Постанова № 58896545, 06.07.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/6606/15

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравець О.О.,

за участю: секретар судового засідання - Курманова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Одеського державного університету внутрішніх справ про скасування наказу № 28 в/с від 01.05.2014 року, наказу № 37 о/с від 30.04.2015 року, поновлення на посаді, визнання висновку про результати службового розслідування від 30.04.2015 року за № 18/16-302 від 01.05.2015 року недійсним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Одеського державного університету внутрішніх справ, в якому позивач просив:

- скасувати наказ Одеського державного університету внутрішніх справ № 28 в/с від 01.05.2014 року в частині звільнення ад'юнкта денної форми навчання докторантури та ад'юнктури майора міліції ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- скасувати наказ Одеського державного університету внутрішніх справ № 37 о/с від 30.04.2015 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції, ад'юнкта денної форми навчання докторантури та ад'юнктури ОСОБА_2 за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- поновити майора міліції ОСОБА_2 (паспорт серія НОМЕР_1, виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 09.02.2001 року) в Одеському державному університеті внутрішніх справ на посаді ад'юнкта денної форми навчання докторантури та ад'юнктури із збереженням звання;

- визнати висновок про результати службового розслідування стосовно перевірки письмової інформації, яка надійшла з УВБ в Одеській області ДВБ МВС України 30.04.2015 року, за № 18/16-302 від 01.05.2015 року недійсним;

- стягнути з Одеського державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_2 (паспорт серія НОМЕР_1, виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 09.02.2001 року) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.05.2015 року по день поновлення на роботі.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року у задоволенні заявлених позивачем вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позивачем вимог в повному обсязі, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ з 13.08.2001 року, мав звання майор міліції.

Наказом Одеського державного університету внутрішніх справ від 01.11.2013 року № 171 о/с, позивач з 01.11.2013 року був зарахований ад'юнктом денної форми навчання до докторантури та ад'юнктури (а.с.147).

Наказом Одеського державного університету внутрішніх справ від 30.04.2015 року № 37 о/с «По особовому складу», відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивача звільнено з органів внутрішніх справ 30.04.2015 року у запас Збройних сил України за п. 64 «ж» (за власним бажанням) (а.с.145-146).

Також, з матеріалів справи вбачається, що наказом відповідача від 30.04.2015 року № 100 було призначено службове розслідування стосовно перевірки письмової інформації, яка надійшла з УВБ в Одеській області ДВБ МВС України 30.04.2015 року № 18/16-302 щодо майора міліції ОСОБА_2, за результатами проведення якого 01.05.2015 року складено відповідний висновок (а.с.157, 168-182).

01.05.2015 року відповідачем був прийнятий наказ № 28 в/с «Про накладення дисциплінарного стягнення на ад'юнкта денної форми навчання докторантури та ад'юнктури майора міліції ОСОБА_2І.», пунктом 1 якого на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.167).

Також, п. 2 наведеного наказу внесено зміни до п. 2 наказу Одеського державного університету внутрішніх справ від 30.04.2015 року № 37 о/с в частині звільнення позивача за п. 64 «ж» (за власним бажанням) та визначено, що позивача необхідно вважати звільненим за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Вказаний наказ був реалізований наказом Одеського державного університету внутрішніх справ «По особовому складу» від 01.05.2015 року № 39 о/с (а.с.19).

Не погоджуючись із наведеними наказами відповідача, висновком службового розслідування, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач правомірно прийняв оскаржувані накази, висновок прийнятий з дотриманням норм права, а тому позовні вимоги не належать до задоволення.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній відмовляючи у задоволенні заявлених позивачем вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для позивача негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог судом першої інстанції дотримано не було.

Вирішуючи спірне питання, судом першої інстанції взагалі не з'ясовано та не надано належної правової оцінки статусу позивача, як особи, на яку накладається дисциплінарне стягнення відповідно до вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, взагалі не надано правової оцінки заявленим позивачем вимогам про скасування наказу звільнення за власним бажанням та визнання недійсним висновку службового розслідування.

Так, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно ч. 5 ст. 7 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року № 565-XII (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) права і обов'язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністром внутрішніх справ України відповідно до цього ж Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 цього ж Закону працівник міліції у межах повноважень, наданих цим же Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень, встановлені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України (Закон України від 22.02.2006 року № 3460-IV) (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту визначено поняття дисциплінарного проступку як невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно вимог ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового i начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до пп. 3, 6 ч. 1 ст. 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового i начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: догана; звільнення з посади.

Підстави звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, в тому числі, за порушення дисципліни, вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, встановлені пунктами 63-65 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Окремо пунктами 66 і 67 зазначеного Положення передбачені підстави звільнення зі служби за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, та за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення.

Пунктом 66 цього ж Положення встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Згідно вимог ст. 14 Дисциплінарного статуту про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу (ст. 18 Дисциплінарного статуту).

Наведеними положеннями Закону України «Про міліцію» та Дисциплінарного статуту чітко визначено, що за цими Законами дисциплінарну відповідальність несуть саме працівники міліції - особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України.

Тобто, як Закон України «Про міліцію», так і Дисциплінарний статут, визначають суб'єкта відповідальністю за цими Законами саме особу рядового і начальницького складу, що проходить службу в органах внутрішніх справ України.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним наказом від 01.05.2015 року № 28 в/с на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ 01.05.2015 року.

Разом з тим, судом встановлено та підтверджується самим відповідачем, що 30.04.2015 року, наказом Одеського державного університету внутрішніх справ від 30.04.2015 року № 37 о/с «По особовому складу», позивач вже був звільнений з органів внутрішніх справ, про що був здійснений відповідний запис в його трудовій книжці.

Тобто, станом на момент прийняття оскаржуваного наказу від 01.05.2015 року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, позивач вже не проходив службу в органах внутрішніх справ, а тому відповідно не міг бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно положень Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

Фактично оскаржуваним наказом позивача повторно звільнено з органів внутрішніх справ, що є недопустимим.

Також, колегія суддів зазначає, що п. 2 наведеного наказу від 01.05.2015 року № 28 в/с внесено зміни до п. 2 наказу Одеського державного університету внутрішніх справ від 30.04.2015 року № 37 о/с в частині звільнення позивача за п. 64 «ж» (за власним бажанням) та визначено про те, що позивача необхідно вважати звільненим за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Однак, колегія суддів наголошує, що ані Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, ані Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, не передбачено можливості внесення змін до наказу про звільнення особи з органів внутрішніх справ та змінювати причини та формулювання підстав для звільнення такої особи.

Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що з урахуванням внесених відповідачем змін до наказу про звільнення позивача від 30.04.2015 року № 37 о/с, фактично позивач за цим наказом вважається звільненим 30.04.2015 року відповідно до наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, що датований 01.05.2015 року.

Тобто, наказ відповідача по особовому складу від 30.04.2015 року № 37 о/с, з урахуванням внесених до нього змін, який за правилами ст. 18 Дисциплінарного статуту і видається на виконання наказу про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, прийнятий раніше, ніж наказ на виконання якого він прийнятий.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за правилами ч. 10 ст. 14 Дисциплінарного статуту при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Так, зокрема, ч.ч. 1, 2 ст. 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Відповідно до пп. 6.2.2 п. 6.2 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 230 від 12.03.2013 року, обов'язками службової особи органу (підрозділу) внутрішніх справ, якій доручено проведення службового розслідування, є виявлення та дослідження причин і умов, що сприяли скоєному дисциплінарному проступку.

З метою забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, згідно п.п. 6.2.1 п. 6.2 наведеної Інструкції, виконавець (голова, члени комісії), зокрема, має право: виїжджати на місце скоєння дисциплінарного проступку, кримінального чи адміністративного правопорушення, іншої події, що стала підставою для призначення службового розслідування; викликати осіб РНС, стосовно яких проводиться службове розслідування, а також інших працівників ОВС, інших осіб (за їх згодою), які обізнані або мають відношення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, й одержувати від них письмове пояснення або усні пояснення, а також документи, які стосуються службового розслідування; проводити одночасні опитування осіб, у поясненнях яких про обставини порушення є суттєві розбіжності; ознайомлюватися і вивчати в установленому порядку відповідні документи, що мають відношення до службового розслідування, у разі потреби - знімати з них копії і приєднувати до матеріалів службового розслідування; отримувати та збирати згідно із законодавством України матеріали, що стосуються службового розслідування, у тому числі від інших органів державної влади та місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, за запитом начальника, який призначив службове розслідування, чи інших уповноважених осіб.

Згідно п. 8.3 наведеної Інструкції в описовій частині висновку службового розслідування викладаються встановлені при проведенні службового розслідування відомості, зокрема, про: обставини, за яких особа (особи) РНС скоїла (и) дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями особи РНС та їх наслідками; умови, що передували скоєнню дисциплінарного проступку або спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи (осіб) РНС, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного.

