Постанова № 58873285, 06.07.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2016 р.Справа № 907/799/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Кордюк Г.Т.

ОСОБА_1

при секретарі: Куцик-Трускавецькій О.Б.

за участю представників:

від позивача: не зявились;

від відповідача: не зявились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Гранат», м. Тячів Закарпатської області

на рішення господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016р. (головуючий суддя Пригара Л.І., судді Васьковський О.В., Журавчак Л.С.)

у справі №907/799/15

за позовом: Тячівської міської ради Закарпатської області

до відповідача: Малого приватного підприємства «Гранат», м. Тячів Закарпатської області

про визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016р. позов Тячівської міської ради - задоволено. Визнано недійсним та скасовано Державний акт серії ЗК 011 № 00036 від 17.06.1994 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,325 га, виданий Малому приватному підприємству «Гранат» для відкриття платної стоянки і речового ринку. Позивачу відшкодовано понесені судові витрати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 приватне підприємство «Гранат» звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним зясуванням обставин, що мали значення для справи та просить його скасувати і прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, зокрема, що жодним чином не порушував законних прав чи інтересі позивача. Для надання в постійне користування спірної земельної ділянки ним було виготовлено відповідні документи, а саме: експлікацію, ситуаційний план з прив'язуванням до Генерального плану і підписано Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію від 01.06.1994 року. Вважає, що користується земельною ділянкою відповідно до спірного Державного акту у чіткій відповідності з вимогами та приписами ст. ст. 123, 125 та 126 Земельного кодексу України. Наголошує на тому, що твердження позивача про те, що директор МПП «Гранат» п. Богдан М.В. звертався до Тячівської міської ради із заявою про вирішення питання щодо зміни площі земельної ділянки та правовідносин у лютому 1998 року не відповідає дійсності, оскільки зазначена особа (ОСОБА_2В.) ніколи не була ні керівником МПП «Гранат», ні працівником вказаного підприємства. Разом з тим, заяву такого змісту він також підписувати та подавати до Тячівської міської ради не мав змоги, так як на той час перебував за кордоном У Чеській Республіці, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою п. Богдана М.В. та записами у закордонному паспорті. Звертає увагу суду апеляційної інстанції й на те, що позивачем, без поважних на те причин, пропущено строк позовної давності на звернення до суду з позовом у даній справі, який місцевим господарським судом безпідставно поновлено. Окрім того зазначає про порушення судом норм процесуального права щодо не зазначення в резолютивній частині рішення про поновлення строку позовної давності.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 08.06.2016 року.

Ухвалою суду від 08.06.2016 року розгляд справи було відкладено на клопотання сторін.

У дане судове засідання сторони участі уповноважених представників не забезпечили.

1 липня 2016 року на розгляд суду поступило клопотання скаржника про відкладення розгляду справи після 02.08.2016 року, у звязку з перебуванням представника підприємства у відрядженні.

Порадившись у судовому засіданні, колегія суддів відмовила у задоволенні вказаного клопотання, у звязку з його необґрунтованістю. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження. Строк розгляду спору у даній справі закінчується 18.07.2016 року.

Крім того, у судовому засіданні 08.06.2016 року представником скаржника було подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване бажанням керівника підприємства приймати участь у судовому засіданні особисто. Розгляд справи апелянт просив призначити після 25.06.2016 року.

З метою надання сторонам конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, розгляд справи було відкладено після 25 червня 2016 року, як про це клопотав апелянт.

Однак, в судове засідання 06.07.2016 року не зявився ні керівник, ні представник підприємства.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представників сторін.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, згідно Державного акту на право постійного користування землею від 17.06.1994 року серії ЗК 011 № 00036, Тячівською міською радою народних депутатів, відповідно до рішення XIV сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року, Малому приватному підприємству «Гранат» надано у постійне користування 0,325 га землі в межах згідно з планом землекористування для відкриття платної автостоянки і речового ринку.

