Рішення № 58852424, 05.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/9280/14-ц 05.07.2016 050716 05.07.2016

Провадження №22-ц/784/1410/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у 1-й інстанції Сухаревич З.С.

Категорія 43 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Тищенку Л.С.,

за участю представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2015 року

за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4, Миколаївської міської ради, Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, треті особи - Реєстраційна служба Головного управління юстиції у Миколаївській області, управління державної міграційної служби України в Миколаївській області, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11, Національний банк України про визнання недійсною приватизації житлового приміщення, скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та вселення,

В С Т А Н О В И Л А :

22 вересня 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Миколаївська міська рада, реєстраційна служба Головного управління юстиції в Миколаївській області, Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області про визнання недійсною приватизації житлового приміщення, визнання недійсним правочину та вселення до житлового приміщення.

В обґрунтування позову позивач вказував, що він був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1.

У період з 16 травня 2007 року по 14 вересня 2012 року він перебував в місцях позбавлення волі.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2012 року за позовом ОСОБА_9 його визнано таким, що втратив право користування вищевказаною квартирою, що і стало підставою для зняття його з реєстрації за вищевказаною адресою.

Після чого відповідачі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 приватизували квартиру, отримавши 06 вересня 2012 року свідоцтво про право власності на житло та в подальшому 11 грудня 2012 року продали її відповідачу ОСОБА_4

Оскільки він був відсутній за місцем проживання з поважних причин, в звязку з відбуванням покарання в місцях позбавлення волі, він не втратив право користування квартирою та після звільнення подав до суду заяву про скасування заочного рішення суду.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 листопада 2012 року вищевказане заочне рішення було скасовано та в подальшому позов ОСОБА_9 залишено без розгляду.

Посилаючись на те, що він не втратив право на проживання в спірній квартирі, а приватизація цієї квартири проведена з порушенням Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", тобто без його участі, що потягло порушення його права на житло, спірна квартира була продана відповідачці ОСОБА_4 після того як було скасовано рішення суду про визнання його ( ОСОБА_6І.) таким, що втратив право користування житлом, що свідчить про недодержання вимог ч.ч. 1,3,5 ст. 203 ЦК України під час укладання договору купівлі-продажу та уточнивши свої вимоги, позивач просив визнати недійсною приватизацію квартири та скасувати свідоцтво на право власності на житло, визнати договір купівлі-продажу недійсним, вселити позивача до спірної квартири та зобов'язати відповідачів не чинити перешкод у користуванні цим житлом.

Ухвалами Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2014 року та 26 листопада 2014 року до участі в справі в якості співвідповідачів залучено Миколаївську міську раду, Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, а в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11, Національний банк України.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішення цього ж суду від 10 серпня 2015 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_12 ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалите нове яким задовольнити вимоги ОСОБА_6 у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, представникі позивача, представника відповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що спірна квартира приватизована з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому відсутні підстави для визнання приватизації незаконною, а договір купівлі-продажу недійсним на підставі ст.ст.203,215 ЦПК України.

Проте з таким висновком суду погодитися в повній мірі не можна.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28 квітня 2001 року № 330 ОСОБА_13 на сімю із чотирьох осіб, включаючи позивача, надана трикімнатна квартира АДРЕСА_1, а 3 серпня 2001 року видано ордер на спірну квартиру ( т.1 а.с.67, 76).

Відповідно до довідки ОСББ «Наш Дом» №534 від 03 лютого 2015 року за вказаною адресою були зареєстровані з 21 березня 2003 року - ОСОБА_9 та ОСОБА_6, а з 18 червня 2004 року ОСОБА_10І.( т.1 а.с.133).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2003 року ОСОБА_13 (батька позивача) визнано таким, що втратив право користування квартирою № 72 у будинку № 3 по вул. Чигрина у м. Миколаєві.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 лютого 2012 року задоволено позов ОСОБА_9 про визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право користування квартирою № 72 у будинку № 3 по вул. Чигрина у м. Миколаєві.

У липні 2012 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звернулися до органу приватизації з заявою про оформлення передачі у приватну власність спірної квартири ( т.1 а.с.65)

Розпорядженням Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 06 вересня 2012 року № 1488-р вирішено задовольнити прохання наймача ОСОБА_9 про передачу квартири АДРЕСА_1 у спільну часткову власність ( т.1 а.с.61).

06 вересня 2012 року на імя ОСОБА_9 та ОСОБА_10 видано свідоцтво про право спільної часткової власності (по 1/2 частці) на вказану квартиру ( т.1 а.с.62).

11 грудня 2012 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу відчужили вищевказану квартиру ОСОБА_4О.(т.1 а.с.18)

Ухвалами Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 листопада 2012 року заочне рішення від 08 лютого 2012 року скасовано, а від 29 березня 2013 року позовну заяву ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, залишено без розгляду.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Згідно із ч. 1 ст. 5цього Закону до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Виходячи з результатів аналізу вказаних положень у поєднанні з нормамист. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК УРСР, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК УРСР права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а отже, і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.

