Ухвала суду № 58847061, 04.07.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2016 р.Справа № 636/1368/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Філатова Ю.М. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

представника відповідача - Шевченко Л.М.

представника третьої особи - ОСОБА_8.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м.Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 13.04.2016р. по справі №636/1368/15-а

за позовом ОСОБА_3

до Чугуївської міської ради Харківської області, третя особа ОСОБА_4

про визнання рішень та розпоряджень протиправними та їх скасування,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду із адміністративним позовом до Чугуївської міської ради Харківської області, третя особа ОСОБА_4, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- скасувати рішення Чугуївської міської ради народних депутатів від 17.08.1994 року про реєстрацію права власності на будинок як протиправне;

- визнати рішення Чугуївської міської ради від 25.04.2014 року №2608-VI «Про доповнення до переліку обєктів комунальної власності територіальної громади м. Чугуєва, які підлягають приватизації шляхом продажу за конкурсом у 2014 році» протиправним, таким, що не відповідає чинному законодавству;

- скасувати рішення Чугуївської міської ради від 25.04.2014 року №2608-VI «Про доповнення до переліку обєктів комунальної власності територіальної громади м. Чугуєва, які підлягають приватизації шляхом продажу за конкурсом у 2014 році»;

- визнати розпорядження міського голови від 20.11.2014 року за №365 «Про затвердження протоколу тимчасової комісії про проведення першого етапу конкурсу з продажу обєкта комунальної власності нежитлових підвальних приміщень, розташованих в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 від 18.11.2014 року №2 протиправним;

- скасувати розпорядження міського голови від 20.11.2014 року за №365 «Про затвердження протоколу тимчасової комісії про проведення першого етапу конкурсу з продажу обєкта комунальної власності нежитлових підвальних приміщень, розташованих в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 від 18.11.2014 року №2;

- визнати рішення Чугуївської міської ради від 16.12.2014 року за №419 «Про затвердження протоколу засідання тимчасової конкурсної комісії по проведенню другого етапу конкурсу з продажу обєкта комунальної власності нежитлових підвальних приміщень, розташованих в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 від 26.11.2014 року №3 протиправним;

- скасувати рішення Чугуївської міської ради від 16.12.2014 року за №419 «Про затвердження протоколу засідання тимчасової конкурсної комісії по проведенню другого етапу конкурсу з продажу обєкта комунальної власності нежитлових підвальних приміщень, розташованих в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 від 26.11.2014 року №3;

- визнати рішення Чугуївської міської ради про визнання рішення від 27.02.2015 року №3118-VI протиправним, таким, що не відповідає чинному законодавству;

- скасувати рішення Чугуївської міської ради про визнання рішення від 27.02.2015 року №3118-VI.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 13.07.2015 року залишено без розгляду адміністративний позов в частині скасування рішення Чугуївської міської Ради народних депутатів від 17.08.1994 року про реєстрацію права власності на будинок як протиправного.

Представником відповідача під час розгляду справи у суді першої інстанції заявлено клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 13.04.2016 року задоволено клопотання представника відповідача та закрито провадження у справі, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 13.04.2016 року і направити справу для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм процесуального права.

Вказує, що закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.

У судовому засіданні представники відповідача та третьої особи заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлявся.

Як вбачається з матеріалів справи, на адресу позивача зазначену в позовній заяві та апеляційній скарзі (АДРЕСА_1, 63503) направлено копію ухвали про відкриття апеляційного провадження, інформацію про процесуальні права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі та судову повістку. У відповідності до запису співробітників поштового відділення, поштовий конверт було повернуто із зазначенням підстав - за закінченням терміну зберігання.

У відповідності до ч.11 ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Згідно із ч.2 ст. 49 КАС України, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи.

Колегія суддів на підставі ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглянути справу без участі позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та третьої особи, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В свою чергу, під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження у рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акта індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта /суб'єктів/, дотримання якого забезпечується правовими механізмами.

Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Так, у випадку, якщо суб'єкт у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції та, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Відповідно до ст. 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із преамбулою до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частина 1 статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Згідно ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 30 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключною компетенцією відповідної ради є прийняття рішень щодо відчуження комунального майна, затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають останній, визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах відповідач, як власник державного майна, здійснює продаж об'єктів малої приватизації, які знаходяться у комунальній власності, у порядку, встановленому законом.

Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3 та 15 Цивільного процесуального кодексу України).

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

На підставі викладеного, спори, предметом яких є встановлення права на викуп орендованої будівлі та передачі відповідних прав щодо неї, розгляду за правилами КАС України не підлягають. У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про виключення з переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного об'єкта має вирішуватися у порядку господарської юрисдикції.

Вищенаведена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07.07.2015 року у справі № 21-847а15.

В силу ч.2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги положення діючого законодавства та правові висновки Верховного Суду України, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з {…} питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів {…}. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція вже висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 23.02 2016 року по справі № 21-6551а15.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів вважає, що ухвала Чугуївського міського суду Харківської області від 13.04.2016р. по справі №636/1368/15-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 199, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 13.04.2016р. по справі №636/1368/15-а за позовом ОСОБА_3 до Чугуївської міської ради Харківської області, третя особа ОСОБА_4 про визнання рішень та розпоряджень протиправними та їх скасування залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Калиновський В.А.

Повний текст ухвали виготовлений 07.07.2016 р.