Ухвала суду № 58873795, 11.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Батрин О.В.

№22-ц/796/7954/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №757/44354/15-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Качана В.Я., Желепи О.В.,

за участю секретаря Дуки В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія «Ваш Авто» - Міщенка Андрія Леонідовича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати Договір фінансового лізингу №000239 від 09.07.2015 року недійсним, повернути сплачену на рахунок відповідача суму у розмірі 43 000 грн., стягнути з ТОВ «Ваш Авто» штрафні санкції у розмірі 3% відсотків річних в сумі 477 гривень 12 коп. та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилався на те, що 9 липня 2015 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 000239, відповідно до якого відповідач повинен передати легковий автомобіль Scoda Rapid Ambition, об'єм двигуна 1,6 вартістю 18 067,23 доларів США, що становить на дату підписання договору 430 000 грн. Позивач сплатив відповідачу авансовий платіж у розмірі 43 000 грн. Проте, вказаний договір фінансового лізингу, на думку позивача, підлягає визнанню недійсним, оскільки існує істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, договір містить несправедливі умови, що є порушенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 000239, укладений 9 липня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія «Ваш Авто».

Стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 43 000 грн.

Вирішено питання судових витрат.

В задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» - Міщенко А.Л. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує, що правовідносини, що виникли між сторонами, мають відповідати, в першу чергу, спеціальним законам, які регулюють такий вид економічної діяльності як фінансовий лізинг, але в рішенні взагалі відсутні будь-які докази та конкретні посилання щодо недійсності договору фінансового лізингу, а також відсутні будь-які докази порушення охоронюваних прав споживача. Послуга, яка надається за Договором, обрана Лізингоодержувачем самостійно і свідомо. Позивач ознайомився із всіма істотними та іншими умовами Договору, підписав кожну сторінку Договору та приступив до виконання Договору, усвідомлюючи всі ризики та особливості, що є притаманні договорам лізингу як змішаним договорам в розумінні п. 2 ст. 628 ЦК України.

Крім того, Договір містить детальний опис умов отримання предмета лізингу та порядок сплати за предмет лізингу. Додаток № 1 містить інформацію щодо сплати авансового платежу в розмірі 50 %, адміністративного платежу в розмірі 10 %, комісії за передачу в розмірі 3%, а також графік сплати п'ятдесяти відсотків авансового платежу протягом одного року. До того ж, у п. 10.2 ст. 10 Договору міститься детальний опис розрахунку лізингових платежів.

Вважає, що при підписанні Договору позивачем сплачено адміністративний платіж у розмірі 43 000,00 грн. Позивачем не було сплачено Авансового платежу та Комісії за передачу предмета лізингу в розмірі 3% від вартості предмета лізингу. Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Договору обчислення строку передачі предмета лізингу розпочинається після сплати позивачем трьох складових, які чітко визначені в Договорі.

Також зазначив, що в судовому засіданні надавались копії договорів купівлі-продажу техніки, що є підтвердженням, що відповідач виконує свої обов'язки за укладеними договорами фінансового лізингу, а отже укладені відповідачем із клієнтами договори фінансового лізингу спрямовані на настання реальних наслідків.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» - Міщенко А.Л. свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що договір фінансового лізингу містив несправедливі умови, був укладений за відсутності нотаріального посвідчення спірного договору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 9 липня 2015 року між сторонами ОСОБА_3 та ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» укладено договір фінансового лізингу № 000239, відповідно до якого лізингодавець (ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто») зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно - Scoda Rapid Ambition, об'єм двигуна 1,6 вартістю 18 067,23 доларів США, що становить на дату підписання договору 430 000 грн., а лізингоодержувач (ОСОБА_3.) зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору (a.c. 8015).

На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу авансовий платіж у розмірі 43 000 грн. (a.c. 16).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Положеннями статті 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно частини 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Так, згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частини 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Отже, виходячи зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України та аналізу норм законодавства, вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу

Згідно ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Проте, договір фінансового лізингу № 000239 від 09.07.2015 року укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «ЛК «Ваш Авто», нотаріально посвідчено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про те, що згідно ч. 4 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 220 ЦК України договір є недійсним, оскільки він укладений з недотриманням форми укладення правочину.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі за № 6-2766цс15, яка також стосується подібних правовідносин із ТОВ «ЛК «Автофінанс», та яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, які мають привести свою практику у відповідність із такими рішеннями Верховного Суду України.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Згідно ч. 5 цієї статті, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливими може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Отже, для кваліфікації умов договору як несправедливих, необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 с. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємооблік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пп. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Так, в оспорюваному договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 12.1 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Отже, такі норми прямо суперечать ч. 1 ст. 808 ЦК України, враховуючи те, що в зазначеному договорі фінансового лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Таким чином, з аналізу змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, вбачається виключення та обмеження прав лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім своїх обов'язків, звужені обов'язки лізингодавця, встановлені в Законі України «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання та неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу, одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечать вимогам цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 11.05.2016 року у справах №6-65цс15 та №6-3020цс15.

В укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо), що є порушенням ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.. 807 ЦК України.

Судом також встановлено, що автомобіль, який є предметом лізингу, на територію України станом на червень-серпень 2015 року не постачався, жодних договірних відносин офіційного дилера ТОВ «Автоцентр Київ» з ТОВ «Лізингова Компанія «Ваш Авто» не існує відповідно до листа від 15 лютого 2016 року (а.с. 165).

Будь-яких оплат на купівлю автомобілів відповідачем протягом липня 2015 року по грудень 2015 року не здійснювалось (а.с. 60-126).

Тобто укладений договір не був спрямований на настання реальних наслідків.

Підсумовуючи викладене, апеляційна інстанція, враховуючи недотримання встановленої законом нотаріальної форми для його укладення та порушення нормами договору фінансового лізингу вимог ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», погоджується з тим, що укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» договір фінансового лізингу є недійсним.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 4 вказаного Закону, фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. (п.5 ч.1 ст. 1 Закону ) Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. (ч.1 ст. 5 Закону )

Фінансовою установою є - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України. (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону)

Тобто, чинним законодавством чітко передбачено, що послуги з фінансового лізингу можуть надаватися тільки юридичною особою, що має статус фінансової установи.

Частиною 1, 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Господарською діяльністю в розумінні вказаного Закону є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Органом, що здійснює видачу ліцензій для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. (п.4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») Здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. (ч. 2 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»)

З огляду на положення зазначених вимог чинного законодавства України суд вважає, що послуги з фінансового лізингу ТОВ «Лізінгова компанія «Ваш Авто» мало право здійснювати лише за умови набуття статусу фінансової установи, та отримання відповідних ліцензій.

Отже, станом на дату укладання між сторонами договору фінансового лізингу, відповідач не мав статусу фінансової установи, не мав ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, а тому суд приходить до висновку, що відповідач не мав права на здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг.

Відповідно до ч.1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що відсутність у відповідача статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу робила неможливим виконання умов договору фінансового лізингу з боку ТОВ «Лізінгова компанія «Ваш Авто».

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. (ч. 1 ст. 227 ЦК України)

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції хоча і обґрунтував рішення про задоволення позову у зв'язку із несправедливими умовами та відсутністю нотаріального посвідчення договору та не взяв до уваги вищезазначені порушення щодо відсутності ліцензії у відповідача для здійснення фінансової діяльності, однак вірно вирішив справу по суті, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити в силі, оскільки висновок по суті спору не зміниться.

Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки позивачем на виконання договору фінансового лізингу було сплачено адміністративний платіж на рахунок ТОВ «ЛК «Ваш Авто» в розмірі 43 000,00 грн., то вірним є висновок суду, що передані відповідачу кошти повинні бути повернуті позивачу.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалося, а тому є таким, що набрало законної сили.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія «Ваш Авто» - Міщенка Андрія Леонідовича - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді