Постанова № 58896569, 05.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12511/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_2,

представника прокуратури м. Києва - Горіної Р.М.,

представника Генеральної прокуратури України - Ступака Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Прокуратури м. Києва, Генеральної прокуратури України про скасування наказів, поновлення на посаді, визнання недійсним запису про звільнення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Прокуратури м. Києва та приєднавшоїся до неї Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року,

У с т а н о в и в:

ОСОБА_5 звернувся у суд із позовом до прокуратури м. Києва та Генеральної прокуратури України, в якому, з урахування збільшених вимог, просив:

- скасувати наказ прокуратури міста Києва №1817к від 11 червня 2015 року в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани;

- скасувати наказ прокуратури міста Києва №1847к від 12 червня 2015 року, яким внесено зміни до вищезазначеного наказу (№1817к від 11 червня 2015 року), в частині звільнення позивача з посади прокурора прокуратури Дніпровського району міста Києва;

- скасувати наказ Генерального прокурора України від 19 червня 2015 року №25дк, яким внесено зміни до наказу прокуратури м. Києва №1847к від 12 червня 2015 року в частині звільнення позивача з посади прокурора прокуратури Дніпровського району міста Києва, з позбавленням класного чину «юрист 2 класу», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 25 лютого 2015 року № 150к;

- скасувати наказ прокуратури міста Києва №3177к від 26 серпня 2015 року, яким внесено зміни до наказу прокуратури м. Києва №1847к від 12 червня 2015 року в частині дати звільнення з посади;

- поновити його на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 з 12 червня 2015 року;

- зобов'язати Генеральну прокуратуру України повернути йому класний чин «юрист 2 класу», присвоєний наказом Генерального прокурора України від 25 лютого 2015 року № 150к;

- визнати недійсним запис про звільнення його з посади прокурора прокуратури Дніпровського району міста Києва та зобов'язати прокуратуру міста Києва зробити дублікат трудової книжки без запису про звільнення та позбавлення класного чину;

- стягнути з прокуратури міста Києва на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 52 195, 92 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року позов задоволено частково: скасовано спірні накази в оспорюваній частині; поновлено позивача на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 з 16 червня 2015 року; визнано недійсним запис про його звільнення з посади прокурора прокуратури Дніпровського району міста Києва та зобов'язано прокуратуру міста Києва зробити дублікат трудової книжки без запису про звільнення та позбавлення класного чину «юрист 2 класу» присвоєного наказом Генерального прокурора України від 25 лютого 2015 року № 150к; стягнуто з прокуратури м. Києва на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 52 195, 92 грн. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, перший відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. До цієї апеляційної скарги приєднався другий відповідач.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню та зміні в частині, з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт вчинення дисциплінарного проступку позивачем належним чином перевірений і доведений не був. Разом з тим, усі рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності недостатньо мотивовані, враховуючи тяжкість проступку, у якому він був звинувачений, а також виходив із того, що в день звільнення позивач був тимчасово непрацездатний, що свідчить про неправомірність такого звільнення в силу частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. І що наявні підстави для визнання судом запису про звільнення недійсним та зобов'язання прокуратури видати позивачу відповідний дублікат трудової книжки (без такого запису).

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися в повній мірі.

Оскільки постанова суду першої інстанції позивачем не оскаржується, колегія суддів не переглядає її в межах залишених без задоволення позовних вимог.

Колегією суддів установлено, що ОСОБА_5, починаючи з 19 липня 2012 року працював у прокуратурі Дніпровського району м. Києва; 06 лютого 2013 року прийняв Присягу працівника прокуратури; 11 лютого 2013 року переведений на посаду прокурора прокуратури Дніпровського району м. Києва.

Наказом виконувача обов'язків прокурора міста Києва Валендюка О. С. від 11 червня 2015 року № 1817к, за порушення вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, позивачу оголошено догану.

На підставі результатів службового розслідування, висновок за підсумками якого затверджено керівником прокуратури м. Києва 12 червня 2015 року, в ході якого комісія, що проводила розслідування, встановила невідповідність застосованого до позивача дисциплінарного стягнення тяжкості проступку, зазначеним виконувачем обов'язків прокурора міста Києва прийнято наказ №1847к від 12 червня 2015 року «Про зміну наказу від 11.06.2015 №1817к», відповідно до якого пункт 2 наказу від 11 червня 2015 року №1817к викладено у новій редакції і, як наслідок, замінено застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани його звільненням за порушення Присяги працівника прокуратури, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури та вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури.

У подальшому, наказом Генерального прокурора України від 19 червня 2015 року № 25дк «Про зміну наказу виконувача обов'язків прокурора м. Києва від 12.06.2015 № 1847к», зважаючи на підстави звільнення позивача, а також на те, що при звільненні позивача не було позбавлено класного чину, змінено пункт 1 наказу виконувача обов'язків прокурора м. Києва від 12 червня 2015 року № 1847к і викладено його наступним чином: «Вважати прокурора прокуратури Дніпровського району м. Києва юриста 2 класу ОСОБА_5 звільненим із займаної посади за порушення Присяги працівника прокуратури та вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, з позбавленням його класного чину «юрист 2 класу», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 25.02.2015 № 150к».

Матеріали справи свідчать про те, що підставою для прийняття вищезазначених наказів та звільнення позивача із займаної посади, з позбавленням класного чина, стало те, що ОСОБА_7, здійснюючи процесуальне керівництво у кримінальному провадженні щодо підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України, 10 червня 2015 року приймав участь як прокурор у судовому засіданні Дніпровського районного суду м. Києва, підтримуючи клопотання слідчого про обрання міри запобіжного заходу, та в ході відповідного засідання здійснював електронну переписку зі свого особистого телефону з ОСОБА_5 та ОСОБА_8, у якій застосовувалися неетичні висловлювання та підбурювання до незаконних дій щодо інших учасників судового процесу. При цьому позивач і ОСОБА_8 брали участь у цій переписці та не вжили заходів до її припинення, чим порушили вимоги Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.

Зазначені події були висвітлені в засобах масової інформації та набули значеного резонансу, розслідувались та підтвердились під час службового розслідування, проведеного відносно працівників прокуратури - учасників вищевказаних подій.

Так, під час службового розслідування, висновок про яке затверджений в.о. прокурора м. Києва 12 червня 2015 року, у позивача були відібрані пояснення, в яких він підтвердив, що здійснював електронну переписку із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на особисті теми, яка була зафіксована журналістом та в подальшому викладена в мережі Інтернет.

На основі викладеного, зважаючи на характер переписки позивача, за результатами службового розслідування, прокуратура м. Києва дійшла висновку, що він порушив Присягу в частині несення високого звання працівника прокуратури, скоїв проступок, який порочить його як працівника прокуратури і є несумісним із подальшим перебуванням в органах прокуратури.

26 серпня 2015 року виконувачем обов'язків прокурора міста Києва Валендюком О.С. було прийнято наказ №3177к «Про внесення змін до наказу від 12.06.2015 №1847к», яким, у зв'язку із тим, що під час розгляду даної адміністративної справи ОСОБА_5 було долучено листок непрацездатності, відповідно до якого він станом на 12 червня 2015 року (дата звільнення) був тимчасово непрацездатний, вирішено змінити наказ №1847к в частині дати звільнення та вважати його звільненим з 15 червня 2015 року.

Отже, позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади з позбавленням класного чину на підставі статей 46-2, 48-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII (далі - Закон), частини першої статті 8, пункту 6 статті 9 та статей 10, 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року №1796-XII (далі - Статут).

Не погоджуючись із правомірністю застосованої до нього дисциплінарної відповідальності, позивач звернувся у суд із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 48 Закону за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.

Положеннями статті 46-2 Закону передбачено, що прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.

Прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, зокрема, у випадку порушення "Присяги працівника прокуратури"; притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України.

Згідно положень статті 46 Закону особи, вперше призначені на посади старших прокурорів та прокурорів прокуратур, слідчих прокуратури, приймають "Присягу працівника прокуратури" такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові) вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов'язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури. Усвідомлюю, що порушення Присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури".

Із аналізу тексту Присяги слідує, що в основі поведінки працівника прокуратури закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги; складаючи Присягу, особа покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. Відтак, як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Відповідно до положень статті 48-1 Закону прокурори і слідчі прокуратури зобов'язані неухильно дотримуватися вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури у своїй службовій діяльності та поза нею. Порушення прокурором і слідчим прокуратури вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статей 4, 15 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123, професійна діяльність працівників прокуратури ґрунтується, зокрема, на принципі зразковості поведінки та дисциплінованості, який полягає у тому, що при виконанні службових обов'язків працівник прокуратури має дотримуватися загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності, вихованості і культури. Порушення трудової та виконавської дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для працівника прокуратури і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність.

Статтями 1, 2 Статуту передбачено, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори здійснюють вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури.

Працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоду інтересам держави та суспільства.

Згідно статті 8 Статуту дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Дисциплінарними стягненнями, відповідно до статті 9 Статуту, є догана; пониження в класному чині; пониження в посаді; позбавлення нагрудного знаку "Почесний працівник прокуратури України"; звільнення; звільнення з позбавленням класного чину.

Статтею 10 Статуту передбачено, що Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 цього Статуту, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 10 Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року № 1795-ХІІ, працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні чини, перебувають у них довічно. Позбавлення класного чину може мати місце при звільненні працівника з органів прокуратури за поступки, що порочать його.

Згідно статті 11 Статуту дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Системний аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення можуть бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби; звільнення працівника прокуратури за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності прокурора, який вчинив діяння, несумісне з посадою; неможливість застосування до прокурора більш помірних дисциплінарних стягнень, визначених статтею 9 Статуту, має бути мотивованою.

Передумовою звільнення прокурора за порушення Присяги та за скоєння проступку, який порочить його як працівника прокуратури, мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування, порядок проведення якого регулюється Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року № 104, у ході якого належними та допустимими доказами має підтвердитись факт скоєння особою вчинку, направленого проти інтересів служби, який суперечить покладеним на неї обов'язкам, підриває довіру до неї як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання особою своїх обов'язків.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, висновок службового розслідування від 11 червня 2015 року був складений на основі письмових пояснень працівників прокуратури ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, а також публікацій, отриманих з мережі Інтернет про зміст їхньої особистої електронної переписки.

Надаючи оцінку обґрунтованості застосованого до позивача заходу відповідальності, з огляду на характер правопорушення, обставини його скоєння, а також зміст переписки, викладений в Інтернет-мережі, що була долучена до матеріалів службового розслідування, колегія суддів доходить висновку, що в діях позивача не вбачається вчинку, направленого проти інтересів служби, який суперечить покладеним на особу обов'язкам, підриває довіру до неї як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання особою своїх обов'язків.

Матеріали справи підтверджують, що позивач до дисциплінарної відповідальності в органах прокуратури раніше не притягався, у виконанні безпосередніх трудових обов'язків характеризувався позитивно.

За таких обставин, наявність підстав для звільнення позивача із займаної посади, з позбавленням класного чину, за порушення Присяги працівника прокуратури, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури та вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, відповідачами не доведено.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що до позивача було неправомірно, без дотримання справедливого балансу застосовано такий захід відповідальності як звільнення з посади прокурора прокуратури Дніпровського району міста Києва за порушення присяги.

Отже, спірні наказ прокуратури м. Києва №1847к від 12 червня 2015 року, яким внесено зміни до наказу №1817к від 11 червня 2015 року, в частині звільнення позивача з посади прокурора прокуратури Дніпровського району міста Києва, наказ Генерального прокурора України від 19 червня 2015 року №25дк, яким внесено зміни до наказу прокуратури м. Києва №1847к від 12 червня 2015 року в частині звільнення позивача посади прокурора прокуратури Дніпровського міста Києва, з позбавленням класного чину «юрист 2 класу», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 25 лютого 2015 року № 150к, а також наказ прокуратури міста Києва №3177к від 26 серпня 2015 року, яким внесено зміни до наказу прокуратури м. Києва №1847к від 12 червня 2015 року в частині дати звільнення з посади, є протиправними та підлягають скасуванню, що було правильно встановлено судом першої інстанції.