Водночас, вищезгаданим рішенням Тячівської міської ради народних депутатів XIV сесії 21-го скликання від 20.04.1994 року вилучено земельну ділянку біля ресторану «Україна», відведену під платну автостоянку товариству «Автолюбителів»; відмінено рішення виконкому № 7 від 21.01.1982 року «Про виділення земельної ділянки в м. Тячів для платної стоянки легкового автотранспорту»; дозволено МПП Гранат обладнати цілодобову платну автостоянку в районі ресторану «Україна», а також організувати на ній речовий ринок міста, у вихідні дні організувати продаж легкових автомобілів; дозволено МПП «Гранат» організувати платну автостоянку на площі біля поліклініки в м. Тячів; припинено торгівлю промисловими товарами на діючому міському ринку строком з 20.05.1994 року, вважаючи його овочево-продовольчим ринком (а.с.145, Том І).

Рішенням виконавчого комітету Тячівської міської ради № 38 від 26.02.1998 року «Про надання землі у тимчасове користування на умовах оренди площею 0,26 га МПП «Гранат», на якій розміщено речовий ринок та платну автостоянку» МПП Гранат відмовлено в задоволенні заяви про закріплення землі на право постійного користування площею 0,26 га, на якій розміщено речовий ринок та платну автостоянку.

Вказаним рішенням МПП Гранат надано у тимчасове користування на умовах оренди строком на три роки землю площею 0,26 га, на якій розміщено речовий ринок та платну автостоянку по вулиці Леніна біля ресторану Україна в м. Тячів згідно рішення XIV сесії 21-го скликання Тячівської міської ради від 20.04.1994 року та зобов'язано директора МПП Гранат укласти угоду на оренду землі з Тячівською міською радою строком на три роки (а.с. 15, Том І).

Окрім того, в матеріалах справи наявний протокол XIV сесії 21-го скликання Тячівської міської ради народних депутатів від 20.04.1994 року, з якого також не вбачається вирішення питання про передачу спірної земельної ділянки у постійне користування МПП Гранат.

Рішенням третьої сесії 23-го скликання Тячівської міської ради від 17.09.1998 року затверджено рішення по Земельній реформі, прийняті на засіданнях виконкому строком з лютого по серпень 1998 року, в тому числі і рішення виконавчого комітету Тячівської міської ради № 38 від 26.02.1998 року Про надання землі у тимчасове користування на умовах оренди площею 0,26 га МПП Гранат, на якій розміщено речовий ринок та платну автостоянку (а.с. 130, Том І).

Відтак, рішенням XIV сесії 21-го скликання Тячівської міської ради від 20.04.1994 року, посилання на яке міститься у спірному Акті, МПП Гранат дозволено лише обладнати цілодобову платну автостоянку в районі ресторану Україна, а також організувати на ній речовий ринок міста та продаж легкових автомобілів; дозволено також організувати платну автостоянку на площі біля поліклініки в м. Тячів. Вказане рішення не містить жодного висновку про надання МПП Гранат у постійне користування земельної ділянки площею 0,325 га.

Будь-яких інших доказів стосовно прийняття Тячівською міською радою рішення про передачу МПП Гранат у постійне користування земельної ділянки площею 0,325 га, відповідачем не надано ні місцевому господарському суду, ні суду апеляційної інстанції.

Також, в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем рішення виконавчого комітету Тячівської міської ради № 38 від 26.02.1998 року «Про надання землі у тимчасове користування на умовах оренди площею 0,26 га МПП «Гранат».

Відповідно до вимог ст. 7 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності.

Відповідно до вимог ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) міська рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказуються бажані її розмір і місце розташування, мета використання. Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місячний строк рішення про надання земельної ділянки.

Положеннями частини 1 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Вищевказаними нормами Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) визначено правові підстави набуття юридичними особами права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Отже, передумовою передачі в користування земельної ділянки юридичній особі є рішення про надання земельних ділянок органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Як правомірно встановлено місцевим господарським судом, рішенням XIV сесії 21-го скликання Тячівської міської ради від 20.04.1994 року, посилання на яке міститься у спірному Акті, МПП Гранат дозволено лише обладнати цілодобову платну автостоянку в районі ресторану Україна, а також організувати на ній речовий ринок міста та продаж легкових автомобілів; дозволено також організувати платну автостоянку на площі біля поліклініки в м. Тячів. Однак, вказане рішення не містить жодного висновку про надання МПП Гранат у постійне користування земельної ділянки площею 0,325 га.

