Ухвала суду № 58889504, 11.07.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/5929/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1934/16Головуючий у 1-й інстанції Савічев В.О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Лобова О.А.,

суддів: Акопян В.І., Гальонкіна С.А.

за участю секретаря Гнатюк О.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 нарішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 25 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Кременчуцької першої міської лікарні імені ОСОБА_3 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, внесення запису до трудової книжки, стягнення заробітної платиза час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовами, які ухвалою суду обєднані в одне провадження, просила ухвалити рішення, яким визнати незаконним і скасувати наказ №2-д від 07 травня 2015 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у виді догани, стягнути з відповідача на її користь 5000 грн. моральної шкоди; визнати незаконним і скасувати наказ №163 від 08 липня 2015 року про розірвання з нею трудового договору, поновити її на посаді лікаря-імунолога клінічного, зобовязати відповідача внести відповідний запис у трудову книжку, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також 40000 грн. моральної шкоди, зобовязати відповідача подати органу Пенсійного фонду України коригуючи дані персоніфікованого обліку для застрахованих осіб.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що звільнення позивача проведено з порушенням діючого законодавства за відсутності підстав, передбачених п.3 ст.40 КЗпП України та у порушення приписів ст.43 КЗпП України.

Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 25 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що висновки суду про виконання відповідачем вимог ст.148 КЗпП України суперечать фактичним обставинам, які жодна сторона не заперечує. Згідно апеляційної скарги суд не дав належної оцінки доказам, які надані відповідачем у підтвердження правомірності своїх рішень щодо притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності. Судом також проігнорований факт порушення вимог ст.43 КЗпП України щодо права працівника на участь у засіданні профспілкового комітету, який розглядає подання роботодавця про надання згоди на звільнення.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав:

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що з 04 січня 2011 року ОСОБА_2 працювала у Кременчуцькій першій міській лікарні імені ОСОБА_3 на посаді лікаря-імунолога поліклініки (наказ №6-кв від 11 січня 2011 року), а з 01 березня 2013 року на посаді лікаря-імунолога клінічного поліклініки (наказ №50 від 07 березня 2013 року).

Наказом №4-д від 20 жовтня 2014 року за результатами проведеної службової перевірки ОСОБА_2 оголошено догану за виявлені факти неналежного ведення медичної документації, приписок пацієнтів, внесення недостовірних даних до медичної документації, відсутності особистого підпису на документах, протиправне відсторонення медичної сестри від роботи.

Наказом №2-д від 07 травня 2015 року за результатами проведеної службової перевірки ОСОБА_2 оголошено догану за виявлені факти порушення принципів деонтології та професійної етики, Правил внутрішнього трудового розпорядку відносно медичної сестри імунологічного кабінету, її протиправне відсторонення від роботи.

Наказом №163 від 08 липня 2015 року ОСОБА_2 звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обовязків, покладених на неї трудовим договором, Правилами внутрішнього розпорядку.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив надані сторонами докази, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обставин, на які посилався позивач в обґрунтування заявлених вимог.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Як розяснено у пункті 23 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06 листопада 1992 року, за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обовязків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП України).

Таким чином, законним є звільнення за п.3 ст.40 КЗпП України у разі наявності щонайменше наступної послідовності юридичних фактів: порушення трудової дисципліни (допущення проступку) застосування до порушника дисциплінарного або громадського стягнення повторне порушення трудової дисципліни (допущення проступку) у межах строку, передбаченого ст.151 КЗпП України.

Статтею 148 КЗпП України встановлені строки застосування дисциплінарного стягнення до працівника: безпосередньо за виявленням, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, виключаючи період звільнення працівника від роботи у звязку з тимчасовою непрацездатністю або перебування у відпустці. Проте у будь-якому випадку дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ч.2 ст.149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення (ст.147 КЗпП України).

Одним з основних доводів апеляційної скарги є посилання на порушення відповідачем строків накладення дисциплінарного стягнення, передбачених ст.148 КЗпП України. Так, позивачка вважає, що у 2014 році її можна було притягнути до дисциплінарної відповідальності не пізніше 01 вересня цього року з урахуванням періодів її перебування у відпустках, оскільки медична сестра ОСОБА_4 звернулася із скаргою на її начеб-то неправомірні дії 04 липня 2014 року. Аналогічним чином, притягнення до дисциплінарної відповідальності у 2015 році мало б відбутися не пізніше 26 лютого та 17 березня цього року, оскільки службова записка завідуючої відділенням ОСОБА_5 зареєстрована 23 лютого 2015 року, а акти складені 26 січня і 17 лютого цього року.

З такими твердженнями колегія суддів не погоджується, так як вони ґрунтуються на неправильному розумінні поняття «виявлення проступку». Враховуючи загальнолексичне значення слова «виявляти» чи «виявити» («шукаючи, знаходити»), положення норми ст.148 КЗпП України слід тлумачити таким чином, що перебіг місячного строку починається з дня, коли уповноважена особа чи орган роботодавця встановив, дізнався чи переконався, що певне порушення, про яке він отримав повідомлення, дійсно мало місце.

У справі, що розглядається таким днем (датою) слід вважати висновки комісій, які проводили службову перевірку по фактам, щодо яких повідомлено керівництво лікувального закладу.

У 2014 році комісія, яка проводила службове розслідування, зробила свої висновки 15 вересня (т.1 а.с.25), про що доповіла головному лікарю. ОСОБА_2 була звільнена від роботи у звязку із непрацездатністю з 07 липня по 31 липня 2014 року, а також з 15 вересня по 05 жовтня 2014 року. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення ухвалене 20 жовтня 2014 року (т.1 а.с.162-163), тобто у межах місячного строку, при цьому встановлені комісією факти порушень (не усі, а їх частина) мали місце у межах шестимісячного строку, встановленого ч.2 ст.148 КЗпП України.

У 2015 році комісія, яка проводила службове розслідування, зробила свої висновки 27 квітня (т.1 а.с.133,202), про що доповіла головному лікарю. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення ухвалене 07 травня 2015 року (т.1 а.с.96), тобто у межах місячного строку, при цьому встановлені комісією факти порушень мали місце у межах шестимісячного строку, встановленого ч.2 ст.148 КЗпП України.

11 червня 2015 року комісія, яка проводила службове розслідування, виявила порушення, допущені ОСОБА_2 у веденні документації у період з листопада 2014 року по квітень 2015 року (т.1 а.с.220-223). Виявлені порушення стали підставою для видання наказу №163 від 08 липня 2015 року (т.1 а.с.238).

При розгляді справи суд першої інстанції виконав вимоги ст.212 ЦПК України і дав належну оцінку предявленим доказам у їх сукупності та зробив правильний висновок про доведеність як факту систематичного невиконання ОСОБА_2 без поважних причин обовязків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, так і щодо виконання відповідачем порядку і дотримання підстав звільнення за правилами пункту третього ч.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до ч.3 ст.43 КЗпП України подання власника або уповноваженого ним органу про надання згоди на звільнення має бути розглянуто у присутності працівника або його представника. Розгляд подання за відсутності працівника або його представника можливий лише у разі його повторної неявки на засідання профспілкового комітету.

Як вбачається зі змісту протоколу №19 від 03 липня 2015 року, у засіданні профспілкового комітету Кременчуцької першої міської лікарні імені ОСОБА_3 брав участь адвокат ОСОБА_6, який представляв інтереси ОСОБА_2 на підставі укладеної угоди (т.1 а.с.126-128). Сама ОСОБА_2 знала про засідання, але не виявила бажання бути присутньою на ньому. Рішення профспілкового комітету про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 ухвалено саме 03 липня 2015 року, при цьому згідно протоколу засідання, пояснень свідків представник ОСОБА_2 після свого виступу перед членами профкому залишив засідання внаслідок виникнення конфліктної ситуації між ним і членами профкому.

Аналіз зазначених фактів дає підстави для висновку, право ОСОБА_2 на участь у засіданні профкому та на захист своїх інтересів не було порушено.

Апеляційна скарга не містить посилань на нові засоби доказування, які б спростовували правильні по суті висновки суду першої інстанції, отже колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування цього рішення.

Керуючись ст.303, ст.307 ч.1 п.1, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 25 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.А. Лобов

Судді В.І.Акопян

ОСОБА_7

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов