Ухвала суду № 58860842, 08.07.2016, Лисичанський міський суд Луганської області

справа № 415/2411/16-к

провадження № 1-кп/415/363/16

У Х В А Л А

08.07.16 м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

у складі: головуючого судді Суббота М.І.

при секретарі Чобанян О.М.

за участю прокурора Сичова В.М.

потерпілого ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Лисичанська кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015130240002300 від 19.10.2015 року за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

24 травня 2016 року до Лисичанського міського суду надійшов обвинувальний акт за матеріалами кримінального провадження відносно ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурор звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження строку тримання під вартою у відношенні обвинуваченого.

В обґрунтування клопотання зазначив, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, за який, згідно санкцій статей передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років, підстави, за яких було обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не змінились, а ризики не зменшились, у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення в яких він обвинувачується, існують ризики, що перебуваючи на волі останній може переховуватися від суду та вчинити інші кримінальні правопорушення. Враховуючи що строк тримання під вартою обвинуваченої спливає просив суд продовжити обвинуваченій строк тримання під вартою на 60 діб.

Захисник з приводу питання щодо продовження строку тримання під вартою у відношенні його підзахисного просив суд клопотання прокурора залишити без задоволення та заявив клопотання про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на домашній арешт, оскільки обвинувачений раніше не судимий, працює, на вихованні має неповнолітню дитину, скоїв злочин з необережності.

Суд, заслухавши доводи учасників судового провадження, щодо доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого, а також, клопотання адвоката про зміну запобіжного заходу, вважає клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою у відношенні обвинуваченого таким, що не підлягає задоволенню, а клопотання адвоката задовольнити, з огляду на наступне.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Згідно з положеннями ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід, щодо обвинуваченого. При цьому вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобовязаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду відповідно до статті 5§3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції(§23-24 Калашніков проти Росії).

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обовязковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також зясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобовязані переглядати правомірність попереднього увязнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140)

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі "ОСОБА_4 проти України" ("SergeyVolosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобовязані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає , що «звільнення може бути обумовлено гарантіями зявитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (Letellie v France, рішення від 26 червня 1991 р.), " особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попереднє затримання, принаймі протягом певного часу. За виняткових обставин цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є достатні підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п. 51).

У зв»язку з тим, що прокурором не доведено доцільність тримання обвинуваченого під вартою, а оскільки останній раніше не судимий, працює, на вихованні має неповнолітню дитину, скоїв злочин з необережності оскільки обвинувачений раніше не судимий, працює, на вихованні має неповнолітню дитину, скоїв злочин з необережності тому, на думку суду, єдиним можливим змінити запобіжний заходід, на домашній арешт, пов'язаний із забороною обвинуваченому залишати житло з 20.00 години вечора до 06.00 години ранку.

При цьому суд вважає доцільним покласти на обвинуваченного згідно ч.5 ст. 194 КПК України наступні обов'язки: 1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою; 2) не відлучатися за межі м. Лисичанська Луганської області без дозволу суду.

На підставі ст.9, 29 Конституції України, ст.5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», керуючись ст.ст.176-178, 181, 186, 193, 194, 196, 201,331,372, 395 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_2 обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ст.ст. 286 ч.2 КК України відмовити.

Клопотання адвоката ОСОБА_3 що до зміни запобіжного заходу - задовольнити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, - змінити на домашній арешт, який полягає в забороні обвинуваченого залишати житло за адресою: м. Лисичанськ, вул. Корольова буд. 36, в період часу з 20 години до 6 години.

Покласти на ОСОБА_2 наступні обовязки :

1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою;

2) не відлучатися за межі м. Лисичанська Луганської області без дозволу суду;

Дана ухвала діє протягом 2 місяців, тобто до 09 вересня 2015 року включно та підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали негайно вручити прокурору та направити:

- начальнику Лисичанського ВП ГУНП , на якого покласти контроль за поведінкою обвинуваченого під час дії відносно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя : ОСОБА_5.