Постанова № 58857194, 29.06.2016, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н

29 червня 2016 р. Справа №818/481/16

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Прімової-Крикуненко О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/481/16

за позовом ОСОБА_1

до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни ,

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект",

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 грудня 2015 року №27656353, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», а також зобов'язати відповідача скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) права власності на квартиру за вказаною вище адресою.

Свої вимоги мотивує тим, що 29.12.2015 року відповідачем було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер №27656353) за Товариством з обмеженою відповідальністю " Кей-Колект " (далі - ТзОВ " Кей-Колект ") щодо належної позивачу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, про що було зроблено відповідний запис №12834502, однак, на думку позивача, вказане рішення є протиправним, оскільки прийняте приватним нотаріусом всупереч вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо заборони примусового стягнення майна громадян, яке виступало як забезпечення зобов'язань по споживчим кредитам. Наголошує на тому, що квартира використовується нею як місце постійного проживання, її загальна площа не перевищує 140 кв.м., що підпадає під дію названого вище закону. Крім того, відповідно до п.5 договору іпотеки №91188 від 30.08.2008р. передача іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотеко держателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку», проте жодних угод щодо переходу права власності на об'єкт заставленого майна - квартири між іпотекодавцем та іпотеко держателем про задоволення вимог останнього не укладалося. Також зазначає, що у квартирі, що є предметом іпотеки, зареєстрована та проживає малолітня дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є сином позивача, тому для вчинення державної реєстрації передачі права власності на це нерухоме майно до ТОВ «Кей-Колект» необхідна згода органу опіки та піклування, якої в даному випадку не було.

В судовому засіданні позивач позов підтримала із підстав, у ньому викладених, та просила його задовольнити.

Відповідач, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи (а.с.156), в судове засідання не з'явилась, надіслала заяву про розгляд справи у її відсутність (а.с.142), а також направила суду письмові заперечення, в яких позовні вимоги не визнала та просить в задоволенні позову відмовити (а.с.106-111), посилаючись на те, що ОСОБА_1 не було надано доказів про виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26.05.2011 року, на підставі якого відкрито виконавче провадження №27620851, що свідчить про те, що заборгованість не погашена, а саме рішення, яким суд стягнув заборгованість на користь АКІБ «Укрсиббанк», підтверджує безспірність наявності порушення умов договору. Отже, іпотекодержатель мав право застосовувати звернення стягнення на предмет іпотеки за власним розсудом, оскільки на момент реєстрації права власності заборгованість за кредитом не погашена. Вказує, що сторони за договором іпотеки домовилися про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору шляхом викладення у договорі іпотеки розділу 5 «Застережень про задоволення вимог іпотеко держателя», які за змістом положень ст.36 Закону України «Про іпотеку» вважаються договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відсутність факту реалізації домовленості сторін щодо укладення окремої угоди про задоволення вимог іпотеко держателя за наявності відповідного застереження в іпотечному договорі, не є обставиною, яка обмежує державного реєстратора у здійсненні відповідної реєстраційної дії. Щодо застосування у даному випадку положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» пояснює, що у спірній ситуації стягнення відбувалось не примусово, а за добровільною згодою ОСОБА_1, викладеною нею в договорі іпотеки від 30.07.2008 №91188 року, який підписаний як з боку Банку так і з боку Позичальника (Іпотекодавця). Оскільки у даному випадку звернення стягнення було здійснено на підставі застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, то відповідне відчуження вважається таким, що здійснене за згодою власника, внаслідок чого норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані. Також вважає, що позивачем не доведено того факту, що нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, виступає її єдиним житлом та постійним місцем її проживання. З приводу необхідності отримання згоди органу опіки та піклування з огляду на реєстрацію у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, малолітньої дитини зазначає, що вона на момент вчинення реєстраційних дій виконувала не повноваження нотаріуса, а державного реєстратора, у зв'язку з чим обов'язок перевіряти відсутність прав малолітніх та неповнолітніх дітей на користування житлом є необґрунтованим.

Представник третьої особи, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи (а.с.154), в судове засідання не з'явився, в судових засіданнях від 25.05.2016р. та від 15.06.2016р. позов не визнавав. Зазначав, що відповідач, оформляючи право власності за товариством, діяла в межах наданих їй повноважень із дотриманням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про іпотеку», Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013р. №868 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), умов іпотечного договору, де викладені відповідні застереження щодо іпотечного майна, а тому в задоволені позову просить відмовити.

Суд заслухавши пояснення позивача, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30.07.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та позивачем укладено договір про надання споживчого кредиту №11377993000, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 51400,00 доларів США, а останній зобов'язався у свою чергу в порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту (а.с.13-17).

30.07.2008 року в забезпечення виконання зобов'язань за договором споживчого кредиту Позивач та Банк уклали Іпотечний договір №91188, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В. за реєстровим №4576, за умовами якого в іпотеку була передана квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24-25).

Розділом 4 Іпотечного договору визначено, що звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку», з інших, передбачених законодавством України, підстав (п.4.2).

Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотеко держателю. Стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та Закону України «Про іпотеку» (п.4.2).

Так, підпунктами 5.2.1, 5.2.2 пункту 5.2 розділу 5 вказаного договору встановлено, що позасудове врегулювання здійснюється одним із наступних способів звернення на предмет іпотеки:

- передача Іподекодержателю права власності на Предмет Іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»;

- отримання Іпотекодержателем права продати Предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені Іподекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іподекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Пунктом 5.3 Договору визначено, що позасудове врегулювання може бути застосовано Сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Зарічного районного суду від 26.05.2011р. у справі №2-1473/2011 з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто 433134,63грн. заборгованості за договором споживчого кредиту (а.с.127-128).

На виконання вказаного рішення суду державним виконавцем ВДВС Сумського МУЮ Материнською М.О. було відкрито виконавче провадження №27620851, в якому ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 15.01.2013 року замінено сторону стягувача із ПАТ «УкрСиббанк» на ТзОВ «Кей-Колект» (а.с.29).

Зокрема, 12.12.2011 року Банк відступив ТзОВ «Кей-Колект» відповідно до договору факторингу № 1 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права вимоги до Позивача за зобов'язаннями по договору споживчого кредиту №11377993000 від 30.07.2008р. та по Іпотечному договору від 30.07.2008 року №91188.

29.12.2015 року представником третьої особи подано заяву до відповідача про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно (а.с.113-114). До вказаної заяви додано перелік документів, визначених для вчинення вказаної реєстраційної дії на підставі іпотечного застереження, визначеного договором.

ТзОВ «Кей-Колект» за Вих. 736152 від 01.05.2014 року направило повідомлення Іпотекодавцю ОСОБА_1 про необхідність виконання порушеного кредитного зобов'язання та попередження намір про зверненути стягнення на предмет іпотеки у разі його невиконання (а.с.122-123).

На підставі поданих документів приватним нотаріусом Кобелєвою А.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 грудня 2015 року №27656353 про державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою : АДРЕСА_1, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (а.с.116), на підставі якого до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис за №12834502 від 29.12.2015 року про державну реєстрацію права власності (а.с.117).

Проаналізувавши досліджені в ході судового розгляду справи докази, суд вважає, що позов в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 29.12.2015 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Абзацом 2 частини 5 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

Частиною 1 статті 9 Закону № 1952-IV визначено, що державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. Абзацом 2 частини 1 статті 9 даного Закону № 1952-IV визначено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 частини 2 статті 9 Закону № 1952-IV визначено, що Державний реєстратор: приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. Абзацом 10 пункту 9 статті 9 Закону № 1952-IV встановлено, що нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

Порядок державної реєстрації визначено статтею 15 Закону № 1952-IV.

Зокрема частиною 9 статті 15 вказаного Закону № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та актів прийому-передачі активів та/або зобов'язань неплатоспроможного банку приймаючому або перехідному банку, крім випадків, визначених законом;

Згідно з абзацом 1 пункту 2 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013р. № 868 (далі - Порядок №868; чинного на момент виникнення спірних правовідносин) державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).

Як встановлено абзацом 7 пункту 2 Порядку № 868, нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Підставою для винесення рішення по державну реєстрацію права власності за ТзОВ «Кей-Колект» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 став іпотечний договір від 30.07.2008 року, розділом 5 якого передбачено право Іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки, у випадку невиконання умов договору.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як встановлено частиною 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною 2 цієї ж статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (ч.3 ст 36 Закону №898-IV).

Відповідно до 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки в силу статті 37 Закону України «Про іпотеку» відбувається саме шляхом набуття права власності на останній.

Чинне законодавство наділяє нотаріуса повноваженнями державного реєстратора щодо прав на нерухоме майно, які виникають лише у результаті вчинення нотаріальних дій з таким майном, а також повинні реалізовуватись одночасно з їх вчиненням та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку, як це вимагає Закон України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та із дотриманням прав осіб на нерухоме майно.

Однак, в даному випадку жодна нотаріальна дія з приводу набуття права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна, як це визначено Законом № 1952-IV та Порядком № 868 (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), під час проведення державної реєстрації відповідачем не вчинялася, оскільки як встановлено судом та зазначено вище, оскаржуваній реєстрації права не передувало укладення договору відчуження та, відповідно, вчинення з цього приводу нотаріальних дій (щодо посвідчення).

Суд звертає увагу на ту обставину, що в розділі 5 договору іпотеки визначено позасудовий порядок звернення стягнення на майно іпотекодавця (в тому числі набуття права власності на предмет іпотеки).

Зокрема у розділі 5 договору іпотеки від 30.07.2008 року зазначено, що передача права власності Іпотекодержателю на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку», якого укладено не було.

Тобто, як встановлено у судовому засіданні, підставою для реєстрації права власності за ТзОВ «Кей-колект» є дотримання певних умов, які випливають з укладеного іпотечного договору та регламентуються Законом України «Про іпотеку».

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та умови іпотечного договору, суд вважає, що іпотекодержатель у даному випадку, дотримавшись певних умов, має право при невиконанні зобов'язань за договором зареєструвати за собою право власності на іпотечне майно в позасудовому порядку, які в даному випадку ним дотримані не були.

Враховуючи, що товариство обрало саме позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, таке стягнення має відбуватися з урахуванням застережень, передбачених пунктом 5 договору іпотеки, де прямо вказано на необхідність укладення окремої угоди.

Пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

За таких умов у відповідача були наявні встановлені Законом та Порядком підстави для відмови в державній реєстрації права власності на нерухоме майно за третьою особою.

З приводу застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким заборонено примусово стягувати нерухоме майно, яке вважається предметом іпотеки, необхідно зазначити, що статтею 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-7 встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Суд зазначає, що за змістом наведеної норми закону наявність чи відсутність такої (згоди) є визначальним фактором для можливості звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки та забезпечує зобов'язання фізичної особи за наданим їй споживчим кредитом.

Разом з цим, частиною першою статті 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших акті цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Договір іпотеки був укладений позивачем добровільно та без примусу щодо вибору контрагента і визначення умов договору, про що свідчить відсутність жодного рішення суду про скасування зазначеного договору як в цілому, так і в частині. Тобто, укладаючи іпотечний договір, ОСОБА_1 погодилася з тією умовою договору, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором до іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки, що є згодою позивача на перехід права власності (відчуження) до іпотекодержателя в майбутньому у разі настання чітко визначених обставин. При цьому, слід враховувати, що реалізується така обставина лише за умови отримання іпотекодавцем письмової вимоги ТОВ "Кей-Колект" про усунення порушень.

Відтак, за встановлених у даній справі обставин, на думку суду, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню зазначена правова норма, оскільки позивач при укладенні договору іпотеки надала добровільну згоду на відчуження майна, що є предметом іпотеки.

Щодо реєстрації у квартирі малолітньої дитини та необхідності наявності у зв'язку з цим згоди органу опіки та піклування суд відмічає, що відповідно до частини третьої статті 17 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Частина 4 ст. 12 Закону України від 02.06.2005 №2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" вимагає, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

При укладенні договору іпотеки від 30.07.2008р. іпотекодавець свідчила, що укладанням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, в тому числі і дітей (п. 1.3 іпотечного договору).

Як встановлено судом, на момент укладення договору іпотеки малолітній син позивача - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, (а.с.52), не був власником та не користувався квартирою, яка передавалася в іпотеку, оскільки його було зареєстровано на постійне місце проживання після укладення договору від 30.07.2008р.

Таким чином, оскільки на момент укладення договору іпотеки права малолітньої дитини порушені не були, отримання дозволу на реалізацію предмета іпотеки від органів опіки і піклування не є необов'язковим.

Аналогічна правова позиція і висновки викладені Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 21.01.2015, справа № 826/11317/13-а (К7800/51877).

Згідно зі ст.ст.71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що оскаржуване рішення не відповідає переліченим у статті 2 КАС України критеріям, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання неправомірним та скасування рішення державного реєстратора належить задовольнити.

Водночас, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають з таких підстав.

Згідно з пунктами 2, 3 частини 2 статті 9 Закону державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; відкриває і закриває розділи.

Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 1141 від 26.10.2011 року (далі - Порядок № 1141).

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку № 868 державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).

Згідно з підпунктами 1, 2, 4, 5, 7 пункту 4 Порядку № 1141 ведення Державного реєстру прав передбачає: формування та реєстрацію заяв (запитів) у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру прав (далі - база даних про реєстрацію заяв і запитів); пошук відомостей у Державному реєстрі прав; оформлення рішень, свідоцтв про право власності на нерухоме майно; відкриття розділів Державного реєстру прав та/або внесення записів до нього; внесення змін до записів Державного реєстру прав, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), скасування записів Державного реєстру прав; закриття розділів Державного реєстру прав.

Відповідно до пункту 41 Порядку № 1141 державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Проаналізувавши вказані норми, суд дійшов висновку, що державний реєстратор має всі необхідні повноваження щодо внесення відповідних змін до реєстру у разі скасування судом рішення, на підставі якого було вчинено реєстраційну дію.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність прийнятого нотаріусом рішення від 29 грудня 2015 року №27656353 про державну реєстрацію права власності на квартиру та скасував його, то наслідком цього є внесення реєстратором відповідних змін до реєстру, які були внесені на підставі вказаного рішення.

Крім того, ведення даного реєстру є виключною компетенцією державних реєстраторів, а тому підміна судом повноважень даного суб'єкта владних повноважень є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, а тому така вимога задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.86,94,98,158-163,167,186, 25 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №27656353 від 29 грудня 2015 року про державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя ( підпис) О.О. Осіпова

З оригіналом згідно

Суддя О.О. Осіпова

Повний текст постанови складено та підписано 04 липня 2016 року