Ухвала суду № 58896330, 07.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2879/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов А.Є. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

07 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Мельничука В.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торнадо - А» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютого 2016 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торнадо - А» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0003362204 від 22.09.2015; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0004402204 від 20.11.2015.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що висновки, викладені Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві в акті перевірки №336/26-57-22-04-10/30674381 від 17.08.2015, є хибними та не відповідають фактичним обставинам справи.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасувано податкові повідомлення - рішення №0003362204 від 22.09.2015 та №0004402204 від 20.11.2015, прийняті Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно ч.6 ст.12 КАС України, під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).

Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.4 ст.196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що Державною податковою інспекцію у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі направлення від 04.08.2015 №1499/22-04П згідно норм 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 81.1 ст. 81, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Торнадо - А» по взаємовідносинам із товариством з обмеженою відповідальністю «Аліра Гарант» за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 (далі - перевірка).

За наслідком проведеної перевірки, відповідачем складено акт №336/26-57-22-04-10/30674381 від 17.08.2015 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Торнадо - А» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із товариством з обмеженою відповідальністю «Аліра Гарант» за період з 01.01.2014 по 31.12.2014» (далі - акт перевірки)

Як слідує з аркушу 4 акту перевірки, останньою встановлено завищення витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування по взаємовідносинам із товариством з обмеженою відповідальністю «Аліра Гарант» (далі - ТОВ «Аліра Гарант та/або контрагент позивача) у розмірі 1 133 875, 00 грн., в тому числі по періодах: - за 2014 рік в сумі 1 133 875, 00 грн.

Вказаних висновків контролюючий орган дійшов з огляду на те, що сертифікати відповідності (визнання), будь - які сертифікати якості, видані компетентними органами чи виробниками, що підтверджують відповідність товару вимогам діючих державних стандартів, технічних умов, встановлених чинним законодавством України згідно умов договору купівлі - продажу №АГ-01/1-13 від 03.01.2013 до перевірки не були надані, як і не були надані пояснення в письмовій формі щодо їх відсутності або ненадання.

Разом з цим, відповідачем в процесі здійснення перевірки встановлено, що контрагент позивача має стан платника - 9 та відносно нього направлено повідомлення про відсутність за місцем знаходження.

Окрім того, в акті перевірки перевіряючий Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві встановив невідповідність наданих до перевірки товаро - транспортних накладних вимогам чинного законодавства, а саме: не зазначено дані щодо виду пакування вантажу; кількості місць; дані щодо способу визначення маси; дані щодо коду вантажу; дані щодо класу вантажу; дані щодо маси брутто вантажу. Разом з цим, не зазначено жодної інформації щодо вантажно - розвантажувальних операцій.

За таких обставин, відповідач дійшов до висновку про те, що ТОВ «Аліра Гарант» не міг поставляти товар суб'єкту господарювання ТОВ «Торнадо - А», що в свою чергу спростовує факт виростання товарів в господарській діяльності останнього.

На підставі акту перевірки, Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення рішення №0003372204 від 02.09.2015, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 204 098, 00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 102 049, 00 грн.

Водночас, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0003362204 від 02.09.2015, яким збільшеного суму грошового зобов'язання ТОВ «Торнадо - А» з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 226 776, 00 грн. та за штрафними фінансовими санкціями у розмірі 113 388, 00 грн. (далі - податкове повідомлення - рішення від 02.09.2015 та/або оскаржуване рішення - 1).

Підставою для прийняття вказаного рішення слугували висновки Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві в акті перевірки.

Так, відповідачем на аркуші 14 акту перевірки зазначено про обставини встановлення завищення податку на додану вартість при взаємовідносинах із ТОВ «Аліра Гарант» у розмірі 226 776, 00 грн.

Зазначене обумовлено тим, що під час перевірки податковим органом не встановлено реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах із ТОВ «Аліра Гарант», зокрема не встановлено реального надання послуг, товарів від постачальника (виконавця) до покупця (замовника), ТМЦ (надання робіт, послуг).

Між тим, товариством з обмеженою відповідальністю «Торнадо - А» здійснено адміністративне оскарження зазначених рішень.

Так, рішенням Головного управління ДФС у м. Києві №17240/10/26-15-10-05-35 від 12.11.2015 скасовано податкове повідомлення - рішення №0003362204 від 02.09.2015 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 51 024, 50 грн., а в іншій частині залишено без змін, первинну скаргу директора ТОВ «Торнадо - А» частково задоволено.

На підставі вказаного, відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0004402204 від 20.11.2015 (далі - податкове повідомлення - рішення від 20.11.2015 та/або оскаржуване рішення - 2) яким збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 204 098, 00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 51 024, 50 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на що звернувся із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід звернути увагу на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Водночас, витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Об'єкт оподаткування цим податком визначений у ст. 134 ПК України.

Згідно п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань (п. 135.4 ст. 135 ПК України).

Згідно п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

В той же час, в силу приписів п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави дійти до висновку, що наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, право на формування витрат. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

При цьому, податковий кредит в силу приписів п. 198.3 ст. 198 ПК України визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цьогоКодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно п. 201.1 ст. 200 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 200 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.3 ст. 200 ПК України).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Поряд з цим, у своєму листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон) господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Поряд з цим, згідно абзацу другого п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженогонаказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Так, в процесі розгляду адміністративної справи встановлено, що 03.01.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю «Аліра Гарант», надалі іменується як «Продавець», з одного боку, та товариством з обмеженою відповідальністю «Торнадо - А», надалі іменується як «Покупець» укладено договір купівлі - продажу №АГ-01/1-13 (далі - договір).

Згідно пп. 1 п. 1 вказаного договору Продавець зобов'язується передати у власність покупця алюмінієві композитні панелі (надалі за текстом договору «Товар») за цінами, в асортименті (номенклатурі) та кількості згідно накладних, що є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплати такий товар (партію товару) згідно з умовами, передбаченими договором.

Відповідно до пп. 2.1 п. 2 договору умови постачання товару за даним договором регулюються положенням Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів «ІНКОТЕРМС» у редакції 2010 р., які мають обов'язковий характер для сторін в рамках даного договору.

При цьому, товар вважається переданим покупцю: за кількістю - згідно кількості, вказаній у накладній; за якістю - згідно з даними сертифікату якості (пп.2.5 п. 2 договору).

Розвантажувальні роботи виконуються силами, засобами та за рахунок покупця (пп. 2.6 п. 2 договору).

Згідно наявних матеріалів справи слідує, що товар, який придбавався позивачем, ввозився на митну територію України та проходив процедуру митного оформлення на митному посту «Святошин» Київської митниці ДФС України, за адресою: вул. Антонова, б. 1-А, с. Петропавловська Борщагівка, Києво - Святошинський район, Київської області.

На підтвердження факту придбання ТОВ «Торнадо - А» у ТОВ «Аліра Гарант» товару згідно умов договору позивачем надано: видаткові накладні від 13.01.2014 №РН-0000003, 17.01.2014 № РН-0000006, від 03.02.2014 № РН-0000014, від 10.02.2014 № РН-0000016, від 19.03.2014 № РН-0000025, від 27.06.2014 № РН-0000058, від 01.08.2014 № РН-0000081, разом реалізації з ПДВ на суму 2 527 837, 37 грн.

Згідно наявної в матеріалах справи банківської виписки за 05.06.2014 та копій платіжних доручень №472 від 26.06.2014 на суму 700 000, 00 грн., №489 від 03.09.2014 на суму 8 105, 48 грн., №583 від 31.07.2014 на суму 580 800, 00 грн., №865 від 24.10.2014 на суму 303, 35 грн., оборотно - сальдової відомості по рахунку №631 за 2014 слідує, що позивачем сплачено на користь свого контрагента 1 360 650, 48 грн., що із врахуванням заборгованості останнього за 2013 рік станом на 01.01.2014 розміром 1 167 186, 89 грн. становить повну вартість поставленого товару у 2014 на суму 2 527 837, 37 грн.

В свою чергу, ТОВ «Аліра Гарант» було видано ТОВ «Торнадо - А» податкові накладні від 19.03.2015 №5, від 26.06.2014 № 14, від 27.06.2014 №15, від 21.07.2014 №23, від 01.08.2014 №2.

Правова позиція податкового органу в даній адміністративній справі, зокрема, зводиться до того, що позивачем під час перевірки не надано сертифікати якості, видані компетентними органами чи виробниками, що підтверджують відповідність товару вимогам діючих державних стандартів, технічних умов, встановлених чинним законодавством України згідно умов договору купівлі - продажу №АГ-01/1-13 від 03.01.2013 та/або пояснення щодо їх відсутності відповідності до умов пп. 2.5 п. 2 договору.

Так, згідно п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

З вказаного слідує, що ненадання платником податків саме документів, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, зокрема, на час проведення перевірки, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Суд першої інстанції оцінюючи в контексті вищевикладеного доводи відповідача дійшов до правильного висновку, що вони є необґрунтованими, оскільки сертифікат якості (відповідності) не є первинним документом в розумінні Закону №996-ХІV, адже не містить відомостей безпосередньо про господарську операцію та не підтверджує її здійснення, а лише підтверджує відповідність відповідного продукту або послуги вимогам, встановленим у нормативних документах.

