Ухвала суду № 58896670, 12.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/5960/15 Головуючий у 1-й інстанції: Басай О.В. Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

12 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя : Шелест С.Б.

Судді: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.

При секретарі судового засідання: Кравченко Л.А.

За участі представників:

позивача: ОСОБА_2;

відповідача: Ляхова К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.03.16р. у справі №810/5960/15 за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання виплатити йому середній заробіток у розмірі 24184,96 грн. в якості відшкодування за невиплату в установлений статтею 116 Кодексу законів про працю України строк з вини відповідача належних позивачеві при звільненні сум, за період з 09.09.15р. по 24.12.15р.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.16р. адміністративний позов задоволено частково: зобов'язано відповідача виплатити на користь позивача кошти у сумі 23 728,64 грн. в якості відшкодування середнього заробітку за невиплату належних працівникові при звільненні сум в установлений статтею 116 Кодексу законів про працю України строк.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги те, що спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством, відтак норми КЗпП на такі правовідносини не поширюються; несвоєчасна виплата на користь позивача присуджених судовим рішенням коштів відбулась не з вини відповідача, а у зв'язку з відсутністю відповідного бюджетного асигнування.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з наказом МВС від 11.08.15р. №1608 о/с, на підставі пункту 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України з посади старшого інспектора з особливих доручень сектору протиепізоотичного забезпечення Відділу ветеринарної міліції, з 11.08.2015 (том 1, а.с. 15).

При звільненні позивачу не було виплачено заробітну плату за липень та серпень 2015 року, одноразову грошову допомогу при звільнені та грошову допомогу у розмірі окладу за військовим званням за період з 11.08.15р. по 11.09.15р., що слугувало підставою для звернення до суду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.10.15р. у справі №810/4567/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2015 (том 1, а.с. 9-12, 14-15), позов ОСОБА_4 задоволено: визнано протиправними дії МВС щодо невиплати при звільненні належних ОСОБА_4 грошових сум; зобов'язано МВС виплатити ОСОБА_4 заробітну плату за липень 2015 року в розмірі 5483,75 грн. та за серпень 2015 року в сумі 4777,55 грн.; зобов'язано МВС виплатити ОСОБА_4 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 41260,01 грн.; за невиплату в установлений законодавством термін з вини уповноваженого органу належних ОСОБА_4 при звільненні грошових сум по заробітній платі за липень, серпень 2015 року у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, зобов'язано МВС виплатити ОСОБА_4 середній заробіток у сумі 7072,96 грн.; стягнуто з МВС за порушення законних прав ОСОБА_4 щодо своєчасного отримання заробітної плати кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.; зобов'язано МВС виплатити ОСОБА_4 щомісячну грошову допомогу у розмірі окладу за військовим званням за період з 11.08.15р. по 11.09.15р. у розмірі 125 грн.

Як свідчать обставини справи, остаточний розрахунок з позивачем проведено 24.12.15р., що підтверджується довідкою від 28.12.15р. ПАТ Комерційний банк «Приватбанк».

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки визначені Законом, такому працівникові підлягає виплата відшкодування за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Затримка у виплаті грошових коштів складає 104, а не 106 днів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Якщо розмір сум належних працівнику при звільненні був визначений лише за результатами судового розгляду справи, відповідно до положень статті 117 КЗпП України розмір відшкодування за час звільнення необхідно визначити з урахуванням істотності суми заборгованості у порівнянні з середнім заробітком та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Як зазначалось вище, судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлено факт виплати у повному обсязі належних при звільненні грошових сум.

Остаточний розрахунок проведено з позивачем лише 24.12.15р.

Механізм обчислення середньої заробітної плати у випадку вимушеного прогулу визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Судом під час розгляду адміністративної справи №810/4567/15 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становила 228,16 грн. Постановою у цій же справі стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 середній заробіток за 31 день затримки розрахунку, а саме, з 11.08.2015 по 11.09.2015, відтак є вірним висновок суду першої інстанції, що МВС виплатило ОСОБА_4 належні йому при звільненні суми із затримкою на 104 дні за період 12.09.15р. по 24.12.15р.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що сума середньомісячного заробітку, яку належить присудити позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку складає 23 728,64 грн. (228,16 грн. * на 104 дні).

Доводи апелянта про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вказані вище норми КЗпП України - не заслуговують на увагу.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об'єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Держава забезпечує право на оплату праці працівника шляхом прийняття нормативно-правових актів, якими визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці, встановлює права, гарантії, компенсації та відповідальність за порушення законодавства про оплату праці.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, як і незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати, не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності передбаченої ст.117 КЗпП україни.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 03 липня 2013 року (справа №6-64цс13), від 21 січня 2015 року (справа № 6-195цс14) та від 01 квітня 2015 року (справа № 6-41а15).

Викладеним спростуються доводи апелянта.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

у х в а л и в:

апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.03.16р. у справі №810/5960/15 - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.03.16р. у справі №810/5960/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Глущенко Я.Б.

Пилипенко О.Є.

Повний текст ухвали складений: 12.07.16р.

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Глущенко Я.Б.