Рішення № 58872012, 06.07.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 липня 2016 р. Справа № 902/14/16

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Банаська О.О., суддів Білоуса В.В., Тварковського А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство", с.Жовтневе, Переяслав-Хмельницький район, Київська область

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Джі.Пі.Ес. Транспорт контроль", с.Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область

про розірвання договору про надання інформаційних послуг

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

позивача: не з'явився.

відповідача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 04.01.2016 р., паспорт серії АА844341 виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 20.11.1998 р.

ОСОБА_2, довіреність № б/н від 01.03.2016 р., паспорт серії АА744351 виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 24.04.1998 р.

ОСОБА_3, керівник, паспорт серії АА 127236 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 29.01.1996 р.

В С Т А Н О В И В :

Державним підприємством "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джі.пі.ес.транспорт контроль" про розірвання договору № ЛГ-207/02 від 22.04.2013 р. про надання інформаційних (телеметричних) послуг.

Ухвалою суду від 11.01.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/14/16 та призначено її до розгляду на 03.02.2016 р. (суддя Мельник П.А.).

03.02.2016 р. розгляд справи не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Мельника П.А. на лікарняному.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 09.03.2016 р., в зв'язку з перебуванням судді Мельника П.А. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 902/14/16 за результатами якого справу розподілено судді Банасько О.О.

Ухвалою суду від 10.03.2016 р. дану справу прийнято суддею Банасько О.О. до свого провадження та призначено до розгляду на 30.03.2016 р.

Ухвалою суду від 30.03.2016 р. з метою витребування додаткових доказів необхідних для вирішення даного спору по суті розгляд справи відкладено до 20.04.2016 р., а від 20.04.2016 р. до 27.04.2016 р.

27.04.2016 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 05.05.2016 р. з метою надання сторонам можливості вирішити спір мирним шляхом.

За результатами судового засідання 05.05.2016 р. суд прийшов до висновку, що справа № 902/14/16 відноситься до категорії справ значної складності, враховуючи об'ємність та суперечливість доказової бази, що потребує додаткового витребування нових доказів, в зв'язку з чим суд звернувся до керівництва суду з заявою про призначення колегії у складі трьох суддів для розгляду даної справи.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 05.05.2016 р. для розгляду справи № 902/14/16 створено колегію у складі трьох суддів: головуючого судді Банаська О.О., суддів Білоуса В.В., Говор Н.Д.

Ухвалою суду від 06.05.2016 р. справу визначеною колегією прийнято до свого провадження та призначено засідання на 16.06.2016 р.

Ухвалою суду від 16.06.2016 р. розгляд справи відкладено до 06.07.2016 р. з огляду на необхідність витребування додаткових доказів необхідних для вирішення даного спору по суті.

Згідно службової записки головуючого судді від 05.07.2016 р. в зв'язку із перебуванням судді Говор Н.Д. станом на 06.07.2016 р. у щорічній основній відпустці, розпорядженням керівника апарату суду від 05.07.2016 р. на підставі автоматизованої системи авторозподілу зі складу колегії суддів виведено суддю Говор Н.Д. та введено до складу колегії суддю Тварковського А.А.

Ухвалою суду від 05.07.2016 р. справу № 902/14/16 прийнято новим складом колегії до свого провадження.

06.07.2016 р. на адресу суду від представника відповідача на виконання вимог ухвали суду надійшло ряд документів та письмові пояснення, якими останній просить суд в позові відмовити в повному обсязі з мотивів наведених в письмових поясненнях відповідача.

Представник позивача в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання останній був повідомлений завчасно та належним чином - ухвалою від 16.06.2016 р. - отримання якої підтверджується наявними у справі рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення № 2102800037519 від 30.06.2016 р. та № 2102800037527 від 04.07.2016 р. ( а.с.129, 131 т.3).

