Ухвала суду № 58896471, 07.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12859/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

07 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Мельничука В.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тексіка» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2016 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тексіка» (надалі - позивач, ТОВ «Тексіка») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.02.2015р. № 0000332204.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на безпідставність та не обґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення позивачем у перевіряє мий період податкового кредиту з податку на додану вартість та безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами у перевіряємий період.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувано податкове повідомлення-рішення від 09.02.2015р. № 0000332204 в частині донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 001 230,98грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 500 615,49грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно ч.6 ст.12 КАС України, під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).

Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.4 ст.196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю " Тексіка " з питань дотримання вимог правомірності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з Приватним підприємством «Сіті-М Торг», Приватним підприємством «Стрікс», Приватним підприємством «Пандора-2013» та Приватним підприємством «ТК «Асторія» за період з 01.08.2014р. по 30.09.2014р., за результатами якої складено акт від 26.01.15р. № 24/26-57-22-03-10/32252472, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п. 44.1 ст.44, п.185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.1, п. 201.6,п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-УІ із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) в результаті чого підприємством завищено податковий кредит з податку на додану вартість за липень 2014року на суму 1 017 232,00грн.

Рішенням від 04.02.2015р. № 26-57-22-04 внесено зміни до висновку акту перевірки, зокрема встановлено, що завищення податкового кредиту з податку на додану вартість мало місце у серпні-вересні 2014року на суму 1 017 232,00грн., в тому числі : за серпень 2014р. - 483 221,00грн. та за вересень 2014р. - 534 011,00грн.

На підставі акта перевірки від 26.01.15р. № 24/26-57-22-03-10/32252472, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 09.02.2015р. № 0000332204, яким позивачу визначено грошове зобов'язання податку на додану вартість в розмірі 1 017 232,00грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 508 616,00грн.

Як вбачається із змісту акту перевірки, підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугувало встановлення перевіркою відсутності настання реальних наслідків за правочином укладеним позивачем з ПП «Сіті-М Торг», ПП «Стрікс», ПП «Пандора-2013» та ПП «ТК «Асторія».

Зокрема проведеною перевіркою встановлено, у перевіряємий період ПП «Сіті-М Торг», ПП «Стрікс», ПП «Пандора-2013» та ПП «ТК «Асторія» не придбавали товар, що відповідно до умов дворів поставлявся позивачу, а тому за правочинами, що укладені з такими контрагентами, не могли настати реальні наслідки.

Не погоджуючись із прийнятим податковим органом податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Дослідивши надані сторонами докази судом встановлено, що між позивачем та ПП «Сіті-М Торг» укладено договір поставки № 288 від 28.8.2014р., відповідно до умов якого ПП «Сіті-М Торг» зобов'язується передати товари у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар. В договорі зазначено, що найменування, кількість та інші ознаки товарів, які постачаються та ціна поставки визначаються видатковою накладною. Також за у мовами договору постачальник гарантує, що він є власником всіх товарів та товари не повинні містити будь-які недоліки , якість товарів повинна відповідати умовам договору та нормам і стандартам прийнятим в Україні.

В підтвердження виконання сторонами умов зазначеного договору позивачем до матеріалів справи додано копії видаткових та податкових накладних.

Також між позивачем та ПП «Стрікс» укладено договір поставки № 20 від 25.06.2014р. відповідно до умов якого ПП «Стрікс» - постачальник зобов'язується передати товари у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар. В договорі зазначено, що найменування, кількість та інші ознаки товарів, які постачаються та ціна поставки визначаються видатковою накладною. Також за у мовами договору постачальник гарантує, що він є власником всіх товарів та товари не повинні містити будь-які недоліки , якість товарів повинна відповідати умовам договору та нормам і стандартам прийнятим в Україні.

На виконання умов договору № 20 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тексіка», як покупцем, та Приватним підприємством «Стрікс», як постачальникиком, підписано видаткову накладну № 846 від 30.09.2014р. на суму 184 940,28грн. та ПП «Стрікс» виписало на користь позивача податкову накладну №235 від 30.09.2014р. на загальну суму 221 928,34грн., в тому числі ПДВ - 36 988,06грн.

Крім того між позивачем та ПП «Стрікс» укладено договір надання послуг з зрубових перевезень від 01.08.2014р. відповідно до умов якого ПП «Стрікс» зобов'язувалось здійснити перевезення вантажу (тканини) замовника, в об'ємах що визначаться сторонами щомісячно. Маршрут перевезення погоджується у заявках-дорученнях на кожну партію товару, що підписуються сторонами.

На виконання умов вказаного договору, сторонами підписано Доповнення від 03.08.2014р. № 1 до договору надання послуг, яким встановлено маршрут перевезень на серпень 2014 року.

В підтвердження виконання сторонами умов зазначеного договору позивачем до матеріалів справи додано копії актів виконаних робіт, податкових накладних, а також товарно-транспортних накладних.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тексіка», як замовник, та Приватним підприємством «ТК «Асторія», укладено договір поставки, № 31/07 від 31.07.2014р. відповідно до умов якого «ТК «Асторія» зобов'язується передати товари у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар. В договорі зазначено, що найменування, кількість та інші ознаки товарів, які постачаються та ціна поставки визначаються видатковою накладною. Також за у мовами договору постачальник гарантує, що він є власником всіх товарів та товари не повинні містити будь-які недоліки , якість товарів повинна відповідати умовам договору та нормам і стандартам прийнятим в Україні.

В підтвердження виконання сторонами умов зазначеного договору позивачем до матеріалів справи додано копії видаткових та податкових накладних.

Крім того між позивачем та Приватним підприємством «Пандора-2013» укладено договір поставки, № 26/8 від 26.08.2014р. відповідно до умов якого «ТК «Асторія» зобов'язується передати товари у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар. В договорі зазначено, що найменування, кількість та інші ознаки товарів, які постачаються та ціна поставки визначаються видатковою накладною. Також за у мовами договору постачальник гарантує, що він є власником всіх товарів та товари не повинні містити будь-які недоліки , якість товарів повинна відповідати умовам договору та нормам і стандартам прийнятим в Україні.

В підтвердження виконання сторонами умов зазначеного договору позивачем до матеріалів справи додано копію видаткової та податкової накладних.

Слід зауважити, що при проведені перевірки податковим органом досліджено зазначені вище документацію, наявність такої не заперечується, натомість вказані документи не розцінюються податковим органом як первинні в силу наведених вище доводів.

Разом з тим суд першої інстанції дійшов до правильного висноку, що не вправі погодитись із доводами податкового органу щодо не настання реальних наслідків за правочинами укладеними позивачем з ПП «Сіті-М Торг», ПП «Стрікс», ПП «Пандора-2013» та ПП «ТК «Асторія» виходячи із наступних міркувань.

Як вбачається із змісту акту перевірки, та письмових заперечень, що є ідентичними за своїм змістом, контролюючим органом здійснювалось перевірку господарської діяльності як позивача, так ПП «Сіті-М Торг», ПП «Стрікс», ПП «Пандора-2013» та ПП «ТК «Асторія». Проведеними заходами не встановлено отримання контрагентами позивача товару, що в подальшому поставлявся позивачу.

Однак такі міркування перевіряючого не можуть свідчити про нікчемність правочинів, укладених позивачем з такими суб'єктами господарювання, оскільки законодавчо не встановлено часових обмежень, щодо придбання товару та його подальшої реалізації, а тому поставлений позивачу товар, міг бути придбаний в інший час.

Такі міркування підтверджуються наданими письмовими заявами керівників ПП «Сіті-М Торг», ПП «Стрікс», ПП «Пандора-2013» та ПП «ТК «Асторія», що наявні у матеріалах справи, та посвідчені нотаріально.

Також безпідставними та не обґрунтованими є доводи відповідача з приводу наявності у сторін договору умислу, щодо складання податкових накладних у розмірах, що не передбачає реєстрацію таких у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Саме по собі складання податкових накладних у розмір що не передбачає реєстрацію таких у ЕРПН не може свідчити про порушення суб'єктом господарювання норм податкового законодавства, та відповідно не підтверджує висновки відповідача щодо нікчемності правочинів укладених позивачем з ПП «Сіті-М Торг», ПП «Стрікс», ПП «Пандора-2013» та ПП «ТК «Асторія».

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з ПП «Сіті-М Торг», ПП «Стрікс», ПП «Пандора-2013» та ПП «ТК «Асторія», суд приходить до висновку, що позивач мав всі правові підстави для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України".

Крім того, в обґрунтування законності спірного податкового повідомлення-рішення відповідач посилається висновки відносно контрагента позивача, зокрема, відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, в підтвердження чого, на переконання відповідача свідчить факт не прийняття податковим органом податкових накладних як податкової звітності.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленомуПодатковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім вищевикладеного слід відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Також, слід звернути увагу й на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії». У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позивачем цілком правомірно сформовано у перевіряємий період податковий кредит з урахуванням взаємовідносин з ПП «Сіті-М Торг», ПП «Стрікс», ПП «Пандора-2013», а також по взаємовідносинах з ПП «ТК «Асторія» в рамках договору поставки.

Разом з тим, встановлено, що на формування податкового кредиту, у перевіряє мий період також вплинуло, формування такого за рахунок сплаченого податку на додану вартість в рамках договору «про надання транспортних послуг» від 01.09.2014р. б/н, укладеного позивачем з Приватним підприємством «ТК «Асторія», відповідно до умов якого, ПП «ТК «Асторія» зобов'язувалось доставляти та отримувати ввірений йому для транспортування вантаж (згідно із транспортною накладною) транспортним засобом до пункту призначення і видати його уповноваженій особі, а також приймає на себе експедиторські послуги.

Вартість вказаного договору склала 96 000,00грн. в тому числі ПДВ на суму 16 001,02грн.

За результатами проведеної перевірки, контролюючим органом встановлено, що зазначені у транспортних накладних транспортні засоби непридатні до перевезення вантажу, у тих об'ємах, що значиться у супровідній документації.

В обґрунтування безпідставності таких висновків податкового органу, позивачем зазначається, що у транспортних накладних допущено технічну помилку, що підтверджується листом перевізника, а товарність такого правочину, у повній мірі підтверджено належною первинною документацією.

Як зазначалось вище, обов'язковою передумовою формування податкового кредиту, є наявність первинної документації, що підтверджує реальність здійснення господарської операції.

В підтвердження виконання сторонами умов зазначеного договору позивачем до матеріалів справи не надано копій податкових, транспортних чи видаткових накладених, також позивачем не надано доказів тверджень, з приводу допущення технічної помилки у транспортних накладних, також не надано копію зазначеного вище договору.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильних переконання, що позивачем не доведено реальність настання наслідків за договором «про надання транспортних послуг» від 01.09.2014р. б/н, укладеним позивачем з Приватним підприємством «ТК «Асторія», а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведені фактичні обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази дійшов до правильного висновку, що заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково. Відповідачем не у повні мірі доведено правомірність своїх дій у відповідності до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги, у той час коли, відповідачем на підставі ч. 2 ст. 71 КАС України доводи позивача не спростовано.

З урахуванням вищевказаного, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановленого вище судом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивач надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 07 липня 2016 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Мельничук В.П.

Твердохліб В.А.