Рішення № 58899589, 04.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2016Справа №910/10378/16За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення 23286,88 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов про стягнення заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, оскільки Відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодував Позивачу шкоду, завдану страхувальником Відповідача внаслідок ДТП.

Від МТСБУ надійшла відповідь на судовий запит, здійснений у порядку ст. 65 ГПК України.

Відповідач подав відзив, у якому вимоги позову не визнає, оскільки на момент скоєння ДТП причеп був відчеплений від транспортного засобу, а отже діяв як самостійний транспортний засіб, відповідальність при керування яким Відповідачем страхувалась.

Сторони у засідання представників не направили, хоча судом були вчинені всі дії щодо належного повідомлення сторін про призначення справи до розгляду, оскільки ухвала суду надсилалася на адреси місцезнаходження сторін згідно відомостей з ЄДР, а відтак, будь-які несприятливі наслідки такого ненаправлення представників покладаються на кожну зі сторін відповідно.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Аналогічна правова позиція викладена в п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18.

Суд приймає до уваги, що явка представників сторін у засідання обов'язковою не визнавалась. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило та перед судом не доведено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні.

Здійснена у відзиві Відповідача приписка про прохання перенести розгляд справи на іншу дату у зв'язку з зайнятістю представника у іншому засіданні судом до уваги не приймається, оскільки даний напис здійснено невстановленою особою. Зокрема, напис здійснений під підписом особи, яка підписала відзив, і під написом відсутні посада, прізвище та ініціалі і підпис особи, яка цей напив вчинила.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність встановлених ст. 77 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

24.07.2015 на 355км.+600м. автодороги Стрий-Знамянка, була скоєна ДТП. Причинами стало те, що водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Опель», д.р.н. НОМЕР_3 з причепом БЗП, д.р.н. НОМЕР_2, не перевірив механічний стан щеплення причепа, який від'єднався від автомобіля та здійснив дотичне зіткнення з автомобілем «Мітсубіші», д.р.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, чим порушив ПДР України. Дані обставини підтверджуються довідками ДАІ про ДТП та постановою суду, копії яких містяться у справі.

Так, унаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль автомобілем «Мітсубіші», д.р.н. НОМЕР_1 (Застрахований автомобіль), який відповідно до залученої до матеріалів справи копії реєстраційного талону належить Будмонтаж. Упр. «Будторгсервіс» ЗАТ на праві власності, був під керуванням ОСОБА_2 на час ДТП, та який був застрахований Позивачем на підставі Договору добровільного страхування, копія якого залучена до справи (далі - Договір добровільного страхування). Вигодонабувачем за вказаним договором є страхувальник.

На підставі вищевказаного, за умовами Договору добровільного страхування та враховуючи, зокрема, Звіт оцінювача від 27.07.2015 з калькуляцією AUDATEX до нього (вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу, що дорівнює розміру матеріального збитку - 16349,77 грн., коефіцієнт зносу - 0,7) та рахунок СТО від 19.08.2015 (24497,63 грн.), Позивачем було складено страховий акт, відповідно до якого Позивач розрахував та виплатив страхове відшкодування в розмірі 23286,88 грн., з яких 13096,63 грн. згідно заяви вигодонабувача (страхувальника) на рахунок ремонтного на СТО, та 10190,25 грн. в рахунок погашення несплаченої частини страхового платежу.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відтак, Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Як убачається з матеріалів справи, шкоду було заподіяно водієм ОСОБА_1 автомобіля «Опель», д.р.н. НОМЕР_3 з причепом БЗП, д.р.н. НОМЕР_2, під час експлуатації вказаного автомобіля, і його вину у вчиненні ДТП та скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП встановлено залученою до матеріалів справи постановою суду.

На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1, як особи, яка експлуатувала автомобіль «Опель», д.р.н. НОМЕР_3, з причепом БЗП, д.р.н. НОМЕР_2, на законних підставах, була застрахована Відповідачем на підставі договору (полісу) №АЕ/3501742 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності по майну - 50000 грн., франшиза - 0 грн.).

Щодо заперечень Відповідача про відсутність його обов'язку виплачувати страхове відшкодування, оскільки на момент скоєння ДТП причеп був відчеплений від транспортного засобу, а отже діяв як самостійний транспортний засіб, відповідальність при керування яким Відповідачем страхувалась, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 36.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо дорожньо-транспортна пригода сталася за участю декількох транспортних засобів, що перебували у з'єднанні між собою, виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо тягача, а в разі якщо цей тягач незабезпечений, регламентна виплата здійснюється МТСБУ.

Постановою Голопристанського районного суду Херсонської області від 10.09.2015 встановлено, що водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Опель», д.р.н. НОМЕР_3 з причепом БЗП, д.р.н. НОМЕР_2, не забезпечив та не перевірив механічний стан причепа, у результаті чого останній від'єднався, вчинив дотичне зіткнення та сталося ДТП.

Отже, причеп під час ДТП не діяв як самостійний транспортний засіб, оскільки до цього перебував у зчепленні з автомобілем «Опель», д.р.н. НОМЕР_3, яким керував водій ОСОБА_1, та ДТП сталася відповідно до указаної постанови під час керування водієм ОСОБА_1 автомобілем «Опель», д.р.н. НОМЕР_3, та оскільки водій до цього не забезпечив та не перевірив механічний стан причепа, який під час керування автомобілем «Опель», д.р.н. НОМЕР_3, від останнього від'єднався, зіткнувся з іншим автомобілем та було скоєно ДТП.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що причеп не діяв як окремий транспортний засіб, а у складі автопоїзда разом з автомобілем «Опель», д.р.н. НОМЕР_3, оскільки ДТП передувало його розчеплення з автомобілем «Опель», д.р.н. НОМЕР_3, унаслідок неналежного контролю водієм за механічним станом причепа, що і призвело до ДТП.

І саме на Відповідача полісом №АЕ/3501742 покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації водієм ОСОБА_1 автомобіля «Опель», д.р.н. НОМЕР_3 з причепом БЗП, д.р.н. НОМЕР_2. на час ДТП.

Обґрунтування Позивача щодо обов'язку Відповідача здійснити виплату без урахування коефіцієнту зносу деталей Застрахованого автомобіля судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Пунктом 2.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Вказана норма кореспондується із частиною 2 статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відтак, у спорах пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, також встановлений і статтею 1194 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, враховуючи положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 1194 ЦК України, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.

За загальним правилом згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Проте, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежує розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність (пункт 22.1 статті 22 - межами ліміту відповідальності; стаття 29 - вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством; відповідно до пункту 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту).

Так, відповідно до пункту 22.1 Закону № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.

При цьому, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Враховуючи вищевказане, різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Отже, Відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, як вказано вище, на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Наведене вище не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, яка вказує, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування (тобто у даному випадку - Позивача) визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу.

Проте як наведено вище судом, ст. 29 Закону № Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стосується не обсягу зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, а обсягу відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання шкоди цим третім особам.

Відтак, викладений вище висновок суду, щодо обов'язку Відповідача, як страховика за договором обов'язкового страхування, здійснити виплату (страхове відшкодування) вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу деталей пошкодженого у ДТП автомобіля третьої особи не суперечить та кореспондується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, де вказано, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування набув права зворотної вимоги до страхувальника винної особи у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.

Однак, межі відповідальності страховика за договором обов'язкового страхування не повинні обов'язково дорівнювати сумі, право вимоги якої перейшло до страховика, який сплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 14.06.2016 № 910/14337/15

Отже, Звітом оцінювача від 27.07.2015 з калькуляцією AUDATEX до нього підтверджується, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить - 16349,77 грн., коефіцієнт зносу - 0,7.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування встановленої указаним звітом вартості відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля, внаслідок його пошкодження у ДТП, та судом встановлено, що наведені у звіті матеріли, деталі та роботи знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з завданими Застрахованому автомобілю пошкодженнями внаслідок ДТП, що відображені в довідці ДАІ і фотографіях пошкоджень, і Відповідачем не надано доказів протилежного.

Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічну позицію викладено в ст. 9 Закону України «Про страхування».

Отже, враховуючи всі вищезазначені обставини, умови полісу №АЕ/3501742 та положення статей 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 9, 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1192 ЦК України, у Відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати Позивачу шкоду, в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50000 грн.) та в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до Позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування (23286,88 грн.), але виходячи з вартості відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, що встановлені оцінювачем (16349,77 грн.), та за мінусом франшизи (0 грн.), та отже в сумі 16349,77 грн., і позовні вимоги задовольняються у цій сумі.

Також, оскільки згідно вищенаведених в рішенні суду мотивувань зобов'язання Відповідача виплатити Позивачу ще більшу суму (+6937,11 грн.) не доведені Позивачем перед судом належними засобами доказування, суд відмовляє в задоволенні позову у цій частині.

Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д; ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (м. Київ, вул. Саксаганського, 70-А; ідентифікаційний код 20033533) 16349 (шістнадцять тисяч триста сорок дев'ять) грн. 77 коп. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування), а також 967 (дев'ятсот шістдесят сім) грн. 50 коп. судового збору.

Видати наказ.

У іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.07.2016

Суддя Сташків Р.Б.