Ухвала суду № 58862147, 04.07.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2016 р.Справа № 820/2217/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Філатова Ю.М. , Бенедик А.П.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2016р. по справі № 820/2217/16

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі", в якому просив суд: стягнути з Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" (юридична адреса: 64200, Харківська область, м. Балаклія, вул. Алієва, 72, код ЄДРПОУ 34328904, МФО 351823, р/р 2600030132763 в Філія - Харківське обласне управління відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України") на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к. 16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: р/р 31219230700003, МФО 851011, код одержувача: 37999654, УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 67759,64грн., стягнути з відповідача судовий збір у сумі 1378грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно звіту відповідача про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, середньооблікова кількість штатних працівників у 2015 році товариства становила 223 осіб, з них: середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 7 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 9 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році для відповідача становив 9 осіб. Позивач вважає, що відповідачем не виконано вказаний норматив, що є підставою для нарахування адміністративно - господарських санкцій. Розмір середньорічної заробітної плати штатного працівника на підприємстві за 2015 рік становив 33879, 82грн., і тому відповідно, сума адміністративно - господарських санкцій становить 67759, 64 грн. Враховуючи, що відповідачем добровільно не сплачено до Фонду адміністративно - господарські санкції за 2015 рік, позивач скористався наданим йому законом правом на звернення з даним позовом до суду.

Відповідач стверджує, що чинним законодавством встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. В 2015 році за працевлаштуванням до Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" інваліди не звертались. Скарг інвалідів щодо відмови з боку підприємства у працевлаштуванні не надходило.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2016 року в задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: ст.ст. 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно поданій державної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма № 10-ПІ) за 2015 рік середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" становила 223 осіб, з них: середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 7 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 9 осіб. У 2015 році на товаристві працювало 7 інвалідів.

Протягом 2015 року, підприємство щомісячно надавало до Харківського міського центру зайнятості звіти форми № 3-ПН: від 09.01.2015 року, від 09.02.2015 року, від 05.03.2015 року, від 01.04.2015 року, від 06.05.2015 року, від 08.06.2015 року, від 02.07.2015 року, від 06.08.2015 року, від 03.09.2015 року, від 01.10.2015 року, від 03.11.2015 року, від 04.12.2015 року.

Як підтверджується матеріалами справи, у т.ч. довідкою Балаклійського районного центру зайнятості міського центру зайнятості № 507 від 11.04.2016 року, КП Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" щомісячно протягом 2015 року повідомляло службу зайнятості населення по формі 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" про вакантні робочі місця для інвалідів, за направленням служби зайнятості інваліди на підприємство не влаштовувались, відмов з боку підприємства у працевлаштуванні інвалідів не було.

Підприємством для заняття вільних робочих місць для інвалідів у 2015 р. публікувалися у районній газеті «Вісті Балаклійщини» від 16.01.2015 р. №4, від 17.02.2015 р. №13, від 06.03.2015 р. №18, 03.04.2015 р №25, від 28.04.2015 р. №32, від 08.05.2015 р. №35, від 03.06.2015 р. №42, від 31.07.2015 р. №59, від 21.07,2015 р. №56; від 06.Ї 1.2015 р. №87; від 01.12.2015 р. № 94 оголошення про потребу робітників-інвалідів на підприємстві, що підтверджується відповідними копіями сторінок газети.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів. Доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано. Таким чином, у позивача не було підстав звертатися до суду для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 згаданого Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. (ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону).

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як свідчать матеріали справи, згідно поданій державної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма № 10-ПІ) за 2015 рік середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" становила 223 осіб, з них: середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 7 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 9 осіб. У 2015 році на товаристві працювало 7 інвалідів.

Протягом 2015 року, підприємство щомісячно надавало до Харківського міського центру зайнятості звіти форми № 3-ПН: від 09.01.2015 року, від 09.02.2015 року, від 05.03.2015 року, від 01.04.2015 року, від 06.05.2015 року, від 08.06.2015 року, від 02.07.2015 року, від 06.08.2015 року, від 03.09.2015 року, від 01.10.2015 року, від 03.11.2015 року, від 04.12.2015 року.

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи, у т.ч. довідкою Балаклійського районного центру зайнятості міського центру зайнятості № 507 від 11.04.2016 року, КП Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" щомісячно протягом 2015 року повідомляло службу зайнятості населення по формі 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" про вакантні робочі місця для інвалідів, за направленням служби зайнятості інваліди на підприємство не влаштовувались, відмов з боку підприємства у працевлаштуванні інвалідів не було.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, підприємством для заняття вільних робочих місць для інвалідів у 2015 р. публікувалися у районній газеті «Вісті Балаклійщини» від 16.01.2015 р. №4, від 17.02.2015 р. №13, від 06.03.2015 р. №18, 03.04.2015 р №25, від 28.04.2015 р. №32, від 08.05.2015 р. №35, від 03.06.2015 р. №42, від 31.07.2015 р. №59, від 21.07,2015 р. №56; від 06.Ї 1.2015 р. №87; від 01.12.2015 р. № 94 оголошення про потребу робітників-інвалідів на підприємстві, що підтверджується відповідними копіями сторінок газети.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним та обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави для застосування до підприємства відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів вважає хибними доводи апелянта про те, що відповідач не дотримався норм чинного законодавства та не виконав норматив, встановлений ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", тому не може бути звільненим від обовязку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, оскільки такі твердження спростовуються зібраними по справі доказами та вищевикладеними обставинами справи.

Окрім того, згідно ч.1 ст.217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях субєкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено приписами ст.19 Конституції України позивач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене ч.1 ст.17 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обовязків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обовязків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обовязку виконувати певну роботу, а у роботодавця обовязку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів ч.3 ст.18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як випливає з приписів ч.3 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні до обовязків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобовязані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена ч.1 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обовязку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

При цьому, оскільки адміністративно-господарські санкції нараховуються за календарний рік, то суд вважає, що дії по виділенню та створенню робочих місць, наданню державній службі зайнятості інформації мають бути вчинені роботодавцем до початку звітного календарного року або невдовзі після його початку у строк, який є розумно достатнім для організації державною службою зайнятості працевлаштування інвалідів, тобто направлення інвалідів до цього роботодавця з метою працевлаштування

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що у позивача не було підстав звертатися до суду для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є незаконними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2016 року по справі № 820/2217/16 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2016р. по справі № 820/2217/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_1Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_2 ОСОБА_3 Повний текст ухвали виготовлений 11.07.2016 р.