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення позивача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, позивач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду позивача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд зазначає, що станом на 06.07.2016 р. від позивача не надійшло жодних письмових пояснень, клопотань чи заяв по суті спору.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглядаючи вказаний спір судом із тексту позовної заяви, письмових пояснень позивача від 29.03.2016 р. № 246, від 26.04.2016 р. № 229, від 16.06.2016 р. № 396 встановлено, що позов про розірвання договору № ЛГ-207/02 від 22.04.2013 р. про надання інформаційних (телеметричних) послуг обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань згідно даного договору щодо припинення правовідносин за договором у випадку односторонньої відмови від нього зі сторони позивача та ухиленням від пропозицій про розірвання договору, оскільки відповідач не виконує в добровільному порядку умови п.8.2 договору в частині розірвання за ініціативою замовника та припинення взаємних зобов'язань після неодноразових звернень з цього приводу (а.с.3-7, т.1, а.с.165-170, т.2, а.с.42, 110-114, т.3).

В якості нормативного обґрунтування заявленого позову позивач, з поміж іншого, зазначив приписи ст.188 ГК України, ст.ст.610, 611, 651, ч.2 ст.653, ст.ст.901, 907 ЦК України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву № 84 від 02.02.2016 р., письмових поясненнях від 29.03.2016 р. № 317, від 19.04.2016 р. № 523, від 26.04.2016 р. № 576, від 15.06.2016 р. № 615, від 06.07.2016 р. позов не визнає в повному обсязі та просить в його задоволенні відмовити повністю з мотивів його безпідставності вказуючи на наступні доводи в обґрунтування своїх заперечень:

- твердження позивача про припинення отримання буд-яких послуг за договором і вимкнення ним відповідного обладнання є недостовірним, оскільки спростовується статистикою активності мобільних терміналів-засобів моніторингу, яка дозволяє отримати повну інформацію про положення і рух транспортних засобів позивача, на яких встановлені засоби моніторингу після його листів про розірвання договору, що свідчить про продовження дії договору і отримання ним послуг з листопада 2015 року по квітень 2016 року включно;

- із динаміки розрахунків вбачається, що у позивача постійно існувала заборгованість перед відповідачем, а тому приймаючи до уваги положення п.8.3 Договору останній вважається розірваним і втрачає чинність лише після проведення усіх взаємних розрахунків між сторонами за послуги, фактично надані підрядником замовникові за цим договором, аж до останнього дня надання цих послуг фактичне призупинення яких відбулось лише з 01.05.2016 р.;

- за період дії договору вартість наданих послуг становила 10 729,20 грн за які проведено розрахунок в сумі 9 889,20 грн, при цьому станом на 01.11.2015 р. заборгованість позивача перед відповідачем становила 560,00 грн, які було сплачено лише 24.12.2015 р., на час порушення провадження у справі - 140,00 грн, станом на 01.02.2016 р. - 280,00 грн, станом на 26.04.2016 р. - 560,00 грн, станом на 15.06.2016 р. - 840,00 грн, що дає підстави вважати що договір з 01.11.2015 р. не є розірваним оскільки позивачем не вжито належних заходів щодо припинення дії договору за ініціативою лише однієї сторони оскільки останнім не проведено своєчасних розрахунків за надані послуги;

- лист позивача від 10.09.2015 р. № 431 не було отримано відповідачем, а лист від 16.10.2015 р. № 518 в якому вказано про припинення зобов'язань з 01.11.2015 р. було отримано відповідачем лише 29.10.2015 р., що є порушення приписів п.8.2 Договору в якому вказано, що такий лист надсилається не пізніше ніж за 20 календарних днів до моменту припинення власних зобов'язань за цим Договором;

- за умови неналежного повідомлення іншої сторони про намір розірвати договір та наявності заборгованості за договором відсутні підстави для розірвання Договору (а.с. 45-48, 86-87, т.1, а.с.220-222, т.2, а.с.32-33, 94-95, т.3).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення відповідачів, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

22.04.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Джі.Пі.Ес. Транспорт контроль" (Виконавець) та Державним підприємством "Переяслав - Хмельницьке лісове господарство" (Замовник) було укладено договір № ЛГ-207/02 про надання інформаційних (телеметричних) послуг (а.с.12-13, т.1).

Відповідно до п.п.2.1., 2.3. Договору сторони обумовили предмет договору згідно з яким Замовник замовляє і оплачує, а Виконавець забезпечує абонентське обслуговування диспетчерських центрів Замовника та мобільних терміналів, встановлених на рухомих об'єктах, які належать Замовнику на праві власності або на праві користування. Сторони визнають, що Виконавець надає Замовнику виключно інформаційні послуги.

Умовами договору сторони встановили, що послуги, передбачені цим договором надаються у повному обсязі цілодобово, як у робочі, та і у вихідні та святкові дні (п.3.1 Договору).

Пунктом 4.1 Договору між сторонами було погоджено, що вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання за результатами кожного календарного місяця та фіксується в актах про надані послуги.

Між сторонами було погоджено, що вартість послуг розраховується таким чином: підсумкова вартість послуг за один календарний місяць є добутком кількості активних терміналів Замовника, що були під'єднані до серверного обладнання Підрядника, на базову величину; базова величина складає 130,00 грн. В базову величину входять вартість SIM-карток мобільних операторів (оператори обираються Виконавцем), поповнення їх карткового рахунку та оновлення програмного забезпечення (п.4.1 Договору).

Відповідно до п.п.4.2-4.5 Договору акт про надані послуги підписується Сторонами останнім числом поточного місяця, в якому надавались послуги. Оплата Замовником наданих Підрядником послуг, проводиться за безготівковим розрахунком, відповідно до рахунків-фактур, які виставляє Підрядник, та актів наданих послуг, підписаних Сторонами. Виконавець виставляє Замовнику рахунки на оплату послуг за цим Договором один раз на місяць (до 15 числа місяця, наступного за місяцем в якому надавались послуги). Строк оплати рахунків Замовником складає 5 (п'ять) робочих днів, починаючи від дня отримання рахунку.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що він діє з 22.04.2013 р. до 22.04.2018 р., а в частині вартості послуг та порядку розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Чинність договору автоматично продовжується на наступний аналогічний період, якщо не має заперечень жодної зі Сторін, і Сторони продовжують виконання своїх зобов'язань за цим Договором.

Умовами п.п.8.2, 8.3 Договору передбачено, що даний договір може бути розірвано за взаємною згодою обох Сторін, або за ініціативою лише однієї сторони. В останньому випадку Сторона-ініціатор розірвання договору повинна письмово повідомити іншу Сторону про свій намір не пізніше ніж за 20 календарних днів до моменту припинення нею виконання своїх зобов'язань за цим договором. Якщо ініціатором розірвання договору виступає Виконавець, то останній повинен відшкодувати Замовнику всі понесені збитки. Цей договір вважається розірваним і втрачає чинність лише після проведення усіх взаємних розрахунків між сторонами за послуги, фактично надані Виконавцем Замовникові за цим договором, аж до останнього дня надання цих послуг.

31.12.2013 р. між Сторонами було укладено Додаткову угоду, якою сторони внесли виклали в новій редакції пункти Договору, зокрема: п.4.2 в наступній редакції: "Вартість послуг розраховується таким чином: підсумкова вартість послуг за один календарний місяць є добутком кількості активних терміналів Замовника, до яких протягом цього місяця мав доступ даний диспетчерський центр, на базову величину; базова величина складає 180,00 грн в т.ч. ПДВ. В базову величину входять вартість SIM-карток мобільних операторів (оператори обираються Виконавцем), поповнення їх карткового рахунку та оновлення програмного забезпечення. Акт про надані послуги підписується Сторонами останнім числом поточного місяця, в якому фактично надавалися послуги"; п.4.5 в наступній редакції - "Оплата за надання інформаційних (телеметричних) послуг здійснюється щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за місяцем фактичного надання послуг"; п.6.4 в наступній редакції: "У випадку, коли Замовник не виконав своєчасну оплату послуг, або виконав оплату не в повному обсязі, Виконавець має право призупинити надання послуг за цим Договором аж до повного погашення Замовником заборгованості перед Виконавцем, що внаслідок цього виникла".

З наявних доказів в матеріалах справи суд встановив, що позивачем неодноразово повідомлено відповідача про розірвання договору.

Так, листом № 854 від 25.12.2014 р. Державне підприємство "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" звернулось до Товариство з обмеженою відповідальністю "Джі.Пі.Ес. Транспорт контроль" з пропозицією розірвати договір № ЛГ-207/02 від 22.04.2013 р. про надання інформаційних (телеметричних) послуг в 20 - денний термін з моменту отримання даного листа та повідомило про припинення своїх зобов'язань за цим договором з 15.01.2015 р. (а.с.15, т.1).

Листом-відповіддю № 211 від 12.01.2015 р. відповідач не погодився на розірвання даного договору, мотивуючи це наявною заборгованістю з боку позивача, яка станом на 12.01.2015 р. становить 3 640,00 грн (а.с.16, т.1).

Листом № 431 від 10.09.2015 р. Державне підприємство "Переяслав- Хмельницьке лісове господарство" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Джі.Пі.Ес. Транспорт контроль" про розірвання договору № ЛГ-207/02 від 22.04.2013 р. та про припинення своїх зобов'язань згідно цього договору з 01.11.2015 р. разом з проектом відповідної угоди про розірвання договору. Також даним листом позивач повідомив, що станом на 10.09.2015 р. заборгованість з оплати послуг відсутня, що підтверджується платіжними дорученнями № 1485 від 04.09.2015 р. та № 1493 від 09.09.2015 р. та актом звіряння взаєморозрахунків підписаного сторонами за І півріччя 2015 р. та актом наданих послуг № 2053 від 31.08.2015 р. (а.с.17-22, т.1).

Листом № 518 від 16.10.2015 р. Державне підприємство "Переяслав- Хмельницьке лісове господарство" повторно повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Джі.Пі.Ес. Транспорт контроль" про розірвання договору № ЛГ-207/02 від 22.04.2013 р. та про припинення своїх зобов'язань згідно цього договору з 01.11.2015 р. Разом з листом Державне підприємство "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" направило відповідачу додаткову угоду про розірвання договору. Також даним листом позивач повідомив, що станом на 12.10.2015 р. заборгованість з оплати послуг відсутня, що підтверджується платіжним дорученням № 1729 від 16.10.2015 р. та актом звіряння взаєморозрахунків підписаного сторонами за І півріччя та 9 місяців 2015 р., а також актом надання послуг № 2323 від 30.09.2015 р. (а.с.23-27, т.1).

Листом № 691 від 24.12.2015 р. Державне підприємство "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Джі.Пі.Ес. Транспорт контроль" про припинення зобов'язань за договором № ЛГ-207/02 від 22.04.2013 р. та про ініціювання розірвання даного договору в судовому порядку.

Відповідачем відповіді на листи № 431 від 10.09.2015 р., № 518 від 16.10.2015 р. не надано.

Окрім того, в процесі розгляду справи позивачем надано суду на підтвердження факту припинення послуг наказ № 60-В від 02.10.2014 р. "Про економію коштів та демонтаж обладнання" та акт від 30.10.2014 р. про демонтаж обладнання (а.с.12-14, т.3).

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не було погоджено пропозицію позивача про розірвання договору з мотивів наявності заборгованості за надані послуги та продовженні дії договору і наданні послуг, що спонукало останнього звернутись із відповідним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Беручи до уваги зміст Договору № ЛГ-207/02 про надання інформаційних (телеметричних) послуг від 22.04.2013 р. укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Главою 63 "Послуги. Загальні положення" (ст.ст.901-907 ЦК України).

Згідно ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтею 905 ЦК України передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Приписами ст.907 ЦК України встановлено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ч. 1 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 1 ст.651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1 ч.1 ст.611 вказаного Кодексу визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно ч.3 ст.651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За змістом ст.654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Судом встановлено, що умовами договору передбачено право та умови дострокового розірвання даного договору в односторонньому порядку, а саме п.8.2 Договору передбачено право Сторін розірвати Договір з ініціативи лише однієї сторони шляхом письмового повідомлення іншої Сторони про свій намір не пізніше ніж за 20 календарних днів до моменту припинення нею виконання своїх зобов'язань за цим договором, що кореспондується із статтею 907 ЦК України.

Виходячи з наведених вище норм законодавства та умов договору суд дійшов висновку, що одностороння відмова від договору про надання послуг можлива у будь-який час як до початку надання послуги, так і в процесі її надання до завершення відповідних дій, а замовнику послуг законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору з огляду на що судом не приймається до уваги положення п.8.4 Договору, який містить заборону на односторонню відмову від виконання договору.

Суд зауважує, що положення п.8.4 містить заборону щодо односторонньої відмови від виконання договору, що не є тотожним односторонній відмові від договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

В матеріалах справи міститься належні докази повідомлення відповідача про розірвання договору № ЛГ-207/02 про надання інформаційних (телеметричних) послуг від 22.04.2013 р., а саме: лист № 854 від 25.12.2014 р., лист № 413 від 10.09.2015 р. та лист № 518 від 16.10.2015 р., що свідчить про реалізацію позивачем права на одностороннє розірвання договору.

При цьому суд зауважує, що отримання листів № 854 від 25.12.2014 р., № 518 від 16.10.2015 р. не заперечується відповідачем.

Разом з тим, як вказувалось вище відповідач відмовився у добровільному порядку розірвати договір та після отримання вказаних листів продовжував нараховувати та виставляти позивачу до оплати рахунки.

Частиною 1 ст.206 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених ст.188 Кодексу.

Відповідно до частин 2-4 статті 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Колегія суддів зазначає, що передбачене статтею 188 ГК України надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує та може звернутися за захистом свого порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 19.09.2011 р. № 22/110).

Беручи до уваги факт належного та добросовісного виконання позивачем своїх зобовязань за договором в частині завчасного повідомлення відповідача про намір розірвати договір, а саме за 20 календарних днів до фактичного припинення виконання своїх зобовязань за договором, суд дійшов переконливого висновку про обґрунтованість та правомірність даного позову та його задоволення.

Дійшовши такого висновку судом прийнято до уваги правові позиції викладені в постановах Вищого господарського суду України від 18.10.2007 р. № 08/15-07, від 21.04.2015 р. № 910/15770/14,від 23.06.2016 р. № 902/1607/15.

Заперечення відповідача щодо заявленого позову викладені у його відзиві та письмових поясненнях, оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними та не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову, враховуючи положення підпункту 3 ч.1 ст.3 ЦК України, яким закріплено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, та положення ст.907 ЦК України, яким передбачена можливість розірвання даного виду договору в односторонньому порядку.

Посилання відповідача на продовження надання послуг навіть після отримання відповідних листів від позивача та існування непогашеної заборгованості як на момент подачі листів так і на момент подачі позову з прив'язкою до п.8.3 договору згідно з яким договір вважається розірваним і втрачає чинність лише після проведення усіх взаємних розрахунків між сторонами за послуги, фактично надані виконавцем замовникові не спростовує право позивача припинити виконання зобовязань у порядку п.8.2 договору шляхом одностороннього розірвання договору, що кореспондується із приписами ст.907 ЦК України.

Факту наявності заборгованості відповідача та періоду надання послуг може бути надана відповідна юридична оцінка при розгляді в окремому порядку майнового позову.

Посилання відповідача на те, що ним не отримано лист позивача від 10.09.2015 р. № 431 не спростовує факту отримання листів від 25.12.2014 р. № 854 та від 16.10.2015 р. № 518 в яких повідомлялось про розірвання договору на підставі п.8.2 договору.

При цьому отримання відповідачем листа від 16.10.2015 р. № 518 лише 29.10.2015 р. не може свідчити про неналежність повідомлення позивачем про розірвання договору за умови його отримання іншою стороною.

Окрім того вказівка позивача у зазначеному листі на припинення власних зобов'язань за договором з 01.11.2015 р. могла бути відкоригована відповідачем у додатковій угоді про розірвання договору (в т.ч. шляхом початку відліку 20 календарних днів з дня отримання відповідачем листа), яка була долучена до вказаного листа за умови її підписання.

Також при прийнятті рішення судом розглянуто заяву позивача від 29.03.2016 р. № 248 про стягнення 1 384, 64 грн - відшкодування інших витрат пов'язаних з явкою представників позивача у засідання та клопотання відповідача від 19.04.2016 р. № 524 про відшкодування 4 000,00 грн - витрат за послуги адвоката ОСОБА_1 за результатами чого суд дійшов таких висновків (а.с.194-203, т.2, а.с.20-26, т.3).

У п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" наголошено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат пов'язаних з явкою представників позивача у засідання, а саме щодо стягнення: 1 184,64 грн - на оплату пального легкового автомобіля, який доставляв представника позивача ОСОБА_4 в судове засідання та 200,00 грн - на оплату відрядних для двох працівників ДП "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" (провідного юрисконсульта - ОСОБА_4 та водія - ОСОБА_5Г.), які не перевищують граничних норм добових витрат в 2016 році (максимальний розмір яких встановлено в розмірі 0,2 розміру МЗП, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день, тобто 275,60 грн) є правомірними та такими, що підлягають відшкодуванню відповідачем.

При цьому судом взято до уваги, що витрати позивача в цій частині підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами (довідка-розрахунок витрат на паливо № 245 від 29.03.2016 р., видатковою накладною від 11.03.2016 р. № 40000581, наказом № 136-В від 21.10.2016 р., розпорядженням № 35 від 29.03.2016 р., наказом № 10-В від 16.01.2015 р., видатковими касовими ордерами від 29.03.2016 р., посвідченнями про відрядження від 29.03.2016 р. № 84, № 85) (а.с.196-203, т.2).

Заявлені відповідачем витрати на оплату послуг адвоката в сумі 4 000,00 грн підлягають віднесенню на нього за приписами ч.5 ст.49 ГПК України.

06.07.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 43, 45, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати договір № ЛГ-207/02 від 22.04.2013 р. про надання інформаційних (телеметричних послуг) укладений між Державним підприємством "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джі.Пі.Ес. Транспорт контроль".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Джі.Пі.Ес. Транспорт контроль", вул.Академічна, 54, с.Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область, 23227 (ідентифікаційний код - 38309103) на користь Державного підприємства "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство", вул.Кільцева, 21, с.Жовтневе, Переяслав-Хмельницький район, Київська область, 08421 (ідентифікаційний код - 00992131) - 1 218 грн 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору, 1 384 грн 64 коп. - відшкодування інших витрат пов'язаних з явкою представників позивача у засідання.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 11 липня 2016 р.

Головуючий суддя О.О. Банасько

Судді В.В. Білоус

ОСОБА_6

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи;

2, 3 - позивачу - вул.Кільцева, 21, с.Жовтневе, Хмельницький район, Київська область, 08421; (поштова адреса: вул.Горького, 38, м.Переяслав - Хмельницький, Київська область, 08400).