Ухвала суду № 58896547, 07.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/284/16 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В. П. Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2016 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменка В. В.,

суддів Василенка Я. М., Степанюка А. Г.,

за участю секретаря Видмеденко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Айова до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2, ТОВ «ВП Імпульс плюс» про визнання протиправним та скасування рішення, за апеляційною скаргою ТОВ «ВП Імпульс плюс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.05.2016, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, індексний номер 27780444 від 11.01.2016.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, письмові заперечення та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з чим погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.08.2011 позивач уклав з ОСОБА_2 (орендодавець) договір оренди землі №37. Предметом договору є оренда земельної ділянки, строком на 5 років, загальною площею 4,8157 га (кадастровий номер НОМЕР_1), що належить орендодавцю на праві власності відповідно до Державного акту від 02.08.2011 серії НОМЕР_2. Договір 03.12.2012 зареєстрований відділом Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №712408364008400.

У період дії зазначеного договору державний реєстратор Тальнівського районного управління юстиції ОСОБА_3 11.01.2016 прийняв рішення №27780444 про реєстрацію за ТОВ ВП Імпульс плюс права оренди на вищевказану земельну ділянку на підставі договору оренди від 15.09.2015 №96, укладеному вказаним товариством з ОСОБА_2.

Спеціальним законом, що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень є Закон України від 01.07.2004 р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 8 Закону №1952-IV орган державної реєстрації проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Згідно частини другої статті 9 Закону №1952-IV державний реєстратор прав на нерухоме майно встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Згідно частини 1 статті 19 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Частиною 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Зокрема, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Спеціальним законом, яким врегульовано відносини, пов'язані з орендою землі є Закон України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV (далі - Закон №161).

Відповідно до ст. 1 Закону №161, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У розумінні статті 13 Закону №161, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно статті 14 Закону №161, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до статті 15 Закону №, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220 затверджено типовий договір оренди землі, в якому передбачені невід'ємні додатки до договору оренди землі, а саме:

- план або схема земельної ділянки;

- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

- акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- акт приймання-передачі об'єкта оренди;

- проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених законом.

Відтак, невід'ємною частиною договору оренди землі є акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Відповідно до положень статті 17 Закону №161-XIV, об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Тобто, передача земельної ділянки від орендодавця до орендаря повинна бути оформлена актом приймання-передачі земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору оренди. Відповідні права та обов'язки, що випливають із договору оренди та відповідного акту приймання-передачі виникають у сторін з моменту державної реєстрації права оренди.

Нормами чинного законодавства не обмежено право сторін за договором складати акт приймання-передачі земельної ділянки до державної реєстрації права оренди.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 (далі - Порядок № 868).

Відповідно до п.15 Порядку № 868 під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); повноважень заявника; відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Пунктом 36 Порядку передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Відповідно до підпункту 1 пункту 37 Порядку №868, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно.

Отже, в даному випадку, основним документом на підставі якого мала бути здійснена реєстрація права на оренду землі є саме договір оренди, відповідність якого нормам законодавства мав перевірити державний реєстратор.

Апелянт посилається на те, що у реєстратора були відсутні правові підстави відмовити у реєстрації так як Законом заборонено відмовляти в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених Законом.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що державній реєстрації підлягає виключно діюче речове право і за умови, що відносно його предмета в цей період відсутні інші діючі зареєстровані цього виду речові права.

Згідно з ч.4 ст.18 Закону №1952 державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Враховуючи наявність дійсного договору оренди від 23.08.2011 №11, (дія якого закінчується лише 03.12.2017) позивача з ОСОБА_2, реєструючи право оренди на ту ж земельну ділянку за іншими юридичними особами, відповідач не переконався про наявність та дійсність вже зареєстрованого речового права позивача.

За таких обставин, рішення державного реєстратора про державній реєстрацію прав та їх обтяжень є протиправним.

З огляду на зазначене, колегією суддів не приймаються до уваги доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 8, 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 року № 7 колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ТОВ «ВП Імпульс плюс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Айова до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2, ТОВ «ВП Імпульс плюс» про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

А. Г. Степанюк

Повний текст ухвали виготовлений 12.07.2016.

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.