Рішення № 58889356, 12.07.2016, Близнюківський районний суд Харківської області

612/144/16-ц

2/612/128/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2016 року смт. Близнюки

Близнюківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Масло С.П.,

за участю секретаря судового засідання Чміль Т.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Близнюки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, державного нотаріуса Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошніченко Олени Миколаївни про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, визнання недійсним та скасування рішення державного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, визнання права власності на нежитлове приміщення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, державного нотаріуса Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошніченко О. М. про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, визнання недійсним та скасування рішення державного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, визнання права власності на нежитлове приміщення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що згідно свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 15.03.2005 р., виданого Близнюківською селищной Радою вона є власником нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», який розташований по АДРЕСА_1. 11.11.2015 р. їй стало відомо, що право власності на даний магазин в цей час зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу №2-638 від 16.10.15 р., який був укладений між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Договір був посвідчений і зареєстрований у державному реєстрі прав та обтяжень державним нотаріусом Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О. М. (рішення про державну реєстрацію №25340300 відіб.10.2015 р). 19.06.2014 р. вона уклала договір іпотеки з ОСОБА_3, згідно якого будівлю магазину було передано йому в іпотеку. 08.10.2015 р. вона дізналася, що державним реєстратором реєстраційної служби Близнюківського районного управління юстиції Мацюк Тетяною Тарасівною згідно рішення про державну реєстрацію прав індексний номер 24500418 від 17.09.2015 р. в порушення чинного законодавства було зареєстровано право власності на будівлю магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» за ОСОБА_3 на підставі договору іпотеки №487 від 19.06.2014 р. З даним рішенням вона не погодилася і звернулася за захистом своїх прав до суду. Згідно рішення Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2016 р. рішення державного реєстратора реєстраційної служби Близнюківського районного управління юстиції Мацюк Т. Т. про державну реєстрацію прав індексний номер 24500418 від 17.09.2015 права власності на будівлю магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» за ОСОБА_3 було визнано неправомірним та скасовано. Відповідач ОСОБА_3 достовірно знаючи про те, що з рішенням державного реєстратора про реєстрацію за ним права власності на будівлю магазину вона не погодилася, будівлю магазину йому передати відмовилася та готувала документи для звернення в суд, продав спірне майно ОСОБА_2 Вказала, що будівля магазину з її володіння не виходила, угоди відбувалися без її відома, без передачі предмета договору купівлі-продажу від продавця до покупця. Вважає, що право власності на нежитлове приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» відповідачами було оформлено неправомірно, договір купівлі-продажу був укладений в порушення чинного законодавства і є недійсним. Тому просить суд визнати недійсними договір купівлі-продажу №2-638 від 16.10.15 р. нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», який розташований по АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О. М, визнати недійсним та скасувати рішення №25340300 від 16.10.2015 р державного нотаріуса Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошниченко О. М. про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», який розташований по АДРЕСА_1 за ОСОБА_9, визнати за нею право власності на нежитлове приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», який розташований по АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів судові витрати.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечували з підстав наведених у запереченні на позовну заяву.

Державний нотаріус Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошніченко Олена Миколаївнав судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які особи, які беруть участь у справі посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, дійшов наступних висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до договору позики від 12.06.2014 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 у борг грошові кошти у розмірі 100 000 грн., що є еквівалентом суми 8 500 доларів США, які зобов`язалась повернути до 19.06.2015 року у тій же сумі за офіційним валютним (обмінним) курсом, встановленим на момент повернення грошових коштів.(а.с.10)

Виконання даного зобов`язання було забезпечене укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договором іпотеки від 19.06.2014 року, зареєстрований в реєстрі за №487, предметом якого є нежитлова будівля магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 43,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Вартіть предмету іпотеки становила 239670 грн. (а.с.12-13)

В момент укладення договору іпотеки від 19.06.2014 року ОСОБА_1, була власником нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», який розташований по АДРЕСА_1, що визнається сторонами по справі та не підлягає доказуванню в силу ч.1 ст. 61 ЦПК України.

25.06.2015 року на поштову адресу ОСОБА_1, яка зазначена у договорах позики та іпотеки, ОСОБА_3 була надіслана вимога про усунення порушення в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Вказана вимога була повернута на адресу ОСОБА_3 поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату, у зв'язку з закінченням терміну зберігання. (а.с. 129, 156-158).

Постановою колегії суддів Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2015р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Близнюківського районного управління юстиції Державного реєстратора прав на нерухоме майно та їх обтяжень Мацюк Тетяни Тарасівни, третя особа: ОСОБА_3 про скасування рішення задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Близнюківського районного управління юстиції Мацюк Тетяни Тарасівни про державну реєстрацію права власності на будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" за ОСОБА_3 на підставі договору іпотеки № 487 від 19.06.2014 року (індексний номер 24500418 від 17.09.2015 року). Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 р. набрала законної сили.