Згідно з положеннями п. 7 ч. 3 ст. 71 ЖК УРСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сімї понад шість місяців у випадках, зокрема, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сімї.

Безпідставність вимог ОСОБА_6І суд обґрунтовував втратою останнім права на проживання в спірній квартирі, хоча встановлення даного факту не входило до предмету його позову. Самостійних вимог з цього приводу у даному провадженні відповідачі не заявляли.

Як вбачається із матеріалів справи, вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 травня2005 року ОСОБА_6 засуджено до позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, обчислюючи термін покарання з 23 грудня 2004 року (т.1 а.с.208).

Також з довідки про звільнення від 14 вересня 2012 року вбачається, що ОСОБА_6 відбував покарання в Казанківській виправній колонії у період з16 травня 2007 року до 14 вересня 2012 року (т.1 а.с. 13,209,210).

У ч. 3 ст. 61 ЦПК України зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_9 про визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, відмовлено з підстав відсутності порушення її прав.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 28 вересня 2015 року, рішення суду першої інстанції від 15 червня 2015 року скасовано, ухвалено нове про відмову в задоволенні позову з підстав його недоведеності.

При розгляді справи про визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, суд апеляційної інстанції дійшов висновку проте, що доказів відсутності останнього в період з початку 2004 року до 23 грудня 2004 року позивачем ОСОБА_9 не надано та під час судового розгляду не встановлено. А із змісту акту про непроживання відповідача у спірному житловому приміщенні, складеного у 2011 році вбачається із слів свідків, що він був відсутній у квартирі з 2004 року без зазначення періоду відсутності.

Отже, обставини, які встановлені вищевказаним рішенням апеляційного суду Миколаївської області, в силу ст.61 ЦПК України не потребують доказуванню при вирішенні справи про визнання приватизації спірного житлового приміщення незаконною і мають преюдиційне значення.

Згідно з п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Частиною 1 ст. 14 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Приймаючи до уваги, що судом не встановлено обставин не проживання ОСОБА_6 за спірної адресою у період з 2004 року по 23 грудня 2004 року, що свідчить про те, що ОСОБА_6 незаконно був позбавлений права на приватизацію спірної квартири в розмірі 1/3 частки.

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи, що приватизація спірного житлового приміщення, яка оформлена розпорядженням Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 06 вересня 2012 року №1488-р про передачу квартири АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_9, ОСОБА_14І. та свідоцтво про право власності від 06 вересня 2012 року було порушено право ОСОБА_6, який мав право як на користування спірною квартирою ( ст.64 ЖК України), так і на її приватизацію з усіма особами, які в ній проживають ( ст.ст.1,2,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»), проте незаконно був знятий із реєстрації за спірною адресою на момент приватизації, то наявні підстави, передбачені ст.21 ЦК України для визнання її незаконною та визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Окрім того, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на викладене є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ч.1 ст.203, ст.ст.215,386,396 ЦК України, ст.ст.9,64 ЖК України, також похідні вимоги позивача як користувача спірним житловим приміщенням про визнання недійсним договору купівлі - продажу, укладеного 11 грудня 2012 року між ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_4 без проведення реституції ( згідно з резолютивної частини уточненої позовної заяви самостійні вимоги про застосування наслідків недійсності правочину не заявлялись, в мотивувальній частині теж відсутнє посилання на застосування ст.216 ЦК України ), вселення та покладення обовязку не чинити перешкоди по користуванню квартирою.

З врахуванням викладеного рішення суду першої інстанції від 25 червня 2015 року та додаткове рішення від 10 серпня 2015 року в силу п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.

В силу ст.88 ЦПК України з ОСОБА_9, ОСОБА_15, які ініціювали приватизацію та відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_6 слід стягнути понесені ним судові витрати за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст.ст.303,307,309,316 ЦПК, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 10 серпня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4, Миколаївської міської ради, Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, треті особи - Реєстраційна служба Головного управління юстиції у Миколаївській області, управління державної міграційної служби України в Миколаївській області, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11, Національний банк України про визнання недійсною приватизації житлового приміщення, скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та вселення - задовольнити.

Визнати незаконною приватизацію квартири АДРЕСА_3 у спільну часткову власність ОСОБА_9, ОСОБА_10,

здійснену на підставі розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 06 вересня 2012 року №1488-р.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право спільної часткової власності (по 1/2 частці) на квартиру АДРЕСА_4, видане Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради 06 вересня 2012 року на ім'я ОСОБА_9, ОСОБА_10.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5, укладений 11 грудня 2012 року між ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстровим №3608.

Вселити ОСОБА_6 до квартири АДРЕСА_4.

Зобов'язати ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_6 перешкод у користуванні квартирою №72 по вул. Чигрина, будинок №3 у м. Миколаєві.

Стягнути з ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 по 669 (шістсот шістдесят дев'ять) грн. 90 коп. судового збору у зв'язку з розглядом справи в судах першої і апеляційної інстанції та в дохід держави по 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. недоплаченого при пред'явленні позову судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: