Рішення № 58872100, 06.07.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.07.16р. Справа № 904/7847/14

За позовом Публічного акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (м. Київ)

до Українсько-Індійського товариства з обмеженою відповідальністю "Медична компанія "Магадфарм" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012 у загальному розмірі 330 720 грн. 99 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 16.10.2015)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1 (довіреність від 30.05.2016) представник;

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 230516 від 23.05.2016) представник;

від відповідача: ОСОБА_3 (посвідка на постійне проживання ІН 096741 від 30.12.2015, протокол зборів учасників № 1 від 14.10.1998) керівник;

присутній: ОСОБА_4 посвідчення АЕ040061 старший лейтенант;

присутній: ОСОБА_5 посвідчення А00037 член організації;

присутній: ОСОБА_6 посвідчення № 034 кореспондент;

присутній: ОСОБА_7 посвідчення № 020 кореспондент;

присутній: ОСОБА_8 посвідчення № 021 кореспондент;

присутній: ОСОБА_9 посвідчення № 011 заступник головного редактора;

присутній: ОСОБА_10 паспорт АМ279729 від 26.03.2001;

присутній: ОСОБА_11 паспорт АО249090 від 26.12.2014;

присутній: ОСОБА_12 паспорт АН654491 від 24.12.2007;

присутній: ОСОБА_13 паспорт АН827665 від 24.02.2000;

присутній: ОСОБА_14 паспорт АЕ407345 від 16.11.1996;

присутній: ОСОБА_15 посвідчення водія КІА № 585210

СУТЬ СПОРУ:

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Українсько-Індійського товариства з обмеженою відповідальністю "Медична компанія "Магадфарм" (далі - відповідач) заборгованість за договором купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012 у загальному розмірі 234 801 грн. 08 коп.

Вказана заборгованість складалася з наступних сум:

- 177 531 грн. 40 коп. - основного боргу;

- 28 045 грн. 10 коп. - пені;

- 24 321 грн. 80 коп. - інфляційних втрат;

- 4 902 грн. 78 коп. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що вказана заборгованість виникла у відповідача перед ПАТ "ОСОБА_10 Україна" за поставлені відповідно до договору купівлі продажу № 335 від 04.01.2012 лікарські засоби і вироби медичного призначення, право вимоги за яким у позивача виникло на підставі укладеного з ПАТ "ОСОБА_10 Україна" договору відступлення прав вимоги № 70582-20/14-7 від 05.06.2014.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2014 (суддя Петренко Н.Е.) порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 20.11.2014.

Ухвалою суду від 20.11.2014 розгляд справи відкладено на 04.12.2014.

Ухвалою суду від 04.12.2014 продовжено строк розгляду спору до 23.12.2014 включно та розгляд справи відкладено на 16.12.2014.

У судовому засіданні 16.12.2014 оголошено перерву по 18.12.2014.

Ухвалою суду від 18.12.2014 призначено колегіальний розгляд справи.

Ухвалою суду від 19.12.2014 справу прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя Петренко Н.Е., судді - Мельниченко І.Ф., Бєлік В.Г.; справу призначено до розгляду на 03.02.2015.

У судовому засіданні 03.02.2015 оголошено перерву по 11.02.2015.

Ухвалами суду від 11.02.2015 призначено у справі № 904/7847/14 судову експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз; зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 06.05.2015 провадження у справі поновлено та призначено її до розгляду в засіданні на 11.06.2015.

Ухвалами суду від 11.06.2015 призначено у справі № 904/7847/14 судову експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз; зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 23.09.2015 провадження у справі поновлено та призначено її до розгляду в засіданні на 22.10.2015.

Позивач звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог (вх.суду 67818/15 від 16.10.2015), в якій, користуючись правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012 у загальному розмірі 330 720 грн. 99 коп.

Проаналізувавши зміст вказаної заяви, судом визначено, що, фактично, позивач зменшив розмір заявленої до стягнення пені, здійснивши її уточнений розрахунок, враховуючи при цьому законодавчі обмеженні щодо пені; збільшив розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, розрахувавши їх за більш тривалий період; сума основного боргу залишилася незмінною.

Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача основного борг, пені, інфляційних втрат та 3% річних, а у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачем не було заявлено додаткових вимог; позивачем було доплачено судовий збір за збільшені вимоги; заява подана у відповідності до процесуальних вимог щодо звернення з нею, судом було прийнято вказану заяву до розгляду.

А отже, має місце нова ціна позову 330 720 грн. 99 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 177 531 грн. 40 коп. - основний борг;

- 11 563 грн. 31 коп. пеня;

- 131 018 грн. 17 коп. - інфляційні втрати;

- 10 608 грн. 11 коп. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2015 (головуючий - Петренко Н.Е., судді - Мельниченко І.Ф., Бєлік В.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 (головуючий Дмитренко Г.К., судді Виноградник О.М., Джихур О.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2016 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 у справі № 904/7847/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2016, розгляд справи призначено судді Фещенко Ю.В.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2016 справу прийнято до провадження та її розгляд призначено в засіданні на 18.05.2016.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 30593/16 від 18.05.2016), в якому він просив суд розгляд справи відкласти.

У судове засідання 18.05.2016 з'явився представник відповідача.

У судове засідання 18.05.2016 представник позивача не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав.

У судовому засіданні 18.05.2016 представник відповідача наполягав на задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи. Вказане клопотання було задоволено судом.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 18.05.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 13.06.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Від відповідача надійшла заява (вх.суду 37064/16 від 13.06.2016), в якій він просить суд продовжити строк вирішення спору на 15 днів, у зв'язку із необхідністю надання додаткових доказів.

Ухвалою суду від 13.06.2016 клопотання відповідача задоволено та продовжено строк вирішення спору на 15 днів, терміном по 06.07.2016 включно.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 36932/16 від 13.06.2016), в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що видаткові накладні, на які позивач посилається як на підставу позовних вимог, оплачені відповідачем у повному обсязі. Так, відповідач наголошує на тому, що за договором відступлення прав вимоги позивачу було відступлено заборгованість, яка станом на час укладення цього договору не існувала.

У судове засідання 13.06.2016 з'явився представник відповідача.

У судове засідання 13.06.2016 представник позивача вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав.

У судовому засіданні представником відповідача було викладено зміст відзиву на позовну заяву, з урахуванням доводів якого, представник відповідача просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 13.06.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 04.07.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Від відповідача надійшли письмові пояснення (вх.суду 41193/16 від 04.07.2016), в яких він пояснює, що звертаючись із заявою до Генеральної прокуратури України, відповідач не підтверджував наявність заборгованості за договором купівлі-продажу, а вказував на шахрайські дії з боку постачальника за цим договором.

У судове засідання 04.07.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 04.07.2016 наполягав на правомірності його позовних вимог, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.07.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на їх безпідставність та недоведеність.

Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

Так, у судовому засіданні 04.07.2016 сторін було зобов'язано надати такі документи:

- позивачу: виписку з балансового рахунка боржника (довідка № 2003а від 05.06.2014) (пункт 1.1.1 договору); докази повідомлення відповідача про відступлення права вимоги в порядку, передбаченому пунктом 1.2. договору від 05.06.2014; листування між ПАТ "Альба-Україна" та ПАТ "Банк "Київська Русь" з приводу спірного договору, з усіма доданими документами;

- відповідачу: накладні на повернення товару по договору купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012 за весь період його дії; всі видаткові накладні за договором № 335 від 04.01.2012.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи витребуваних документів (вх.суду 42164/16 від 06.07.2016, 42025/16 від 06.07.2016, 42266/16 від 06.07.2016).

Від відповідача також надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (вх.суду 42354/16 від 06.07.2016), з яким було долучено реєстр прибуткових накладних, отриманих відповідачем від ПАТ "ОСОБА_10 Україна".

Від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх.суду 42352/16 від 06.07.2016), в яких він наголошував на тому, що позивачем не надано доказів повідомлення відповідача саме первісним кредитором про відступлення прав вимоги за договором купівлі-продажу.

Від відповідача із супровідним листом (вх.суду 42350/16 від 06.07.2016) було долучено до матеріалів справи банківські виписки та платіжні доручення за період з 26.03.2012 по 07.03.2014 на суму 2 359 785 грн. 33 коп. (оригінали), а також оригінали видаткових накладних за період з 26.11.2013 по 27.11.2013 (8 накладних).

У судове засідання 06.07.2016 з'явилися представники відповідача.

У судове засідання 06.07.2016 представник позивача не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребувані судом документи надіслав електронною поштою.

У судовому засіданні 06.07.2016 відповідачем було надано для огляду суду всі видаткові накладні за період дії договору купівлі продажу № 335 від 04.01.2012, а саме: за період з 23.03.2012 по 27.11.2013 на загальну суму 2 362 379 грн. 22 коп.

