Постанова № 58846100, 06.07.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

06.07.2016 справа №908/650/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 при секретарі судового засідання ОСОБА_4за участю представників: від позивача: ОСОБА_5 за довіреністювід відповідача:ОСОБА_6 за довіреністю; ОСОБА_7 за довіреністю.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київна рішення господарського суду Запорізької області від25.05.2016р.по справі№908/650/16 (суддя Гончаренко С.А.)за позовом:Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київдо відповідача:Комунального підприємства «Міські теплові мережі» м.Запоріжжяпростягнення 64 972,14грн.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Комунального підприємства «Міські теплові мережі» м.Запоріжжя 38054,56грн. основного боргу за договором купівлі-продажу природного газу №2542/14-РО-13 від 25.07.2014р., 10296,96грн. пені, 914,29грн. 3% річних та 15706,33грн. інфляційних витрат.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.05.2016р. у справі №908/650/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Міські теплові мережі» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 3000,00грн. пені, 876грн.73коп. 3% річних, 14098грн.32 коп. інфляційних нарахувань і 508грн.83 коп. судового збору. Відстрочено виконання рішення на три місяці до 25.08.2016р. В частині стягнення 34 456,20грн. основного боргу провадження по справі припинено.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 25.05.2016р. скасувати в частині відмови у стягненні пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким зазначені вимоги задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає неповне зясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, порушення та невірне застосування норм матеріального та процесуального права.

Скаржник також зазначає про те, що оскаржуване рішення в частині обґрунтування зменшення розміру неустойки містить лише доводи та аргументи відповідача та не викладено підстави відхилення доказів позивача.

Також, на думку апелянта, відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки.

Представник позивача у судове засідання прибув, підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представники відповідача у судове засідання прибули, надали відзив, заперечували проти доводів апеляційної скарги.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.07.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач, Продавець) та Концерном «Міські теплові мережі» був укладений договір № 2542/14-РО-13 купівлі-продажу природного газу, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього Договору (далі Договір від 25.07.2014р. №2542/14-РО-13).

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що Продавець передає Покупцю з 01 липня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 29,740 тис.куб.м.

Відповідно до п. 3.3. Договору приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

Згідно п. 5.2. Договору ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 2 362,00грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 366,70грн., крім того ПДВ 20% - 73,34грн., всього з ПДВ 440,04грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу 2 775,94грн., крім того ПДВ 20% - 555,19грн., всього з ПДВ 3 331,13грн.

Пунктом 11 Договору сторони визначили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 липня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Додатковою угодою № 1 від 20.09.2014р. до договору купівлі-продажу природного газу від 25.07.2014р. №2542/14-РО-13 п. 5.2. Договору викладено з 01 вересня 2014 року у наступній редакції: «ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 2 437,00грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 366,70грн., крім того ПДВ 20% - 73,34грн., всього з ПДВ 440,04грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу 2 852,44грн., крім того ПДВ 20% - 570,49грн., всього з ПДВ 3 422,93грн.».

Додатковою угодою № 2 від 24.11.2014р. до договору купівлі-продажу природного газу від 25.07.2014р. №2542/14-РО-13 п. 5.2. Договору викладено з 01 листопада 2014 року у наступній редакції: «ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 2 550,00грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 366,70грн., крім того ПДВ 20% - 73,34грн., всього з ПДВ 440,04грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу 2 967,70грн., крім того ПДВ 20% - 593,54грн., всього з ПДВ 3 561,24грн.».

Договір та Додаткові угоди до нього підписані обома сторонами та скріплені печатками підприємств.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та глав 19, 20 Господарського кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначена норма Цивільного кодексу України кореспондується з положеннями статті 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати свій обовязок та зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

На виконання умов договору позивач продав, а відповідач прийняв природний газ за період з липня-грудня 2014р. на загальну суму 60 427,82грн., що підтверджується підписаними у двосторонньому порядку та скріпленими печатками підприємств актами приймання передачі природного газу: від 31.07.2014р. за отриманий природний газ у липні 2014р., від 31.10.2014р. за отриманий природний газ у жовтні 2014р., від 30.11.2014р. за отриманий природний газ у листопаді 2014р., від 31.12.2014р. за отриманий природний газ у грудні 2014р.

За змістом п.6.1 Договору від 25.07.2014р. №2542/14-РО-13 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами, шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання п. 6.1. Договору, відповідачем здійснювались оплати за отриманий газ, що підтверджується платіжним дорученням від 18.08.2014р. №17252 на суму 56,63грн., меморіальними ордерами від 20.11.2014р. №73347268 на суму 27,62грн., від 26.11.2014р. №73682415 на суму 238,58грн., від 01.12.2014р. №74247759 на суму 1 311,60грн., від 02.12.2014р. №74322040 на суму 98,87грн., від 04.12.2014р. №74424755 на суму 67,55грн., від 10.12.2014р. №74876894 на суму 9,08грн., від 11.12.2014р. №74961011 на суму 566,00грн., від 15.12.2014р. №75185210 на суму 1 525,91грн., від 22.12.2014р. №75679967 на суму 5 507,28грн., від 23.12.2014р. №75801157 на суму 35,71грн., від 24.12.2014р. №75896969 на суму 148,06грн., від 25.12.2014р. №75985606 на суму 274,39грн., від 30.12.2014р. №76577621 на суму 136,19грн., від 31.12.2014р. №76647191 на суму 6 927,23грн., від 14.01.2015р. №77306793 на суму 74,00грн., від 16.01.2015р. №77479813 на суму 3 411,24грн., від 23.01.2015р. №78015152 на суму 692,91грн., від 27.01.2015р. №78605746 на суму 1 264,41грн., від 01.02.2016р. №113521800 на суму 3 598,36грн. Всього на суму 25 971,62грн.

Крім того, відповідач в добровільному порядку сплатив суму основного боргу платіжним дорученням №5997 від 19.04.2016р. у сумі 34 456,20грн.

Отже, матеріалами справи підтверджено факт виконання відповідачем зобов'язань за цим договором щодо сплати 60 427,82грн. боргу. Таким чином, колегія суду погоджується з висновком господарського суду щодо припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу, у звязку з відсутністю предмету спору.

Оскільки відповідач за поставлений газ вчасно не розрахувався, позивачем нараховано пеню за прострочення виконання грошового зобовязання в сумі 10 296,96грн. з 15.08.2014р. по 14.07.2015р., 914,29грн. 3% річних та 15706,33грн. інфляційних витрат, які нараховані за серпень, листопад 2014 року та за грудень 2014р. - вересень 2015р.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок наданий позивачем, колегія суддів зазначає, що при зарахуванні коштів, отриманих згідно розподілу, порушено порядок їх зарахування, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014р. №217 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 568 від 08.10.2014р.) відповідно до п. 17 якого кошти, які уповноважений банк за реєстром нормативів перераховує на спеціальні рахунки гарантованого постачальника за природний газ та теплогенеруючих організацій за теплову енергію, ураховуються сторонами як оплата за природний газ і теплову енергію, які споживалися, по-перше, - у місяці, в якому вперше встановлено нормативи, по-друге, - у місяці, наступному за місяцем, в якому вперше встановлено нормативи, і далі - в такому ж порядку залежно від наявності заборгованості за відповідні місяці.

У разі коли сума коштів, що надійшла за реєстром нормативів на спеціальні рахунки гарантованого постачальника або теплогенеруючої організації наростаючим підсумком з місяця, в якому вперше встановлено нормативи, перевищує вартість спожитого природного газу або спожитої теплової енергії наростаючим підсумком із зазначеного місяця, сума такого перевищення враховується сторонами як оплата за природний газ і теплову енергію, які споживалися до місяця, в якому вперше встановлено нормативи.

Таким чином, передбачається можливість врахування перерахованих коштів як оплата за природний газ за теплову енергію залежно від наявності заборгованості за відповідні місяці.

Крім того, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.10.2014р. №211 затверджено реєстр нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання теплопостачальних і теплогенеруючих організації як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію, на листопад 2014 року.

Зазначене впливає на порядок нарахування 3% річних, інфляційних витрат та пені.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат колегія суддів зазначає наступне. Згідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Разом з тим, відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до п 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що наданий позивачем розрахунок 3% річних таким вимогам не відповідає, оскільки неправомірно включено фактичний день оплати відповідачем до суми заборгованості, в той час як останнім днем вважається день, що передує оплаті заборгованості. Щодо нарахування інфляційних витрат, колегія суддів зазначає, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань.