16.10.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договор купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив нежитлову будівлю магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 43,4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.(а.с.130-131)

Судом встановлено, що нежитлова будівля магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 43,4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 під час розгляду справи вибула з фактичного володіння ОСОБА_1 Вказана обставина підтверджується, як поясненнями самих представників позивача по справі, які вказують на те, що відповідач по справі ОСОБА_2 поміняв «секрет» на замку вхідних дверей магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» та з внутрішньої сторони скла вітрини магазину розмістив оголошення, з відповідним телефоном, щодо вирішення будь-яких питань з приводу цього магазину; так і поясненнями відповідача по справі ОСОБА_2, який підтвердив, що магазин знаходиться у його володінні.

Посилання представників позивача, як на підставу фактичного володіння ОСОБА_1 магазином «ІНФОРМАЦІЯ_1», на договір про постачання електричної енергії від 16.04.2004 року, паспорт-протокол до вказаного договору від 24.02.2004 року, акт розмежування балансової належності електромереж від 16.04.2004 року, повідомлення про рівні скоригованих договірних величин від 25.11.2015 року, 12.04.2016 року, 25.04.2016 року та торговий патент від 03.07.2014 року, вимога від 27.06.2016, судом не приймається, оскільки вказані документи не спростовують визнаних обома сторонами обставин фактичного зайняття відповідачем ОСОБА_2 приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1». Так, по-перше, вищезазначений договір, паспорт протокол, акт розмежування балансової належності електромереж та торговий патент складені відповідно в 2004 та 2014 роках, тобто до моменту укладення договору купівлі-продажу, який оскаржується; по-друге, повідомлення про рівні скоригованих договірних величин, які датовані 2016 роком, сформовані на підставі інформації щодо укладеного з ОСОБА_1 договору про постачання електричної енергії від 16.04.2004 року, тобто адресовані особі, з якою укладався відповідний договір в 2004 році.

За правилами ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту статей 11,15 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільний прав-це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення і реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту субєктивних цивільних прав розуміють яз закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених ( оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 обрано такий спосіб захисту свого права, як визнання правочину недійсним. Наступні позовні вимоги є похідними від первинної про визнання правочину недійсним. При цьому, по-перше, ОСОБА_1 оскаржує договір купівлі-продажу, за яким вона не є стороною цього договору; по-друге, майно у вигляді магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» вибуло з її фактичного володіння.

Суд дійшов висновку, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту права власності, порушеного на його думку, виходячи з наступного.

Суд зазначає, що загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в ст. 216 Цивільного кодексу України. В частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює для сторін чи інших осіб юридичних наслідків. Стаття 216 зазначеного Кодексу містить також положення про те, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан до укладеного договору купівлі-продажу.

Такий підхід цілком виправданий і тоді, коли визнається недійсним правочин, укладений особою, яка не мала права відчужувати майно, адже, по-перше, недійсний правочин з моменту його укладення не породжує жодних правових наслідків, а отже, й титулу власника в добросовісного набувача; по-друге, не призводить до ущемлення законних інтересів останнього, оскільки двостороння реституція повертає його в первісний стан, який існував до укладення недійсного правочину.

Проте, суд зазначає, що в порядку реституції майно повертається стороні недійсного правочину, а не його безпосередньому власнику, як при віндикації.

Таким чином, слід розрізняти віндикацію і реституцію як способи захисту майнових прав, передусім порушеного права власності.

Суд зазначає, що після скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Близнюківського районного управління юстиції Мацюк Тетяни Тарасівни про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повернулись у попередній стан, який існував до цієї дії, тобто ОСОБА_1 повернувся титул власника приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1».

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що обидва способи захисту порушеного права власності: як за допомогою правових норм ЦК України про недійсність, так і за допомогою правових норм цього Кодексу про віндикацію, - є правомірними, оскільки передбачені ЦК України. Разом з тим права позивача ОСОБА_1, як власника приміщення магазину, підлягають захисту шляхом пред'явлення віндикаційного позову до добросовісного набувача, а не пред'явлення вимог про визнання оскаржуваного договору недійсним з використанням правового механізму, встановленого в частинах 1,2 ст. 216 ЦК України.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна,переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову, оскільки позивачем неправильно обраний спосіб захисту права власності. При цьому, суд позбавлений можливості розглянути в межах цієї справи вимоги віндикаційного позову, оскільки в цьому випадку зміняться одночасно предмет та підстава позову.

Суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений права звернутись до суду з позовом, обравши правильний спосіб захисту свого права власності, який визначений в ст. 388 ЦК України з урахуванням фактичних обставин.

Питання щодо розподілу судових витрат, суд вирішує відповідно до ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 61, 88, 197, 209, 212-215, 223, 294, 296 ЦПК України, ст.ст. 11,15, 16, 20, 216, 388 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, державного нотаріуса Первомайської державної нотаріальної контори Харківської області Мірошніченко Олени Миколаївни про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, визнання недійсним та скасування рішення державного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, визнання права власності на нежитлове приміщення - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Близнюківський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С.П. Масло