У вказаному судовому засіданні судом було досліджено оригінали видаткових накладних за весь період дії договору купівлі продажу № 335 від 04.01.2012; банківські виписки та платіжні доручення, які підтверджують всі оплати, здійснені відповідачем за період дії вказаного договору, а саме: за період з 26.03.2012 по 07.03.2014 на суму 2 359 785 грн. 33 коп., а також накладні на повернення товару.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.07.2016 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 04.01.2012 між Приватним акціонерним товариством "ОСОБА_10 Україна" (далі - продавець) та Українсько-Індійським товариством з обмеженою відповідальністю "Медична компанія "Магадфарм" (далі - покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 335 (далі - договір купівлі-продажу, а.с.18-19 том 1), відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов'язується передавати (поставляти) лікарські засоби і вироби медичного призначення (далі - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов договору.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012, але у будь-якому випадку до виконання своїх зобов'язань та взаєморозрахунків (пункт 10.2. договору купівлі-продажу).

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, пунктом 1.2. договору купівлі-продажу встановлено, що товар передається по найменуваннях та в кількості, з зазначенням ціни митної і ціни відпускної, що будуть описані в кожному окремому випадку у видаткових накладних.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 2.1. договору купівлі-продажу сторони визначили, що постачання товару здійснюється товарними партіями. Термін поставки кожної товарної партії визначається сторонами шляхом узгодження замовлення покупця.

Згідно з пунктом 2.3. договору купівлі-продажу кожна товарна партія формується шляхом узгодження замовлення. Узгодження замовлення відбувається шляхом погодження наступних даних щодо поставки: асортимент, кількість, ціну, місце поставки, термін поставки. Узгодження замовлення відбувається шляхом обміну інформації за телефоном, факсимільним зв'язком, електронним зв'язком чи за допомогою інших засобів зв'язку. Підтвердженням виконання замовлення продавцем є підписання видаткової накладної покупцем при прийомі-передачі партії товару.

У відповідності до пункту 2.4. договору купівлі-продажу ціни за одиницю товару, а також загальна сума товарної партії визначаються відповідно до відпускних цін продавця та згідно з узгодженим сторонами замовленням і зазначаються у видаткових накладних.

Сума даного договору складає загальну суму товару, поставленого відповідно до умов договору, і визначається шляхом складення сум товарних партій, визначених у видаткових накладних (пункт 2.5. договору купівлі-продажу).

За пунктом 4.2. договору купівлі-продажу покупець зобов'язаний прийняти товар і оплатити його в порядку, передбаченому розділом 5 даного договору.

Пунктами 6.1. та 6.2. договору купівлі-продажу визначено, що товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем по кількості та асортименту в момент підписання сторонами видаткової накладної на товарну партію. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання видаткових накладних. Ризик випадкової втрати чи пошкодження товару несе його власник.

Звертаючись із позовною заявою до суду, позивач посилався на те, що в період з 20.08.2013 по 25.09.2013, на виконання вказаного вище договору купівлі-продажу, відповідачу було поставлено товар на загальну суму 177 531 грн. 40 коп.

В той же час, в процесі попереднього розгляду справи відповідач надав суду докази, на підтвердження оплати товару, поставленого за спірним договором купівлі-продажу, на суму, що перебільшує зазначену позивачем суму поставки.

Враховуючи, що в призначенні платежів під час оплати поставленого за спірним договором товару, відповідач вказував лише дату накладних, а в день відбувалися поставки більш ніж за 20 різними накладними та оплати були частковими, встановити достовірно факт повної оплати поставленого в спірний період товару не виявилося за можливе.

Слід також врахувати, що сторони надавали суду різні дані щодо періодів поставки, загальної суми, на яку було поставлено та оплачено товар за період дії договору.

У зв'язку з викладеним, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України вказав на те, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід більш ретельно зясувати питання розрахунків між первісним кредитором і боржником та при необхідності для встановлення початкового сальдо за спірний період витребувати від сторін реєстри документів, що стосуються поставки, оплати, повернення продукції за весь час дії договору купівлі продажу № 335 від 04.01.2012.

На виконання вказаних рекомендацій, судом було витребувано у відповідача (оскільки він є учасником правовідносин щодо спірної поставки, а позивач набувши право вимоги, отримав лише частину видаткових накладних від постачальника - первісного кредитора) всі видаткові накладні, а також всі банківські виписки та платіжні доручення на оплату вказаного товару за весь період дії договору купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012, а також всі накладні на повернення товару.

На виконання вказаних вимог, відповідачем у судовому засіданні 06.07.2016 були надані для огляду всі видаткові накладні, за якими відбувалася поставка товару за договором купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012 за весь період його дії.

Під час дослідження вказаних накладних, суд встановлено, що кожна видаткова накладна містить посилання на договір купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012.

В результаті дослідження оригіналів вказаних накладних, судом було встановлено, що за період дії договору купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012 Приватним акціонерним товариством "ОСОБА_10 Україна" відповідачу було поставлено товар на загальну суму 2 362 379 грн. 22 коп. в період з 23.03.2012 по 27.11.2013.

До матеріалів справи відповідачем долучено реєстр видаткових накладних, отриманих відповідачем від ПАТ "ОСОБА_10 Україна" по договору купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012, який містить перелік оглянутих у судовому засіданні 06.07.2016 видаткових накладних (із зазначенням, зокрема, дати та суми поставки). При цьому, судом враховано, що під час огляду та дослідження оригіналів видаткових накладних, судом було встановлено, що одна видаткова накладена на суму 139 грн. 42 коп. не була включена у вказаний реєстр, крім того, сума накладної від 02.11.2012 відповідачем у вказаному реєстрі була відображена некоректно.

Отже, сума, яка вказана у підсумковій частині реєстру видаткових накладних, отриманих відповідачем від ПАТ "ОСОБА_10 Україна" по договору купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012, не відповідає фактичним обставинам справи, а судом було визначено загальну суму поставки за весь час дії договору купівлі-продажу - 2 362 379 грн. 22 коп. за результатами дослідження оригіналів видаткових накладних за період з 23.03.2012 по 27.11.2013.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, а також товарно-транспортної накладної є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у ПАТ "ОСОБА_10 Україна" без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає розділ 6 договору поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем не заявлено.

Слід також відзначити, що у судовому засіданні 04.07.2016 представник позивача пояснював, що з листа ПАТ "ОСОБА_10 Україна" вих.50 від 10.02.2016 вбачається, що в період з 29.03.2012 по 27.02.2014 відповідачу було поставлено товар на загальну суму 2 554 374 грн. 26 коп. При цьому, під час дослідження видаткових накладних, за якими відбувалася поставка на виконання договору купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012, поставка на вказану суму не підтвердилася.

Крім того, слід звернути увагу, що, звертаючись із позовом, позивач посилався на те, що неоплаченим був товар, поставлений за видатковими накладними за період з 20.08.2013 по 25.09.2013, які і були долучені до матеріалів справи (а.с.30-250 том 1, а.с.1-168 том 2 справи).

В той же, з оглянутих у судовому засіданні 06.07.2016 оригіналів видаткових накладних, судом було достовірно встановлено, що на виконання вказаного договору відбувалася поставка і після 25.09.2013, а саме: по 27.11.2013 включно. Належних доказів поставки товару з 27.11.2013 по 27.02.2014 (як вказано у листі вих.50 від 10.02.2016) суду не надано.

В той же час, згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, пунктами 5.1. та 5.2. договору купівлі-продажу передбачено, що покупець проводить оплату товару у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Оплата кожної товарної партії проводиться у повному обсязі на умовах, що вказуються у видатковій накладній на поставку товарної партії.

У розрахункових документах покупець повинен вказувати номер та дату видаткової накладної, згідно з якою здійснюється сплата за поставлений товар, та номер і дату договору (пункт 5.4. договору купівлі-продажу).

Пунктом 5.5 договору купівлі-продажу встановлено, що у разі невиконання вимог пункту 5.4. договору, сторони домовились, що оплата поставленого товару проводиться відповідно до послідовного порядку його оплати, тобто першою оплачується та накладна, строк якої наступив першою. У разі якщо при здійсненні оплати за поставлений товар в розрахункових документах буде вказаний номер та дата накладної, яке вже оплачена або вказаний не вірний номер та (чи) дата накладної та (чи) номер та дата договору якого не існує, або помилково вказаний покупцем, вважається, що оплата здійснена за наступну не оплачену поставку. У випадку якщо сума оплати по неоплаченій накладній перевищує суму поставки по такій накладній, залишкові кошти зараховуються в рахунок наступної неоплаченої поставки.

Отже, зі змісту вказаного пункту договору слідує, що зарахування оплат у разі, зокрема, невірного зазначення призначення платежу відповідачем, здійснюється автоматично в рахунок найстарішої заборгованості. При цьому, зміст вказаного пункту не надає права постачальнику на свій розсуд визначити послідовність зарахування оплат в будь-який інший спосіб.

Так, матеріалами справи підтверджується, що поставлений за договором купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012 товар був оплачений відповідачем частково - в сумі 2 359 785 грн. 33 коп., а саме: в матеріалах справи наявні оригінали банківських виписок та платіжних доручень за період з 26.03.2012 по 07.03.2014 на вказану суму (а.с.16-250 том 8, а.с. 1-74 том 9 справи).

До матеріалів справи відповідачем долучено також реєстр банківських виписок щодо оплати відповідачем на користь ПАТ "ОСОБА_10 Україна" отриманого товару по договору № 335 від 04.01.2012, який містить перелік платіжних документів (зокрема, з датою та сумою платежу) за період з 26.03.2012 по 07.03.2014. При цьому, судом враховано, що під час огляду та дослідження оригіналів банківських виписок та платіжних доручень, судом було встановлено, що банківська виписка від 19.09.2012 на суму 3 000 грн. 00 коп., зазначена в реєстрі, до матеріалів справи не долучена для огляду також не надана.

Отже, сума, яка вказана у підсумковій частині реєстру банківських виписок щодо оплати відповідачем на користь ПАТ "ОСОБА_10 Україна" отриманого товару по договору № 335 від 04.01.2012, не відповідає фактичним обставинам справи, а судом було визначено загальну суму оплати поставленого за весь час дії договору купівлі-продажу товару - 2 359 785 грн. 33 коп. за результатами дослідження оригіналів банківських виписок та платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи (а.с.16-250 том 8, а.с. 1-74 том 9 справи).

Слід також відзначити, що у судовому засіданні 04.07.2016 представник позивача пояснював, що з листа ПАТ "ОСОБА_10 Україна" вих.50 від 10.02.2016 вбачається, що в рахунок оплати поставленого товару відповідач сплатив 2 362 827 грн. 63 коп. При цьому, під час дослідження платіжних документів (банківських виписок та платіжних доручень), за якими відбувалася оплата на виконання договору купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012, загальна сума оплат на вказану суму не підтвердилася.

Крім того, в матеріалах справи наявні накладні на повернення товару постачальнику на суму 1 052 грн. 98 коп. (а.с.156-165 том 3).

Дослідивши оригінали первинних документів, здійснивши їх системний аналіз, судом було встановлено, що отриманий за договором купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012 товар на загальну суму 2 362 379 грн. 22 коп. був оплачений відповідачем частково - в сумі 2 359 785 грн. 33 коп., на суму 1 051 грн. 98 коп. товар було повернуто відповідачем постачальнику, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед ПАТ "ОСОБА_10 Україна" в сумі 1 540 грн. 91 коп. (2 362 379,22 (поставка) - 2 359 785,33 (оплата) - 1 052,98 (повернення).

Так, до матеріалів справи відповідач долучив оригінали неоплачених ним видаткових накладних (разом із супровідним листом вх.суду 42350/16 від 06.07.20126), а саме: три накладні від 26.11.2013 (одна з них оплачена частково, залишок боргу складає 226 грн. 24 коп.) та п'ять накладних від 27.11.2013 (а.с. 2-10 том 8 справи).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Як було зазначено вище, частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З цього приводу в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" в пункті 1.7. зазначено: "Якщо в договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України".

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи визначені законодавством порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару, поставленого в період з 23.03.2012 по 27.11.2013, настав.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оскільки правовідносини сторін за договором купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012 є довготривалими та з великою кількістю первинної документації, під час попереднього розгляд справи судами неодноразово призначалися судові експертизи, з метою встановлення фактичної заборгованості відповідача перед ПАТ "ОСОБА_10 Україна". При цьому, з причин неоплати вказаної експертизи ні позивачем ні відповідачем, вона проведена не була.

Під час даного розгляду, судом у судовому засіданні 04.07.2016 було з'ясовано думку сторін щодо доцільності призначення та проведення у справі судової експертизи, однак представники позивача та відповідача проти її проведення категорично заперечували.

Так, представник позивача посилався на те, що ним належними доказами підтверджено факт наявності заборгованості відповідача в сумі 177 531 грн. 40 коп. Представник відповідача вказував на те, що наявність вказаної заборгованості не підтверджується матеріалами справи, а ним долучені до матеріалів справи належні докази необґрунтованості та неправомірності позовних вимог позивача.

Враховуючи все вище вказане, суд приходить до висновку, що позивачем належними доказами не підтверджено наявність заборгованості відповідача в сумі 177 531 грн. 40 коп., а долучені ним до матеріалів справи видаткові накладні на вказану суму, підтверджують лише факт здійснення господарської операції, а не наявність заборгованості.

