Ухвала суду № 58861766, 04.07.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

Головуючий у 1 інстанції Степаненко В.В.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

04 липня 2016 рокусправа № 13н-16/804/5218/15 Приміщення суду за адресою: 49083, м. Дніпропетровськ, пр.імені Газети Правда, 29

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Білак С.В., суддів: Олефіренко Н.А. Шальєвої В.А. , секретар судового засідання Трахт К.О., за участю представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 р. у справі №13н-16/804/5218/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Тайгер-ГК про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 року у справі №804/5218/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тайгер-ГК до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Тайгер-ГК (далі ТОВ Тайгер-ГК, позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі СДПІ у м. Дніпропетровську, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000573903 від 13.10.2014 року, яким ТОВ Тайгер-ГК збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ у розмірі 4479551,43 грн. за основним платежем та застосовано штрафі (фінансові) санкції у розмірі 2374775,72 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено повністю та зазначена постанова набрала законної сили.

04 березня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Тайгер-ГК звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 року.

В обґрунтування заяви зазначив, що до ТОВ Тайгер-ГК звернувся ОСОБА_3 з проханням розрахуватися за надані послуги перевезення товару на замовлення ТОВ «ОСОБА_4 Україна» для їх підприємства.

Ім не могло бути відомо особу водія, а саме тому Товариство з обмеженою відповідальністю Тайгер-ГК не мало можливості скористатися своїм правом щодо клопотання про виклик свідка, а тому це є істотними обставинами для справи, які не були і не могли бути їм відомі.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2016 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Тайгер-ГК про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 року у справі №804/5218/15 задоволено.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 року у справі №804/5218/15 скасовано.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 року №0000573903.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2016 року скасувати, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 року залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення та ці обставини мають бути належним чином засвідчені.

У заяві про перегляд постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 року позивач, як на нововиявлену обставину посилається на показання фізичної особи, яка працювала водієм у ТОВ «ОСОБА_4 України», проте позивач не вказує дані фізичної особи, що дали б змогу ідентифікувати останню та встановити її приналежність до ТОВ «ОСОБА_4 України».

Також із заяви не вбачається, яким чином можуть підтвердити реальність господарських операцій між ТОВ Тайгер-ГК та ТОВ «ОСОБА_4 України» показання особи, яка не має жодних письмових доказів на підтвердження участі у господарській діяльності ТОВ «ОСОБА_4 України».

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Представник відповідача до судового засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.03.2014 року між ТОВ Тайгер-ГК (комісіонер) та ТОВ ОСОБА_4 Україна (комітент) укладено договір комісії №0103К (том 1 а.с. 93-94).

Предметом укладеного договору є зобовязання комісіонера за дорученням комітента від свого імені здійснювати операції з продажу третім особам товару, що належить комітенту (цифрова техніка, аксесуари, компютери та інший товар переданий комітентом).

ТОВ ОСОБА_4 Україна виконувало поставку із залученням третіх осіб до виконання зазначеної поставки, а саме для перевезення товару ОСОБА_3, який 12 лютого 2016 року звернувся до ТОВ Тайгер-ГК із проханням підтвердити певні факти.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що він є приватним підприємцем, має вантажний транспорт та здійснює підприємницьку діяльність з перевезення вантажів. Через мережу інтернет, він розмістив оголошення щодо надання послуг із перевезення вантажів. Йому зателефонували та запропонували роботу, а саме забрати вантаж та відвести його на склад ТОВ Тайгер-ГК. Раніше він також працював з ТОВ ОСОБА_4 Україна, з яким була погоджена вартість перевезення та маршрут перевезення.

31 березня 2014 року ним було здійснено три доставки товару на склади ТОВ Тайгер-ГК за адресою: м.Дніпропетровськ, вулиця Героїв Сталінграду, буд. 151-Д. Разом з вантажем був присутній експедитор, який здійснював оформлення документів, копії яких він не надавав водію. Вказана адреса складу ТОВ Тайгер-ГК підтверджена наявним в матеріалах справи договором оренди.

З огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Тайгер-ГК зареєстровано 21.02.2005 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та з 03.03.2005 року перебуває на податковому обліку в Лівобережній ОДПІ м.Дніпропетровська та у звязку з зарахуванням платника податків до категорії великих платників з 05.12.2011 року перебуває на обліку в СДПІ у м. Дніпропетровську.

У період з 14.08.2014 року по 18.09.2014 року на підставі наказу від 14.08.2014 року № 440, згідно з п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України СДПІ у м.Дніпропетровську проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Тайгер-ГК з питання дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинам з ТОВ ОСОБА_4 Україна за період березень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки № 533/28-01-39-03-33382960 від 25.09.2014 року (том 1 а.с.8-40).

Перевіркою встановлено порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, у звязку з чим встановлено заниження податку на додану вартість на суму 4479551,43 грн. за березень 2014 року.

На підставі акту перевірки №533/28-01-39-03-33382960 від 25.09.2014 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 року № НОМЕР_1, яким ТОВ Тайгер-ГК збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 7124327,15 грн., у тому числі: 4479551,43 грн. за основним платежем та 2374775,72 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1 а.с.7).

Відповідно до матеріалів справи, предметом перевірки ТОВ Тайгер-ГК були взаємовідносини із ТОВ ОСОБА_4 Україна за період березень 2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2014 року між ТОВ Тайгер-ГК (комісіонер) та ТОВ ОСОБА_4 Україна (комітент) укладено договір комісії № 0103К. Предметом укладеного договору є зобовязання комісіонера за дорученням комітента від свого імені здійснювати операції з продажу третім особам товару, що належить комітенту (цифрова техніка, аксесуари, компютери та інший товар переданий комітентом). За даним договором передача товару від комітента комісіонеру здійснюється зі складу комітенту (том 1 а.с. 93-94).

На підставі укладеного договору ТОВ ОСОБА_4 Україна виписано на адресу позивача ОСОБА_5 прийому-передачі комісійного товару (акумулятори для телефонів в асортименті, гарнітури в асортименті, батарейки, футляри, захисні плівки, флеш драйв, фото сумки, карти памяті, миші, зовнішні диски, чохли в асортименті, соковижималка, праска, адаптери, акустична система в асортименті, тощо) № 26 від 31.03.2014 року на загальну суму 28497308, 57 грн. з ПДВ (том 1 а.с. 95-119).

На підставі Акту прийому-передачі комісійного товару № 26 від 31.03.2014 року сторонами договору складено товарно-транспорту накладну від 31.03.2014 року на вантаж товар в асортименті одиницею виміру палет на суму 28497308,57 грн. з ПДВ, якою визначено автомобільний перевізник ТОВ ОСОБА_4 Україна.

На підставі укладеного договору, виписана податкова накладна та здійснено розрахунки за отриманий товар між ТОВ Тайгер-ГК та ТОВ ОСОБА_4 Україна відповідно до платіжного доручення № 388 від 18.04.2014 року, № 391 від 18.04.2014 року та цінними паперами згідно акту-приймання-передачі векселів від 31.05.2014 року. Таким чином, обовязок щодо сплати ТОВ ОСОБА_4 Україна вартості отриманих товарів виконана належним чином.

Допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_3 пояснив, що 12 лютого 2016 року він звернувся до ТОВ Тайгер-ГК із проханням підтвердити певні факти. Пояснив, що він є приватним підприємцем, має вантажний транспорт та здійснює підприємницьку діяльність з перевезення вантажів. Через мережу інтернет, він розмістив оголошення щодо надання послуг із перевезення вантажів. Йому зателефонували та запропонували роботу, а саме забрати вантаж та відвести його на склад ТОВ Тайгер-ГК. Раніше він також працював з ТОВ ОСОБА_4 Україна, з яким була погоджена, вартість перевезення та маршрут перевезення. 31 березня 2014 року ним було здійснено три доставки товару на склади ТОВ Тайгер-ГК за адресою: м.Дніпропетровськ, вулиця Героїв Сталніграду, буд. 151-д. Разом з вантажем був присутній експедитор який здійснював оформлення документів, копії яких він не надавав водію.

Вказана адреса складу ТОВ Тайгер-ГК підтверджена наявним в матеріалах справи договором оренди.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ Тайгер-ГК про стягнення грошових коштів відмовлено і рішення суду набрало законної сили (т.3 а.с.178-183).

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09 червня 2016 року встановлено, що 31.03.2014 року позивач на підставі вказівок і доручень ТОВ «ОСОБА_4 Україна» здійснював доставку товару від ТОВ «ОСОБА_4 Україна» до відповідача за наступних обставин. Керуючи транспортним засобом Renault 1ЮТАз реєстраційним номером АЕ2129СО з причепом MetacoSD 334 з реєстраційним номером АЕ0347ХХ, які знаходяться у законному володінні та користуванні позивача на підставі тимчасових реєстраційних талонів ДХХ № 002189 та ДХХ № 002190 відповідно, а на момент здійснення доставки товарів керував зазначеним транспортним засобом з причепом на підставі довіреності, отримав товари ТОВ «ОСОБА_4 Україна» у приміщеннях його контрагентів на території м. Дніпропетровська. Керування транспортним засобом здійснював на підставі посвідчення водія АЕВ 055328, відповідно до якого має право на керування транспортними засобами категорій В, С1, С, D1, D, BE, С1Е, CE, D1E, DE, в тому числі вантажними транспортними засобами, в тому числі із причепами.

Завантаження товарів у транспортний засіб здійснювали працівники партнерів ТОВ «ОСОБА_4 Україна», у відповідних складських приміщеннях. Після завантаження транспортного засобу в приміщенні в районі вул. Маршала Малиновського позивач доставив товар у орендоване відповідачем приміщення за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 151 -Д, де товар розвантажували працівники відповідача. Після розвантаження товару позивач прибув до наступного із вказаних приміщень контрагентів ТОВ «ОСОБА_4 Україна» та після його завантаження у транспортний засіб доставив товар відповідачу за тих самих обставин. Одну із доставок позивач здійснював, попередньо отримавши товари ТОВ «ОСОБА_4 Україна», перевантажені з іншого транспортного засобу, та після його завантаження у власний транспортний засіб доставив товар відповідачу за тих самих обставин.

Відповідач зі свого боку забезпечив та здійснив 31.03.2014 р. прийняття товару, доставленого позивачем від імені ТОВ «ОСОБА_4 Україна», здійснив реалізацію прийнятого на комісію товару та розрахунки з ТОВ «ОСОБА_4 Україна» в повному обсязі. При цьому факт здійснення та обставини доставки товару 31.03.2014 р. від ТОВ «ОСОБА_4 Україна» до відповідача судом встановлені (т.3 а.с.178-183).

У відповідності до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких, передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України (наразі та далі - у редакції Податкового кодексу України станом на час виникнення спірних правовідносин), податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

При цьому в пункті 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні факти здійснення господарських операцій фіксують первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до п.2 ст.9 даного закону первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно абзацу 1 підпункту 2.1 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем для проведення перевірки по господарських відносинах з ТОВ «ОСОБА_4 Україна» надані первинні та бухгалтерські документи, які підтверджують господарські відносини з контрагентом ТОВ «ОСОБА_4 Україна».

З матеріалів справи вбачається, що позивач та його контрагент при вчиненні угод були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Тобто, виходячи зі змісту пункту 201.8 Податкового кодексу мали право на нарахування податку та складання податкових накладних, оскільки таке право надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Крім того, позивач та його контрагент належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.

Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 р., від 31.01.2011р.

Зазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Водночас, податковим органом не надано доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою господарських відносин з даними субєктами господарювання було лише одержання позивачем податкової вигоди.

Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильних показань свідка, завідомо неправильно висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; 4) скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути; 5) встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.

Колегія суддів вважає, що на час прийняття судом першої інстанції постанови про скасування податкового повідомлення-рішення позивачу не були відомі істотні для справи обставини, зазначені в заяві про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, а тому, колегія суддів погоджується з тим, що висновки відповідача про заниження податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 4749551.43 грн. за березень 2014 року не знайшли підтвердження в ході розгляду справи та відповідачем безпідставно збільшено позивачу грошове зобовязання з податку на додану вартість та винесено податкове повідомлення-рішення №0000573903 від 13.10.2014 року.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 71 цього Кодексу встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновки про те, що вони були винесені не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 р. у справі №13н-16/804/5218/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайгер - ГК" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 04 липня 2016 року, в повному обсязі ухвала складена 08 липня 2016 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складання рішення відповідно до ст.160 КАС України з дня складання рішення в повному обсязі.

Головуючий суддя С.В. Білак

Судді В.А.Шальєва

ОСОБА_6