Ухвала суду № 58846840, 05.07.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 р. № 876/3001/16 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судового засідання: Гользбергер А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту економічного розвитку і торгівлі Закарпатської обласної державної адміністрації про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

10.07.2015 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Департаменту економічного розвитку і торгівлі Закарпатської ОДА (далі - відповідач, Департамент) у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить: 1) скасувати наказ від 11.06.2015 № 57-к «Про звільнення ОСОБА_1» та поновити його на посаді начальника відділу розвитку соціальної сфери управління розвитку торгівлі та об'єктів соціальної сфери Департаменту; 2) стягнути з Департаменту на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; 3) стягнути з Департаменту середній заробіток за весь час затримки виплат при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 1029,46 грн; 4) зобов'язати відповідача відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 40000,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що його звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відбулось незаконно, оскільки не повідомлено про наступне вивільнення, не ознайомлено із змінами до структури та штатного розпису та не запропоновано іншу рівноцінну посаду, внаслідок чого порушено положення ст.ст. 40, 43, 49-2 КЗпП України. Крім цього, позивач вказує на те, що відповідачем в порушення вимог ст. 116 КЗпП України не проведено своєчасно розрахунок.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 позов задоволено в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1003,73 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Із цією постановою не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така є незаконною та необґрунтованою, так як прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати в частині відмови у позові та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що поштове відправлення з повідомленням про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням штатів отримав батько позивача, оскільки такий не перебував у трудових відносинах з Департаментом. Крім цього, згідно наданих у суді першої інстанції документів, його батько у період надіслання цього листа перебував на стаціонарному лікуванні у районній лікарні, а 19.05.2015 помер. Тому він не міг отримати цього листа. Вказує позивач і на те, що відповідачем не дотримано термінів повідомлення виборного представника трудового колективу (профспілкового органу), а згода такого представника надана у день звільнення. Не прийнято судом першої інстанції до уваги і те, що відповідач повинен був запропонувати рівноцінну посаду, чого зроблено не було.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином про нього повідомлені, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України апеляційний розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом директора Департаменту економічного розвитку і торгівлі Закарпатської облдержадміністрації «Про зміну структури департаменту» від 01.04.2015 виведено із складу департаменту Управління розвитку торгівлі та об'єктів соціальної сфери до якого входив відділ розвитку соціальної сфери, на посаді начальника якого працював ОСОБА_1

10.04.2015 позивачу було надіслано рекомендованим повідомленням попередження про наступне звільнення у зв'язку із скороченням посади та запропоновано обійняти посаду завідувача сектора розвитку об'єктів соціальної сфери. Згідно з інформацією Закарпатської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» від 14.05.2015 № 07-13/0354 вказане поштове відправлення доставлене адресату 11.04.2015.

Оскільки позивач відмовився від переведення на запропоновану йому посаду, про що 11.06.2015 складено відповідний акт, наказом № 57-к від 11.06.2015 його звільнено з 11.06.2015 з посади начальника відділу розвитку соціальної сфери управління розвитку торгівлі та об'єктів соціальної сфери департаменту економічного розвитку і торгівлі облдержадміністрації, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням посади.

Повний розрахунок з позивачем проведено 19.06.2015.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідач такий розрахунок провів 19.06.2015, а не в день звільнення, як це передбачено ст. 116 КЗпП України. Щодо решти позовних вимог, то суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки звільнення позивача відбулося з додержанням Закону України «Про державну службу» та КЗпП України. Що стосується стягнення моральної шкоди, то суд першої інстанції також у цій частині позову відмовив з огляду на недоведеність неправомірності звільнення позивача з роботи, а також у зв'язку з ненаданням позивачем доказів завдання йому моральних страждань.

Суд апеляційної інстанції у відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції переглядає в межах доводів апеляційної скарги, тобто в частині відмови у задоволенні позову, у якій така оскаржена позивачем. У частині задоволення позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні постанова суду першої інстанції особами, які беруть участь у справі не оскаржена, а тому така у цій частині в апеляційному порядку не переглядається, що узгоджується з правовою позицією викладеною у п. 13.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі».

Переглядаючи постанову суду першої інстанції в оскарженій частині, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» надано роз'яснення, що при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як вбачається із матеріалів справи, розпорядженням голови Закарпатської облдержадміністрації від 12.03.2015 № 38-р скорочено численність працівників своїх структурних підрозділів, зокрема, департаменту економічного розвитку і торгівлі з 37 до 35 штатних одиниць (а.с. 100-105). Цим же розпорядженням зобов'язано керівника цього департаменту здійснити відповідні організаційно-правові заходи згідно із законодавством та у тижневий термін подати у встановленому порядку для затвердження голові ОДА проекти змін до структури і штатного розпису відповідної установи.

Згідно переліку змін № 1 до штатного розпису департаменту економічного розвитку і торгівлі Закарпатської облдержадміністрації, що вводиться в дію з 01.04.2015 (а.с. 70-73), із штатного розпису виведено Управління розвитку торгівлі та об'єктів соціальної сфери, у яке входив відділ розвитку соціальної сфери, натомість введено сектор розвитку об'єктів соціальної сфери, який увійшов в Управління стратегічного планування та моніторингу соціально-економічного розвитку. Кількість штатних одиниць вказаного сектору мала становити 2 працівника.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в результаті зміни структури департаменту економічного розвитку і торгівлі облдержадміністрації дійсно відбулося скорочення чисельності працівників.

З огляду на перебування позивачем тривалий час на лікуванні з 30.03.2015 по 17.04.2015, повідомлення про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням штатів, а також пропозиція обійняти посаду завідувача вказаного вище сектору позивачу надіслана поштою рекомендованим поштовим відправлення, яке згідно відомостей Закарпатської дирекції УДППЗ «Укрпошта» адресату доставлений та вручений 11.04.2015 (а.с. 10, 74).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що законом не встановлено форми та порядок попередження працівника про наступне звільнення, а тому враховуючи перебування позивача тривалий час на лікуванні, відповідачем були вжиті заходити по попередженню позивача про наступне звільнення шляхом надіслання поштового відправлення.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що ні він, ні його батько не отримували вказаного вище повідомлення, оскільки виходячи з положень ст. 2 КАС України під час вирішення публічно-правового спору суд виходить із тих обставин, які існували на час виникнення спірних відносин. Як вбачається із матеріалів справи, на запит відповідача Закарпатська дирекція УДППЗ «Укрпошта» своїм листом від 14.05.2015 № 07-13/0354 повідомила, що поштове відправлення із згаданим вище повідомленням доставлено адресату 11.04.2015, яке отримано батьком позивача ОСОБА_3, що допускається відповідно до пункту 99 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» від 05.03.2009 № 270.

Отже, у відповідача станом на час звільнення позивача була офіційна інформація підприємства поштового зв'язку, яка свідчать про своєчасне отримання ним повідомлення про наступне вивільнення та пропозицію обійняти посаду завідувача вказаного вище сектору. Вирішення питання про правомірність дій працівників поштового відділення не є предметом цього спору та не може перевірятися в рамках цієї справи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач вжив усіх належних та достатніх заходів щодо повідомлення позивача за два місяці про наступне вивільнення та пропозиції іншої посади.

Разом з тим, позивач від запропонованої посади завідувача сектору розвитку об'єктів соціальної сфери департаменту економічного розвитку і торгівлі Закарпатської області відмовився, про що складено відповідний акт.

Наявність інших посад вакантних, на момент повідомлення позивача про скорочення чисельності штату працівників, судом не встановлено.

Не може бути прийнято до уваги посилання апелянта на неотримання в установленому порядку дозволу профспілки на його звільнення, оскільки як вбачається із матеріалів справи та це визнається самим позивачем, у день звільнення відповідачем отримана згода на звільнення від представника трудового колективу департаменту економічного розвитку і торгівлі.

Не заслуговують на увагу і посилання апелянта на те, що відповідач недотримався визначеного ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії» тримісячного терміну повідомлення виборного органу про скорочення штатів, оскільки ст. 43 КЗпП України звільнення працівника пов'язує з отриманням згоди, а не зі своєчасність надіслання повідомлення на отримання такої згоди.

Також безпідставним є посилання апелянта на те, що його не було запрошено на засідання профспілкового органу, оскільки це не може бути підставою для поновлення на посаді, так як роботодавець отримавши згоду профспілкового органу не має повноважень на перевірку дотримання профспілкою прав членів профспілки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірно висновку, що звільнення позивача відбулося з доданням вимог чинного законодавства, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то такі з огляду на приписи ч. 2 ст. 22 КАС України розглядаються у взаємозв'язку з вимогами вирішити публічно-правовий спір, а саме про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Оскільки, у процесі судового розгляду не встановлено протиправність рішень, дій чи бездіяльності відповідача під час звільнення позивача, вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними.

Крім того, відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 за № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 4 цієї постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Однак, позивач не навів в чому полягає завдана йому шкода, а доводи щодо смерті батька внаслідок незаконного звільнення спростовується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про смерть батька - ОСОБА_3, з якого вбачається, що такий помер до звільнення позивача.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року № 807/1356/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 08.07.2016.