Рішення № 58855417, 07.07.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/580/2016(м)

221/187/15-ц

Головуючий в 1 інстанції Ромахов В.І.

Доповідач: Зайцева С.А.

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„07 липня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: Зайцевої С.А.

суддів: Лоленко А.В., Попової С.А.

за участю секретаря : Зал Ю.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу прокурора Волноваського району Донецької області на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 лютого 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Волноваського району Донецької області про визнання угоди недійсною,-

В С Т А Н О В И В :

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 сільської ради Волноваського району Донецької області про визнання угоди недійсною, обґрунтовуючи його тим, що їй на праві приватної власності належала земельна ділянка загальною площею 4,59 га на території ОСОБА_2 сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 14 січня 2008 року між нею та відповідачем укладено договір про передачу права власності на земельну ділянку у зв*язку з добровільною відмовою від неї власника земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_1 відмовилась від права приватної власності на належні їй земельні ділянки. Після укладення такого договору позивач продовжувала користуватися вказаними земельними ділянками, а весною 2014 року виявила, що вона не є власником спірних земельних ділянок. Посилаючись на те, що при вчиненні правочину вона помилялась щодо обставин, які мають істотне значення, просила суд визнати недійсним договір про передачу права власності на земельну ділянку у зв*язку з добровільною відмовою від неї власника земельної ділянки та визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 4,59 га, кадастровий номер 1421584800:04:000:0366.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 04 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір про передачу права власності на земельну ділянку у зв*язку з добровільною відмовою від нього власника від 14 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Новоадріївською сільською радою Волноваського району Донецької області, посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, недійсним. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки, розміром 4,44 га та 0,15 га, кадастровий номер 1421584800:04:000:0366 та кадастровий номер 1421584800:04:000:0367 на території ОСОБА_2 сільської ради Волноваського району Донецької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Не погодившись з рішенням суду, прокурор Волноваського району Донецької області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з*ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначає, що судом не встановлено, в чому саме здійснив помилку позивач, який правочин він мав намір укласти замість спірного договору, та невірно застосував положення ст. 229 ч. 1 ЦК України.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 07 жовтня 2015 року апеляційну скаргу прокурора Волноваського району Донецької області відхилено, рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 лютого 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року ухвалу апеляційного суду Донецької області від 07 жовтня 2015 року скасовано , справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції .

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник апелянта ОСОБА_4 підтримала доводи апеляційної скарги в повному обсязі та просила її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5, представник відповідача ОСОБА_2 сільської ради Волноваського району Донецької області не з*явилися ,належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи шляхом отримання 23 та 24 червня 2016 року телефонограм ,зареєстрованих в журналі телефонограм № 1 за №№ 1487,1495 (а.с. 104-105,106-107), судових повісток,про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.115-117). Представник ОСОБА_1-ОСОБА_5,який діє на підставі довіреності ,надав 04 липня 2016 року заяву про відмову від позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 сільської ради про визнання угоди недійсною та визнання права власності на земельну ділянку. Просив заяву розглянути у його відсутність (а.с.112). Вказана заява не прийнята до уваги апеляційним судом ,оскільки не стосується позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно ч.2.ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи , не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача,представника апелянта, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги,апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Судом встановлено ,що ОСОБА_1 була власником земельних ділянок розміром 4,59 га на території ОСОБА_2 сільської ради Волноваського району Донецької області, що надані їй для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 37).

14 січня 2008 року між ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_7 та ОСОБА_2 сільською радою Волноваського району Донецької області укладено договір про передачу права власності на земельну ділянку у звязку з добровільною відмовою, на підставі якого ОСОБА_2 сільська рада отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку (а.с. 6).

Приймаючи рішення про визнання недійсним договору про добровільну відмову від права приватної власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки позивачу у власність, суд першої інстанції виходив з того, що позивач при укладанні вказаної угоди помилявся щодо обставин, які мають істотне значення (ст.229 ч.1 ЦК України), оскільки вважав, що укладання вказаної угоди лише формальність, не знав, що втрачає свою власність.

Проте з вказаним рішенням суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Апеляційним судом встановлено,що 14 січня 2008 року між ОСОБА_7, якій діяв на підставі довіреності, посвідченої 21 грудня 2007 року приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від імені позивача ОСОБА_1, та ОСОБА_2 сільською радою Волноваського району Донецької області, в особі сільського голови ОСОБА_9, укладено договір про передачу права власності на земельну ділянку у зв*язку з добровільною відмовою від нього власника земельної ділянки , відповідно умов якого ОСОБА_1 добровільно відмовляється від права приватної власності на належні їй земельні ділянки 4,59 га кадастровий номер 1421584800:04:000:0366,кадастровий номер 1421584800:04:000:0367 та передає право власності на ці земельні ділянки територіальній громаді ОСОБА_2 сільської ради Волноваського району Донецької області .

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення,невизнання або оспорювання,а також на захист свого інтересу,який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Аналогічні вимоги містяться в ст.3 ЦК України.

Відповідно до ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути : визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії,яка порушує право; відновлення становища,яке існувало до порушення ; примусове виконання обов*язку в натурі; зміна правовідносин;припинення правовідносин;відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення,дій чи бездіяльності органу державної влади,органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування ,їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно,якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Звертаючись до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним, позивач посилався на положення ст. 229 ч.1 ЦК України та зазначав, що зрозумів, що помилявся в момент укладання угоди, оскільки втратив свої права на земельну ділянку та можливість її використання за своїм розсудом.

Проте з матеріалів справи вбачається, що всі дії ОСОБА_1, які передували укладанню оспорюваного договору, свідчать про її наміри, направлені саме на добровільну відмову від права приватної власності на земельну ділянку

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

З роз*яснень, викладених в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Суд першої інстанції, визнаючи недійсним договір на підставі ст. 229 ЦК України, як укладеним внаслідок помилки, не врахував, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом та не встановив: щодо яких обставини помилився позивач; чи існували ці обставини саме на момент вчинення правочину; чи має помилка істотне значення та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ст. 142 ЗК України, в редакції, яка діяла на час укладання договору, припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

На виконання ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року ,апеляційним судом перевірено заяву ОСОБА_1 від 21 грудня 2007 року .Апеляційним судом встановлено,що поза увагою суду першої інстанцїї залишилося те, що 21 грудня 2007 року ОСОБА_1 звернулася до голови ОСОБА_2 сільської ради ОСОБА_9 з письмовою заявою про добровільну відмову від права власності на земельні ділянки загальною площею 4,59 га, що розташовані на території ОСОБА_2 сільської ради Волноваського району Донецької області(державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЕ № 701036,видано Волноваською райдержадміністрацією Донецької області 14 грудня 2007 року ,на підставі розпорядження Волноваської райдержадміністрації від 10 грудня 2007 року № 1026 ,зареєстрованого в книзі записів державних актів на право власності на землю № 010715000021 цільове призначення (використання) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на користь територіальної громади ОСОБА_2 сільської ради, де зазначила, що така відмова відповідає її інтересам, не є фіктивною та є дійсним наміром створити для себе правові наслідки передбачені цією відмовою, і така відмова відповідає її волевиявленню. Вказана заява підписана позивачем, і справжність підпису ОСОБА_1 посвідчена приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 реєстровий № 2696 (а.с.35).

В цей же день позивач ОСОБА_1 видала довіреність ОСОБА_7,посвідчену 21 грудня 2007 року приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 2694, якому надав право бути його представником з усіма необхідними повноваженнями по добровільній відмові від права власності на земельні ділянки.

14 січня 2008 року між ОСОБА_7, якій діяв на підставі вищевказаної довіреності, посвідченої 21 грудня 2007 року приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від імені позивача ОСОБА_1, та ОСОБА_2 сільською радою Волноваського району Донецької області, в особі сільського голови ОСОБА_9 укладено договір про добровільну відмову від права приватної власності на земельні ділянки розміром 4,59 га кадастровий номер 1421584800:04:000:0366 та кадастровий номер 1421584800:04:000:0367 з переданням права власності на ці земельні ділянки територіальній громаді ОСОБА_2 сільської ради Волноваського району Донецької області (а.с.4) .

На підставі вищезазначеного договору 08 лютого 2008 року ОСОБА_2 сільській територіальній громаді в особі ОСОБА_2 сільської ради в комунальну власність виданий Державний акт серія ЯЕ № 701363 на право власності на земельну ділянку 4,59 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020815000003 (а.с. 6).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про передачу права власності на земельну ділянку у зв*язку з добровільною відмовою від нього власника земельної ділянки, суд першої інстанції, розглянувши справу у відсутність сторін, не перевірив обставини, викладені позивачем, не звернув уваги на те, що всупереч вимогам ч. 1 ст. 229 ЦК України позивачем не надано переконливих доказів про наявність помилки - неправильного сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, хоча відповідно до положень закону позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинен довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про його помилку щодо істотних обставин правочину, які мають існувати саме на момент вчинення правочину, та не врахував, що не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто в причинах, які спонукали до його вчинення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 309 ч. 1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з*ясування судом та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З урахуванням викладеного,апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про передачу права власності на земельну ділянку у зв*язку з добровільною відмовою від нього власника земельної ділянки від 14 січня 2008 року та визнання права власності .

Керуючись ст.ст. 307,309,316 ЦПК України ,апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу прокурора Волноваського району Донецької області задовольнити .

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 лютого 2015 року скасувати .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Волноваського району Донецької області про визнання угоди недійсною-відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цим рішенням .

Судді: