Ухвала суду № 58846802, 04.07.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2016 року Справа № 876/3220/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Яворівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, третя особа первинна профспілкова організація Яворівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на службі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Яворівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, третьої особи первинної профспілкової організації Яворівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в якому просив, з урахуванням уточнень (а.с.164-165) визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС у Львівській області від 06.11.2015 року № 848о/с, в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби з органів внутрішніх справ України в запас за п.64 «г» через скорочення штатів, поновити його на посаді старшого дільничного інспектора міліції Яворівського РВ ГУ МВС України у Львівській області так стягнути з Яворівського РВ ГУ МВС у Львівській області на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по день постановлення рішення у справі.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області за №848 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1, старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Яворівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Яворівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 07.11.2015 року та стягнуто з Яворівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 9965 (дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 63 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за виключенням податків та інших обов'язкових платежів.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що спірні правовідносини в даній справі пов'язані з проходженням публічної служби, оскільки позивач являвся працівником міліції - особою начальницького складу, приймався на службу та проходив її на підставі Закону України «Про міліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, відомчих наказів, та звільнявся з неї на підставі Закону України «Про національну поліцію».

Суд при винесенні оскаржуваного рішення не врахував п.19 постанови Пленуму вищого адміністративного суду від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», бо розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за скороченням штатів, повинен був з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

Правовими підставами реорганізації, ліквідації та скорочення особового складу органів внутрішніх справ України є нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на те державними органами та посадовими особами у відповідності до Конституції та законодавства України. До таких актів належать Закони України: «Про Національну поліцію», «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» від 29 липня 1991 р. № 114, Постанова Кабінету Міністрів від 16.09.2016 року №730.

Перед постановленням судом рішення у справі, представником ГУМВС було озвучено суду про наявність ряду нормативних документів (та долучено їх копії до матеріалів адміністративної справи), у відповідності до яких ГУМВС та його структурні підрозділи перебувають в стані ліквідації.

Загальновідомим є факт, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», визначено перелік територіальних органів МВС, що ліквідуються.

В подальшому, відповідно до пункту 12 частини другої статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», ст. ст. 104, 105, ПО, 111 Цивільного кодексу України, підпункту 20 п. 11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878 у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про Національну поліцію» та для забезпечення виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», Міністерством внутрішніх справ України від 30.10.2015 року видано наказ № 1322 «Про затвердження голів ліквідаційних комісій територіальних органів МВС по Львівській області» із змінами внесеними наказом МВС України від 24.11.2015 року № 1499, одночасно Головним управлінням МВС України у Львівській області також видано наказ від 06.11.2015 р. № 60 «Про затвердження персонального складу ліквідаційної комісії ГУМВС України у Львівській області» із змінами внесеними наказом ГУМВС від 24.03.2016 р. № 79, створено ліквідаційну комісію ГУМВС України у Львівській області.

Відповідно наказом Яворівського РВ ГУМВС від 04.11.2015 року № 410 - як окремою юридичною особою було затверджено склад власної ліквідаційної комісії.

Ліквідація - це одна з форм припинення діяльності суб'єкта господарювання (юридичної особи). Одним з видів змін в організації виробництва, праці є ліквідація підприємства, установи, організації. Ліквідація пов'язана із скороченням чисельності і штату працівників. У разі ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується. Ліквідація це така форма припинення юридичної особи, за якої припиняються її права та обов'язки, тобто вона знімається з реєстрації в усіх фондах та організаціях.

На виконання постанови КМУ № 730 від 16.09.2015 року - наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1388 «Про організаційно-штатні питання», було передбачено що всі штати ГУ МВС та його структурних підрозділів є скасовані у зв'язку із ліквідацією, який судом також не було враховано при прийнятті рішення. Зважаючи на наявність даного наказу жодної штатної посади в ГУ МВС чи будь-якому його структурному підрозділі не має.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Головне Управління міністерства внутрішніх справ України у Львівській області як і Яворівський РВ ГУМВС України у Львівській області з 06.11.2015 року знаходяться в стані припинення.

Відповідно ГУ МВС не могло запропонувати ОСОБА_1 іншу посаду в ГУ МВС чи його структурних підрозділах для можливості його подальшого використання на службі. Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України у разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Для забезпечення виконання вимог чинного законодавства, Яворівським РВ ГУМВС України повідомлено про плановане масове вивільнення працівників центр зайнятості, тобто Головним управлінням МВС України у Львівській області вчинялись всі необхідні дії для можливого працевлаштування позивача в майбутньому, однак не в підрозділах ОВС, оскільки такі ліквідуються.