При цьому, сертифікат якості (відповідності) не відображає та не підтверджує показники, відображені платником податків у податковій звітності, адже не містить в собі ні кількості, ні ціни товару поставленого товару.

Водночас, сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Зазначена правова викладена в постанові Верховного суду України від 27.10.2015 №2а-10463/10/08070.

Разом з цим, відносно доводів податкового органу в частині невідповідності товаро - транспортних накладних вимогам чинного законодавства та відсутності інформації щодо вантажно - розвантажувальних операцій, слід звернути увагу на наступне.

Так, товарно-транспортні накладні є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів в межах України, однак, не є обов'язковими документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких формується податковий кредит із операцій, відмінних від тих, які пов'язані із наданням транспортних послуг.

В той же час, слід зауважити, що в матеріалах справи наявний договір №2А про надання транспортно - експедиторських послуг від 10.01.2013, відповідні товаро - транспортні накладні, рахунок - фактура №190 від 31.12.2014.

Окрім того, встановлено, що навантажувально - розвантажувальні роботи здійснювалися силами покупця, тобто позивача, зокрема його працівниками відповідно до копії штатного розкладу.

Між тим, в матеріалах справи міститься договір суборенди нежитлового приміщення №0000005 від 03.01.2014, договір №174 від 16.06.2014.

Вказані документи свідчать про наявність у ТОВ «Торнадо - А» складських приміщень для зберігання товару, придбаного відповідно до умов договору.

Оцінюючи наявність ознак реальності (товарності) здійсненої позивачем операції та подальшої реалізації придбаного товару у ТОВ «Аліра Гарант», слід звернути увагу на наступне.

Так, ТОВ «Торнадо - А» було укладеного договір купівлі - продажу №36/2-13 від 19.06.2013, відповідно до умов якого позивач зобов'язується передати у власність ТОВ «Інжинірингова компанія «Алютал» електротехнічне обладнання за цінами, в асортименті (номенклатурі) та кількості згідно накладних, що є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплати такий товар (партію товару) згідно з умовами, передбаченими договором.

Водночас, 31.12.2013 між зазначеними суб'єктами господарювання було укладено додаткову угоду №1 до договору купівлі - продажу №36/2-13 від 19.06.2013, яким продовжено строк дії вказаного договору до 31.12.2015.

Встановлено, що в рамках виконання договору купівлі - продажу №36/2-13 від 19.06.2013, з урахуванням додаткової угоди позивачем було реалізовано частину придбаного товару у ТОВ «Аліра Гарант», що підтверджується, зокрема: видатковими накладними №72 від 13.01.2014, №121 від 17.01.2014, №128 від 03.02.2014, №246 від 10.02.2014, №1616 від 07.08.2014, №2256 від 30.09.2014, платіжними дорученнями та податковими накладними, що долучені до матеріалів справи.

В той же час, на підтвердження подальшого використання (реалізації) придбаного товару ТОВ «Торнадо - А» подано суду рахунок на оплату замовлення №760 від 13.03.2014, платіжне доручення №@2PL476074 від 13.03.2014, податкову накладну від 13.03.2014, видаткову накладну №476 від 19.03.2014.

З вказаних документів слідує, що частина товару була реалізована фізичній особі ОСОБА_3.

Окрім того, встановлено, що частина придбаних у ТОВ «Аліра - Гарант» панелей була списана позивачем згідно акту списання матеріалів у зв'язку з їхнім використанням у процесі комплектації самим підприємством світильників.

Разом з цим, в процесі розгляду справи не взято до уваги доводи відповідача щодо наявності у ТОВ «Аліра Гарант» стану платника - 9 та направлення повідомлення про відсутність останнього за місцем знаходження, як підставу для встановлення факту відсутності реальності господарської операції з огляду на наступне.

Так, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ «Аліра Гарант» протягом 2014 року (період взаємовідносин з позивачем) неодноразово підтверджувало своє місцезнаходження. Разом з цим, внесення інформації щодо відсутності юридичної адреси за місцезнаходженням було здійснено 19.10.2015.

Враховуючи зазначене в сукупності, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що твердження Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві, викладені в акті перевірки №336/26-57-22-04-10/30674381 від 17.08.2015, є хибними та спростованими вищевикладеним.

За таких обставин, оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги, у той час коли, відповідачем на підставі ч. 2 ст. 71 КАС України доводи позивача не спростовано.

З урахуванням вищевказаного, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановленого вище судом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивач надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 07 липня 2016 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Твердохліб В.А.

Мельничук В.П.