Постанова № 58873189, 04.07.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2016 р. Справа № 914/431/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий-суддя Кузь В.Л.

судді Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

При секретарі судового засідання Петрик К.

розглянувши матеріали апеляційної скарги від 14.04.2016 р. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Стрий, Львівська область,

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2016 р.

у справі № 914/431/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс", с.Синельникове, Дніпропетровська область,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Стрий, Львівська область,

про: стягнення 41 684,56 грн.

представників сторін - не з'явилися.

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/431/16 розподілено до розгляду у складі колегії: головуючий суддя Кузь В.Л., судді - Орищин Г.В. та Галушко Н.А.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.03.2016 року у справі № 914/431/16 (суддя Запотічняк О.Д.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ТОВ "Атлантіс" 33108,18 грн. - основного боргу, 4 749,44 грн. - пені, 1483,07 грн. -15% річних, 456,47 грн. - інфляційних втрат та 1 315,61 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2016 року у справі № 914/431/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову про стягнення 41 684,56 грн.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі, посилаючись на положення Методики про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (із змінами та доповненнями), положення Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України № 363 від 14.10.1997 року, положення Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і невикористаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Міністерством фінансів України від 16.05.1996 року № 99, зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товару на суму 33 108,198 грн., що підтверджується видатковою накладною від 31.08.2015 року № 16021 та товаротранспортною накладною від 31.08.2015 року є хибним та абсолютно необґрунтованим, тому що жодна із зазначених накладних не містить підпису апелянта, при тому, що одержувачем товару зазначений саме він. Крім того, в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що в товаротранспортній накладній від 31.08.2015 року вказані троє осіб, відповідальних за здійснення господарської операції за цією накладною і за правильність її оформлення, проте вона містить підпис лише однієї особи, незрозуміло якої саме, як і не містить ні реквізитів довіреності, ні даних одержувача у відповідних графах.

Окрім цього, скаржник вказує про те, що «Відомості про вантаж» підписані однією і тією ж особою і за відповідальну особу відправника і за водія-експедитора, а у графі «Прийняв (відповідальна особа одержувача)» містить невідомий підпис особи дуже схожий на той, що проставлений на видатковій накладній від 31.08.2015 року № 16021 у графі «Вантаж отримав».

На думку скаржника, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують факту здійснення господарської операції - поставки відповідачу товару згідно вказаних проектів первинних документів, що давали б право позивачу вимагати оплату за товару, виключно за наявності підпису відповідача на цих документах.

Разом з цим, скаржник зазначає, що судом першої інстанції було безпідставно розглянуто справу та прийнято рішення від 29.03.2016 року без участі відповідача, оскільки розгляд справи 15.03.2016 року не відбувся не з вини відповідача, а про призначений розгляд справи на 29.03.2016 року відповідач дізнався лише після прийняття рішення.

Позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін з підстав його законності та обґрунтованості.

29.06.2016 року на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшло спільне клопотання від сторін про відкладення розгляду справи та надання часу для примирення сторін.

Перед початком судового засідання від 01.07.2016 року від відповідача надійшло клопотання про здійснення розгляду справи за відсутності представника апелянта.

Позивач участі свого уповноваженого представника у судовому засідання не забезпечив, про причини неявки суду не повідомив.

Сторони не надали доказів щодо досягнення примирення.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 04.07.2016 року прийнято вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2016 року у справі № 914/431/16, з огляду на наступне:

Пзивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 33 108,18 грн. боргу, 6500,79 грн. - пені, 1619,12 грн. -15% річних та 456,47 грн. - інфляційних втрат за неналежне виконання договірних зобов'язань по договору поставки від 29.07.2015 року № 1652ОП/ЛЬ.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.07.2015 р. між ТОВ "Атлантіс" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір поставки №1652ОП/ЛЬ, за умовами якого постачальник зобов'язався в зумовлені строки передавати (поставляти) у власність покупця товар (алкогольну продукцію) відповідно до узгоджених постачальником замовлень покупця, а покупець зобов'язався приймати товар у власність та сплачувати за нього зумовлену даним договором грошову суму.

Відповідно до Додатку № 2 товар поставляється до кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою : АДРЕСА_1.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи ліцензії № 656149 від 16.07.2016 року, відповідач має право роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

Відповідно до п.2.1-2.2 договору, постачальник зобов'язався поставляти товар згідно міжнародних правил "ІНКОТЕРМС" в редакції 2000 року на умовах DDR. Місце призначення поставки товару - згідно замовлення покупця в межах місць призначення, зазначених в додатку №2. Поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі узгоджених постачальником замовлень покупця.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар (алкогольну продукцію) на суму 33 108,18 грн., що підтверджується видатковою накладною від 31.08.2015 року № 16021 та товарно-транспортною накладною від 31.08.2015 року та відомостями про вантаж (а.с. 34-37).

Згідно з п. 7.1 договору покупець повинен був оплатити поставлений постачальником товар протягом 30 календарних днів з моменту передання товару покупцю.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за умовами договору поставки відповідач повинен був здійснити розрахунок за отриманий товар не пізніше 30.09.2015 року, проте свої договірні зобов'язання не виконав.

У зв'язку з чим 12.12.2015 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою в термін до 21.12.2015 року погасити заборгованість в розмірі 33 108,18 грн. Проте, дана претензія була залишена відповідачем без належного реагування, що слугувало підставою для звернення з позовом до суду.