В той же час, відповідачем належними доказами (первинними документами) підтверджено, що заборгованість за договором купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012 складає 1 540 грн. 91 коп.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 1 540 грн. 91 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 540 грн. 91 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 7.2. договору купівлі-продажу сторони визначили, що у випадку порушення покупцем пункту 5.2., він виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день розрахунку за кожний день заборгованості.

Крім права вимоги новий кредитор набуває право на стягнення з боржника неустойки/штрафних санкцій і збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням ним зобов'язань за договором купівлі - продажу (пункт 7.2. договору відступлення прав вимоги).

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що відповідачем були порушені зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 20.09.2013 по 25.04.2014 в сумі 11 563 грн. 31 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, враховуючи, що під час розгляду справи судом не знайшла свого підтвердження наявність заборгованості відповідача у визначеній позивачем сумі, а розрахунок здійснений виходячи із вказаної позивачем суми, розрахунок пені, доданий до заяви про збільшення розміру позовних вимог, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання та суми боргу в ці періоди, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено, що пеня за загальний період прострочення оплати товару з 27.11.2013 по 25.04.2014 складає 84 грн. 73 коп., а саме:

- за період з 27.11.2013 по 25.04.2014 заборгованість становила 468 грн. 90 коп. - пеня складає 25 грн. 90 коп. (поставка від 26.11.2013);

- за період з 28.11.2013 по 25.04.2014 заборгованість становила 1 072 грн. 01 коп. - пеня складає 58 грн. 83 коп. (поставка від 27.11.2013).

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 84 грн. 73 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період прострочення з 26.10.2013 по 30.09.2015 у сумі 131 018 грн. 17 коп. та 3% річних за період прострочення з 26.10.2013 по 22.10.2015 у сумі 10 608 грн. 11 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та, враховуючи, що під час розгляду справи судом не знайшла свого підтвердження наявність заборгованості відповідача у визначеній позивачем сумі, а розрахунок здійснений виходячи із вказаної позивачем суми, розрахунок інфляційних втрат, доданий до заяви про збільшення розміру позовних вимог, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання та суми боргу в ці періоди, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено, що інфляційні втрати за період з грудня 2013 року по серпень 2015 року складають 1 131 грн. 25 коп., а саме:

- за період з 27.11.2013 по 30.09.2015 заборгованість становила 468 грн. 90 коп. - інфляційні втрати за період з грудня 2013 року по серпень 2015 року складають 344 грн. 24 коп. (поставка від 26.11.2013);

- за період з 28.11.2013 по 30.09.2015 заборгованість становила 1 072 грн. 01 коп. - інфляційні втрати за період з грудня 2013 року по серпень 2015 року складають 787 грн. 01 коп. (поставка від 27.11.2013).

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 1 131 грн. 25 коп.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що в ньому також проведено розрахунок, виходячи із суми заборгованості, які не підтвердилася під час розгляду справи судом, отже, розрахунок визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання та суми боргу в ці періоди, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено, що 3% річних за загальний період прострочення оплати товару з 27.11.2013 по 22.10.2015 складають 87 грн. 94 коп., а саме:

- за період з 27.11.2013 по 22.10.2015 заборгованість становила 468 грн. 90 коп. - 3% річних складають 26 грн. 79 коп. (поставка від 26.11.2013);

- за період з 28.11.2013 по 22.10.2015 заборгованість становила 1 072 грн. 01 коп. - 3% річних складають 61 грн. 15 коп. (поставка від 27.11.2013).

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 87 грн. 94 коп.

В подальшому, 05.06.2014 між Приватним акціонерним товариством "ОСОБА_10 Україна" (первісний кредитор) і Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (новий кредитор) було укладено договір відступлення прав вимоги № 70582-20/14-7 (а.с.22-25 том 1), відповідно до пункту 1.1. якого первісний кредитор відступає (продає), а новий кредитор набуває (купує) за 177 531 грн. 40 коп. у порядку та на умовах, визначених договором, право вимоги за зобов'язаннями Українсько-Індійського товариства з обмеженою відповідальністю "Медична компанія "Магадфарм" (боржник) у сумі 177 531 грн. 40 коп., що випливає з договору купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012, укладеного між боржником та первісним кредитором (далі - основне зобов'язання). .

Відповідно до пунктів 1.1.1. та 1.1.2. вказаного договору право вимоги первісного кредитора за зобов'язаннями боржника на суму, зазначену в пункті 1.1. договору, що випливає з договору купівлі-продажу, підтверджується випискою з балансового рахунку боржника. Первісний кредитор засвідчує, що заперечень, які можуть бути висунуті боржником проти вимог нового кредитора на момент підписання договору не існує, вимоги є дійсними та немає підстав для їх невиконання боржником.

У відповідності до вказаного пункту договору, було складено довідку/витяг з балансу про перелік майнових прав, що відступаються ПАТ "Банк "Київська Русь" за договором відступлення права вимоги № 2003а від 05.06.2014.

Згідно з пунктом 3.1. договору відступлення новий кредитор набуває права вимоги, що відступається (продається) за договором, після підписання сторонами цього договору.

Новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання зобов'язання по оплаті коштів боржником у сумі, яка зазначена у пункті 1.1. цього договору (пункт 7.1. договору відступлення прав вимоги).

Крім права вимоги новий кредитор набуває право на стягнення з боржника неустойки/штрафних санкцій і збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням ним зобов'язань за договором купівлі - продажу (пункт 7.2. договору відступлення прав вимоги).

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним (пункт 6.1. договору відступлення прав вимоги).

На виконання умов договору відступлення прав вимоги первісний кредитор зняв з балансу, а новий кредитор взяв на баланс дебіторську заборгованість в сумі 177 531 грн. 40 коп., що підтверджує акт приймання-передачі права вимоги від 05.06.2014 (а.с.26 том 1).

Так, 26.06.2014 первісним кредитором було відправлено рекомендованим поштовим відправленням повідомлення про укладення договору відступлення на адресу відповідача, яке було отримано уповноваженим представником відповідача за довіреністю у поштовому відділенні 02.07.2014.

Отже, про заміну кредитора у зобов'язанні було повідомлено відповідача, що підтверджується повідомленням, наявним в матеріалах справи.

Позивач звертав увагу суду на те, що з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 1 від 12.08.2014 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 177 531 грн. 40 коп. в строк до 18.08.2014. Як зазначає позивач, вищезазначені вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися з позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Зобов'язання є правовідношенням, в якому беруть участь дві сторони: боржник та кредитор. Боржником у зобов'язанні є особа, яка має обов'язок виконати на користь кредитора певну дію або утриматися від виконання певної дії. Тобто боржник - це зобов'язана сторона. В свою чергу кредитором є сторона зобов'язання, яка має право вимагати вчинення на свою користь певної дії або утриматися від її вчинення. Тобто кредитор - це уповноважена сторона.

Відповідно до частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язання може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, вказана норма визначає загальне правило, в силу якого на заміну кредитора у зобов'язанні згода боржника не потрібна. Однак, встановлює виключення з відповідного правила - відповідна заміна неможлива без згоди кредитора у випадках, встановлених законом або договором.

Крім того, конструкція відповідної норми дозволяє зробити висновок, що загальне правило, визначене відповідною нормою, щодо заміни кредитора без згоди боржника, може бути змінено за волевиявленням сторін, оскільки вона визначає, що інше правило може бути встановлено у договорі, зокрема, такому, в силу якого виникає зобов'язання у якому здійснюється заміна. Це відповідає загальним принципам цивільного та господарського законодавства.

Так, договір купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012 не містить умов щодо неможливості заміни сторін у зобов'язанні за ним, необхідності згоди боржника на відступлення права вимоги чи будь-яких інших застережень, пов'язаних зі зміною кредитора у зобов'язаннях за вказаних договором.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що у пункті 4.2.2. договору відступлення прав вимоги зазначено про те, що первісний кредитор повинен до 01.07.2014 передати новому кредитору за актом приймання-передачі ОСОБА_10 звірки взаєморозрахунків між відповідачем та первісним кредитором за договором купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012. В додатках до позовної заяви такий акт приймання-передачі та акт звірки заборгованості між відповідачем та первісним кредитором відсутній.

У судовому засіданні 04.07.2016 представник позивач пояснив, що вказаний акт не було підписано між відповідачем та первісним кредитором.

З цього приводу суд зазначає таке.

Акт звірки має ґрунтуватися та відповідати даним, що містяться у первинних бухгалтерських документах і сам по собі не є безумовним доказом наявності чи відсутності заборгованості, а при запереченні щодо викладених в ньому даних суд має з'ясовувати спірні питання саме на підставі первинних документів і підставою для відступлення первісним кредитором та набуття позивачем права вимоги на суму 177 531 грн. 40 коп. є не сам по собі акт звірки взаєморозрахунків, а фактична наявність цієї заборгованості на час укладення договору відступлення права вимоги, що підтверджується належними документами.

Отже, відсутність акту звірки взаєморозрахунків не свідчить про недійсність договору чи недійсність вимоги, переданої за ним; право вимоги виникає та підтверджується не актом звірки, як помилково вважає позивач; надання цього акту було зобов'язанням первісного кредитора (постачальника). Відсутність вказаного акту свідчить лише про порушення первісним кредитором свого обов'язку щодо його передачі позивачу, але не впливає (змінює, припиняє) на наслідки укладення договору відступлення прав вимоги від 05.06.2014 та не звільняє сторін від виконання обов'язків, які виникли внаслідок його укладення.

Під час розгляду справи відповідач також наголошував на даних, зафіксованих в актах звірки розрахунків, наявних в матеріалах справи (а.с.125-128 том 3 - підписаний лише позивачем, 137-155 том 3 - підписаний лише відповідачем, а.с.169-219 - підписаний лише відповідачем).

Вказані посилання судом не приймаються до уваги, оскільки акт звірки розрахунків не є первинним документом, з якого можна встановлювати факт наявності чи відсутності заборгованості.

Факт наявності та розмір заборгованості визначається виключно за результатами дослідження первинних документів (накладних, платіжних документів тощо), а наявність підписаного акту звірки може лише додатково свідчити про наявність або відсутність заборгованості. Крім того, наявні в матеріалах справи акти звірки, складені окремо позивачем та окремо відповідачем, містять суперечливі відомості, не підписані другою стороною, а отже, не можуть прийматися до уваги судом.

В той же час, суд приходить до висновку, що наявність заборгованості у визначеній позивачем сумі - 177 531 грн. 40 коп. не підтверджена належними доказами, оскільки за результатами вивчення фактичних правовідносин сторін за договором купівлі-продажу за весь час його дії судом було визначено інший розмір заборгованості. А додані позивачем до матеріалів справи видаткові накладні у більшій частині є оплаченими відповідачем.

Щодо посилання позивача на те, щозаявою відповідача за вих. № 196/М від 20.08.2014 до Генеральної прокуратури України, відповідач фактично визнав та підтвердив існуючу заборгованість у розмірі 165 479 грн. 15 коп., суд зазначає таке.

У поясненнях відповідача, наданих на вимогу суду, стосовно інформації, вказаної у зазначеному зверненні до прокуратури (вх.суду 41193/16 від 04.07.2016), відповідач пояснив, що звертаючись із заявою до Генеральної прокуратури України, він не підтверджував наявність заборгованості за договором купівлі-продажу, а вказував на шахрайські дії з боку постачальника за цим договором.

Слід також відзначити, що заява відповідача до прокуратури не є належним доказом визнання відповідачем заявлених позовних вимог, тому що у заяві йде мова про договір купівлі-продажу № 983 від 04.01.2010, за яким заборгованість первісного кредитора перед відповідачем складає 165 061 грн. 73 коп. Відповідач вказує, що за договором купівлі-продажу № 335 від 04.01.2012 відповідач мав заборгованість перед первісним кредитором у розмірі 165 479 грн. 15 коп., яку останній сплатив. Крім того, зі свого боку, як зазначав відповідач, останній неодноразово звертався до первісного кредитора та позивача щодо підписання угоди про зарахування однорідних зустрічних вимог, але ні зі сторони первісного кредитора, ні зі сторони позивача не було вчинено ніяких дій. Відповідач вважає, що сума у розмірі 177 531 грн. 40 коп., на яку посилається позивач, не підтверджена первинними документами та в діях первісного кредитора та позивача вбачаються шахрайські дії.

Отже, суд ще раз зауважує, що заява відповідача від 20.08.2014 не є належним доказом наявності заборгованості в сумі 165 479 грн. 15 коп. та не може прийматися до уваги судом у якості доказу наявності заборгованості в тому чи іншому розмірі, оскільки вказані у ній відомості не підтверджені жодним належним доказом.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у сумах, що визначені судом, за наслідками дослідження та аналізу фактичних обставин справи.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Українсько-Індійського товариства з обмеженою відповідальністю "Медична компанія "Магадфарм" (49081, м. Дніпропетровськ, вулиця Бажова, будинок 1; ідентифікаційний код 30166078) на користь Публічного акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вулиця Хорива, 11-А; ідентифікаційний код 24214088) - 1 540 грн. 91 коп. - основного боргу, 84 грн. 73 коп. - пені, 1 131 грн. 25 коп. - інфляційних втрат, 87 грн. 94 коп. - 3% річних, 42 грн. 67 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.07.2016.

Суддя Ю.В. Фещенко