Рішення № 58846019, 05.07.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.07.2016 Справа № 920/2094/14Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/2094/14

за позовом - Публічного акціонерного товариства «Сумитеплоенерго», м. Суми,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична консалтингова група», м. Суми,

про стягнення 29355,80 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Черняк К.М.,

відповідача - ОСОБА_2

В судовому засіданні, розпочатому о 10 год. 30 хв. 29.06.2016 року, відповідно до приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 11 год. 00 хв. 01.07.2016 року та до 10 год. 30 хв. 05.07.2016 року.

Суть спору: у грудні 2014 року позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з відповідача, з урахуванням змінених позовних вимог, 22866,43 грн. основного боргу за договором від 01.11.2012 року № 1751-Т, 1665,14 грн. пені, 1191,56 грн. 3 % річних та 3632,67 грн. інфляційних нарахувань.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 10.12.2015 року у справі № 920/2094/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 22866,43 грн. боргу, 1665,14 грн. пені, 3632,67 грн. інфляційних втрат, 1191,56 грн. 3 % річних, 1827,00 грн. витрат по судовому збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016 року у даній справі касаційну скаргу відповідача задоволено. Рішення Господарського суду Сумської області від 10.12.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року у справі № 920/2094/14 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В постанові Вищого господарського суду України містяться вказівки, що згідно статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції.

Зокрема, у вищезгаданій постанові зазначено, що попередні судові інстанції приймаючи рішення застосували до спірних правовідносин загальні положення про зобов'язання, передбачені Цивільним кодексом України, та загальні умови виконання господарських зобов'язань, визначені статтею 193 Господарського кодексу України. Проте, всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України, попередні судові інстанції не з'ясували правової природи договору, не встановили правовідносин сторін, що виникли з договору, на якому ґрунтуються позовні вимоги, не визначили норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини, та не застосовували їх при вирішення спору. При цьому, попередні судові інстанції встановили, що власниками будівлі, забезпечення якої тепловою енергією здійснює позивач, є 24 особи. Кількість теплової енергії, згідно додатку 2 до договору, визначається засобами обліку теплової енергії або розрахунковим способом. Суди не встановили, яким чином здійснюється облік теплової енергії. Засоби обліку теплової енергії, що поставляється до лабораторно-виробничого корпусу, визначають окремо кількість спожитої теплової енергії тільки відповідачем чи і іншими власниками приміщень?

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012 року між позивачем (виконавцем) та відповідачем (споживачем) було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 1751-Т (далі - договір).

Згідно пункту 1.1 договору позивач зобов'язався надавати відповідачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а відповідач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Пунктом 1.3 договору сторони погодили, що характеристика об'єкту надання послуг, обсяги та нормативи споживання - договірні навантаження теплової енергії вказані у додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

У додатку № 1 до договору вказано лише найменування об'єкту та його адреса - лабораторно-виробничий корпус, АДРЕСА_1, а також вказано максимальне теплове навантаження теплової енергії при опаленні - 0,1138 Гкал/год.

Крім того у додатку № 1 до договору вказано орієнтований розподіл теплової енергії в Гігакалоріях по кварталах розрахунковим методом, а також орієнтовна річна вартість теплової енергії, розрахована згідно договірних (проектних) навантажень, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення договору, яка становить 186656,53 грн. з ПДВ.

У додатку № 1 до договору також вказана дата зняття споживачем (відповідачем) показань приладів обліку - 25 число поточного місяця, подання звіту енергопостачальній організації не пізніше 27 числа поточного місяця за адресою: м. Суми, вул. Лебединська, 7.

