Постанова № 58896904, 04.07.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2016 р. Справа № 534/266/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника відповідача -Вельма Ю.О., Рогозіна А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу а апеляційними скаргами Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріату на постанову Комсомольського міського суду Полтавської області від 28.03.2016 по справі № 534/266/16-а

за позовом ОСОБА_5

до Полтавського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_5 (далі - позивач, ОСОБА_5.) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Полтавського обласного військового комісаріату (далі - відповідач, Полтавський ОВК), яка полягає у відмові направити розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати йому одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби та зобов'язати Полтавський ОВК направити розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати йому одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби; визнати протиправним рішення Міністерства оборони України (далі - відповідач, Міноборони України) щодо відмови у призначенні та виплаті йому одноразової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та зобов'язати призначити та виплатити йому одноразову допомогу внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Постановою Комсомольського міського суду Полтавської області від 28.03.2016 задоволено адміністративний позов ОСОБА_5 до Полтавського ОВК, Міноборони України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідачі, не погодившись з даним судовим рішенням, подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідачі зазначили, що витрати, пов'язані із виплатою одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності повинні здійснюватися Державною прикордонною службою України, на яку централізовано виділяються кошти з Державного бюджету. Оскільки позивач звільнений зі строкової військової служби з прикордонних військ, правонаступником є Державна прикордонна служба України, то в силу положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військослужбовців та членів їх сімей» і Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, правових підстав призначити та виплатити позивачу Міноборони, одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності через захворювання, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії немає. Крім того, Полтавським ОВК зазначено, що відомості про поранення та захворювання чи інше ушкодження здоров'я, яке мало місце під час виконання обов'язків військової служби або в період проходження військової служби в матеріалах справи відсутні, тобто відсутній причинний зв'язок, тому немає підстав для отримання позивачем спірної допомоги.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, представників відповідачів, перевіривши доводи апеляційної скарги та письмових заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_5 має статус учасника бойових дій у відповідності до положень ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проходив військову службу в Збройних Силах з 03 травня 1987 року до 17 квітня 1989 року і приймав участь в бойових діях на території Демократичної республіки Афганістан з 15 вересня 1988 року по 13 березня 1989 року.

Висновком Полтавської обласної МСЕК №2 від 29 грудня 2014 року ОСОБА_5 вперше, з 08 грудня 2014 року на підставі медичних та військово-облікових документів була встановлена ІІ група інвалідності, як наслідок поранення/контузії/ та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії

14 грудня 2015 року позивач звернувся до Полтавського ОВК з проханням про призначення та виплату одноразової грошової допомоги на підставі положень ст.ст. 16, 16-3 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), в призначенні якої йому було відмовлено з посиланням на положення Постанови КМУ № 975 від 25 грудня 2013 року.

Перевіряючи правомірність доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України №2011-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок), встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, наведені норми ч. 2 ст. 16 Закону України №2011-XII та п. 3 Порядку пов'язують виплату одноразової грошової допомоги зі встановленням групи інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.

Враховуючи те, що позивач звернувся до Полтавського ОВК з заявою та усіма належними додатками стосовно призначення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності згідно довідки МСЕК №2 від 29 грудня 2014 року, то Полтавськмй ОВК при вирішенні даного питання повинен був керуватися положеннями ч.2 ст. 16 Закону України №2011-XII та постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.

Проте Листом від 21.12.2015 № 10/793 на підставі до п. 17 Постанови Кабінету Міністрів України № 975 Полтавським ОВК запропоновано позивачу звернутися до Державної прикордонної служби України для вирішення питання по суті, оскільки позивач звільнився з військової служби з військової частини 2033, яка відносилась до Прикордонних військ.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта щодо необхідності звернення позивача до Державної прикордонної служби України з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 №10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до п.1 та п. 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 року "Про військові формування на Україні ", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.

Статтею 4 Закону України "Про правонаступництво України " встановлено, що органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР (про що зазначено у довідці Комсомольського РВК від 28.12.2015 № 1395), які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, то в силу ст. 16 України №2011-XII і Постанови Кабінету Міністрів України № 975, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 до Полтавського ОВК, в якому позивач знаходиться на обліку.

Крім того, довідка про підтвердження проходження військової служби в Збройних Силах позивачем від 28.12.2015 року № 1395 видана безпосередньо Комсомольським районним війковим комісаріатом Міністерства оборони України, а також засіданням Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України встановлено причинний зв'язок захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв позивача, пов'язаних з виконуванням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, що спростовує доводи в апеляційній скарзі про відсутність доказів встановлення причинного зв'язку між зазначеними фактами.

Посилання апелянта на Закон України «Про Прикордонні війська в України» від 4 листопада 1991 року, Закон України «Про державну прикордонну службу» колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки позивач проходив службу у Міністерстві оборони СРСР.

З огляду на вищезазначене, посилання відповідачів в апеляційних скаргах відносно того, що позивачу необхідно звернутися до Державної прикордонної служби України для вирішення питання по суті є безпідставними.

Пунктом 13 Порядку передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Представником військового комісаріату будь - яких доказів на підтвердження того, що керівником Полтавського ОВК було дотримано процедуру, визначену у п. 13 вказаного Порядку не надано.

Разом з тим, колегія суддів вважає передчасними позовні вимоги до Міноборони України, оскільки позивач не звертався до останнього з заявою про виплату спірної допомоги, будь-якого рішення даним відповідачем не приймалося з цього приводу, а тому не відбулося порушення прав позивача і не виникло права на судовий захист, встановленого ч.1 ст.6 КАС України.

Посилання представника Міноборони України на те, що справа розглянута неналежним судом колегія суддів вважає необґрунтованими та зазначає наступне.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Тобто одноразова грошова допомога є одним із видів соціального захисту військовослужбовців, а відповідно до п. 4 ч.1 ст. 18 КАС України спори з приводу призначення, перерахунку, надання підсудні місцевим загальним судам.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КАС України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи <…>розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

За загальним правилом, встановленим ст. 23 КАС України, усі адміністративні справи в суді першої інстанції розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

КАС України не передбачено випадків здійснення адміністративного судочинства у місцевих загальних судах як адміністративних судах колегією суддів.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для висновків щодо розгляду справи неповноважним складом суду.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання представника Міноборони України щодо відсутності причинного зв'язку поранення позивача з виконанням обов'язків військової служби, оскільки ОСОБА_5 визнаний учасником бойових дій, згідно п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» проходив військову службу в Збройних Силах з 03.05.1987 по 17.04.1989, приймав участь у бойових діях на території Демократичної республіки Іфганістан з 15.09.1988 по 13.03.1989 в складі військової частини 2033 та згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії встановлений причинний зв'язок поранення та захворювання з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відсутність запису про поранення у військовому квитку саме по собі не може бути беззаперечним доказом відсутності причинного зв'язку між пораненням та виконанням обов'язків військової служби.

Судові витрати підлягають стягненню в порядку ст.. 94 КАС України.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст.202, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріату задовольнити частково.

Скасувати постанову Комсомольського міського суду Полтавської області від 28 березня 2016 року по справі № 534/266/16-а.

Ухвалити нову постанову, якою задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_5.

Визнати протиправною бездіяльність Полтавського обласного військового комісаріату. Зобов'язати Полтавський обласний військовий комісаріат направити розпорядникові коштів висновок щодо виплати ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги, внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

Стягнути з Полтавського обласного військового комісаріату за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп. на користь Державного бюджету України.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.І. Сіренко О.А. СпаскінПовний текст постанови виготовлений 08.07.2016