Ухвала суду № 58880313, 06.07.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №573/809/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Свиргуненко Ю. М.Номер провадження 22-ц/788/1200/16 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 5

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2016 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В. , Криворотенка В. І. ,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 02 червня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Улянівської селищної ради Білопільського району Сумської області, третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Білопільського районного управління юстиції в Сумській області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 02 червня 2016 року позов ОСОБА_3 до Улянівської селищної ради Білопільського району Сумської області, третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Білопільського районного управління юстиції в Сумській області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов та визнати за ним право власності на житловий будинок, господарські будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Вказує, зокрема, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку стосовно того, що будинок по АДРЕСА_1 ввійшов до спадкової маси після смерті його батька ОСОБА_4, оскільки його батько ОСОБА_4 не був власником будинку, а фактично був його володільцем.

Відповідно до довідки Улянівської селищної ради від 15 березня 2016 року його батько ОСОБА_4 у 1960 році побудував вказаний будинок, про що було зроблено запис в погосподарській книзі, і з того часу був його господарем. Будь-яких дій щодо закріплення свого права власності на цей будинок батько не вчиняв, про що свідчить довідка БТІ від 17 лютого 2016 року, згідно якої право власності на даний будинок ніколи не реєструвалося і на даний час ніким не зареєстроване.

Він не може отримати будинок у спадщину після померлого батька, який не був його власником, оскільки нотаріус для оформлення спадщини вимагає правовстановлюючий документ на будинок, якого батько не мав.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав скаргу з мотивів, в ній викладених, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

25 квітня 2016 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи вимоги, які уточнив 4 травня 2016 року, тим, що він зареєстрований в АДРЕСА_2, але, починаючи з 2001 року, фактично проживає в АДРЕСА_1.

Разом з ним за вказаною адресою проживає його дружина ОСОБА_5, з якою вони ведуть спільне господарство, оплачують комунальні послуги, підтримують житловий будинок у справному стані та здійснюють інші дії, пов'язані з утриманням будинку.

Право власності на зазначений житловий будинок ні за ким не зареєстроване, відповідні відомості до державного реєстру речових прав не внесене, про що свідчить довідка БТІ.

Зазначений будинок був збудований його батьком ОСОБА_4 у 1960 році, де він проживав до дня смерті. Право власності на будинок батько не оформляв.

Земельна ділянка під будинком була приватизована батьком у 1993 році.

ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько ОСОБА_4 помер. Після його смерті він проживає у будинку разом з дружиною з 2001 року. У 2006 році він здійснив газифікацію будинку і є користувачем послуг з газопостачання. Технічний паспорт на житловий будинок та будинкова книга також знаходяться у нього, що також вважає доказом належності йому будинку.

Таким чином, він на протязі 15 років добросовісно, відкрито і безперервно володіє житловим будинком по АДРЕСА_1, що є підставою для набуття ним права власності на нього.

Просив визнати за ним право власності на житловий будинок, господарські будівлі та споруди по АДРЕСА_1 Сумської області (а. с.1, 28).

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок ввійшов до спадкового майна після смерті батька позивача, і останньому було достовірно відомо, кому належав вказаний будинок. У порядку, передбаченому ст. 549 ЦК УРСР, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги фактично прийняв спадщину після ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном батька, є правонаступником та спадкоємцем останнього, а тому, у відповідності до роз'яснень, які містяться в п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав», ОСОБА_3 не може набути право власності за набувальною давністю.

Такий висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був рідним батьком позивача ОСОБА_3, який зареєстрований в с. Жовтневе Білопільського району (а.с. 2, 4, 46).

Довідкою Улянівської селищної ради Білопільського району підтверджується, що батько позивача ОСОБА_4, 1929 року народження, який проживав в АДРЕСА_1 і помер в 2001 році, приватизував земельну ділянку на підставі рішення сільської ради від 23 липня 1993 року в розмірі 0,50 га, в тому числі ріллі - 0, 25 га, під житловим будинком - 0,23 га, сіножаті - 0,02 га, про що внесено запис до земельно-кадастрової книги за № 57 (а.с.17).

Згідно довідки Улянівської селищної ради №121 від 09 лютого 2016 року, ОСОБА_3 фактично проживає з 2001 року за адресою: АДРЕСА_1, і веде господарство (а. с. 44).

Згідно довідки КП «Сумське МБТІ» №43 від 17 лютого 2016 року, житловий будинок АДРЕСА_1 ні за ким не зареєстрований, до Державного реєстру прав не внесений, право власності на житловий будинок не оформлялось та не реєструвалось (а.с. 19).

З довідки Улянівської селищної ради Білопільського району №284 від 15 березня 2016 року вбачається, що ОСОБА_4 дійсно в 1960 році побудував житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 про що в погосподарській книзі №16 за 1961-1963 роки зроблено запис за № 428. ОСОБА_4 був господарем вказаного будинку та проживав у ньому до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1. На даний час, згідно погосподарської книги з 2004 року, ст. 27, у будинку фактично проживає ОСОБА_3, який є сином померлого ОСОБА_4, веде домашнє господарство, підтримує будинок (а.с.21).

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), виданої Улянівською державною нотаріальною конторою 19 травня 2016 року, інформація про наявність спадкової справи після ОСОБА_4, який помер 2 лютого 2001 року, відсутня (а.с. 41)

Частина 2 ст. 41 Конституції України передбачає? що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. ч. 1, 2, 4 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжувала відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, за рішенням суду набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

У відповідності до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила статті 344 ЦК України про набувальну данвість поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. п. 9 - 11, 13 - 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав», відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється Земельним кодексом України (далі - ЗК), зокрема статтею 119.

10. З огляду на положення статті 376 ЦК право власності за набувальною давністю на об'єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

11. Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

Виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об'єкт третіми особами за набувальною давністю.

Ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

13. Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

14. Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

З врахуванням встановлених судом обставин справи, наведених норм матеріального права і роз'яснень наведеної постанови Пленуму, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що набувальна давність за вказаною нормою закону поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном, а наявність у володільця певного юридичного титулу (договору найму, оренди, зберігання), виключає застосування набувальної давності, яка є засобом закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набуте як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить на праві власності іншій особі.

Оскільки право власності належить до числа таких суб'єктивних прав, які можуть виникнути при наявності певного юридичного факту або їх сукупності, виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач відповідо до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України, є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

При цьому право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника, і володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК (особа заволоділа чужим майном).

Відповідно до положень ст. 344 ЦК України однією з обов'язкових ознак, яка є необхідною для набуття права власності на річ за набувальною давністю, є те, що володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло таке володіння, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття ним майна.

Для набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю вимагається і доведеність факту законності створення нерухомого майна.

Позивач не спростував тієї обставини, що заволодів спірним будинокм саме як спадкоємець батька, йому достовірно було відомо, кому належав будинок, а тому він не позбавлений можливості захистити своє право спадкоємця іншим шляхом, у передбаченому законом порядку. Посилання на відсутність у батька позивача правовстановлюючих документів на будинок, а тому він не був його власником, не спростовують висновків суду про виникнення спадкових правовідносин.

Доводи позивача про те, що зазначена обставина не позбавляє його права на набуття права власності за набувальною давністю, є безпідставними, оскільки правила набувальної давності застосовуються за відсутності інших підстав набуття права власності, передбачених законом.

При цьому колегія суддів враховує і ту обставину, що, як пояснив представник позивача в засіданні апеляційного суду, крім позивача, у його померлого батька є і інші спадкоємці першої черги за законом.

З огляду на зазначене не спростовують висновків суду доводи позивача про те, що він після смерті батька доглядав домоволодіння, проживаючи там, провів газопостачання, має будинкову книгу, сплачував комунальні платежі, зокрема, за електроенергію, за вказаною адресою отримував субсидію, і будинок батька зведений з дотримання санітарних, протипожежних, будівельних норм та правил (а.с. 5- 16, 20, 47).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин підстави для скасування рішення суду відсутні.

Позивачеві було відстрочено сплату судового збору до вирішення справи апеляційним судом, а тому з нього підлягає стягненню в доход держави судовий збір в сумі 606,32 гр.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 02 червня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 в доход держави судовий збір в сумі 606,32 гр.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -