Ухвала суду № 58861957, 04.07.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2016 р.Справа № 820/406/16

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Філатова Ю.М. , Бенедик А.П.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

представник позивача - ОСОБА_1

представник відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2016р. по справі № 820/406/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕЙЧ"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕЙЧ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 13.11.2015 року винесене Головним управлінням ДФС у Харківській області.

В обґрунтування позову зазначено, що з 15.10.2015 року по 23.10.2015 року працівниками відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «НЕЙЧ» з питання правомірності, повноти та правильності донарахувань податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 року. За результатами перевірки складено ОСОБА_3 про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питання правомірності, повноти та правильності донарахувань податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р., на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення №0000012212 від 13.11.2015 р.

Згідно з висновками акту перевірки господарські відносини між ТОВ "НЕЙЧ" та МПП "Бекар Імпекс" носили удаваний характер, тобто не існували. Це, на думку позивача, недоведене та штучне припущення призвело до здійснення податківцями низки інших суттєвих помилок, зокрема ТОВ "НЕЙЧ" було протизаконно та безпідставно донараховано 2397767,50 грн. податку на прибуток, про що було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 13.11.2015 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2016 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕЙЧ" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, п. 44.1 ст. 44, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, ст. 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу субєкта господарювання - юридичної особи, основним видом діяльності за КВЕД є неспеціалізована оптова торгівля (49.60), діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (46.19), інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (47.99), тощо (а.с.139, т.1).

У період з 15.10.2015 року по 23.10.2015 року фахівцями відповідача проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності, повноти та правильності донарахувань податкових зобовязань з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, про що складено акт № 24/20-40-22-07/35971218 від 30.10.2015 року, яким встановлено порушення в т.ч. пп.135.5.4 п.135.4 ст.135 ПК України, п.п. 14.1.27, 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.14.1.56 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, ст.134, п.135.1 ст.135, п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України (а.с.10-88, т.1).

Порушення, встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 13.11.2015 року № 00000122212, яким підприємству збільшено податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на 1918214.00 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 479553.50 грн. (а.с. 104, т.1).

Не погодившись з висновками акту перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням позивач скористався правом адміністративного оскарження в порядку, визначеному ст.56 ПК України, за результатами якого скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін (а.с.108-113, т.1).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки позивача про відсутність реальності господарських операцій з МПП «БекарІмпЕкс» та відповідно неправомірність формування валових витрат по взаємовідносинам із вказаним контрагентом є необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами і доповненнями) (далі по тексту - Закон №334/94-ВР), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до приписів Закону №334/94-ВР, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Положення статті 17 ГК України передбачає, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються законами України.

Зміст цієї статті ГК України кореспондується зі статтею 19 Конституції України, яка встановлює, що правовий порядок в України ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством а також те, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп.5.2.1. п.5.2. статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР, не належать до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 11 Закону №334/94-ВР правила ведення податкового обліку не мають відповідних вимог до форми та виду документів, які би відносились до цілей податкового обліку. Відповідно до пп. 11.2.1 п.11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Або, як зазначено в пп. 11.2.3 п.11.3 статті 11 Закону №334/94-ВР, датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є: а) нерезидентами; б) резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, є дата оприбуткування платником податку товарів.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці, амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо повязаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Системний аналіз діючого податкового законодавства свідчить про те, що підставою для не включення до складу валових витрат є тільки повна відсутність будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з абз. "а" п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п.п.201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Відповідно до п.п.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При іншому значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно ч.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996 - XIV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІУ первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст.9 Закону №996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону №996 -XIV).

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх обєднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів (установи), первинні документи - це документи, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо, (п.2.2 Положення).

В силу п.2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Матеріалами справи підтверджено, що 01.06.2012 року між ТОВ «НЕЙЧ» та МПП «Бекар Імпекс» укладено договір на поставку товарів №0106/ПТ-1. Відповідно до умов договору поставка та прийом товару виконується сторонами за заявками покупця. Умови поставки самовивіз покупцем. Транспортування товару здійснюється транспортом покупця або із залученням третіх осіб за рахунок покупця.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах договору №0106/ПТ-1 від 01.06.2012 року, позивачем подані до суду виписані МПП «Бекар Імпекс» податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні (а.с.140-248, т.1, а.с.1-249, т.2) .

Дослідивши вказані податкові накладні судом встановлено, що вони відповідають вимогам ст.201 ПК України, наказу Мінфіну від 01.11.2011 року № 1379, а отже, у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень (а.с.90-250, т.3, а.с.1-23, т.4) встановлено факт виконання позивачем зобовязань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), до матеріалів справи субєктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобовязань такого платника.

Факт отримання товару та взяття його на облік підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними та виписками по рахунку 281"Товари на складі" Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій № 291 від 30.11.1999 року (а.с.24-139, т.4).

Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до матеріалів справи товарно-транспортними накладними.

Подальша реалізація придбаних товарів підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, виписками по лицевим рахункам, товарно-транспортними накладними, випискою по рахунку 361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями" Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій № 291 від 30.11.1999 року, квитанціями по прийманню вантажу (а.с. 164-245, т.4, а.с.2-237, т.5, а.с.1-123, т.6)

Вище вказані обставини відповідачем в судовому засіданні не заперечувались.

Враховуючи викладене, оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими субєктами права.

За таких обставин, оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що отриманий від контрагента товар відповідає основному виду господарської діяльності позивача (здійснення торгівельної діяльності), а отже висновки податкового органу, викладені в акті перевірки позивача про відсутність реальності господарських операцій з МПП «БекарІмпЕкс» та відповідно неправомірність формування валових витрат по взаємовідносинам із вказаним контрагентом є необґрунтованими.

Щодо посилань апелянта на наслідки перевірки контрагента позивача, якою встановлено, що останній не відобразив у своїй бухгалтерській документації взаємовідносини з позивачем та не встановлення відповідачем факту ввезення на територію України товарів реалізованих контрагентами позивача, які в подальшому були реалізовані позивачу, колегія суддів зазначає наступне.

Обмеження права сумлінного платника податку на формування показників податкової звітності у звязку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі БулвесАД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обовязки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобовязань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обовязків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обовязок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобовязань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Отже, платник податків не несе відповідальності за своїх контрагентів. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів юридичних осіб, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Щодо посилання апелянта на факт неналежного оформлення первинних бухгалтерських документів, то вказане посилання суд вважає необґрунтованим оскільки позивач до суду надав належні документи, які підтверджують фактичне використання придбаних товарів (послуг) у власній господарській діяльності, жодних зауважень щодо відсутності у позивача належним чином оформлених первинних та облікових документів по господарським операціям в акті перевірки не наведено.

Крім того, колегія суддів зазначає, що окремі незначні недоліки в оформленні первинних документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

Щодо посилань податкового органу на неврахування у складі інших доходів, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування, суми безповоротної фінансової допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень п.п.135.5.5 ст.135 ПК України до складу інших доходів включаються суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Судовим розглядом встановлено, що вище зазначене твердження відповідача ґрунтуються на його твердженні про не підтвердження отримання позивачем товару від МПП «Бекар Імпекс» у 2011-2013 році.

Таке твердження спростовується вищевикладеним та підтвердженням судом взаємовідносин позивача з МПП «Бекар Імпекс» у 2011-2013 році.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних господарських операцій безпосередньо позивача з його контрагентом. Зокрема, не надано доказів, що підтверджували б невідповідність змісту угоди дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає правомірним та обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що податковим органом не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 13.11.2015 року № НОМЕР_1.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2016 року по справі № 820/406/16 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2016р. по справі № 820/406/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_3 Повний текст ухвали виготовлений 11.07.2016 р.