У звязку з вищевикладеним та здійснивши повний розрахунок 3% річних та інфляційних витрат колегія суддів погоджується з висновком суду щодо стягнення з відповідача 876,73грн. 3% річних за період з 15.08.2014р. по 21.10.2015р. та 14098,32грн. інфляційних нарахувань за зобовязаннями жовтня - грудня 2014р. за період з грудня 2014р. по вересень 2015 року.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобовязання в сумі 10 296,96грн. з 15.08.2014р. по 14.07.2015р., нараховану за зобовязаннями липня 2014р., жовтня - грудня 2014р., з урахуванням здійснених часткових оплат, за несвоєчасне виконання зобовязання оплатити поставлений природний газ.

Такий вид забезпечення виконання зобовязання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу країни, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу сторони обумовили, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 цього договору він зобовязується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України ).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу (зазначена позиція викладена у постанові ВСУ від 15.01.2015р. №3-204гс14).

Враховуючи вищевикладене, здійснивши повний розрахунок пені колегія суддів погоджується з висновком суду, що її дійсний розмір становить 9 016,11грн. за період з 15.08.2014р. по 21.10.2015р.

Крім того, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення суму пені на 99,9% та надання відстрочки виконання рішення до 31.12.2016р., яке обґрунтовано знаходженням у скрутному матеріальному становищі.

Згідно п.п. 3, 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання та відстрочити виконання рішення.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов"язання визначені у ст.617 Цивільного кодексу України. Так, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 233 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим, відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому заявник, в обґрунтування вищезазначених клопотань, посилається на скрутне матеріальне становище, що підтверджується Звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2015р. від 01.01.2016р.

Крім того, відповідач посилається на існування дебіторської заборгованості, яка складає 675 362,30грн., як єдиного доходу відповідача, що підтверджується Довідкою Концерну «Міські теплові мережі» станом на 01 квітня 2016 року та заборгованості за спожиті ресурси: за електричну енергію 51 267,80грн., за водоспоживання 13 209,40грн., за природний газ 828 635,10грн., що підтверджується довідкою головного бухгалтера Концерну «Міські теплові мережі» від 06.04.2016р. №2021/13.

Також, для своєчасних розрахунків грошових коштів після розподілу відповідно до Порядку № 217 всі грошові кошти від споживачів теплової енергії не потрапляють в розпорядження концерну «Міські теплові мережі», а перераховуються практично у 100-відсотковому розмірі на рахунок Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Відповідно до п. 1.2. договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно дня виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями.

Як вбачається з приписів Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації не мають на меті отримання прибутку, у звязку з чим не мають достатньо коштів для оплати наданих послуг та санкцій.

Враховуючи наведене, оцінивши надані сторонами докази у сукупності із обєктивними обставинами складної ситуації у державі та економічного її становища, період, за який виник борг (липень 2014р., жовтень - грудень 2014р.), незначний час прострочення, систематичне погашення суми основного боргу, а спірної суми в ході розгляду справи, загальний розмір нарахованих сум, враховуючи положення ст.129 Конституції України та інтереси позивача, скориставшись правом, наданим п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд дійшов висновку про наявність виняткових обставин, які є підставою для зменшення розміру суми пені, що підлягає до стягнення зі сторони, що порушила зобовязання, а саме стягнути всього 3 000,00грн.

Таким чином, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені до суми в розмірі 3 000,00 грн.

А також, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, які свідчать про існування реальних обставин, які можуть ускладнити виконання рішення у даній справі, наведені аргументи щодо поточного фінансового стану боржника та доводи заявника про можливість його покращення, а також матеріальні інтереси обох сторін, зважаючи при цьому на інтереси стягувача, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо часткового задоволення клопотання відповідача та відстрочення виконання рішення на три місяці до 25.08.2016р.

Довод апелянта, щодо неврахування його фінансового становища колегією суддів не приймається, оскільки судом заяву про зменшення розміру пені на 99,9% та надання відстрочки виконання судового рішення задоволено частково, виходячи з інтересів обох сторін.

Згідно з ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 25.02.2016р. по справі №908/650/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ на рішення господарського суду Запорізької області від 25.02.2016р. по справі №908/650/16 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 25.02.2016р. по справі №908/650/16 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді:К.І. Бойченко

ОСОБА_3

Надруковано 5 прим.:

1прим.-Позивачу;

1прим.-Відповідачу;

1прим.-У справу;

1прим.-ДАГС;

1прим.-ГСЗО.