункту 4.2.6. Договору у сумі 500 грн. за кожний випадок.

Так, пунктом 4.2.6. Договору на позичальника покладено обов'язок письмово повідомити Банк про зміну найменування, місцезнаходження, складу посадових осіб, зміни до установчих документів позичальника, про прийняття рішення щодо злиття, поділу, приєднання, перетворення, виділу чи про ліквідацію юридичної особо - позичальника, інші обставини, що впливають на виконання зобов'язань за цим Договором, протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту настання таких обставин.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно наказу Департаменту Державної служби охорони №339 о/с від 01.12.2014 начальником УДСО при УМВС в Чернігівскій області призначено ОСОБА_7, проте в порушення умов Договору відповідач повідомив Банк про цю обставину лише 13.03.2015.

Також, згідно до наказу Департаменту Державної служби охорони №516 о/с від 20.12.2013 начальником УДСО при УМВС в Чернігівській області призначено ОСОБА_8, проте в порушення умов Договору відповідач повідомив Банк про це лише 27.12.2013.

Відповідач вказані доводи не спростував та не надав відповідних доказів, що підтверджували повідомлення Банку про зміну посадових осіб у спосіб та строк передбачений пунктом 4.2.6 Договору, а відтак нарахування позивачем штрафу відповідно до пункту 5.3. Договору у розмірі 1 000,00 грн. є таким, що відповідає умовам Договору та підлягає задоволенню і стягненню.

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на тіло кредиту за період з 15.04.2014 по 26.02.2015 в сумі 12 768,00 грн. та 3% річних, нарахованих на проценти за період з 08.04.2014 по 26.02.2015 в сумі 1 573,27 грн., а також інфляційних, нарахованих на суму основного боргу за період з квітня 2014 року по січень 2015 року в сумі 26 153,52 грн. та інфляційних, нарахованих на проценти за період з квітня 2014 року по січень 2015 року в сумі 13 658,91 грн.

Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 12 768,00 грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, 1 573,27 грн. 3% річних, нарахованих на суму процентів, 26 153,52 грн. інфляційних, нарахованих на суму основного боргу та 13 658,91 грн. інфляційних, нарахованих на суму процентів.

Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.

Сплату вказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Управління державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління державної служби охорони при УМВС України в Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.04.2016 у справі №927/1133/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.04.2016 у справі №927/1133/15 залишити без змін.

Матеріали справи №927/1133/15 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко