Постанова № 58873412, 04.07.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2016 р. Справа№ 910/29616/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Алданової С.О.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Волуйко Т.В.

представники сторін:

позивача: Солонина Р.Д. за довіреністю; Трінчук Р.Д. директор;

відповідача: Рудик О.В. за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЕНКА"

на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016

у справі № 910/29616/15 (головуючий суддя: Борисенко І.І.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХХІ Століття ЛЛС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЕНКА"

про стягнення 1 182 065,77 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі №910/29616/15 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оленка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХХІ Століття ЛЛС" - 722 062 грн. 50 коп. суму попередньої оплати, 351 693 грн. 89 коп. пені, 108 309 грн. 38 коп. штрафу, 17 730 грн. 99 коп. судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛЕНКА" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скарга мотивована тим, що прийняте судом рішення не відповідає обставинам справи, оскільки відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 122836,26 грн., тому сума стягнення не відповідає дійсності, також відповідач вважає неналежним доказом перерахування попередньої оплати наявні у матеріалах справи платіжне доручення від 21.03.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 16.05.2016.

13.05.2016 відповідач (апелянт) подав доповнення до апеляційної скарги, у якому вказав, що стягнена судом неустойка (пеня) нарахована з пропуском позовної давності та з порушенням ст.232 ГК України. Також вказує на неможливість подання доказів до суду першої інстанції у зв'язку із неотриманням вчасно процесуальної судової документації.

16.05.2016 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що наявна у справі копія платіжного доручення підтверджує перерахування коштів відповідачу, заперечує проти прийняття доданих до апеляційної скарги накладних на суму 122836,26 грн., оскільки відповідачу було відомо про розгляд справи і представник відповідача знайомився із матеріалами справи, крім того надані відповідачем накладні не відповідають вимогам чинного законодавства і ним не надано жодних документів щодо повноважень особи, яка отримувала товар, позивач не отримував жодних повідомлень про поставку товару та документів, передача яких є обов'язковою за умовами договору.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.05.2016 р., у зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/29616/15 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Зубець Л.П., Синиці О.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 відкладено розгляд справи на 30.05.2016.

26.05.2016 позивач подав клопотання про залучення до матеріалів справи копій податкової накладної та квитанції про включення податкової накладної в ЄРПН.

27.05.2016 відповідач (апелянт) подав клопотання про залучення оригіналів накладних на передачу товарів, продовження строку вирішення спору на 15 днів та витребування доказів від Уповноваженої особи на ліквідацію банку ПАТ "Прайм Банк" - виписки з банківського рахунку ТОВ "ОЛЕНКА", з посиланням на те, що відповідач не має змоги надати зазначені докази у зв'язку із ліквідацією банку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 відкладено розгляд справи на 29.06.2016, витребувані докази від відповідача та Уповноваженої особи на ліквідацію банку ПАТ "ПРАЙМ БАНК".

09.06.2016 від Уповноваженої особи на ліквідацію банку ПАТ "ПРАЙМ БАНК" - Брайка Станіслава Анатолійовича надійшли витребувані докази - виписка з банківського рахунку ТОВ "ОЛЕНКА".

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 29.06.2016 р., у зв'язку із перебуванням судді Зубець Л.П. у відпустці та судді Синиці О.Ф. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/29616/15 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Ткаченка Б.О., Алданової С.О.

Згідно зі ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 29.06.2016 по 04.07.2016.

04.07.2016 відповідач (апелянт) подав клопотання про доповнення до апеляційної скарги, у яких вказує, що на виконання договору він поставив позивачу товар на суму 122 836,26 грн., заборгованість становить 599 226,24 грн., тому саме з цієї суми підлягає перерахунку штраф та пеня, також вказав, що пеня нарахована з порушенням ст.232 ГК України.

Представник відповідача (апелянта) в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, з врахуванням доводів відповідача щодо часткової поставки товару.

Представники позивача в судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржуване рішення без змін, вказали, що відповідач не поставив товар у встановлений договором строк, попередню оплату не повернув, тому позивач втратив інтерес до поставки, товар, який зазначений у наданих відповідачем накладних, не відповідає специфікації, яка є додатком до договору, і вказані накладні складені після закінчення строку дії договору.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

11.03.2014 між відповідачем - ТОВ "Оленка", як Продавцем, та позивачем - ТОВ "ХХІ Століття ЛЛС", як Покупцем, укладено Договір поставки №20 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору Продавець зобов'язується поставити та передати у власність (повне господарське відання) Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

У пункті п. 2 Договору сторони зазначили, що найменування товару: згідно зі специфікацією. Груповий асортимент товару постачається згідно специфікацій, яка є невід'ємною частиною цього договору (п.3.2 Договору).

Згідно з п. 5.1 Договору ціна на одиницю товару складається з вартості самого товару, тари чи упаковки, витрат на його доставку та буде зазначена у специфікації. Загальна вартість товару становить 722 062,50 грн. у тому числі ПДВ 120 343,75 грн.

Відповідно до специфікації №1 до договору поставки від 11.03.2014 №20 сторонами договору погоджено номенклатуру, кількість, ціну, вартість товару, що підлягає поставці (моторні, дизельні та трансмісійні оливи). Згідно специфікації вартість товару становить 722 062,50 грн.

У пунктах 5.2, 5.3 Договору сторони домовились, що оплата за відвантажений товар - попередня оплата. Вид розрахунків - безготівковий.

На виконання умов п. 5.2 Договору позивач платіжним дорученням №761 від 21.03.2014 перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ "Оленка" грошові кошти в сумі 722 062,50 грн. Матеріали справи містять оригінал вказаного платіжного доручення з відміткою ПАТ "Укрсоцбанк" про проведення платежу 21.03.2014.

Надходження коштів на рахунок відповідача 21.03.2014 підтверджується також банківською випискою, яка надана Уповноваженою особою на ліквідацію банку ПАТ "ПРАЙМ БАНК" в процесі апеляційного перегляду справи.

Відповідно до п. 4.1 Договору Продавець повинен повністю поставити товар Покупцю протягом 3 (трьох) місяців з моменту здійснення Покупцем попередньої оплати товару (тобто до 21.06.2014).

Продавець здійснює поставку товару з обов'язковим письмовим повідомленням Покупця про це за 3 (три) робочих дні до моменту відвантаження товару (п.4.2 Договору).

Згідно з п. 6.2 Договору датою поставки та перехід права власності на товар відбувається в момент підписання накладної Покупцем.

Пунктом 6.4 Договору сторони передбачили, що у випадку не поставки товару у терміни, передбачені п. 4.1 даного Договору, Продавець зобов'язаний самостійно без будь-яких письмових повідомлень повернути Покупцю суму попередньої оплати протягом одного дня наступного за днем, передбаченим п. 4.1 даного Договору з урахуванням вимог п. 11 даного Договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару у терміни, визначені п. 4.1 Договору (в строк до 21.06.2014) та щодо повернення суми попередньої оплати у терміни, визначені в п. 6.4 Договору (в строк до 22.06.2014) не виконав.

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і до 20 червня 2014 р.

У зв'язку із невиконанням відповідачем умов Договору та неповерненням суми попередньої оплати позивач звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з відповідача 722062,50 грн. попередньої оплати, 351 693,89 грн. пеню за несвоєчасну поставку оплаченого товару, 108309,38 грн. штрафу в розмірі 15% від вартості непоставленого товару

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку про їх доведеність та обґрунтованість.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За правовою природою укладений між сторонами Договір є господарським договором поставки.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що умовами договору передбачений інший строк оплати товару - попередня оплата за товар, який повинен був отриманий позивачем за договором в строк, визначений п. 4.1 Договору.

Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, враховуючи вищевикладені умови Договору та зазначенні положення чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач зобов'язаний був повернути позивачеві сплачену останнім суму попередньої оплати у розмірі 722 062,50 грн. в термін визначений п. 6.4 Договору (протягом одного дня наступного за днем, передбаченим п. 4.1 даного Договору, тобто до 22.06.2014), а оскільки станом на час прийняття рішення відповідач суму попередньої оплати не повернув, строк повернення якої настав, позов в частині стягнення з Відповідача 722 062,50 грн. попередньої оплати підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідача, які викладені у апеляційній скарзі та доповненнях до неї, про те, що на виконання договору він поставив позивачу товар на суму 122 836,26 грн., тому заборгованість становить 599 226,24 грн., то зазначені доводи відхиляються колегією суддів, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 роз'яснено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

В обґрунтування причин неподання суду першої інстанції доказів поставки товару на суму 122836,26 грн. (видаткових накладних, складених у період з 22.01.2015 по 16.04.2015), відповідач вказує на неможливість подання вказаних доказів у зв'язку із неотриманням вчасно процесуальної судової документації та неможливістю завчасно підготуватися до судових засідань і подати відповідні документи.

Проте, вказані доводи відповідача не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки провадження у справі судом першої інстанції було порушено 23.11.2015 та призначено розгляд справи на 10.12.2015. Відповідач 07.12.2015 подав клопотання про перенесення судового засідання на інший день у зв'язку із відрядженням директора. Ухвалою суду від 10.12.2015 розгляд справи було відкладено на 19.01.2016. Представник відповідача Рудик О.В. 15.12.2015 подав клопотання про ознайомлення із матеріалами справи (а.с.30), з якими ознайомився 21.12.2015. Ухвалою суду від 19.01.2016 було продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 02.02.2016. Вказану ухвалу відповідач отримав 27.01.2016, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Отже, спір розглядався судом першої інстанції з 23.11.2015 по 02.02.2016, що відповідає максимальному строку вирішення спору, встановленому ст.69 ГПК України, відповідачу було відомо про розгляд справи, його представник знайомився із матеріалами справи, однак, відповідач не скористався своїм правом приймати участь у судових засідання, подавати заперечення на позов та не надав докази, які підтверджують його заперечення.

За вказаних обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що причини неподання відповідачем доказів (видаткових накладних), не є поважними.

При цьому судом також враховано, що видаткові накладні складені у період з 22.01.2015 по 16.04.2015, тобто після закінчення строку дії Договору (20.06.2014), частина накладних не містить посилань на Договір, а номенклатура товару, яка зазначена у накладних, не відповідає номенклатурі товару, яка вказана у Специфікації №1 до Договору.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в розмірі 351 693,89 грн. та штрафу в розмірі 108 309,38 грн., то вказані вимоги також є обґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Статтею 230 ЦК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У пункті 11.2 Договору сторони домовились, що за несвоєчасно поставлений товар Продавець сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,5 відсотка від вартості не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення.

Також, відповідно до п. 11.3 Договору, додатково до положень п. 11.2 Договору Продавець за несвоєчасно поставлений товар сплачує Покупцю одноразово штрафну санкцію від розмірі 15,0 відсотка від вартості не поставленого (недопоставленого) товару в терміни, визначені п. 4.1 даного Договору.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011).

Позивачем нарахована пеня на суму непоставленого товару - 722 062,50 грн. за період з 22.06.2014р. до 18.11.2015р. в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Однак, вищезазначеними умовами Договору передбачено, що пеня нараховується за кожен день прострочення, отже нарахування пені за період прострочення з 22.06.2014 (строк, до якого повинна була бути повернута попередня оплата) по 18.11.2015 (дата складання позовної заяви) є обґрунтованим і відповідає ст.232 ГК України.

При цьому судом першої інстанції також вірно встановлено, що відповідно до умов Договору, на користь позивача підлягає стягненню більший розмір пені, ніж визначений позивачем, проте виходячи з меж заявлених позовних вимог в частині стягнення пені, суд дійшов правомірного висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення пені в заявленій сумі 351 693,89 грн.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 108 309,38 грн., є обґрунтованою і підлягає задоволенню. Щодо посилань апелянта на пропуск позивачем позовної давності з вимог про стягнення штрафних санкцій, то частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Проте, відповідач не заявляв про пропуск позовної давності до прийняття рішення у справі, хоча, як зазначено вище, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом, а тому відсутні підстави для застосування наслідків її спливу.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі № 910/29616/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЕНКА" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі № 910/29616/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/29616/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді С.О. Алданова

Б.О. Ткаченко