Постанова № 58856679, 07.07.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2016 року № 813/1179/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

суддів Гавдика З.В.

Ланкевича А.З.

секретар судового засідання Булавко О.З.

з участю позивача - ОСОБА_2,

представників:

від позивача - ОСОБА_4,

від відповідача та третьої особи - Сагайдак Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державної міграційної служби України про, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнання неправомірним та скасування рішення №168-16 від 17.03.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов'язання визнати особою, яка потребує додаткового захисту.

Підставами позовних вимог є те, що відповідачем при прийнятті спірного рішення не враховано вказаних заявником доводів щодо наявності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні походження та наявності загрози його життю, а у повідомленні про відмову у визнанні біженцем не викладено конкретної причини такої відмови.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять позов задовольнити.

В запереченні на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачем не надано органу міграційної служби документів та матеріалів, що можуть бути доказом його особистого переслідування (або загрози переслідування) в країні постійного проживання, фактів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; фактів загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, фізичного чи психічного насилля, правових, адміністративних, поліцейських або судових заходів, які є дискримінаційними, судового переслідування або покарання, які є неспівставними або дискримінаційними, тобто, позивачем не обґрунтовано наявності умов, визначених у п.1,13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Представник відповідача та третьої особи вважає, що позов є безпідставний та необґрунтований з викладених підстав, а тому в його задоволенні належить відмовити.

Заслухавши учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

На підставі висновків у справі за №2015LV0018 від 06.01.2016 року Державною міграційною службою України було прийнято рішення про відмову громадянину у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.03.2016 року за №168-16.

Згаданим рішенням відмовлено громадянину Сірії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у наданні статусу біженця.

Як вбачається за змісту наведеного рішення відмова у наданні статусу біженця обґрунтована відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

В мотивах зазначених вище висновків №2015LV0018 від 06.01.2016 року йдеться про те, що позивач звернувся за захистом в Україні за порадою знайомих та з метою ухилення від видворення за межі території України в примусовому порядку, а також для легалізації на території України, отримання документів та подальшого слідування до країни призначення. Відповідно є всі підстави вважати, що заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованою та має ознаки зловживання процедурою надання притулку. Таким чином, немає підстав для набуття статусу особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року за №3671-VI, з наступними змінами та доповненнями.

Згідно з ч.5 ст.5 даного Закону, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Як вбачається зі змісту ч.7 ст.7 згаданого Закону, до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

А відтак, з врахуванням уточнених позовних вимог, суд досліджує чи були наявні, і чи були враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення обставини, передбачені п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які дають право позивачеві вважатись особою, яка потребує додаткового захисту.

Як передбачено п.4 ч.1 ст.1 цього ж Закону, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до положень п.13 частини першої даної статті, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Щодо наявності загрози життю, безпеці чи свободі позивача в країні походження, то суд врахував такі обставини справи.

В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27.10.2014 року зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 року Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція II) ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

Також, в Рекомендаціях УВКБ ООН від 27.10.2014 року зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в окупованих районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій

На час видання Рекомендацій майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання Ісламська держава Іраку і аль-Шама (далі- ІДІЛ) зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами (Загонами народної самооборони, ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в ІДІЛ 23 вересня 2014 року принесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

Відповідно до п. 4 Рекомендацій за наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамск; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Вказане свідчить про те, що ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та не вибіркової загрози позивачу зазнати поводження, яке заборонене статтею 2 і З Європейської Конвенції в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, що є загальновідомим фактом, який визнало ГУ ДМСУ у Львівській області.

Згідно п.27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 рок не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття біженець, сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних нормах в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

Окрім того, судом встановлено, що позивач у своєму висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, посилався на інформацію викладену в наступних джерелах:

- «ІНФОРМАЦІЯ_2», ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІНФОРМАЦІЯ_4);

- «ІНФОРМАЦІЯ_5», ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІНФОРМАЦІЯ_6);

- «ІНФОРМАЦІЯ_7», ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІНФОРМАЦІЯ_8).

При цьому, судом враховано те, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Зі змісту більшості наведених доказів, зокрема, Рекомендації УВКБ ООН від 27.10.2014 року, підтверджуються факти того, що в країні походження позивача триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, які, в свою чергу, можуть становити загрози життю, безпеці чи свободі позивача.

Також, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами місце проживання позивача в країні походження місто Хомс, а згідно з п. 4 Рекомендацій найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамск; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Дані обставини не були враховані відповідачем при прийнятті рішення про відмову громадянину у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивачем також не було представлено доказів в спростування вищенаведених обставин.

За таких обставин суд вважає, що позивач підпадає під ознаки особи, яка потребує додаткового захисту, визначені п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

При цьому, не можна залишити поза увагою і те, що немає самостійних підстав для відмови у наданні статусу біженця як не вчасне звернення позивача за наданням такого статусу та як зловживання процедурою надання притулку.

Як передбачено п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на викладене, суд вважає, що рішення про відмову громадянину у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за №168-16 від 17.03.2016 року не відповідає згаданому критерію обґрунтованості, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Окрім того, задля належного захисту порушеного права особи, суд, з врахуванням встановлених вище обставин та наявної компетенції відповідача, вважає, за необхідне задовольнити вимогу про зобов'язання відповідача визнати позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі не належить стягувати із сторін.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17.03.2016 року за №168-16 про відмову у визнанні громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов'язати Державну міграційну службу України визнати громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 особою, яка потребує додаткового захисту.

4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 08 липня 2016 року.

Головуючий-суддя В.Я.Мартинюк

суддя З.В.Гавдик

суддя А.З.Ланкевич