Рішення № 58887026, 09.06.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/13009/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я. Провадження № 22-ц/789/630/16 Доповідач - Щавурська Н.Б.Категорія - 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2016 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Щавурської Н.Б.

суддів - Фащевська Н. Є., Ходоровський М. В.,

при секретарі - Панькевич Т.І.

з участю сторін - представника позивача ПАТ "Дельта Банк" Іванюк

Т.М., представника відповідача ОСОБА_1 -

ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 16 березня 2016 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося з даним позовом посилаючись на те, що згідно укладеного 25.02.2008 року кредитного договору між АТ "Сведбанк" і ОСОБА_1 останній були передані кредитні кошти в сумі 91000 дол. США на строк до 25.02.2023 року. Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 25.05.2012 року права вимоги за вказаним кредитним договором набув ПАТ "Дельта Банк". У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору в частині повернення щомісячних платежів відповідач просив достроково в межах суми боргу в розмірі 1899220,17 грн. звернути стягнення на передане ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором іпотечне майно - домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1 шляхом визнання за банком права власності на іпотечне майно згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, вказаним у договорі кредиту.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 16.03.2016 у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення суду, вважаючи його незаконним, ухваленим у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального права і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним трактуванням судом положень п.3.1.2 кредитного договору, а саме, що наявність такого пункту в договорі дає право споживачу сплатити усю суму простроченого кредиту в останній день строку договору. Звертає увагу, що судом не враховано положення п.п.3.1.1, 5.1, 9.1 Договору, які відповідно зобов'язують позичальника здійснювати погашення кредиту та сплату процентів шляхом здійснення сплати ануїтетних платежів в сумі 1300,33 дол. США до 10 числа кожного місяця; забезпечити своєчасну оплату ануїтетних платежів, передбачених договором шляхом забезпечення наявності на рахунку, зазначеному в п.3.1.1 грошових коштів, достатніх для здійснення таких платежів до настання терміну їх сплати (до 10 числа кожного місяця), а також право банку на дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним за умови порушення позичальником сплати строків платежів, встановлених у п.п.3.1, 3.3 Договору.

Крім цього, вважає висновки суду в частині відсутності у банку права на дострокове стягнення такими, що не відповідають вимогам ч.2 ст.35 ЗУ "Про іпотеку", яка не пов'язує право іпотекодержателя на звернення за захистом порушеного права до суду з направленням письмової вимоги іпотекодавцю про усунення порушення.

У судовому засіданні представник апелянта ПАТ "Дельта Банк" Іванюк Т.М. апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на доводи, викладені в ній. У судове засідання, призначене на 09.06.2016 року, будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи, не з'явилася, що не перешкоджало продовженню розгляду справи у її відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_2 апеляційної скарги не визнав. Вважаючи рішення суду законним і обгрунтованим. Таким. Що скасуванню не підлягає.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення Тернопільського міськрайонного суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про наянвість підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що на момент подання позовної заяви Банк не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки п.3.1.2 кредитного договору носить нечіткий, двозначний характер, суперечить іншим положенням договору (п.п.5.1, 9.1), згідно нього недоплачені суми ануїтетних платежів обраховуються при визначенні кінцевого ануїтетного платежу, а тому, з врахуванням того, що кредит є споживчим, споживач банківських послуг є слабкою стороною у договорі, положення вищезгаданого пункту повинні трактуватися на користь споживача. Крім цього, підставою відмови у позові є також недотримання Банком положень п.9.1 Договору кредиту, п.11 іпотечного договору та положень ч.10 ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів" в частині строків звернення з позовом до суду після надіслання письмової вимоги іпотекодавцю про усунення порушення, оскільки письмова вимога відповідачу банком надіслана 17.07.2015 року, а направлення позову до суду мало місце 28.07.2015 року.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не відповідають вимогам закону та зроблені без врахування наявних у справі доказів.

Так, судом встановлено, що 25.02.2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1908/0208/55-003, за умовами якого банк надає відповідачу споживчий кредит у розмірі 91000,00 доларів США терміном до 25.02.2018 року з розрахунку 11,90 % річних за користування коштами (а.с.7-22).

Пунктом 3.1.1 кредитного договору встановлено, що починаючи з 10.04.2008 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів, шляхом здійснення фіксованих платежів (далі - Ануїтетні платежі або Ануїтетний платіж) в сумі 1300,33 доларів США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору (а.с.8).

