Ухвала суду № 58847416, 09.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2016 року м. Київ К/800/44526/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Савченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року

у справі № 810/5172/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства завод «Цегла Трипілля»

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року, позов Публічного акціонерного товариства завод «Цегла Трипілля» (далі - ПАТ завод «Цегла Трипілля»; позивач) до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00001312201/288 від 11 вересня 2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ завод «Цегла Трипілля» судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПАТ завод «Цегла Трипілля» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 203/2201/05474949 від 27 серпня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 00001312201/288 від 11 вересня 2013 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 714 729,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством пунктів 135.1, 135.2, 135.3, 135.4 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з безпідставним відображенням у податковому обліку операцій з реалізації виготовленої продукції (одинарної та потовщеної цегли) Товариству з обмеженою відповідальністю «Будхаус» за ціною, нижчою собівартості, що призвело до заниження доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, на 10 388 691,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 135.2 статті 135 ПК України).

Згідно з підпунктом 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податків та лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція виплаває зі змісту підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту. Економічний ефект за загальним правилом - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а також створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Якщо ж операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то вона не є вчиненою в межах господарської діяльності, а відтак, її наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, податковий орган відповідно до принципу офіційності в даній ситуації повинен достеменно довести факт реалізації товариством виготовленої продукції за ціною, нижчою собівартості, як підставу для висновку про правомірність прийняття оспорюваного акту індивідуальної дії.

За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в свою чергу, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

На підтвердження реалізації в охоплений перевіркою період цегли за ціною, вищою собівартості, позивачем долучено до матеріалів справи копії податкової декларації з податку на прибуток за перший квартал 2012 року та уточнюючого розрахунку до цієї податкової декларації, відповідно до яких дохід від реалізації товарів склав 14 642 524,00 грн., а витрати операційної діяльності та собівартість придбаних (виготовлених) і реалізованих товарів (робіт, послуг) - 13 864 752,00 грн.

Більш того, як з'ясовано судами, обставини щодо реалізації товариством власної продукції ТОВ «Будхауз» були предметом судового розгляду у справі № 810/5173/13-а, за наслідками вирішення якої прийнято постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2014 року. Вказаним судовим актом встановлено, що ПАТ завод «Цегла Трипілля» не здійснювалась в першому кварталі 2012 року реалізація виготовленої продукції ТОВ «Будхауз» за ціною, нижчою собівартості.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, за змістом цієї норми процесуального права учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Проте, для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Однак, у розглядуваній ситуації податковим органом на підтвердження своєї позиції не представлено жодного належного доказу.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли цілком об'єктивного висновку, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії, що з урахуванням приписів частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для визнання його протиправним та скасування.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.