Рішення № 58897973, 07.07.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 липня 2016 р. Справа № 902/434/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго»

(в. Наконечного, 173, м. Ладижин, Вінницька область, 24321)

до: Публічного акціонерного товариства «Вінницяобленерго»

(вул. Першотравнева, 2. м. Вінниця, 21050)

про стягнення 174 978,66 грн.

при секретарі судового засідання Вознюк К.В.:

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Вінницяобленерго» 174 978,66 грн., з яких: 160 521,11 грн. - заборгованість за використання технологічних електричних мереж; 10 451,94 грн. - пеня, 3248,02 грн. - інфляційні; 757,59 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 03.02.2009 року між ВАТ «Західенерго» (в подальшому перейменовано в ПАТ «ДТЕК Західенерго» та ВАТ «АК Вінницяобленерго» (на даний час ПАТ «Вінницяобленерго» СО «Тростянецькі ЕМ» укладено договір № 103 про спільне використання технологічних мереж за умовами якого позивач, як власник мереж, зобов’язався забезпечувати передачу електричної енергії в межах величин, дозволених відповідачеві до використання, а відповідач зобов’язався своєчасно здійснювати оплату за використання електричних мереж та інші послуги відповідно до умов Договору.

Відповідно до п. 7.5. Договору оплата Користувачем (відповідачем) послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання (за використання технологічних електричних мереж) здійснюється окремим платіжним доручення на підставі виставленого Власником мереж (позивачем) рахунка в 10-денний термін з дати отримання рахунка.

Так, за період з січня по квітень 2016 року розмір плати за утримання технологічних електричних мереж спільного використання склав 160 521,11грн., який відповідачем не сплачено. Претензії, направлені на адресу відповідача позитивного результату не принесли.

Неналежне виконання зобов’язань за договором призвело до звернення до суду з даним позовом та нарахування штрафних санкцій обумовлених договором.

Ухвалою суду від 27.05.2016 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/434/16 з призначенням до розгляду на 14.06.2016 року.

Ухвалою суду від 14.06.2016 року розгляд справи відкладено на 05.07.2016 року у зв’язку з невиконанням відповідачем вимог суду в частині надання доказів.

05.07.2016 року до суду надійшов відзив № 14-4897 від 05.07.2016 року з додатками. За змістом вказаного відзиву відповідач визнає заборгованість по сплаті плати за утримання технологічних електричних мереж спільного використання в розмірі 160 521,11 грн. та зазначає, що вказана сума погашена ним в добровільному порядку. Одночасно, посилаючись на наявність значної дебіторської заборгованості, важкий фінансовий стан підприємства, наявність перевищення розміру нарахованих збитків та повного погашення заборгованості, просить: припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу; відмовити в стягненні інфляційних втрат та зменшити розмір заявлених до стягнення пені і трьох відсотків річних.

В судовому засіданні 05.07.2016 року судом оголошено перерву до 07.07.2016 року.

На визначену судом дату представник позивача не з’явився. У клопотанні від 05.07.2016 року просив розгляд справи здійснити за відсутності представника позивача. Представник відповідача також не скористався правом участі в засіданні суду. Про причини неявки суду не повідомив.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

03 лютого 2009 року між ВАТ «Західенерго» (відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів від 22.03.2011 року та 28.03.2012 року перейменовано у ПАТ «ДТЕК Західенерго») (позивач, за договором Власник мереж) та ВАТ «АК Вінницяобленерго» (перейменовано у ПАТ «Вінницяобленерго») (відповідач, за договором Користувач) укладено договір про спільне використання технологічних мереж № 103. (надалі Договір).

Згідно з предметом Договору Власник мереж зобов’язується забезпечити передачу електричної енергії в межах величин, дозволених Користувачу до використання, а Користувач – своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримання послуги, в тому числу за перетікання реактивної електричної енергії.

Відповідно до п. 7.1 Договору облік електроенергії, отриманої Власником мереж та переданої для потреб Користувача або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує Користувач, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ.

За умовами п. 4.1 договору Користувач зобов'язується здійснювати оплату за використання електричних мереж Власника за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж Власника мереж здійснюється згідно з додатком «Порядок розрахунку оплати обґрунтованих витрат споживача на передачу електричної енергії».

Плата за використання мереж вноситься Користувачем на підставі рахунка, одержаного від Власника мереж. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунка становить 10 днів.

Розрахунковим періодом вважається період з 30 числа попереднього місяця до 30 числа поточного місяця. (п. 7.2. Договору)

У відповідності до п. 7.5 Договору оплата Користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється окремим платіжним дорученням на підставі виставленого Власником мереж рахунка в 10-денний термін з дати отримання рахунка.

Цей Договір укладається на строк до 31.12.2009 року, набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із Сторін про відмову від цього Договору або його перегляд. (п. 10.4 Договору).

Оскільки Сторони не заявляли про відмову від цього Договору, останній продовжує діяти.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами позивачем умови Договору виконувались належним чином.

Так, розмір плати за утримання технологічних електричних мереж спільного використання (за використання технологічних електричних мереж) за січень 2016р. складає 40655,78 грн. з ПДВ, що підтверджується актом виконаних робіт № 01/2016, який був підписаний обома сторонами. На оплату Власником мереж було виставлено рахунок-фактуру № 47 від 27.01.2016р., який був погоджений Користувачем 29.01.2016р. Таким чином Користувач зобов'язаний був сплатити за використання технологічних електричних мереж за січень 2016р. по 08.02.2016р. включно;

- розмір плати за утримання технологічних електричних мереж спільного використання за лютий 2016р. складає 40180,25 грн. з ПДВ, що підтверджується актом виконаних робіт № 02/2016, який був підписаний обома сторонами. На оплату Власником мереж було виставлено рахунок-фактуру № 423 від 26.02.2016р., який був погоджений Користувачем 29.02.2016р. Таким чином, Користувач мав сплатити за використання технологічних електричних мереж за лютий 2016р. по 10.03.2016р. включно;

- розмір плати за утримання технологічних електричних мереж спільного використання за березень 2016р. складає 39387,88 грн. з ПДВ, що підтверджується актом виконаних робіт № 03/2016, який був підписаний обома сторонами. На оплату Власником мереж було виставлено рахунок № 601 від 28.03.2016р., який був погоджений Користувачем 28.03.2016р. Таким чином, Користувач мав сплатити за використання технологічних електричних мереж за березень 2016р. по 08.04.2016р. включно;

- розмір плати за утримання технологічних електричних мереж спільного використання за квітень 2016р.складає 40297,2 грн. з ПДВ, що підтверджується актом виконаних робіт №04/2016, який був підписаний обома сторонами. На оплату Власником мереж було виставлено рахунок-фактуру № 959 від 27.04.2016р. на суму 40297,20 грн. який погоджений Користувачем 27.04.2016р. Користувач зобов'язаний був сплатити за використання технологічних мереж за квітень 2016р. по 08.05.2016р. включно.

Всупереч умовам Договору відповідач не сплатив за послуги з утримання технологічних мереж спільного використання за період з січня по квітень 2016 року, і заборгованість останнього, на день звернення з позовом до суду, становила 160 521,11 грн..

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, між Сторонами був укладений Договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 103 від 03 лютого 2009 року, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно із ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 103 від 03 лютого 2009 року як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Факт надання відповідачу послуг підтверджується наявними в матеріалах цієї справи належним чином засвідченими доказами, а саме: Актами виконаних робіт за січень - квітень 2016 року, які підписані обома сторонами та скріплені печатками, з яких вбачається, що у зазначені періоди позивач (власник мереж) передав власними технологічними мережами користувачу електричну енергію в необхідному обсязі та сторони не мають взаємних претензій.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем належним чином були виконані умови Договору.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи з положень ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наданих суду доказів вбачається, що станом на день звернення з позовом до суду заборгованість відповідача за Договором складала 160 521,11 грн..

В період з травня по червень 2016 року відповідачем платіжними дорученнями № 3017039 від 26.05.2016р., № 3018216 від 15.06.2016р., № 3018295 від 17.06.2016 р., № 3018370 від 21.06.2016 р. погасив існуючу заборгованість перед позивачем за Договором в повному обсязі.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що зобов’язання за Договором в частині проведення розрахунків, відповідачем виконувались не належним чином, з порушенням строків визначених Договором.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, зважаючи на погашення відповідачем заборгованості за Договором, провадження у справі в частині стягнення боргу в розмірі 160 521,11 грн. слід припинити за правилами п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, з покладенням судових витрат в цій частині на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Поряд з цим, за порушення строків проведення розрахунків позивачем нараховано та заявлено до стягнення 10 451,94 грн. пені за період з 09.02.2016 р. по 20.05.2016 р., 757,59 грн. суму трьох відсотків річних за період з 09.02.2016 р. по 20.05.2016 р. та 3248,02 грн. інфляційних за період березень, квітень 2016 року.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 8.2.1 Договору за внесення платежів, передбачених п. 4.1 цього Договору, з порушенням терміну, визначеного відповідним додатком до цього Договору, Користувач сплачує Власнику мереж пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

При нарахуванні пені позивачем взято до уваги положення ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України де визначено, що розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При перевірці за допомогою системи «Ліга Закон» пені судом виявлено помилку в бік завищення, оскільки за визначений в розрахунку період сума пені становить 10 423,38 грн. (розрахунок додається).

За таких обставин пеня в розмірі 28,56 грн. заявлена безпідставно та не підлягає задоволенню.

При перевірці розрахунку трьох відсотків річних судом виявлено помилку за прострочення зобов’язання за період з 09.02.2016р. по 20.05.2016 р. (розрахунок додається). Водночас, зазначена помилка не вплинула на загальний розмір заявлених до стягнення трьох відсотків річних.

При перевірці інфляційних судом виявлено помилку в бік заниження, оскільки розмір інфляційних, за визначений в розрахунку період, становить 3250,05 грн. (розрахунок додається). При цьому задоволенню підлягає сума інфляційних в межах заявлених вимог.

Разом з тим, відповідач у відзиві № 14-4897 від 05.07.2016 р. просив суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення пені та трьох відсотків річних на 90%. При цьому останній посилався на наявність значної дебіторської заборгованості, важкий фінансовий стан підприємства, наявність перевищення розміру нарахованих збитків та повного погашення заборгованості.

Представник позивача заперечував проти зменшення розміру пені та трьох відсотків річних.

З врахуванням досліджених у справі обставин, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені та трьох відсотків річних, з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи рішення про відмову в зменшенні розміру неустойки (пені), суд враховує вказівку, що міститься в п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського Суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Окрім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)» від 29.04.2013р. № 01-06/767/2013 вказано: положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання, зважаючи на розмір заявленої до стягнення пені та майнові інтереси сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені на підставі статті 233 ГК України та пункту 3 статті 83 ГПК України.

В той же час, суд не може взяти до уваги доводи відповідача викладені в відзиві стосовно того, що позивачем не враховано дефляційні процеси, які мали місце у період прострочення, оскільки визначення періоду нарахування є правом позивача, і у визначений в розрахунку період існували лише інфляційні процеси.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст.43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Вінницяобленерго» (вул. Магістратська, 2 (Першотравнева), м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 00130694) на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» (вул. Козельницька, 15, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 23269555) 10 423 (десять тисяч чотириста двадцять три) грн. 38 коп. – пені; 757 (сімсот п’ятдесят сім) грн. 59 коп. – три відсотки річних; 3 248 (три тисячі двісті сорок вісім) грн. 02 коп. – інфляційних та 2 624 (дві тисячі шістсот двадцять чотири) грн. 25 коп. - витрат зі сплати судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 160 521,11 грн. припинити.

4. В позові в частині стягнення 28,56 грн. пені відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Повне рішення складено 12 липня 2016 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Наконечного, 173, м. Ладижин, Вінницька область, 24321)

3 - відповідачу (вул. Магістратська, 2 (Першотравнева), м. Вінниця, 21050)