Разом з тим, судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування наказу прокуратури міста Києва №1817к від 11 червня 2015 року в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Адже, з урахуванням вимог статті 48-1 Закону та приписів статей 4, 15 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, поведінка позивача, яка полягає в участі з іншими працівниками прокуратури у вищевказаній переписці, що була широко і негативно висвітлена у ЗМІ, з огляду на її образливий та непристойний характер, не відповідає принципу зразковості та не являється взірцем вихованості і культури.

Відтак, притягнення позивача до дисциплінарної відповідності у вигляді догани за порушення вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури є співмірним та обґрунтованим.

Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що факт вищезгаданої переписки не підтверджується належними та допустимими доказами, адже у поясненнях, які були відібрані у позивача 11 червня 2015 року, він визнав факт здійснення такої, зазначивши, що спілкувався на особисті теми, що цілком відповідає змісту його електронного повідомлення. При цьому, позивач не заперечував того, що зафіксована на фотознімку фраза в дійсності була ним написана.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, позивач підлягає поновленню на посаді, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що було правильно встановлено судом першої інстанції.

Однак, суд першої інстанції помилково поновив позивача з 16 червня 2015 року на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №4 - в органі, з якого позивача не було звільнено, і який, відповідно до пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, було утворено лише 15 грудня 2015 року.

До того ж, судом першої інстанції не враховано, що передумовою призначення на посаду прокурора місцевої прокуратури було проходження тестування у відповідності до приписів пункту 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» цього Закону, а на даний час порядок зайняття посади прокурора здійснюється відповідно до правил розділу V цього Закону, що включає проходження конкурсу, іспиту та спеціальної перевірки.

Оскільки визначений законом порядок призначення на посаду не може змінюватися чи підмінятися судовим рішенням, суд не вправі поновити позивача на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №4.

Зважаючи на викладене, в силу правил частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, єдиним і належним способом захисту порушених прав позивача є поновлення його на попередній роботі в органі, з якого він був незаконно звільнений.

Таким чином, задовольняючи позов в частині вимог позивача про поновлення його на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №4, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність порушеного права, однак помилково застосував норми матеріального права, що, відповідно до пункту 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для зміни судового рішення.

Отже, постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині поновлення ОСОБА_5 на посаді прокурора Київської міської прокуратури №4.

Також, суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги позивача про визнання недійсним запису про звільнення його з посади прокурора прокуратури Дніпровського району міста Києва та зобов'язання прокуратури міста Києва зробити дублікат трудової книжки без запису про звільнення та позбавлення класного чину, адже на час розгляду даної справи у суду відсутні підстави для висновків про те, що при виконанні судового рішення відповідач не дотримається відповідних правил Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.

Тобто, задовольняючи позов у цій частині суд першої інстанції не врахував, що зазначені вимоги позивача стосуються безпосереднього виконання рішення про поновлення його на посаді, а не правомірності його звільнення, що було предметом спору. Відтак, зазначені позовні вимоги заявлені передчасно, адже відповідні відносини на момент звернення позивача із позовом до суду ще не настали.

Таким чином, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу прокуратури міста Києва №1817к від 11 червня 2015 року в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, визнання недійсним запису про звільнення та зобов'язання прокуратури міста Києва зробити відповідний дублікат трудової книжки, як така, що ухвалена в цій частині з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи. В цій частині позовні вимоги слід залишити без задоволення.

Отже, доводи апелянта, викладені у скарзі, частково знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Тому, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова, виходячи із викладеного вище, - частковому скасуванню та зміні.

А в решті судове рішення є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 201, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Прокуратури м. Києва та приєднавшоїся до неї Генеральної прокуратури України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу Прокуратури міста Києва №1817к від 11 червня 2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині притягнення ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, визнання недійсним запису про звільнення ОСОБА_5 з посади прокурора прокуратури Дніпровського району міста Києва та зобов'язання Прокуратури міста Києва зробити дублікат трудової книжки без запису про звільнення та позбавлення класного чину «юрист 2 класу», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 25.02.2015 № 150к, ОСОБА_5.

Зазначені позовні вимоги ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Змінити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року в частині поновлення ОСОБА_5 на посаді прокурора Київської міської прокуратури №4. Поновити ОСОБА_5 на посаді прокурора прокуратури Дніпровського району міста Києва.

У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст постанови складений 08 липня 2016 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.