Посилання апелянта на Акт державної приймальної комісії щодо прийомки в експлуатацію закінченого будівництвом обєкта в м. Тячів по вулиці Голлоші Шімона від 01.06.1994 року та на Акт вибору земельної ділянки до відводу МПП Гранат для платних стоянок і організації речового ринку за рахунок земель Тячівської міської ради від червня 1994 року, як на докази в підтвердження правомірності передачі у користування спірної земельної ділянки площею 0,325 га, є безпідставними, оскільки вказані документи не є проектом відведення земельної ділянки, який, в силу вимог ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), слугує підставою для прийняття відповідною радою рішення про надання земельної ділянки у постійне користування.

З врахуванням викладеного в сукупності, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у даному випадку порушено порядок видачі державного акту на право постійного користування землею, оскільки органом місцевого самоврядування рішення про надання конкретної земельної ділянки в постійне користування відповідачу не приймалось.

Перевіряючи доводи апелянта в частині застосування місцевим господарським судом норм статей 257, 261, 267 ЦК України щодо позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, видача оскаржуваного у даній справі державного Акту органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин мала місце у 1994 році.

Чинними на той час нормами, які регулювали питання позовної давності статтями 71, 76, 80 ЦК України (1963 року в редакції 1990 року) передбачалося встановлення загального строку для судового захисту прав особи у три роки, обовязкове застосування судом позовної давності, перебіг якої починається з дня виникнення права на позов і сплив якої є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Позовна давність, за статтею 256 ЦК України це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003 року) правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 1 січня 2004 року. У протилежному випадку до правовідносин повинні застосовуватися норми ЦК 1963 року.

Суд зазначених положень не врахував.

Норми статті 76 ЦК України (1963 року), так і статті 261 ЦК України (2003 року) визначають, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як обєктивні (сам факт порушення права), так і субєктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Дійшовши висновку про дотримання міською радою строку звернення до суду, суд зазначив, що початок перебігу позовної давності почався з моменту, коли рада дізналася про порушення свого права, а саме з дня проведення прокуратурою перевірки про усунення порушень земельного законодавства. Крім того, місцевим господарським судом зазначено, що перебування на розгляді даної справи з серпня 2007 року по червень 2015 року у судах адміністративної юрисдикції, згідно з ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, є поважною причиною пропуску позовної давності, а тому порушене право позивача підлягає захисту.

Зазначене свідчить про неправильність застосування судом частини першої статті 261 ЦК України, оскільки за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і обєктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому, норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх субєктивних прав, відтак обовязок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обовязки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Разом з тим, на переконання суду апеляційної інстанції, у даному випадку наявні підстави для поновлення строку позовної давності, оскільки має місце факт службового підроблення посадовими особами позивача спірного Державного Акту, що встановлено постановою слідчого прокуратури Тячівського району від 24.01.2009 року (а.с. 18, Том І). Зокрема, слідчим прокуратури встановлено, що ОСОБА_3, будучи Тячівським головою та службовою особою, усвідомлюючи протиправність оформлення вказаного спірного Державного акту, зловживаючи службовим становищем, видав завідомо незаконний акт, в який вніс завідомо неправдиві відомості про його реєстрацію.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення строку позовної давності та задоволення позову.

Твердження скаржника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права щодо не зазначення в резолютивній частині рішення про поновлення строку позовної давності, є безпідставними, оскільки висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10, зі змінами від 10.07.2014).

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам справи, спростовуються матеріалами справи, і, всупереч нормам ГПК України, скаржником не подано доказів, які б спростовували факти, викладені у позовній заяві, а твердження, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду.

Враховуючи викладене вище, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга МПП «Гранат» підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016р. у даній справі залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 21.04.2016р. у справі № 907/799/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Гранат» без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 11.07.2016р.

Головуючий суддяБ.Д. Плотніцький

СуддіГ.Т. Кордюк

ОСОБА_1