Ухвала суду № 58858891, 06.07.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/938/15-ц

Провадження № 22-ц/779/919/2016

Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Мелінишин Г.П., Василишин Л.В.,

секретаря Турів О.М.,

з участю: апелянта ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання договору дарування речей домашнього вжитку недійсним та застосування наслідків недійсності,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду від 17 лютого 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року позивач звернувся з позовом до відповідачів про визнання договору дарування речей домашнього вжитку недійсним та застосування наслідків недійсності. Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що 23.01.2015 року згідно договору дарування № 26 ОСОБА_6 та ОСОБА_4 як дарувальники подарували ОСОБА_5 речі домашнього вжитку згідно переліку на суму 2260 грн. Проте ОСОБА_6 та ОСОБА_4 свідомо ввели нотаріуса в оману щодо того, що вони є власниками подарованого майна, що майно не перебуває у спорі й під забороною, що на дане майно не претендують треті особи. На адресу відповідачів направлялись три постанови від 11.04.2014 року ВДВС Тисменицького РУЮ про стягнення з ОСОБА_7 грошових коштів. 18.04.2014 року було накладено арешт на все рухоме майно ОСОБА_7 та витяг з реєстру також направлено для відому відповідачам. Таким чином, відповідачі не могли не знати, що майно перебуває у спорі і перебуває під забороною і що на нього претендують треті особи. Більш того, зробили це свідомо з метою приховання майна боржника.

Рішенням Тисменицького районного суду від 17 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у звязку з безпідставністю та недоведеністю.

На вказане рішення позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне зясування всіх обставин справи, неналежну оцінку доказів, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що він оспорює договір з тих підстав, що рухоме майно, яке дарувалось по договору, є обєктом опису майна, на нього накладено арешт в порядку виконавчого провадження, стягувачем по якому є він, про що було відомо відповідачам. Суть справи полягає в тому, що він позичив кошти сину відповідачів ОСОБА_7, який і по цей час проживає з ними. Рішенням суду його вимоги по боргу було задоволено. Неодноразово державним виконавцем направлялись вимоги про виконання рішення та робились виїзди по місцю проживання боржника. Знаючи, що відповідачі не зможуть довести в суді право власності на зазначені арештовані речі домашнього вжитку, оскільки не мають жодних документів, які б це підтверджували, скориставшись тим, що він, апелянт, проходив військову службу в зоні АТО, відповідачі вирішили ввести нотаріуса в оману щодо того, що ці речі набуті ними у шлюбі, під забороною та у спорі не перебувають, на них не претендують треті особи. Зі слів відповідачів, не перевіряючи чи належить дароване майно на праві власності дарувальникам, нотаріус посвідчив договір дарування. Вважає, що суд не дослідив суть справи, не встановив обґрунтованість і підставність його вимог. Крім того безпідставно і невмотивовано суд відхилив його клопотання про виклик свідка.

З наведених підстав просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, судові витрати покласти на відповідача.

В засіданні суду апеляційної інстанції апелянт та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з мотивів, викладених у ній.

Відповідач заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити, зазначивши, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Інші відповідачі у судове засідання не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, котрі беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із недоведеності та безпідставності позовних вимог.

Такий висновок ґрунтується на матеріалах справи та відповідає нормам чинного законодавства з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 23.01.2015 року згідно оспорюваного позивачем договору дарування № 26 ОСОБА_6 та ОСОБА_4, як дарувальники, подарували ОСОБА_5 речі домашнього вжитку згідно переліку на суму 2 260 грн. (а.с.3-4).

У позовній заяві позивач посилався на те, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (батьки обдарованого ОСОБА_5З.) свідомо ввели нотаріуса в оману щодо того, що вони є власниками подарованого майна, що майно не перебуває у спорі й під забороною, що на дане майно не претендують треті особи. Стверджував, що на адресу відповідачів направлялись три постанови від 11.04.2014 року ВДВС Тисменицького РУЮ про стягнення з ОСОБА_7 грошових коштів. 18.04.2014 року було накладено арешт на все рухоме майно ОСОБА_7 та витяг з реєстру також направлено для відому відповідачам. Таким чином, відповідачі не могли не знати, що майно перебуває у спорі і перебуває під забороною і що на нього претендують треті особи. Більш того, зробили це свідомо з метою приховання майна боржника.

Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_7 є сином відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та проживає за тією ж адресою: с.Клузів, вул.Щаслива, 9.

Судом із ОСОБА_7 на користь позивача ОСОБА_2 стягнуто кошти, видано виконавчі листи, які було предявлено до виконання у відділ ДВС Тисменицького РУЮ, та 11.04.2014 року відкрито виконавчі провадження (а.с.5-7) і накладено арешт у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на все рухоме майно боржника ОСОБА_7 (а.с.8).

Здійснюючи виконавче провадження стосовно боржника ОСОБА_7, державний виконавець відвідував будинок за адресою: вул..Щаслива, 9 с.Клузів, де зареєстровані та проживають відповідачі, проте не було виявлено жодного майна, яке б належало боржнику ОСОБА_7 Державний виконавець неправомірно описав майно, яке не є власністю боржника, що встановлено постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.09.2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2015 року (а.с.39-43).

Позивачем не доведено, що речі, які були предметом договору дарування, належать боржнику ОСОБА_7 Натомість із матеріалів справи вбачається, що ці речі були обєктом спільної сумісної власності відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_6, а тому відповідачі мали право ними розпоряджатися на власний розсуд, що і зробили.

Згідно ст.3 ч.1 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Із наведеного вбачається, що право позивача укладенням спірного правочину порушено не було.

З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тисменицького районного суду від 17 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: Г.П. Мелінишин

ОСОБА_8