Проте, в порушення наведених положень Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, у висновку проведеного службового розслідування, на підставі якого прийнятий оскаржуваний наказ від 01.05.2015 року № 28 в/с, не вказано на підставі яких матеріалів встановлено вчинення позивачем дисциплінарного проступку, чим це підтверджується. Оскаржуваний висновок містить лише узагальнюючу інформацію, без визначення на підставі яких же доказів, пояснень, тощо, було встановлено вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлені обставини щодо допущення відповідачем при прийняття оскаржуваного наказу від 01.05.2015 року № 28 в/с «Про накладення дисциплінарного стягнення на ад'юнкта денної форми навчання докторантури та ад'юнктури майора міліції ОСОБА_2І.» грубих порушень вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині скасування наведеного наказу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, враховуючи, що наведений наказ був реалізований відповідачем наказом від 01.05.2015 року № 39 о/с по особовому складу, колегія суддів, на підставі ст. 11 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та скасувати наказ Одеського державного університету внутрішніх справ від 01.05.2015 року № 39 о/с.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню заявлені позивачем вимоги в частині визнання висновку про результати службового розслідування за № 18/16-302 від 01.05.2015 року недійсним, оскільки висновком службового розслідування лише фіксуються виявлені в ході службового розслідування порушення, вказаний висновок службового розслідування не є рішенням суб'єкта владних повноважень, який має обов'язкову силу для виконання, і не спричиняє виникнення наслідків для суб'єктів публічно-правових відносин інакших, ніж обов'язок відповідної особи щодо його розгляду. На підставі висновку службового розслідування в подальшому згідно з пунктом 5.4 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України відповідною посадовою особою (начальником) може прийматись відповідне рішення, яке і може бути оскаржено заінтересованою особою. В поданому випадку, на підставі оскаржуваного висновку службового розслідування відповідачем прийнято наказ про накладення на позивача дисциплінарного стягнення, який і породжує для позивача настання відповідних правових наслідків. Такому рішенню суб'єкту владних повноважень судом і надано правову оцінку.

Що стосується вимог позивача про скасування наказу Одеського державного університету внутрішніх справ № 37 о/с від 30.04.2015 року в частині його звільнення з органів внутрішніх справ за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, поновлення позивача на раніше займаній посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. «ж» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 114 від 29.07.1991 року, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

При цьому, пунктом 68 вказаного Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Верховний суд України у своїх рішеннях, які згідно ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень та для всіх судів України у відповідних правовідносинах, від 05.12.2011 року у справі № 21-36а11, від 09.04.2012 року № 21-99а12, від 29.05.2012 № 12- 2а12, вказав, що за змістом п. 68 Положення № 114 до закінчення трьохмісячного строку попередження особи, які подали рапорт про звільнення за власним бажанням, мають право відкликати цей рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до відповідача із рапортом про звільнення з ОВС за власним бажанням позивач просив звільнити його саме 30.04.2015 року (а.с.152).

Саме на виконання поданого позивачем рапорту відповідачем і був прийнятий наказ від 30.04.2015 року № 37 о/с про його звільнення з ОВС 30.04.2015 року, що свідчить про те, що в даному випадку сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, ніж визначений п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Що стосується посилань позивача, як на підставу для скасування наказу від 30.04.2015 року № 37 о/с про його звільнення з ОВС за власним бажанням, на те, що 30.04.2015 року о 20 год. 10 хв. він звернувся до лікарні та з цієї дати йому був відкритий лікарняний лист (а.с.33), колегія суддів вважає за необхідним зазначити, що Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та інші нормативно-правові акти, якими урегульований порядок проходження служби в ОВС, не містять жодних обмежень щодо звільнення тимчасово непрацездатних осіб, якщо звільнення відбувається з їх ініціативи.

Аналогічні вимоги містить і КЗпП України, ст. 40 якого встановлено, що звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності не допускається лише з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Судом встановлено, що наказом № 37 о/с від 30.04.2015 року позивача звільнено за його власним бажанням, а тому відкриття ним лікарняного листа цією датою, тим більше після видання оскаржуваного наказу, не впливає на його правовірність.

Також, колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що рапорт про звільнення було написано ним під тиском керівництва, оскільки, як в заявленому адміністративному позові, так і під час апеляційного розгляду справи, позивачем не було зазначено в чому виражався такий тиск, яким чином він здійснювався та не надано жодного доказу на підтвердження вказаних обставин.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про скасування наказу Одеського державного університету внутрішніх справ № 37 о/с від 30.04.2015 року в частині його звільнення з органів внутрішніх справ за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведені висновки суду про правомірність оскаржуваного наказу № 37 о/с від 30.04.2015 року про звільнення позивача за власним бажанням не підлягають, також, задоволенню і вимоги позивача про поновлення його на раніше займаній посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до її неправильного вирішення по суті, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про часткове задоволення заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Одеського державного університету внутрішніх справ про скасування наказу № 28в/с від 01.05.2014 року, наказу №37 о/с від 30.04.2015 року, поновлення на посаді, визнання висновку про результати службового розслідування від 30.04.2015 року за № 18/16-302 від 01.05.2015 року недійсним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Одеського державного університету внутрішніх справ № 28 в/с від 01.05.2015 року «Про накладення дисциплінарного стягнення на ад'юнкта денної форми навчання докторантури та ад'юнктури майора міліції ОСОБА_2І.».

Визнати протиправним та скасувати наказ Одеського державного університету внутрішніх справ від 01.05.2015 року № 39 о/с «По особовому складу», яким унесено зміни до п. 2 наказу Одеського державного університету внутрішніх справ від 30.04.2015 року № 37 о/с.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець