Ухвала суду № 58861482, 05.07.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року Справа № 876/3091/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Качмара В.Я.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання Бадівській О.О.,

за участю представників позивача ОСОБА_1,

та відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Другого відділу Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції (правонаступник Тернопільський міський відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області) про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

24.03.2016 ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом до Другого відділу Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції (далі ВДВС) в якому просив скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 23.06.2015 ВП №47843415 (далі Постанова-1).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, що регулює питання здійснення виконавчих дій, у звязку з чим постанова про відкриття виконавчого провадження від 16.06.2015 ВП №4784315 (далі Постанова-2) була йому надіслана за неправильною адресою, і отримана ним вже після закінчення терміну на добровільну сплату суми боргу, а тому Постанова-1 прийнята передчасно та підлягає скасуванню.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року у справі № 819/361/16 позов задоволено. Визнано протиправними дії державного виконавця ВДВС ОСОБА_2, (далі державний виконавець), що виразилися у неналежному повідомленні боржника ОСОБА_3 про відкриття виконавчого провадження ВП №4784415. Скасувати Постанову-1.

Постанову оскаржив Тернопільський міський відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, який в апеляційній скарзі просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач після отримання ним 27.08.2015 Постанови-2 не звернувся до ВДВС із заявою про надання повторного строку для самостійного виконання. Також відповідач посилається на те що при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи позивач мав би звернутися до суду, що видав виконавчий документ.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з таких міркувань.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем не надано позивачу передбачену законом можливість самостійно в добровільному порядку сплатити суму боргу у встановлений строк та уникнути сплати виконавчого збору, однак у встановлений строк боржником таке виконано не було, що стало підставою для стягнення з позивача такого виконавчого збору.

Повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційним судом, з врахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08.06.2015 Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі ПАТ) як стягувач звернулося з заявою до ВДВС в якій просило розпочати виконавче провадження на підставі виконавчого листа виданого Дніпровським районним судом м.Києва від 03.07.2014 № 755/14553/14-ц (далі Виконавчий лист) про стягнення з ОСОБА_3, на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості, за кредитним договором в розмірі 333878,90грн. Дана заява була отримана відповідачем 12.06.2015 (а.с.11).

На підставі цієї заяви державний виконавець ВДВС виніс Постанову-2 на підставі Виконавчого листа із встановленням терміну для добровільної сплати суми боргу до 22.06.2015, інакше борг буде стягнуто в примусовому порядку із стягненням з боржника виконавчого збору та витрат повязаних з провадженням виконавчих дій.

Крім того, 16.06.2015 державним виконавцем ВДВС винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №47843415 для стягнення з ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 338783,90грн.

Постанова-1 16.06.2015 була надіслана позивачу рекомендованим листом за адресою м. Тернопіль, проспект Злуки, 35/119. Вказана адреса була зазначена ПАТ у вимозі до Дніпровського районного суду м. Києва про видачу Виконавчого листа і відповідно у всіх подальших документах вказувалась вищезазначена адреса.

Проте, як зазначив позивач у судовому засіданні, що він проживає та зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постанова-2 позивачем була отримана 27.08.2015 про, що свідчить особистий підпис на супровідному листі від 16.06.2015 №30/1554/10, що і позбавило його права на добровільну сплату суми боргу, у звязку з неправильним зазначенням адрес (а.с.12).

Оскільки позивачем у встановлений термін, а саме до 22.06.2015 добровільно не було сплачено суму боргу державним виконавцем 23.06.2015 була винесена Постанова-1.

17.12.2015 державним виконавцем ВДВС надіслано запит до ПАТ про авансування виплат, повязаних із проведенням оцінки описаного майна боржника, а саме нежитлового приміщення площею 85кв.м. за адресою бульвар Т.Шевченка,19, м.Тернопіль що належить боржнику на праві приватної власності та є предметом іпотеки. Проте ПАТ було відмовлено ВДВС у проведенні авансування витрат на проведення виконавчих дій, у звязку з тим, що між ПАТ та позивачем було досягнуто домовленості про добровільне погашення ним заборгованості за кредитним договором впродовж 24 місяців рівними частками та укладення договору реструктуризації (а.с.22).

25.12.2015 у звязку із зазначеною відмовою державний виконавець ВДВС виніс постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП №47843415, а також постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП №47843415. Зазначені постанови були надіслані ОСОБА_3 за адресою його місця реєстрації (м.Тернопіль, проспект Злуки, 55/119) (а.с.24, 26).

В подальшому, 15.03.2016 державним виконавцем ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №50481318 щодо стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 33878,39грн, на підставі Постанови-1 (а.с.27).

Не погодившись із Постановою-1, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п.1 ч.2 ст.17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «субєкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший субєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАС).

У ч.1 ст.181 цього Кодексу передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отож, якщо закон встановлює інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється.

За частинами 4-5 ст.82 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон №606-XIV) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

За правилами ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Стаття ж 384 ЦПК передбачає, що скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після прийняття її судом.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Як убачається із матеріалів справи, спірні правовідносини виникли щодо дій державного виконавця ВДВС при прийнятті ним постанови про стягнення виконавчого збору. Постанова-2 була винесена на підставі заяви з якою звернулося ПАТ з вимогою розпочати виконавче провадження на підставі виконавчого листа виданого Дніпровським районним судом м.Києва в цивільній справі.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що з огляду на фактичні обставини справи вбачається, що незгода сторони з діями державного виконавця у виконавчому провадженні, відкритому за виконавчим документом, що передбачає стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на майно, що є предметом договору іпотеки не може бути предметом розгляду за правилами КАС, оскільки така справа має розглядатися судом за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 30 червня і 01 грудня 2015 року (№№21-278а15, 21-3404а15 відповідно).

У відповідності до п.1 ч.1 ст.157 цього ж Кодексу суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

При цьому ч.1 ст.203 КАС визначає, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та постановлення ухвали про закриття провадження у цій справі.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року скасувати та закрити провадження у цій справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддяВ.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 11 липня 2016 року.