Згідно п.3.1.2 кредитного договору, у будь-якому випадку, в т.ч. у випадку порушення позичальником термінів здійснення ануїтетного платежу, часткового дострокового погашення кредиту, сума наступних ануїтетних платежів залишається незмінною, крім суми останнього (кінцевого) платежу - платежу в останній день строку користування кредитом, визначеного п 1.3. договору, розмір якого визначається як сума процентів, нарахованих/непогашених, в т.ч. прострочених, відповідно до умов цього договору, та залишок суми непогашеного кредиту. Далі у цьому договорі під термінами "ануїтетний платіж", "ануїтетні платежі" сторони розуміють у тому числі останній (кінцевий) платіж (а.с.8).

Пунктом 5.1. кредитного договору встановлено обов'язок позичальника забезпечити своєчасну оплату Ануїтетних платежів, передбачених даним договором шляхом забезпечення наявності на рахунку грошових коштів у сумі, достатній для здійснення таких платежів, до настання терміну їх сплати (а.с.9).

За порушення терміну сплати Ануїтетних платежів позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу. У випадку часткової сплати Ануїтетного платежу пеня нараховується на його несплачену частину (п.8.1 кредитного договору).

Згідно п.9.1 договору в разі невиконання позичальником будь-яких своїх зобов'язань за договором та/або умов договору іпотеки, зазначеного в п.2.1 цього договору, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, встановлених п.п.З.1, 3.3 цього договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання в порядку, передбаченому п.п.9.2, 9.3 цього договору (а.с.13).

Пункт 9.2 кредитного договору передбачає, що вимога про дострокове повернення кредиту, сплату процентів направляється позичальникові у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах цього договору або адресою, повідомленою позичальником. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище 30-денного строку вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправці позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитом з повідомленням про вручення (а.с.13).

При цьому, відповідно до п.9.3 кредитного договору, у випадку невиконання позичальником зазначеної у п.9.2 цього договору письмової вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним у строк, визначений в п. 9.2. договору, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом за вибором банку, у тому числі на підстав виконавчого напису нотаріуса, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору іпотеки чи скористатися іншими видами забезпечення виконання зобов'язань за цим договором та/або пред'явити позов у відношенні позичальника та задовольнити вимоги, що випливають з цього договору, з будь-якого майна позичальника (а.с.13).

ВАТ "Сведбанк" виконав свої зобов'язання щодо надання відповідачу кредитних коштів в розмірі 91000,00 доларів США (а.с.111), що стороною відповідача не заперечується.

17.03.2009 року між цими ж сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 25.02.2008 року, яким змінено термін повернення кредиту до 25.02.2023 року, а також змінено розмір ануїтетних платежів на 1055,32 долари США (а.с.20-21).

15.12.2009 року між цими ж сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 25.02.2008 року, яким змінено розмір процентів за користування кредитними коштами, зокрема, передбачено сплату Позичальником банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,9% річних за період від дати укладення договору но 15.12.2009 року включно, 7% річних у період з 16.12.2009 року по 09.11.2010 року, 10% річних у період з 10.11.2010 року по 09.11.2011року, 13,69% річних у період з 10.11.2011року по 25.02.2023 року (а.с.17-19).

Також даним договором внесені зміни до п.3.1.1 кредитного договору, яким встановлені розміри ануїтетних платежів, зокрема починаючи з 10.02.2010р. - 817,81 доларів США 10 числа кожного місяця, починаючи з 10.12.2010р. - 953,54 доларів США 10 числа кожного місяця, починаючи з 10.12.2011р. - 1123,29 доларів США 10 числа кожною місяця та в день закінчення кредитного договору.

04.03.2010 року між цими ж сторонами укладено ще один договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 25.02.2008 року, яким встановлено, що Позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 7% річних у період з 05.03.2010 року по 09.11.2010 року, 10% річних у період з 10.11.2010 року по 09.11.2011року, 13,69% річних у період з 10.11.2011року по 25.02.2023року.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 25.02.2008р. між цими ж сторонами укладено іпотечний договір, згідно якого ОСОБА_1 (позичальник, іпотекодавець) передала в іпотеку ВАТ "Сведбанк" (іпотекодержатель) належне їй домоволодіння, що складається із житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,14 га за цією ж адресою (а.с.23-28).

Іпотечний договір посвідчено 25.02.2008р. приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мороз К.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1584.

Пунктом 11 іпотечного договору встановлено, що іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у т.ч. якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках передбачених основним зобов'язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання. При настанні зазначених випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. Сторони за взаємною згодою встановили, що визначений тридцятиденний строк починає відліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням зв'язку при відправленні іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення основного зобов'язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі, що отриманий іпотекодавцем особисто у іпотекодержателя.

У відповідності до п.12 іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки, і зокрема: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене у п.п.12.3.1 та 12.3.2 Доовору (а.с.26).

Пунктом 12.3.1. іпотечного договору передбачено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до ст.37 ЗУ "Про іпотеку" у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у цьому підпункті п.12.3 Договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому вважається, що предмет іпотеки набувається у власність Іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття Іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом Договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності.

Крім цього, даним пунктом підтверджується згода сторін договору, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене Іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав Основне зобов'язання.

17.03.2009 року між цими ж сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 25.02.2008р., яким встановлено інший термін виконання основного зобов'язання, а саме до 25.02.2023р., а також змінено вартість (оцінку) предмета іпотеки (а.с.29).

25.05.2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого ПАТ "Сведбанк" відступило ПАТ "Дельта Банк" усі права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами до позичальників (поручителів, заставо(іпотеко)давців), у тому числі, до відповідача (іпотекодавця) ОСОБА_1 (а.с.39-48).

Листом від 07.06.2012р. ПАТ "Сведбанк" повідомило ОСОБА_1 про відступлення новому кредитору ПАТ "Дельта Банк" усіх прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами. Лист направлено 09.06.2012р. рекомендованою кореспонденцією за адресою відповідача, однак доказів вручення даного листа адресату Банком не надано (а.с.98-100).

Постановою Правління НБУ № 150 від 02.03.2015р. віднесено ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних (а.с.49-52).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 51 від 02.03.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію у ПАТ "Дельта Банк" та призначена уповноваженою особою Фонду Кадирова В.В. (а.с.53-56).

Згідно розрахунку Банку, станом на 07.07.2015р. заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складає 83917,90 доларів США та 114630,75 грн., а всього 1899220.17 грн., з яких тіло кредиту - 70456,89 доларів США або еквівалент 1498328,97 грн., відсотки - 13461,01 доларів США або еквівалент 286260,45 грн., пеня 107721,49 грн., сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу кредиту - 2135,49 грн., сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по процентах - 4773,77 грн.

16.07.2015р. уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" Кадировим В.В. повідомлено ОСОБА_1 про наявність у ПАТ "Дельта Банк" права вимоги до боржників за кредитними та забезпечувальними договорами, наявність простроченої заборгованості за кредитним договором станом на 07.07.2015р. у розмірі 18671,76 доларів США та необхідність погашення такої. Також повідомлено, що в разі незадоволення даної вимоги банк буде захищати свої права в позасудовому чи судовому порядку на загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка станом на 07.07.2015р, складала 83917,90 доларів США, в тому числі шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно (а.с.55).

Лист направлено ОСОБА_1 17.07.2015р. рекомендованою кореспонденцією за адресою, зазначеною в кредитному та іпотечному договорах (а.с.36). Разом з тим, відомості про вручення його адресату в матеріалах справи відсутні.

Згідно висновку оцінювача ТзОВ Експертна компанія "Професіонал" ОСОБА_6, вартість житлового будинку загальною площею 267,1 кв.м. із земельною ділянкою площею 0,14 га за адресою АДРЕСА_1 станом на 29.09.2015р. складала 1369493,00 грн. (а.с.92)

ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_1 (а.с.32-33).

Згідно наданого Банком розрахунку заборгованості по кредитному договору, останнє погашення заборгованості ОСОБА_1 здійснила 09.08.2014р. (сплачено 235,8 доларів США кредиту і 414,20 доларів США процентів) (а.с.89-91).

У відповідності до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст.1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно статей 627, 628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Посилаючись як на одну з підстав відмови в позові, на п.3.1.2 кредитного договору, суд першої інстанції не врахував, що сторони в договорі передбачили строки і порядок оплати платежів за договором у формі ануїтетних платежів у конкретну дату внесення таких платежів (п.п.3.1.1, 5.1) та наслідки оплати цих платежів в іншому розмірі (як в меншому, так і в більшому!), ніж передбачено договором (п.3.1.2) обумовили підставу дострокового повернення кредиту (п.п.9.1, 9.2, 9.3), в зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку, що неповна оплата ануїтетного платежу, передбачена п.3.1.2, дає право відповідачу взагалі не проводити оплату таких щомісячно, а заплатити усю суму несплачених щомісячних ануїтетних платежів в останній день строку закінчення договору, тобто 23.02.2023 року, і як наслідок - про відсутність у банку права на дострокове стягнення заборгованості за кредитом.

Не може погодитись колегія суддів й з висновками суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для дострокового стягнення з відповідача заборгованості за кредитом з посиланням на недотримання банком строків направлення досудової письмової вимоги відповідачу про необхідність сплати усієї суми заборгованості за кредитом, як такими, що суперечать вимогам п.2 ст.35 ЗУ "Про іпотеку" та відповідним роз'ясненням, викладеним Вищим Спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ у п.37 постанови Пленуму від 30.03.2012 року № 5. Крім цього, з часу надіслання письмової вимоги відповідачу до дня ухвалення судового рішення минуло 10 місяців, однак вимога банку відповідачем так і не була виконана.

Разом з тим, при вирішення вказаного спору колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.33 ЗУ "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з ч.3 ст.36 ЗУ "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст.37 ЗУ "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований ст.39 цього закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу , встановленої ст.38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК україни. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку. Якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції не взяв до уваги змісту п.12.3.1 іпотечного договору, який передбачає прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 ЗУ "Про іпотеку", яка в свою чергу передбачає позасудовий порядок врегулювання спору, а договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Крім цього, даним пунктом підтверджується згода сторін договору, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене Іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав Основне зобов'язання.

Таким чином, ні законом, ні умовами укладено між сторонами іпотечного договору не передбачено визнання в судовому порядку права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем.

Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, визначений ст.11 ЦПК України, згідно якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, а також те, що ні закон, ні укладений між сторонами іпотечний договір не передбачає визнання в судовому порядку права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, банк не позбавлений права врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань відповідно до п.12.3.1 Іпотечного договору, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушення відповідачем прав позивача і як наслідок - про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, обраним позивачем способом, а саме - шляхом визнання за банком права власності на іпотечне майно.

З врахуванням відсутності передбачених законом підстав для задоволення позову банку, наведених колегією суддів вище, висновки суду першої інстанції про відмову в позові ПАТ "Дельта Банк" з посиланням на те, що на момент подання позовної заяви Банк не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки, як такі, що зроблені з порушенням норм матеріального права (ст.ст.16 ч.2, 328 ч.1, 335, 376, 392 ЦК України, ст.ст.33, 36, 39 ЗУ "Про іпотеку") та у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи (п.п.3.1.1, 3.1.2, 5.1, 9.1 договору кредиту, п.12.3.1 договору іпотеки від 25.02.2008 року з наступними змінами) колегія суддів вважає такими, що не можуть бути покладеними в основу даного рішення.

У відповідності до ч.1 ст.309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.

Беручи до уваги те, що підстави відмови судом першої інстанції у позові не грунтуються на вимогах закону, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні з ухваленням нового рішення про відмову в позові з інших підстав, наведених колегією суддів вище. При цьому, колегією суддів враховуються роз'яснення, викладені Верховним Судом України у п.19 постанови Пленуму від 24.10.2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", у відповідності до яких, якщо помилки в рішенні стосуються правового обгрунтування, то їх усунення необхідно вважати зміною рішення.

Твердження представника позивача, викладені у письмових поясненнях від 08.06.2016 року щодо відповідності вимогам закону обраного банком способу захисту з посиланням на п.39 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року колегія суддів до уваги не приймає, як такі, що суперечать правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-1851цс15 від 30.03.2016 року, який у відповідності до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для інших судів загальної юрисдикції при застосуванні аналогічних норм права.

Безпідставними й такими, що спростовуються змістом укладеного між сторонами договору іпотеки (п.12.3.1) є й твердження представника позивача, викладені у тих самих поясненнях в частині відсутності відповідного застереження у договорі іпотеки, яке б давало право банку на позасудове врегулювання спору. Сама ж по собі відсутність у застереженні (п.12.3.1) відомостей про отримання згоди іпотекодавця на передачу у власність банку іпотечного майна не є перешкодою для позасудового врегулювання спору, оскільки таким застереженням передбачено згоду сторін договору, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене Іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав Основне зобов'язання.

Не заслуговують на увагу колегії суддів й твердження представника позивача про відповідність обраного банком способу захисту вимогам закону з посиланням на ст.392 ЦК України, оскільки дана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, яке не визнається чи заперечується відповідачем, однак в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявного у позивача права власності на іпотечне майно, тому самі по собі заперечення відповідача не є підставою для задоволення позову на відповідно до вимог ст.392 ЦК України.

Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.3; 309 ч.1 п.п.3, 4; 313; 314 ч.2, 316 ч.1; 317 ч.1; 319 ч.1; 324 ч.1 п.1; 325 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.16, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку" колегія суддів

виРІШИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 16 березня 2016 року в частині правових підстав відмови у позові змінити.

Ухвалити нове рішення, яким в позові публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.Б. Щавурська

Судді : Н.Є. Фащевська

М.В. Ходоровський