Рішення № 58889789, 29.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 444/2909/15 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.

Провадження № 22-ц/783/2806/16 Доповідач в 2-й інстанції: Береза В. І.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі: Головуючого судді - Берези В.І., суддів - Бойко С.М., Штефаніци Ю.Г., за участю секретаря судового засідання - Брикайло М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 4 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

в с т а н о в и л а:

оскаржуваним рішенням позов задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає АДРЕСА_1, НОМЕР_1, ІПІ НОМЕР_2, з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає АДРЕСА_2, НОМЕР_3, ІПН - НОМЕР_4 кошти позики в сумі 234900 гривень.

Стягнуто на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає АДРЕСА_3, НОМЕР_1, ІПН НОМЕР_2, з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає АДРЕСА_2, НОМЕР_3, ІПН - НОМЕР_4 проценти в сумі 84326, 75 гривень.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2, просить таке скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником певної грошової суми саме в борг із зобов'язанням її повернення, та дату отримання коштів. Вважає, що надана позивачем на підтвердження укладення договору позики копія розписки не може бути підтвердженням укладення між сторонами договору позики в розумінні ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, оскільки з її змісту не вбачаються відомості щодо сторін договору, дати його укладення, відсутня фіксація про факт передачі грошових коштів від позивача відповідачу в якості позики, а також відсутня інформація про умови договору, зокрема розмір відсотків за користування позикою тощо. Позивачем на підтвердження своїх вимог не надано суду боргової розписки, яка б підтверджувала укладення між сторонами договору позики в письмовій формі, оскільки надана позивачем копія аркушу паперу із незрозумілими написами не містить істотних умов характерних для договору позики.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта - відповідача ОСОБА_4, позивача, представника позивача ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в повному обсязі виконав свої зобов'язання перед відповідачем та передав йому грошові кошти в сумі 10000 доларів США, однак, відповідач у визначений термін не здійснив виплати основної суми боргу та процентів за користування коштами, чим порушив свої грошові зобов'язання по розписці. В основу такого висновку поклав наявну розписку та зазначив про факт отримання 10 000 доларів США та зобов'язання такі повернути до 20 червня 2013 року.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, враховуючи наступне.

Як видно з наявної у справі розписки, підписаної відповідачем ОСОБА_2 05.06.2012 року, такий, ОСОБА_2 (вказано паспортні дані) далі за текстом «…зобов»язуюсь повернути десять тисяч доларів США до 20 червня 2013 року ОСОБА_3 ».

Так, відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого сам роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Частиною першою та другою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як убачається із положень вищевказаних норм матеріального права, договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

При цьому, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, частина 2 статті 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Таким чином, документом, що підтверджує укладення саме договору позики і фіксуючим передачу грошових коштів може виступати розписка, яка повинна бути оформлена також у письмовій формі. Однак такий доказ повинен містити в собі визначені законом і сторонами істотні умови правочину.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зокрема, у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов'язком наступного повернення. Відсутність такої умови є підставою для відмови у позові до позичальника про стягнення отриманих коштів.

Така правова позиція сформована і Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року за наслідками розгляду справи №6-79цс14, згідно якої відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Таким чином, з аналізу норм матеріального права, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником певної грошової суми саме в борг із зобов'язанням її повернення, та дату отримання коштів.

Як видно з розписки у даній справі, жодних обов»язків, які походять саме з боргових зобов»язань, тобто зобов»язань , що виникли внаслідок позики, не вбачається, дійсно відповідач взяв на себе обов`язок повернути зазначені кошти, однак правову природу цих коштів як позики дана розписка жодним чином не стверджує.

Вирішуючи спір , суд першої інстанції, досліджуючи надану розписку, на зазначене уваги не звернув та невірно розцінив зазначену розписку як таку, що підтверджує укладення саме договору позики.

За таких обставин, рішення районного суду як таке, що не відповідає вимогам матеріального закону й дійсним обставинам справи, в силу вимог ч.1 ст.309 ЦПК України, залишатися в законній силі не може й підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, ч.1 п.4 ст.309, ст.ст. 313,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 4 лютого 2016 року скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскарженим до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Береза В.І.

Судді: Бойко С.М.

Штефаніца Ю.Г.