Ухвала суду № 58865512, 11.07.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Максимчук З.М., Рожин Ю.М.

секретар судового засідання: Мельник С.Ю.

за участі: відповідача та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володимирецького районного суду від 26 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Володимирецького районного суду від 26 квітня 2016 року позов задоволено: визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок та інші господарські будівлі, що розташовані в смт. Володимирець, вулуця Вишнева, 73, Рівненської області, після смерті ОСОБА_3, померлого 19.08.2014 року.

Стягнуто з ОСОБА_1А на користь позивача 500 гривень судового збору та в дохід держави 952,16 гривень судового збору.

У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач через свого представника адвоката ОСОБА_4 покликався на його незаконність і необґрунтованість через неповне зясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи.

На її обґрунтування зазначав про залишення судом без уваги того, що до складу спадщини входять усі права й обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися після його смерті. Це також права на нерухоме майно за умови їх документального оформлення та державної реєстрації. Вважав, що суд не врахував роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що викладена в постанові №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", відповідно до якої якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обовязки як забудовника входять до складу спадщини. Таким чином, до спадкоємців переходить не право власності на обєкт нерухомості, а права й обовязки забудовника-спадкодавця.

Суд незаконно визнав право власності за позивачем на житловий будинок з надвірними будівлями в смт. Володимирець по вул. Вишневій, 73, на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Володимирецької селищної ради 28.08.1974 року. Відповідно до наявного в матеріалах справи «Свидетельства о праве личной собственности на строение» (без підпису та печатки) від 28.08.1974 року ОСОБА_3 дійсно належить домоволодіння № 57 по вул. Вишневій смт. Володимирець. Судом не перевірено, чи це одна і та ж будівля, на яку претендує позивач. На його думку, суд безпідставно застосував правила ст. 392 ЦК України, оскільки позивач не є власником майна та не втрачала документ, який засвідчує її право власності.

Крім того, знехтувано вимогами ст. 60 ЦПК України щодо обовязковості доказування у справі, однак ОСОБА_2 не надала будь-яких доказів та не довела ті обставини , на які вона посилається.

З цих підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове, яким відмовити в задоволенні позову.

У поданих запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив з доведеності і обґрунтованості позову, адже позивач є спадкоємцем за заповітом, а відтак заповідані права і обовязки спадкодавця на належне йому майно в звязку зі смертю перейшли до неї.

Даних про державну реєстрацію прав на спірний житловий будинок Реєстр прав власності на нерухоме майно не містить, як відсутній і правовстановлювальний документ про цей факт. Тому відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину з наведених міркувань дала позивачу підстави для звернення до суду з обґрунтованим позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Матеріалами справи встановлено, і ці обставини сторонами не оспорюються, що 19 серпня 2014 року помер ОСОБА_3 батько ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 7).

19 жовтня 2012 року спадкодавець склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Райпільської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області; зареєстровано в реєстрі за №166. Цим заповітом ОСОБА_3 розпорядився всім його майном, де б воно не знаходилося і взагалі всім тим, на що він матиме право за законом і що належатиме йому на момент смерті, на користь ОСОБА_2, призначивши її своїм спадкоємцем (а.с. 12).

20 вересня 2014 року Володимирецькою районною державною нотаріальною конторою Рівненської області за заявою спадкоємця заведено спадкову справу №213\2014 щодо спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 29 жовтня 2015 року нотаріусом відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок №73 по вулиці Вишнева в смт. Володимирець Рівненської області, про що винесено відповідну постанову (а.с. 14).

Спірні правовідносини виникли між сторонами з того приводу, що в спірному житловому будинку мешкає відповідач, який права ОСОБА_2 на спадкове майно не визнає.

Повно і правильно зясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні справи підлягають застосуванню норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, визнавши за позивачем право власності на житловий будинок №73 по вулиці Вишнева в смт. Володимирець Рівненської області.

Згідно зі ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст. 1268, 1296 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

З розяснень, даних Пленумом Верховного Суду України в абз. другому-третьому п. 23 своєї постанови від 30.05.2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", вбачається, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тобто реалізуючи своє право як спадкоємця за заповітом, позивач правильно звернулася до суду за визнанням свого права на спадщину, оскільки позасудовим шляхом в нотаріальному порядку набуття такого права нею виключається.

При цьому спадкуванням майна за заповітом унеможливлюється право спадкоємців за законом на це ж майно.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права на увагу не заслуговують, оскільки хоча положення ст. 392 ЦК України самі по собі і не регулюють спірних правовідносин, однак покликання суду на цей закон за умови правильного застосування інших належних норм матеріального права не свідчать про помилкове вирішення справи.

Не можна погодитися і з посиланнями відповідача на незаконність визнання права власності за ОСОБА_2 через відсутність правовстановлюючого документа.

Так, на а.с. 8-9 містяться письмовий лист-відповідь Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації №712 від 16.10.2015 року, свідоцтво про право особистої власності на будівлю житловий будинок №57 по вулиці Вишнева в смт. Володимирець Рівненської області від 28 серпня 1974 року та поповерховий план будинку.

У цьому листі Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації чітко вказано, що право власності на житловий будинок №73 по вулиці Вишнева в смт. Володимирець Рівненської області зареєстровано за спадкодавцем ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлю від 28 серпня 1974 року.

Про те ж саме зазначається і в листі Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації №171 від 18.01.2016 року (а.с. 54).

Тобто не вбачається сумнівів органу, який здійснював державну реєстрацію будинку, в тому, що житловий будинок №57 і житловий будинок №73 по вулиці Вишнева в смт. Володимирець є однією і тією ж самою нерухомою річчю.

Не сумнівається в цьому і колегія суддів.

Крім того, архівний витяг з рішення №176 від 4 грудня 1997 року виконавчого комітету Володимирецької селищної ради підтверджує передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0, 13 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку в смт. Володимирець Рівненської області, вулиця Вишнева, 73, саме на користь ОСОБА_3 (а.с. 10, зв.-11).

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду, а тому є необґрунтованими.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, на необхідність та вимушеність захисту його прав, порушуючи тим самим права позивача, є неприйнятними для апеляційного суду.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Володимирецького районного суду від 26 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних спарв протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: