Ухвала суду № 58896634, 05.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/494/16 Головуючий у 1-й інстанції: Падій В.В. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

05 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Шостака О.О.,

суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,

при секретарі Лебедєвій Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області, територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області, територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про зобов'язання Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області виплатити позивачці середню заробітну плату, за період з 17.12.2015 по 17.03.2016 включно, у відповідності до частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України; зобов'язання Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області відшкодувати моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року позов задоволено частково. Зобов'язано Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області та територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області виплатити ОСОБА_2 середню заробітну плату, за період з 17.12.2015 по 17.03.2016 включно, у відповідності до частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного судового рішення колегія суддів виходить з положень ч. 1 ст. 195 КАС України, згідно з яким суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року позивачем в частині відмови в задоволенні позову не оскаржується, колегія суддів не знаходить підстав для перегляду зазначеного судового рішення в частині, яка не оскаржується апелянтом.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач з 20.10.2014, на підставі наказу від 20.10.2014 № 52-ос «Про призначення ОСОБА_2», призначена на посаду секретаря судових засідань Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області тимчасово, на період перебування у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років основного працівника (ОСОБА_3), як така, що пройшла за конкурсом та пройшла спеціальну перевірку.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із виходом з відпустки по догляду за дитиною основного працівника, винесено наказ від 16.12.2015 № 49-в «Про припинення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_3», згідно з яким, ОСОБА_3 секретаря судових засідань Новогород-Сіверського районного суду Чернігівської області, вважати такою, що приступила до виконання своїх посадових обов'язків з 17.12.2015.

16 грудня 2015 року наказом від 16.12.2015 № 64-ос «Про звільнення ОСОБА_2» позивача звільнено з посади секретаря судових засідань Новогород-Сіверського районного суду Чернігівської області, у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору, відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: копій свідоцтв про народження Серії НОМЕР_1, НОМЕР_2, копії довідки начальника Управління соціального захисту населення, сім'ї та праці Новгород-Сіверської міської ради від 24.12.2015 № 07-06/270 ОСОБА_2 є матір'ю двох дітей та отримує допомогу на дітей одиноким матерям.

У зв'язку з цим, 30.12.2015 позивачка звернулась з листом до територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, щодо врегулювання питання стосовно правомірності звільнення її з посади секретаря судових засідань Новогород-Сіверського районного суду Чернігівської області.

У відповідь на вказане звернення територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області листом від 14.01.2016 № 01-18/67/-16-вих. повідомило позивача про те, що звільнення ОСОБА_2 з посади секретаря судових засідань Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області виконано без порушень та з наданням права участі в конкурсі на зайняття вакантної посади державного службовця.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідачів, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не було виконано свого обов'язку по працевлаштуванню позивачки, як одинокої матері, у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору то підлягає виплаті їй середня заробітна плата на період працевлаштування у відповідності до частини 3 статті 184 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України ( далі - КЗпП України ), Законом України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2, 6 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ст. 23 КЗпП трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку договору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 є матір'ю двох дітей та отримує допомогу на дітей одиноким матерям. 16 грудня 2015 року її було звільнено з посади секретаря судових засідань Новогород-Сіверського районного суду Чернігівської області, у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору, відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до абзацу 3 статті 184 Кодексу законів про працю України - звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Вказана норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 Кодексу законів про працю України має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

У пункті 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).

Однак, всупереч вищенаведених норм Кодексу законів про працю України відповідачем - Новгород-Сіверським районним судом Чернігівської області не виконано обов'язку щодо її подальшого працевлаштування, як того вимагає чинне законодавство.

При цьому, частиною 3 статті 184 КЗпП України передбачено збереження, зокрема, за одинокою матір'ю середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Здійснюючи аналіз викладених норм колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції відносно наявності підстав для виплатити ОСОБА_2 середньої заробітної плати, за період з 17.12.2015 по 17.03.2016 включно, у відповідності до частини 3 статті 184 КЗпП України є правомірним.

Доводи апелянта, відносно того, що з моменту звільнення позивачка перебуває на обліку у Новгород-Сіверському районному центрі зайнятості та отримує соціальну допомогу по безробіттю колегією суддів до уваги не беруться, з огляду на те, що вказаний факт не звільняє відповідача від дотримання вимог статті 184 КЗпП України.

Стосовно доводів апелянта, щодо неправомірності визначення ТУ ДСА України у Чернігівській області відповідачем у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області від 25.09.2015, основним завданням ТУ ДСА є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Чернігівської області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Чернігівської області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

З огляду на викладене вбачається, що ТУ ДСА здійснює функції розпорядника коштів, тобто здійснює всі необхідні виплати та нарахування, необхідні для виконання даного рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу ТУ ДСА України у Чернігівській області слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Мамчур Я.С