Ухвала суду № 58877553, 06.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/394/15-ц Головуючий у 1-ій інстанції

Провадження 22-ц/774/1285/К/16 Чайкіна О.В.

Категорія 27 (І) Доповідач: Михайлів Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

06 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Михайлів Л.В.

суддів: Барильської А.П., Ляховської І.Є.,

секретар: Петренко К.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі, в порядку ч. 2 ст.197 ЦПК України за наявними у справі матеріалами та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 22 лютого 2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (надалі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначило, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11107416000 від 25.01.2007 року, на підставі якого банк шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника надав, а ОСОБА_5 отримав кредит в сумі 35000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення 24 січня 2018 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивачем із ОСОБА_5 того ж дня було укладено договір іпотеки нерухомого майна - садиби за адресою: АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер.

Оскільки на момент його смерті залишилися не сплаченими тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами на загальну суму 14436,07 дол. США, що станом на 09.01.2015 року за курсом НБУ еквівалентно 366127,44 грн., позивач просив суд стягнути вказану суму заборгованості в рівних частках із спадкоємців померлого - відповідачів у справі, в сумі по 4812,02 дол. США, з кожного, а також сплачений судовий збір в сумі 3654 грн., в рівних частках з кожного по 1218 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 22 лютого 2016 року в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник позивача ПАТ «УкрСиббанк», посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Вважає, що суд не врахував тієї обставини, що позивач в межах шестимісячного строку, встановленого ч.2 ст. 1281 ЦК України, звернувся з вимогою до спадкоємців померлого про необхідність погашення заборгованості шляхом надіслання 24.01.2014 року претензії до нотаріальної контори, й безпідставно відмовив в задоволенні позову, вважаючи такий строк пропущеним.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, до суду апеляційної інстанції не з'явилися й своїм правом на участь у судовому засіданні не скористалися, клопотань про відкладення розгляду справи не надали, у зв'язку з чим колегія суддів відповідно до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України, визнає їх неявку в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 25 січня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСибббанк» і ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11107416000, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти в розмірі 35000,00 дол. США на споживчі потреби зі строком користування з 25 січня 2007 року по 24 січня 2018 року шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1, зі сплатою процентів за використання кредитних коштів в розмірі 12,3% річних та для подальшого використання за цільовим призначенням (а.с. 11-22, 52).

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань, того ж дня 25.01.2007 року між сторонами укладено договір іпотеки № 11107416000-З, за умовами якого ОСОБА_5 передав в іпотеку нерухоме майно: садибу за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з житлового будинку літ. «А-1», житловою площею 38,6 кв.м., загальною площею 48,4кв.м., літньої кухні літ. «Г», сараю літ. «Д», погребу літ. «Е», гаражу літ. «В», вбиральні літ. «Ж», замощення І, водокалонки ІІ, паркани 1,2 та земельної ділянки загальною площею 0,0964 га, переданої для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Загальна вартість нерухомого майна складає 47316 грн. (а.с. 23-26, 28-33).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер (а.с. 27).

На час смерті позичальника залишилася не виплаченою заборгованість за кредитним договором, яка відповідно до розрахунку банку складає 14436,07 дол. США, що станом на 09.01.2015 року за курсом НБУ еквівалентно 366127,44 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 14315,37 дол. США, що еквівалентно 225461,17 грн. та заборгованості по процентам за користування кредитором в розмірі 120,70 дол. США, що еквівалентно 1900,98 грн. (а.с. 43-51).

21 січня 2014 року позивач звернувся до Третьої криворізької державної нотаріальної контори, із претензією до спадкоємців, що стало підставою для заведення нотаріусом спадкової справи за № 26/2014 року від 29.01.2014 року, про що було повідомлено кредитора (а.с. 39,40).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, хоч і є спадкоємцями після смерті померлого ОСОБА_5, однак не повинні нести відповідальність за зобов'язаннями померлого, оскільки спадщину після його смерті в законом встановленому порядку не прийняли, а відповідач ОСОБА_2, хоч і прийняла фактично спадщину після померлого спадкодавця, не є стороною кредитного договору, укладеного між позивачем та ОСОБА_5, й не повинна нести відповідальність за його невиконання шляхом сплати заборгованості по кредитному договору. Отже, позивачем в даному випадку обрано спосіб захисту, що не відповідає вимогам закону.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України надано право позикодавцю у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язання за договором стосовно повернення позики частинами, в разі прострочення повернення чергової частини, вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів відповідно умов договору.

У зв'язку з тим, що позичальник ОСОБА_5 умови кредитного договору не виконав, допустив кредитну заборгованість, банк отримав право дострокової вимоги з повернення кредиту до нього, проте ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер. За життя позов про стягнення заборгованості за кредитним договором банком не заявлявся.

Згідно з положеннями ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (ст.ст. 1218, 1231 ЦК України).

Оскільки зі смертю боржника зобов'язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст. 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.

Згідно з ч.2 ст. 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 січня 2015 року ПАТ «УкрСибббанк» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, як спадкоємців померлого боржника, про стягнення з них заборгованості за кредитним договором, що укладений був за життя останнього (а.с. 1-4, 53).

Встановлюючи коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, до складу якої увійшло не тільки належне йому за життя нерухоме майно - садиба за адресою: АДРЕСА_1 яке є предметом іпотеки, але й невиконанні зобов'язання за кредитним договором на суму 14436,07 дол. США., суд першої інстанції правильно керувався положеннями глави 87 ЦК України, яка визначає порядок прийняття спадщини.

Так, ч.1 ст. 1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у ч.ч. 3, 4 ст. 1268, ст. 1269 ЦК України.

Згідно з ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Оскільки заповіту щодо розпорядження спадщиною за життя ОСОБА_5 не залишив, то спадкування здійснюється за законом.

Згідно ч.1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК).

Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалося сторонами в суді першої інстанції, що спадкоємцями першої черги в порядку спадкування за законом після смерті померлого є дружина померлого - ОСОБА_2 та його діти - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - відповідачі по справі.

З матеріалів спадкової справи за № 26/2014 вбачається, що відповідач ОСОБА_3, який є спадкоємцем першої черги в порядку спадкування за законом, й який на момент смерті проживав та був зареєстрованим разом з померлим за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 66), відмовився від прийняття спадщини, що відкрилась після смерті його батька ОСОБА_5, на користь дружини померлого - ОСОБА_2, звернувшись 21.02.2012 року з відповідною заявою до Третьої криворізької державної нотаріальної контори (а.с. 71).

Відповідач ОСОБА_4, яка є спадкоємцем першої черги в порядку спадкування за законом, на день смерті не проживала і не була зареєстрованою разом з померлим, а з 04.06.2009 року значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується відомостями з адресно-довідкової служби (а.с. 67), із заявою про прийняття спадщини у строк, визначений ст. 1268 ЦК України, не зверталась.

На підставі встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4,оскільки ОСОБА_3 відмовився від прийняття спадщини, а ОСОБА_4 її у законом встановлений строк не прийняла.

Доводи апеляційної скарги представника позивача правильності висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують, оскільки ч.2 ст. 1281 ЦК України чітко встановлює, що вимога кредитора спадкодавця пред'являється тільки до тих спадкоємців, які прийняли спадщину після його смерті.

Погоджується колегія суддів й з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, виходячи з наступного.

Оскільки ОСОБА_2, як спадкоємець першої черги в порядку спадкування за законом - дружина померлого ОСОБА_5, на час його смерті проживала та була зареєстрована разом з ним за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується відомостями з адресно-довідкової служби (а.с. 65), то у відповідності до ст. 1268 ЦК України є такою, що фактично прийняла спадщину, яка відкрилася після його смерті.

Звертаючись до суду з позовом до спадкоємців, позивач послався на вимоги ст.ст. 1281,1282 ЦК України, при цьому пред'явив вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором із спадкоємців померлого.

Однак, позивач не врахував, що стягнення заборгованості за кредитним договором не є належним способом захисту його порушених прав, оскільки за змістом ст. 1282 ЦК України належним способом захисту є звернення стягнення на предмет іпотеки в межах вартості спадкового майна.

Під час розгляду справи позивач не змінював підстави та предмет пред'явленого позову, а тому у відповідності до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України, судом першої інстанції розглянуто справу в межах заявлених позивачем вимог.

Як вбачається із матеріалів справи спадкове майно у вигляді садиби за адресою: АДРЕСА_1 є предметом договору іпотеки.

Відповідно до частини першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Частиною третьою ст.. 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, за змістом ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Проте, якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені у ст.ст. 12, 33 Закону України «Про іпотеку».

Неотримання спадкоємцем свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці не свідчить про неприйняття спадщини та не позбавляє кредитора права звернення стягнення на іпотечне майно.

Зазначені висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08 квітня 2015 року по справі № 6-33цс15, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів та мають враховуватися при застосуванні таких норм матеріального права.

З огляду на те, що зобов'язання померлого боржника за його життя були забезпечені іпотекою нерухомого майна - садиби за адресою: АДРЕСА_1, належного на праві приватної власності боржника, доводи апеляційної скарги представника позивача про дотримання строку, передбаченого ст. 1281 ЦК України, щодо звернення до суду з позовом до спадкоємців померлого правового значення не мають, оскільки як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року правила статті 1281 ЦК України щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права з урахуванням дійсних обставин справи не обґрунтовані. Навпаки, суд з урахуванням всіх обставин справи правильно застосував норми матеріального права та вірно відмовив у задоволенні позову до ОСОБА_2 з посиланням на те, що позивач обрав спосіб захисту у даному випадку, що не відповідає вимогам закону.

Інші доводи апеляційної скарги представника позивача не спростовують правильності та законності ухваленого у справі рішення, а лише зводяться до переоцінки доказів у справі.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, на виконання вимог ст. 214 ЦПК України, правильно встановив обставини справи та визначився з характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню до їх врегулювання, й розглянув справу в межах заявлених ПАТ «УкрСиббанк» вимог, ухваливши законне та обґрунтоване рішення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про її відхилення й залишення без змін рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» - відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 22 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Л.В. Михайлів

Судді: А.П. Барильська

І.Є. Ляховська