Постанова № 58863130, 05.07.2016, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/9/16-а

2-а/530/3/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року Зіньківський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Должко С.Р. при секретарі Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом

ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області щодо визнання неправомірними та протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області щодо перерахування пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Управління пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області про визнання неправомірними та протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області щодо перерахування пенсії.

В судовому засіданні позивач, ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача, Управління пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області позовні вимоги не визнав.

Заслухавши позивача, який підтримав позовні вимоги, представника відповідача, який не визнав позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, суд знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 19 Конституції України, Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ст. 5 КАС України, - адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ст. 69 70 КАС України, - доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Нормою ст. 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В судовому засідані було встановлено, що ОСОБА_1, працював у КСП ім.. Енгельса з 03.03.1983 року по 27.10.1993 року (а.с.13-16).

В квітні 2015 року він звернувся до Управління пенсійного фонду України в Зіньківському районі з проханням нарахувати пенсію на пільгових умовах згідно Списку № 2 виробництв, професій і посад, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

06.04.2015 року йому надійшла відповідь за № 19/Я-02, де було чітко вказано, що в поданих ним документах є розбіжності в назвах займаних посад «зварювальник» замість «електрогазозварювальник», що унеможливлює нарахування пенсії на пільгових умовах згідно Списку № 2 виробництв, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України (а.с.12). А поскільки СТОВ «Краяни» є правонаступником КСП ім.. Енгельса, то ОСОБА_1 звернувся до директора СБК «Краяни» ОСОБА_2 із заявою про надання довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пільгової пенсії за віком за період роботи з 03.03.1983 року по 27.10.1993 року на посаді електрогазозварника. В довідці просив обовязково вказати характер виконуваних робіт, посаду відповідно до Постанови КМУ №10 від 26.01.1991 року «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення», але відповіді не отримав.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

В звязку з не отриманням відповіді, позивач змушений був звернутися до прокуратури Зіньківського району за захистом своїх прав. 09.06.2015 року йому надійшла відповідь за № 92/41- 15, в якій зазначається, що підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не виявлено, і рекомендовано звернутися до Зіньківського районного суду для захисту своїх прав.

В звязку з розбіжностями в документах позивач не може оформити пенсію згідно Списку № 2 виробництв, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Зіньківського районного суду від 21 серпня 2015 року зобов»язано СТОВ «Краяни» видати ОСОБА_1 довідку про підтвердження наявного пільгового стажу.

Заочним рішенням Зіньківського районного суду від 01.12.2015 року його позовну заяву про зобовязання виконати виправлення неправильного запису відомостей у трудовій книжці задоволено повністю.

Виконати дані судові рішення немає можливості, так як СТОВ «Краяни» (відповідач) фактично існує лише де-юре. Де-факто - за юридичною адресою СТОВ «Краяни» не знаходиться, відомостей про його місцезнаходження немає. Позивач неодноразово здійснював пошук відповідача через інтернет та за фактичними адресами, які були вказані згідно документів, але в будівлях де значаться, по документах СТОВ «Краяни» була одна відповідь, що такої організації не має, або не значиться.

Отже, Управління Пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області порушило права позивача на отримання пенсії у відповідності з нормами чинного законодавства - нарахувати йому пенсію на пільгових умовах згідно Списку № 2 виробництв, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 24 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягів прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з нормою ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України за № З-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім"ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (стаття 48), «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом» (частина третя статті 46). Положения цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування.

У Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею. Частиною другою статті 46 Конституції України передбачено, що право на соціальний захист гарантується, у тому числі, загальнообовязковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно з частиною 1,2 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обовязок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обовязку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

У Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно пункту "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах маюгь право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стаду роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам.

Відповідно до порядку застосування Списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 №1451/11731 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні у період роботи особи. Порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що і раніше, визначається статтею 100 даного Закону.

Положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що трудовою книжкою позивача підтверджено, що ОСОБА_1 має загальний стаж роботи тривалістю 29 років 11 місяців 27 днів, з них з 03 березня 1983 року по 27 жовтня 1993 року працював на посаді зварювальника в колгоспі ім..Енгельса Зіньківського району, та має ж роботи пов'язаної із шкідливими умовами праці понад 12 років 06 місяців.

Судовим рішенням Зіньківського районного суду від 21 серпня 2015 року зобов»язано СТОВ «Краяни» видати ОСОБА_1 довідку про підтвердження наявного пільгового стажу. Заочним рішенням Зіньківського районного суду від 01.12.2015 року позовну заяву ОСОБА_1- задоволено, зобовязанно виконати виправлення неправильного запису відомостей у трудовій книжці на " електрогазоварювальника". На час розгяду справи дані судові рішення набрали законної сили та не оскаржені.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 01.04.2015 року звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пільгової пенсії за віком за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Відповідно до справи «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), рішення від 14 жовтня 2010 року (набуло статусу остаточного 14 січня 2011року), п. 52 суд визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобовязаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V).

Таким чином, за результатами розгляду даної справи, суд дійшов висновку, що на час звернення до територіального органу Пенсійного фонду України ОСОБА_1 набув, права на призначення пільгової пенсії за віком згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Тому дії відповідача щодо відмови ненарахування та виплати позивачу пенсії на пільгових умовах згідно Списку № 2 виробництв, професій і посад, затвердженого Кабінетом Міністрів України є протиправними.

Керуючись ст. 4-15, 70-71, 86, 94, 99, 122, 158-163, 167, 186 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області щодо визнання неправомірними та протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області щодо перерахування пенсії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області здійснити нарахування ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах згідно Списку № 2 виробництв, професій і посад, затвердженого Кабінетом Міністрів України з моменту зверення - з 01.04.2015 року.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області здійснити нарахування ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах згідно Списку № 2 виробництв, професій і посад, затвердженого Кабінетом Міністрів України з моменту зверення - з 01.04.2015 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови в письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання постанови.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Написано власноручно.

Повний текст постанови виготовлено 07.07.2016 року.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_3