Згідно із положеннями п. 6.1 договору поставки, право власності на товар, ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної, що засвідчує момент передання товару покупцю.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст. 174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на невиконання відповідачем умов договору поставки від 29.07.2015 року № 1652ОП/ЛЬ щодо оплати у повному обсязі отриманої алкогольної продукції на підставі

видаткової накладної від 31.08.2015 року № 16021 та товарно-транспортної накладної від 31.08.2015 року, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 33 108,18 грн.

Положенням ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 9.3 договору, у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу, та 15% річних у випадку прострочення оплати поставленого товару на 10 і більше календарних днів.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем на підставі ст. 625 ЦК України та п. 9.3. договору позивачем нараховано 6 500,79 грн. - пені за період з 04.03.2015 року по 27.01.2016 року, 1619,12 грн. -15% річних за період з 01.10.2015 року по 27.01.2016 року та 456,47 грн. - інфляційних втрат від простроченої суми.

Місцевим господарським судом було проведено перерахунок нарахованої позивачем пені та 15 % річних, та в цій частині прийнято правомірне рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 4 749,44 грн. пені та 1 483,07 грн. 15 % річних, з огляду на те, що позивачем невірно зазначені періоди нарахування. Адже, як вбачається з умов договору, право у позивача на нарахування 15 % річних виникло з 11.10.2015 року, а на нарахування пені з 01.10.2015 року. Розрахунок, проведений місцевим господарським судом, перевірений судом апеляційної інстанції на правильність.

Стосовно доводів, викладених в апеляційній скарзі про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на те, що подані позивачем первині документи (видаткова накладна від 31.08.2015 року № 16021, товарно-транспортна накладна від 31.08.2015 року та відомості про вантаж) не є належними доказами прийняття відповідачем товару на суму 33 108,18 грн., оскільки вони не містять усіх необхідних реквізитів первинних документів, та підписані невстановленою особою (особами), судова колегія зазначає наступне:

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За змістом статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після йогоприйняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі - Положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з пунктом 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо неможливо, безпосередньо після її завершення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи видаткової накладної від 31.08.2015 року № 16021 та товарно-транспортна накладної на переміщення алкогольних напоїв від 31.08.2015 року, позивач поставив відповідачу товар - алкогольну продукцію , яка була визначена як предмет договору поставки № 1652ОП/ЛЬ від 29.07.2015 року, на суму 33 108,18 грн. за адресою: Львівська область, АДРЕСА_1, яка була вказана в Додатку № 2 до договору поставки.

На підтвердження факту поставки алкогольних напоїв був також складений документ - «Відомості про вантаж» як додаток до товарно-транспортної накладної на переміщення алкогольних напоїв від 31.08.2015 року, який підписаний водієм експедитором та отримувачем товару (а.с. 37).

Як вбачається з матеріалів справи, видаткова накладна від 31.08.2015 року № 16021 містить усі реквізити первинних документів, передбачених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема в графі «Вантаж отримав» проставлений підпис та зазначено - «вірити без печатки». При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що у видатковій накладній від 31.08.2015 року в графі «На підставі» допущена помилка щодо дати складення договору, а саме замість 29.07.2015 року помилково зазначено 28.07.2015 року. Разом з цим, жодна з сторін про це не зазначала, як і не надані докази наявності договору від 28.07.2015 року.

В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись те, що видаткова накладна від 31.08.2015 року № 16021 та відомості про вантаж підписані невстановленою особою, а отже не можуть слугувати підставою для задоволення позову та стягнення боргу в розмірі 33 108,18 грн., не заперечує ні факт поставки, ні те, що така поставка дійсно мала місце саме по договору, який є предметом спору та не надає доказів про те, що підпис проставлений у цих документах дійсно не є підписом ОСОБА_2, а вчинений невідомою особою, яка немає повноважень на прийняття товару від імені ФО-підприємця ОСОБА_2. Також, не надані докази відсутності в обліку відповідача даних про зазначену партію товару.

В той же час, за змістом ст. 11 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають не лише із угод, а і з дій сторін, які породжують права і обов'язки. Поставка товару позивачем та прийняття його відповідачем породжує у останнього обов'язок оплатити отриманий товар.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що поставка товару була здійснена до місця поставки, погодженого сторонами в договорі поставки від 29.07.2015 року № 1652ОП/ЛЬ - Львівська область, АДРЕСА_1.

Стосовно доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала місцевого господарського суду від 24.03.2016 року про відкладення розгляду справи була надіслана двом сторонам, що підтверджується відміткою канцелярії на звороті ухвали. Скаржник не надав доказів, що дана ухвала суду була ним отримана через шість днів - 29.03.2016 в другій половині дня, тобто після судового розгляду справи. Разом з цим, Львівським апеляційним господарським судом встановлено, що розгляд справи № 914/431/16 призначений на 15.03.2016, зобов'язано відповідача подати суду обґрунтований відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому статтею 59 ГПК України, взяти участь у звірці розрахунків з позивачем, подати докази погашення боргу з представленням платіжних документів. Відповідач цих вимог не виконав, своїх заперечень на позов не подав, однак був ознайомлений з вимогами цієї ухвали (а.с.5,62,63). Зазначаючи в заяві від 09.03.2016 про відкладення розгляду справи і про стислі строки її розгляду, відповідач так і не подав жодних заперечень на позов до 29.03.2016 - дати прийняття рішення суду, а тому його доводи щодо порушення процесуальних норм є безпідставними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення і відмови в позові про стягнення непогашеної заборгованості.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, Львівський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Судовий збір слід покласти на скаржника в порядку ст.ст. 49,105 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

УСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2016 року у справі № 914/431/16 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу від 14.04.2016 р. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Стрий, Львівська область залишити без задоволення.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 06.07.2016 року

Головуючий суддя Кузь В.Л.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.