Рішення № 58857952, 29.06.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4521/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Сватаненка В.І.

суддів Артеменка І.А., Черевка П.М.,

за участю секретаря Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 «Про стягнення заборгованості за кредитним договором», за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

11.11.2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулись до суду із зазначеним позовом, по якому просили стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 36365,69 грн. та судові витрати у розмірі 1218 грн.

Обгрунтовуючи свої вимоги, банк посилався на те, що відповідно до кредитного договору № 5482 від 27.10.2003 року, який був укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (у подальшому ЗАТ КБ «ПриватБанк змінили назву на ПАТ КБ «ПриватБанк», яке є правонаступником всіх прав і обовязків ЗАТ КБ «ПриватБанк») та відповідачем ОСОБА_2, останній було видано кредит у розмірі 4000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 31,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач зобовязання за даним кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу обумовлену в договорі суму кредитних коштів, але відповідач зобовязання щодо повернення суми кредиту в строки передбачені кредитним договором не виконала, у звязку з чим станом на 21.08.2015 року заборгованість відповідача становить у розмірі 36365,69 грн.

Представник позивача позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити, пояснивши суду, що оригінал кредитної справи, а саме кредитний договір № 5482 від 27.10.2003 року був втрачений, а видатковий касовий ордер б/н від 27.10.2003 року про надання ОСОБА_2 кредиту в банку відсутній, у звязку з закінченням терміну зберігання.

Відповідач проти задоволення позову заперечувала та пояснила, що вказаний кредитний договір чи будь-які інші документи, повязані з даним договором, вона не підписувала та коштів не отримувала.

Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 07.04.2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у звязку з недоведеністю вимог.

27.04.2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подали апеляційну скаргу на вказане рішення районного суду, по якій просять рішення районного суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне зясування районним судом обставин у справі, а також на порушення районним судом діючого законодавства.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно дост. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст. 212 ЦПК Україниз врахуванням положень ст. ст. 57-66 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», вважав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладання кредитного договору між сторонами та отримання відповідачем коштів, оскільки банком не доведено, що надані суду копії, зроблені з оригіналів документів, які є допустимими доказами відповідно до ч. 2 ст. 64 ЦПК України, до їх втрати.

Також, районний суд посилався на те, що не є підставою для задоволення позову посилання позивача на виписки по особовому рахунку відповідача, оскільки з них не вбачається, що саме відповідач здійснювала платежі за кредитним договором, оскільки суду не надано оригіналу кредитного договору.

З вказаними висновками суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову банку колегія суддів не погоджується, оскільки дані висновки суду зроблені з неправильним застосуванням норм процесуального права, тому судове рішення слід скасувати, а позов банку слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлені такі обставини у справі та відповідні ним правовідносини.

Обгрунтовуючи вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначили у позові, що 27 жовтня 2003 року ОСОБА_2 уклала з банком ( до зміни найменування банку - із ЗАТ КБ «ПриватБанк») договір № 5482 та отримала кредит у розмірі 4000,00 грн. строком по 26 жовтня 2005 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 31,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

На підтвердження доводів позову, банк надав до матеріалів справи копію кредитного договору № 5482 та копію видаткового касового ордеру від 27 жовтня 2003 року, які зберігалися в електронній базі банку та розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 21 серпня 2015 рік, який складається із заборгованості за кредитом 1959,99 грн., заборгованості по процентам - 9070,09 грн., пені 25335,61 грн., а всього заборгованість склала 36365,69 грн. ( а.с. 5, 229, том 1 )

На вимогу районного суду до банку надати оригінал кредитного договору № 5482 та оригінал видаткового касового ордеру, банк повідомив, що зі спливом строку оригінали цих документів не збереглися. ( а.с.227, 247 т.1)

Однак, банком суду надані розгорнуті повні роздруківки руху по рахункам відповідача, відкритим на її імя згідно договору № 5482.

Із роздруківки рахунку № 2909805442890, відкритого на імя ОСОБА_2, убачається, що відповідач здійснювала платежі по погашенню заборгованості по кредиту у період із 27 листопада 2003 року по 13 червня 2012 року на загальну суму 10203,03 грн. ( а.с. 116-118, т.1).

Здійснення вказаних платежів підтверджується наявністю електронних меморіальних ордерів за вказаний період. ( а.с. 119-153, т.1)

Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалось банком на рахунку № 22093054475935, також відкритого на імя ОСОБА_2, у період з 28.01.2004 року ( а.с.163-194, т. 1) та по рахунку № 220880554475939 у період з 28.10.2003 року по 27.10.2005 рік ( а.с. 205-221, т.1).

У наведених роздруківках руху по рахункам відповідачки зазначалася, як підстава банківської операції, що платежі здійснюються по кредитному договору № 5482 від 27.20.2003 року.

Однак, суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, на вказані письмові докази уваги не звернув, не проаналізував їх, не надав їм належної правової оцінки та дійшов до помилкового висновку про недоведеність вимог банку.

Матеріалами справи підтверджується, що у червні 2012 року відповідач отримала у ПАТ КБ «ПриватБанк» банківську картку № 6762468325249617, з якої також здійснювалось погашення заборгованості по кредиту у розмірі 45,77 грн. ( а.с. 119 том 1, а.с. 33-35, том 2 )

Крім того, колегія суддів зазначає, що суду апеляційної інстанції представник банку надав додатково копії договорів поруки від 27 жовтня 2003 року, згідно яким на забезпечення виконання зобовязань відповідачки перед банком по кредитному договору № 5482 від 27 жовтня 2003 року, були укладені договори із ОСОБА_3 Анатолієвною ( смт. Фрунзовка, пров. Садовий, буд.8) та ОСОБА_4 ( Фрунзівський район, с. Карабаново).

У звязку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що банк довів суду належними та допустимими письмовими доказами факт укладання з відповідачкою 23 жовтня 2003 кредитного договору №5482, які банком були виконані у повному обсязі. Доведено, що відповідач умови договору щодо повернення суми кредиту не виконала, тому станом на 21 серпня 2015 року заборгованість відповідача становить у загальному розмірі 36365,69 грн., з яких: заборгованість за кредитом 1959,99 грн., заборгованість по процентам - 9070,09 грн., пені 25335,61 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобовязань та закріплює основний принцип виконання зобовязань принцип належного виконання, що стосується як субєктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобовязання це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Одночасно колегія суддів зазначає про наступне.

Виходячи зі змісту статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобовязання.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).

Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 цього Кодексу щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

При цьому положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення.

У справі, яка переглядається, банком нараховано пеню в розмірі 25335,69 грн., а заборгованість по сплаті кредиту становить 1959,99 грн. та процентів за його користування становить 9070,09 грн.

Отже, установивши, що розмір пені значно більший від розміру боргового зобовязання, а також, будуть порушені права відповідачки, колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення частини третьої статті 551 ЦК України та зменшити розмір пені до суми боргу по сплаті кредиту, тобто до 1959,99 грн.

Право на захист є складовою частиною самого субєктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобовязаних осіб.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, не зясував обставини справи, не надав належну оцінку зібраним доказам, дійшов до необґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк»..

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити у справі нове рішення про часткове задоволення позову у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, з підстав передбачених п.п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299) заборгованість за кредитним договором у розмірі 12990,07 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 1959,99 грн., заборгованості по процентам - 9070,09 грн., пені 1959,99 грн. та судовий збір 1218 грн.

В решті позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_7

29.06.2016 року м. Одеса