Одночасно п. 3 ст. 105 ЦКУ передбачено, що від дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами юридичної особи. Це дозволяє стверджувати, що така комісія є уповноваженим представником такого підприємства, щодо завершення ліквідації та проведення дій по ліквідації виключно у сфері господарської діяльності. Разом з тим комісія не має статусу юридичної особи.

Однак незважаючи на наявність факту ліквідації Яворівського РВ ГУМВС, власної ліквідаційної комісії Яворівського РВ ГУМВС та позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення на посаді в Яворівському РВ ГУМВС та стягнення коштів за час вимушеного прогулу - суд залучивши належного співвідповідача по даних вимогах у справі - виніс незаконне рішення.

Тобто, наявність у окремої юридичної особи - Яворівського РВ ГУМВС своєї ліквідаційної комісії, на яку покладається обов'язок представляти інтереси юридичної особи не була взята судом до уваги, при цьому суд зобов'язав ГУМВС як окрему юридичну особу поновити ОСОБА_1 в Яворівському РВ ГУМВС - хоча ліквідаційна комісія ГУМВС - не вправі цього робити по відношенню до іншої юридичної особи Яворівського РВ ГУМВС.

Зважаючи на вищенаведене, станом на сьогодення ГУМВС (ліквідаційна комісія ГУМВС) вправі скасувати прийняте Головним управлінням рішення (тобто наказ ГУМВС № 848 о/с від 06.11.2015 року) однак позбавлено права приймати рішення та вчиняти дії щодо поновлення особи в іншій не залежній та не підпорядкованій ГУМВС юридичній особі Яворівському РВ ГУМВС.

Крім того, апелянт зазначає, що всі працівники які приймались на службу в ОВС України та проходили її відповідно до Закону України «Про міліцію» звільнені 06.11.2015 року, який був останнім робочим днем та за який всі звільнені працівники ОВС України отримали грошове утримання. Закон України від 02.07.2015 № 580-УПІ «Про Національну поліцію» опубліковано 06.08.2015 р. в газеті «Голос України», та відповідно до Прикінцевих та перехідних положень, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Враховуючи, що Закон України «Про Національну поліцію» опубліковано 06.08.2015 р., відповідно 3-х місячний термін щодо попередження про можливе звільнення слід рахувати з 7.08.2015 р. та протягом 3-х місяців з цього моменту особа могла виявити бажання працювати у поліції.

Відповідно до п.8 Перехідних положень Закону України «Про Національну поліції» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Приписами пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

З аналізу наведеного видно, що передумовою отримання пропозиції щодо посад (рівнозначних, вищих або нижчих щодо посад, які обіймала особа під час проходження служби у міліції) є наявність (виявлення) бажання особи, яке має бути відповідно зафіксоване та подано у порядку, визначеному п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону, тобто протягом трьох місяців з дня опублікування Закону.

Однак, з інформації отриманої у відділі документального забезпечення, останній рапорт про звільнення з ОВС за п. «з» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС - не писав, а також не заперечував, про те що заяву про прийняття на службу до Національної поліції до ГУНП у Львівській області не скеровував. Тобто позивач не скористався наданим йому Законом правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, що в силу даного Закону вважається не виявленням бажання на проходження служби в поліції. Дана позиція також дублюється і в КЗпП України, яким передбачено, що для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 КЗпП.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що для переведення працівника на інше підприємство необхідним є наявність певних фактів: згода працівника (заява) та відповідний наказ, в якому як підстави зазначаються реквізити заяви працівника про звільнення та реквізити листа-запиту, що в даному випадку позивачем не надано.

Твердження суду про те, що нібито позивачу 06.11.2015 року не було куди писати заяву про прийом на службу в поліцію, являються не дослідженням всіх обставин справи. Адже Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року № 877 «Про затвердження положення про національну поліцію» затверджено Положення про Національну поліцію України. Наказом Національної поліції № 30 від 06.11.2015 року «Про затвердження положення про Головне управління національної поліції у Львівській області» затверджено Положення про Головне управління Національної поліції у Львівській області. Наказом Національної поліції 06.11.2015 року № 5 о/с покладено тимчасове виконання обов'язків начальника ГУНП у Львівській області на ОСОБА_3

Крім того, Законом України «Про Національну поліцію» не обумовлено до якого саме територіального підрозділу Національної поліції повинен був звернутись працівник із письмовим волевиявленням, Більше того не зазначено що це повинен бути територіальний підрозділ. Тобто зазначеним законом не обмежено право подавати особою письмового волевиявлення до інших територіальних її підрозділів (не ГУНП у Львівській області) чи Національної поліції, що була утворена постановою КМ України ще 02.09.2015 року за № 641, а очолила даний державний орган виконавчої влади Хатія Деканоїдзе, що була призначена на посаду Голови Національної поліції розпорядженням КМУ № 1128-р від 04.11.2015 року.

Позивачем основний акцент у позові робився на те, що ГУМВС України у Львівській області видало оскаржуваний наказ про звільнення позивача з ОВС всупереч нормам закону, та із порушенням, які проявились у неповідомленні про це профспілкову організацію та неотриманні від останньої дозволу, членом якої був ОСОБА_1 Такі твердження позивача спростовувались представником відповідача. Суд описуючи даний факт у оскаржуваній постанові, цитуючи норми КЗпП України чомусь лише частково застосовує їх. Так судом попри наявність роз'яснень щодо даного факту представником відповідача та представником профспілкової організації враховано лише ст. 43 КЗпП України. Однак ст. 43-1 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку ліквідації підприємства, установи, організації. Що власне і відбулось.

Загалом в своєму позові ОСОБА_1 посилався на порушення процедури звільнення, як на підставу поновлення на посаді. Однак, саме порушення процедури звільнення не може вплинути на матеріально-правовий спосіб захисту порушеного права, і полягає в неможливості поновлення на посаді ліквідованого державного органу, який припинив всі свої права і обов'язки без визначення правонаступника. Однак судом першої інстанції даний факт був упущений.

Крім того, зважаючи на субсидіарне застосування норм закону, зокрема Кодексу законів про працю України передбачено, що для припинення трудового договору переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник (рапорт на звільнення з ОВС, що позивачем не скеровувався на адресу ГУМВС та заява про прийом на службу в поліцію що не скеровувалась на адресу ГУНП), з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що для переведення працівника на інше підприємство необхідним є наявність певних фактів: згода працівника (тобто наявність рапорту) та відповідний наказ, в якому як підстави зазначаються реквізити заяви (заяви на прийом на службу в поліцію) працівника про звільнення та реквізити листа-запиту, що в даному випадку відсутніми.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При ліквідації підприємства, установи, організації правила п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство, установа, організація. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі в новоутвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Враховуючи вищенаведене, наказом ГУМВС України у Львівській області від 06.11.2015 року № 848 о/с майора міліції ОСОБА_1 старшого дільничного інспектора міліції СДІМ Яворівського районного відділу ГУМВС України у Львівській області звільнено з ОВС України з 06.11.2015 року через скорочення штатів відповідно до п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою КМУ №114 від 29.07.1991р.

Враховуючи викладене просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити повністю.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено що наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області за №848 о/с від 06.11.2015 року звільнено з органів внутрішніх справ у запас за п.64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, в тому числі, майора міліції ОСОБА_1, старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Яворівського районного відділу ГУМВС, з 06.11.2015 року.

Розглядаючи спір судом вірно зазначено, що згідно абзацу 1п. 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Відповідно до абзацу 2 цього ж пункту посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Згідно абзацу 1 п. 10 цього ж розділу, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, а згідно абзацу 2 цього пункту указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. При цьому, наведені пункти набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону України «Про Національну поліцію» (опублікований 06.08.2015 року у Газеті «Голос України» №141-142).

У даній спірній ситуації судом з'ясовано, що згідно наказу відповідач при звільненні позивача керувався підп. «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Уряду від 29 липня 1991 року №114, з наступними змінами та доповненнями відповідно до якого особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. Дана норма кореспондується з порядком визначеним у п.9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», а саме «призначення за згодою», «пропозиція посад» та «проходження конкурсу». З огляду на це, суд правильно вважав, що звільнення зі служби допускається за умови відсутності можливості подальшого використання на службі позивача, шляхом пропозиції посад або проходження конкурсу, а твердження відповідача про те, що позивач не вжив заходів з приводу виявлення бажання проходити службу в поліції не заслуговують на увагу, бо такі обставини не звільняють суб'єкта владних управлінських функцій від обов'язку дотримуватись порядку звільнення визначеного чинним законодавством, а саме дослідити обставини можливості подальшого використання на службі.

Враховуючи те, що позивачем не було дотримано критерію обґрунтованості при прийнятті спірного наказу, то суд підставно вважав його протиправним.

Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що реалізація виявлення бажання, про яке вказано у пункту 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», повинно гарантуватись відповідним правовим полем та об'єктивними реаліями, тобто виявлення бажання можливе лише за умови визначеного законодавством порядку щодо переведення та створення державного органу, в який особа має намір переводитись. Підпункт «з» пункту 64 згаданого вище Положення було викладено у новій редакції - у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації - яка дозволяла перевести позивача в Національну поліцію, така нова редакція згаданого підпункту набрала чинності 07.11.2015 року, з моменту опублікування. А отже, суд правильно вважав, що звільнення позивача 06.11.2015 року є передчасним, оскільки на час звільнення не було правового порядку, який би дозволяв позивачу реалізувати своє право щодо переведення, у відповідності до вимог наведених пунктів розділу XI Закону України «Про Національну поліцію».

Більше того, судом правильно враховано і ту обставину, що Головне управління Національної поліції у Львівській області було створено 07.11.2015 року, згідно з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а відтак, своє бажання з приводу проходження служби в поліції позивач міг реалізувати лише після створення згаданого органу, вказана обставина також свідчить про те, що звільнення позивача є передчасним, та як наслідок таким, що порушило його право на працю в частині гарантій на зайняття певних посад у порядку визначеному розділом XI Закону України «Про Національну поліцію».

Крім того, судом першої інстанції правильно враховано, що у відповідності до п.7 Прикінцевих та перехідних положень згаданого вище Закону, який набрав чинності з наступного дня після опублікування, Кабінету Міністрів України було доручено в місячний строк, зокрема, забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

При цьому, судом вірно враховано позицію Європейського суду у справі Yvоnne van Duyn v. Номе Оffісе (Саse 41/74 van Duyn v.утм V. Номе Оffісе), що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обгрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при вивільненні працівників міліції (зокрема, створення територіальних органів впродовж місяця, з дня набрання чинності згаданим Законом), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил, а відповідно у спірних правовідносинах, держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Крім того, судом першої інстанції правильно враховано і те, що відповідно до ч.1 ст.43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Аналогічна норма міститься і в ч.3 ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», згідно якої звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок). Зазначені норми кореспондуються з Галузевою угодою між Міністерством внутрішніх справ України та професійною спілкою атестованих працівників органів внутрішніх справ України і професійною спілкою працівників державних установ України, в якій зазначено, що проекти наказів, які стосуються звільнення через скорочення штатів членів профспілки обов'язково погоджуються з профспілковими організаціями відповідних рівнів (п.9.7).

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що згідно довідок первинної профспілкової організації атестованих працівників органів внутрішніх справ Яворівського РВ ГУМВС України у Львівській області від 30.11.2015 року за №5 та від 03.02.2016 року за №2 ОСОБА_1 являвся членом профспілкової організації і згоди останньої на його звільнення не надавалось. Тому, суд правильно вважав, що звільнення позивача без погодження профспілкової організації, членом якої він був, відбулось з порушенням чинного законодавства про працю. Аналогічна позиція викладена у висновку, викладеному у постанові Верховного суду України від 25.03.2014 року у справі №21-44а14.

Крім того, розглядаючи спір суд першої інстанції правильно зазначив, що у відповідності до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, а отже позивач повинен бути поновленим на попередній роботі з 07.11.2015 року.

З урахуванням положень ч.2 ст.235 КЗпП України, суд правильно вважав за необхідне стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, при цьому, вірно врахував, що у відповідності до підп. «з» п.1, п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, основою для визначення середнього заробітку є середньоденна (годинна) заробітна плата, а згідно п.2 цього ж Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Колегія суддів погоджується з наведеним судом першої інстанції розрахунком середнього заробітку, який слід стягнути на користь позивача за час вимушеного прогулу.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про підставність позовних.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року по справі № 813/6357/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Т.І. Шинкар

Н.В. Ільчишин

Повний текст ухвали виготовлений 07.07.2016 року