Рішення № 58873046, 29.06.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 червня 2016 р. Справа № 918/329/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2 автомобільних у Рівненській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державне агентство автомобільних доріг України

про стягнення в сумі 853 122,77 грн

Суддя Андрійчук О.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: ОСОБА_3, дов. № 18/173 від 15.04.2016 року

від третьої особи: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

У травні 2016 року Приватне підприємство "Ферарі" (надалі-позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 автомобільних доріг у Рівненській області (надалі-відповідач) про стягнення в сумі 749 841,39 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

14.12.2012 року між відповідачем (замовник) та позивачем (підрядник) укладено договір підряду № 38 на виконання послуг поточного ремонту автомобільної дороги Князівка-Витковичі-Т1811-Хотин на ділянці км 9+200 - км 14+600.

Позивач виконав поточний ремонт автомобільної дороги, а відповідач прийняв роботу, що підтверджується актом виконаних робіт б/н за грудень 2012 року, згідно з яким вартість виконаних робіт складає 933 800 грн.

Відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті виконаних робіт своєчасно не виконав, у зв'язку з чим рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.05.2015 року у справі № 918/422/15 з нього стягнуто на користь позивача заборгованість в розмірі 933 800,00 грн.

Заборгованість в сумі 933 800,00 грн погашена 12.04.2016 року, що стверджується меморіальним ордером № 36.

У зв'язку з несвоєчасною сплатою заборгованості позивачем у порядку ст. 625 ЦК України нараховано 665 799, 40 грн інфляційних втрат та 84 041,99 грн 3% річних, які останній просить суд стягнути у цій справі.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 610, 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 05.05.2016 року порушено провадження, розгляд справи призначено на 12.05.2016 року.

12.05.2016 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі, а також подав клопотання про залучення в порядку ст. 27 ГПК України в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державне агентство автомобільних доріг України.

Ухвалою суду від 12.05.2016 року розгляд справи відкладено на 23.05.2016 рок, у порядку ст. 27 ГПК України в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Державне агентство автомобільних доріг України.

Ухвалою суду від 23.05.2016 року розгляд справи відкладено на 06.06.2016 року.

30.05.2016 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 769 080,78 грн інфляційних та 84 041,99 грн 3% річних.

Оскільки вказана заява подана у порядку та в строки, передбачені ст. 22 ГПК України, відтак приймається судом.

02.06.2016 року через службу діловодства господарського суду від позивача у порядку ст. 25 ГПК України надійшла заява про заміну позивача у справі.

03.06.2016 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд застосувати позовну давність та у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 06.06.2016 року, замінено позивача у справі - Приватне підприємство "Ферарі" його процесуальним правонаступником - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, розгляд справи відкладено на 13.06.2016 року.

17.06.2016 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо дати виникнення грошового зобов'язання у відповідача, а також застосування позовної давності.

Ухвалою суду від 13.06.2016 року розгляд справи відкладено на 29.06.2016 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.12.2012 року між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) укладено договір № 38 (договір) на поточний середній ремонт автомобільної дороги Князівка - Вітковичі - Т 1811 - Хотин на ділянці 9+200 - км 14+600 за рахунок коштів державного бюджету відповідно до умов Договору, а замовник - прийняти і оплатити послуги (п. 1.1 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 року, а щодо зобов'язань - до повного і належного їх виконання (п. 10.1 договору).

Згідно з п.п. 5.1 та 5.2 визначено, що строк надання послуг є грудень 2012 року - травень 2013 року, а місцем надання послуг: автомобільна дорога Князів - Вітковичі- Т 1811 - Хотин на ділянці км 9+200 - км 14+600.

Відповідно до підп. 6.1.2. п. 6.1. договору замовник зобов'язаний прийняти послуги згідно з актом виконаних робіт (Ф-КБ-2в), а за підп. 6.3.1. п. 6.3. підрядник зобов'язаний забезпечити надання послуг у строки, встановлені цим договором.

Як встановлено судом із матеріалів справи, позивач виконав, а позивач прийняв роботи, обумовлені договором, що стверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року. Загальна вартість виконаних робіт склала 933 800,00 грн.

Пунктами 3.1. та 4.1. договору визначено, що ціна договору становить 7 880 935,00 грн та може бути зменшена за взаємною згодою сторін. Розрахунки за надані послуги замовник здійснює шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника.

Відповідач взятий на себе обов'язок по проведенню розрахунків у добровільному порядку не виконав, у зв'язку з чим рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.05.2015 року у справі № 918/422/15 з відповідача на користь позивача стягнуто 933 800,00 грн основної заборгованості за договором та 18 676,00 грн судового збору.

02.06.2015 року на виконання рішення Господарського суду Рівненської області № 918/422/15 від 18.05.2015 року судом видано відповідний наказ.

Судом з матеріалів справи встановлено, що фактичне виконання судового рішення відбулося 12.04.2016 року, про що свідчить меморіальний ордер № 36 на суму 952 476,00 грн.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати виконаних робіт позивачем нараховано 769 080,78 грн інфляційних втрат за період з квітня 2013 року по квітень 2016 року та 84 041,99 грн 3% річних за період з 12.04.2013 р. по 12.04.2016 року.

Пунктом 7.1 договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Положеннями ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Суд, давши правову оцінку фактичним правовідносинам сторін, встановив таке.

Статтею 318 ГК України, ст. 875 ЦК України передбачено, що за договором на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти та оплатити їх.

За ч. 4 ст. 882 ЦК України, п. 91 Постанови КМ України від 01.08.2005 року № 668 "Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві" передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до ч. 5 ст. 321 ГК України, ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно з п. 96 Постанови КМ України від 01.08.2005 року № 668 "Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві" підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Договором підряду може бути передбачено, що оплата виконаних робіт проводиться після прийняття замовником закінчених робіт (об'єкта будівництва) або поетапно проміжними платежами в міру виконання робіт. У договорі підряду сторони можуть передбачати надання замовником авансу з визначенням порядку його використання (п. 98 Постанови КМ України від 01.08.2005 року № 668 "Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві").

Пунктом 99 Постанови КМ України від 01.08.2005 року № 668 "Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві" передбачено, що розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи.

Як встановлено судом із матеріалів справи, оскільки умовами договору не визначено іншого строку проведення оплати за виконанні роботи, отже така оплата мала відбутися згідно з вимогами чинного законодавства - після виконання робіт та підписання акта виконаних робіт, яким таке виконання підвереджується.

У свою чергу, у матеріалах справи міститься акт приймання виконаних робіт за грудень 2012 року, який не містить дати його складення та підписання.

Відповідно до ч. 1 ст.ст. 251 та 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ст. 253 ЦК України, ч. 3 ст. 254 ЦК України ).

Таким чином, беручи до уваги наведені норми матеріального права, строк, що обчислюється місяцями, закінчується в останній день місяця, у даному випадку - 31.12.2012 року.

Про те, що роботи були виконані саме у грудні 2012 року, стверджується наданими сторонами документами, а саме: рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.05.2015 року у справі № 918/422/15, довідкою ДФІ в Кіровоградській області № 06-09/306-з від 28.10.2014 року, журналом-ордером і відомістю по рахунку 361, бухгалтерською довідкою № 18/1174 від 02.06.2016 року.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних встановив, що розмір перших становить 84 097,36 грн (при заявленому - 84 041,99 грн), а других - 769 451,20 грн (при заявленому - 769 080,78 грн) (розрахунок додається), отже 3% річних та інфляційні підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Разом з тим відповідачем у справі подано заяву про застосування позовної давності щодо заявлених позовних вимог про стягнення 3% та інфляційних.

Судом з наявних матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом 28.04.2016 року, що стверджується штемпелем на конверті, проставленим підприємством звязку.

За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

До вимог про стягнення сум процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (п.п. 3.4., 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10.06.2015 р. у справі № 6-267цс15).

Судом з умов договору, пояснень позивача у справі та наявних матеріалів справи встановлено, що 3% річних та інфляційні нараховані позивачем на суму робіт, виконаних у грудні 2012 року, отже оплата мала відбутися у січні 2013 року (з урахуванням святкових та вихідних днів - 03.01.2013 року).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З наведеного вбачається, що момент, з яким пов'язується початок перебігу позовної давності, розпочинається з наступного дня після настання строку виконання зобов'язання або з дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (а не з дня її пред'явлення), та є єдиним для будь-якого виду зобов'язань: як основного, так і додаткових.

Враховуючи викладене, перебіг позовної давності для нарахування 3% річних та інфляційних розпочав свій перебіг після виконання робіт та їх здачі відповідачу (грудень 2012 року), тобто з 03.01.2013 року і, відповідно, закінчився 03.01.2016 року.

Слід зазначити, що саме після здачі виконаних робіт у позивача виникло також право пред'явлення вимоги до відповідача про виконання зобов'язання.

Таким чином, позивач мав право на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних, нарахованих за період з квітня 2013 року по квітень 2016 року, починаючи з 03.01.2013 року по 03.01.2016 року, тоді як подав позовну заяву, як зазначалося, лише 28.04.2016 року.

Отже, позивачем подано позовну заяву про стягнення 3% річних та інфляційних після спливу позовної давності.

Судом також досліджено обставини, пов'язані із вчиненням відповідачем дії, що свідчать про визнання ним сум, що є предметом даного спору.

Так, ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом встановлено, що мало місце переривання перебігу позовної давності щодо основної суми заборгованості, зокрема шляхом звернення позивача до суду з відповідним позовом та проведення відповідачем розрахунків, що відбулися 12.04.2016 року.

Водночас, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (вказане також викладене у підп. 4.4.1. п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак, можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги (вказане також викладене п. 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

З наявних матеріалів справи та пояснень присутніх представників сторін судом не встановлено обставин, пов'язаних із вчиненням відповідачем дії, що свідчать про визнання ним 3% річних та інфляційних.

Укладення позивачем 26.05.2016 року договору про відступлення права вимоги не впливає на порядок перебігу позовної давності, оскільки за ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що позивач у справі є господарюючим суб'єктом, який здійснює свою підприємницьку діяльність на власний ризик, отже, купуючи вказаний борг, позивач повинен був усвідомлювати усі існуючі ризики, пов'язані із його стягненням.

Зважаючи на викладене, суд не вбачає підстав для визнання причин пропуску позовної давності поважними.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складене 29.06.2016 року.

Суддя Андрійчук О.В.