Пунктом 2.3 договору визначено, що розмір щомісячної плати за надані послуги на момент укладання договору згідно з нормативами (нормами) споживання - договірними навантаженнями вказаний в додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Поряд з цим, пунктом 2.4 договору визначено, що плата за надані послуги за наявності засобів обліку води і теплової енергії справляється за їх показаннями за умови їх підключення та введення в дію у встановленому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що на об'єкті - будівлі лабораторно-виробничого корпусу по АДРЕСА_1 в м. Суми наявний засіб обліку теплової енергії, характеристики якого не вказані ні у договорі, ні у додатках до договору, однак нарахування платежів за опалення будівлі лабораторно-виробничого корпусу здійснювалось відповідно до показань засобу обліку теплової енергії. Це підтверджується, зокрема, наданими 07.07.2016 року суду представником позивача копіями актів прийому-передачі теплоенергії за листопад і грудень 2012 року та за січень 2013 року. Крім того, ця обставина встановлена рішенням Господарського суду Сумської області від 30.07.2015 року у справі № 920/769/15, що набрало законної сили, а тому згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, не доказується при розгляді даної справи, в якій беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до протоколу розбіжностей від 01.11.2012 року до договору сторони виклали пункт 10.1 договору в наступній редакції: «строк дії договору становить з 01 листопада 2012 року по 31 січня 2013 року».

Правовідносини, що виникли з договору № 1751-Т від 01.11.2012 року про надання послуг з централізованого опалення, є правовідносинами з теплопостачання (надання послуг з централізованого опалення), які регулюються, зокрема, Законом України «Про теплопостачання», постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (із змінами і доповненнями) (далі - постанова КМУ від 21.07.2005 року № 630), постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198 «Про затвердження Правил» користування тепловою енергією» (далі - постанова КУМ від 03.10.2007 року № 1198).

Згідно статті 1 Закону України «Про теплопостачання», постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно пункту 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 року № 1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір). Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (в редакції постанови КМУ від 03.09.2009 року № 933).

За змістом Типового договору у характеристиці об'єкта надання послуг обов'язково вказується опалювальна площа (об'єм) квартири (будинку садибного типу) квадратних метрів (кубічних метрів).

Типовий договір передбачає укладення його виконавцем, який надає послуги, з фізичною або юридичною особою, яка є власником (наймачем, орендарем) житлового та нежитлового приміщень садибного типу, квартири, господарських та інших нежитлових приміщень.

Тобто, сторонами договору на теплопостачання (централізоване опалення) мають бути виконавець, який надає такі послуги, та споживач, який має бути власником або користувачем приміщень певної площі (опалювальної площі), яка зазначається в характеристиках об'єкта надання послуг саме тому споживачеві, з яким укладається договір.

Згідно пункту 13 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року № 630 (із змінами та доповненнями), у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу), тобто споживач оплачує послуги пропорційно наявній у його власності або у користуванні опалювальній площі.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 30.07.2015 року у справі № 920/769/15, в якій брали участь ті ж сторони, що і у даній справі, та яке набрало законної сили, встановлено (том 2, а.с. 169-173), що у користуванні, володінні та розпорядженні відповідача (споживача) станом на 01.11.2012 року перебувала лише частина лабораторно-виробничого корпусу в м. Суми по АДРЕСА_1, площею 1113,6 кв. м., а загальна площа тієї будівлі (об'єкту теплопостачання) склала 1763,3 кв.м.

На підставі договорів № 1, 2, 3, 4 від 08.10.2012 року про порядок та умови використання, володіння та розпорядження частиною площі лабораторно-виробничого корпусу, який знаходиться у спільній частковій власності, укладених між частиною співвласників лабораторно-виробничого корпусу та відповідачем, останньому у користування, володіння та розпорядження було передано частину лабораторно-виробничого корпусу по АДРЕСА_1 в м. Суми в загальному розмірі 63,15 %, що відповідає 1113,6 кв.м. площі будівлі.

Судом у рішенні від 30.07.2015 року у справі № 920/769/15 встановлено, що у договорі № 1751-Т від 01.11.2012 року про надання послуг з централізованого опалення не визначено опалювальної площі об'єкта надання послуг (опалювальної площі, яка знаходиться у користуванні, володінні та розпорядженні споживача).

Вищезгаданим рішенням встановлено, що будівлю лабораторно-виробничого корпусу, який розташований у м. Суми по АДРЕСА_1 обладнано лічильником обліку теплової енергії, згідно з показами якого за листопад 2012 року - січень 2013 року відповідачеві були виставлені позивачем рахунки на оплату послуг з теплопостачання всієї будівлі лабораторно-виробничого корпусу площею 1763,3 кв.м. при тому, що у договорі № 1751-Т опалювальна площа взагалі не визначена, а станом на 01.11.2012 року відповідач був користувачем лише частини будівлі лабораторно-виробничого корпусу по АДРЕСА_1 площею 1113,6 кв.м., а відповідно і споживачем послуг з теплопостачання відповідач був лише на цій частині будівлі площею 1113,6 кв.м., яка складає 63,15 % від загальної площі будівлі, що дорівнює 1763,3 кв.м.

Рішенням від 30.07.2015 року у справі № 920/769/15 також встановлено, що відповідач під час дії договору № 1751-Т від 01.11.2012 року був користувачем частини лабораторно-виробничого корпусу, який розташований за адресою м. Суми, АДРЕСА_1, площею 1113,6 кв.м., а тому у останнього відсутній обов'язок оплачувати надані позивачем у листопаді 2012 року - січні 2013 року послуги з теплопостачання всієї будівлі лабораторно-виробничого корпусу площею 1763,3 кв.м.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Під час розгляду даної справи було знову досліджено та підтверджено (встановлено) судом ті обставини, які були встановлені рішенням від 30.07.2015 року у справі № 920/769/15.

Позивач не заперечує, що плата за теплопостачання відповідачеві нараховувалась за договором № 1751-Т від 01.11.2012 року у період з листопада 2012 року по січень 2013 року за теплопостачання для усієї будівлі загальною площею 1763,3 кв.м.

Позивач наполягає на тому, що на час укладення договору № 1751-Т у нього не було підтверджень, що відповідач не користувався 100 % часткою будівлі, що відповідає 1763,3 кв.м., на яку надавалася послуга з централізованого опалення.

Суд не може погодитися з таким твердженням позивача.

Оскільки договір на теплопостачання виконавцем укладається зі споживачем, який має бути власником або користувачем опалювальних приміщень, то для укладення договору з відповідачем як споживачем позивач мав пересвідчитись на підставі відповідних правовстановлюючих документів відповідача (споживача), що останній є законним власником або користувачем опалювальних приміщень певної площі, на опалення (теплопостачання) яких укладено договір.

Суд пропонував позивачеві надати копії документів, які були надані йому відповідачем як споживачем на підтвердження того, що останній є власником або користувачем цієї будівлі площею 1763,3 кв.м. при укладені договору № 1751-Т від 01.11.2012 року, що мало б бути підставою для укладення з відповідачем згаданого договора про централізоване опалення цієї будівлі площею 1763,3 кв.м. і, відповідно, для нарахування відповідачеві плати за опалення усієї будівлі згідно з показами лічильника, що обліковує теплову енергію для усієї будівлі площею 1763,3 кв.м.

Позивач не надав суду таких документів, а надав лише копії тих документів відповідача, які свідчать про те, що відповідач був станом на 01.11.2012 року користувачем лише 1113,6 кв.м. приміщень будівлі, що складає 63,15 % від загальної площі будівлі у розмірі 1763,3 кв.м., зокрема, це надані суду ще з позовною заявою у грудні 2014 року копії актів приймання-передачі майна від 08.10.2012 року (том 1, а.с. 27-30), які підтверджують факт наявності у позивача як на час укладання договору № 1751-Т від 01.11.2012 року, так і на даний час лише документів, які підтверджують право користування відповідачем як споживачем послуг з теплопостачання лише частиною приміщень будівлі лабораторно-виробничого корпусу по АДРЕСА_1 площею 1113,6 кв.м., що складає 63,15 % від загальної площі будівлі 1763,3 кв.м.

Судом досліджено та встановлено, що за договорами №№ 1, 2, 3, 4 від 08.10.2012 року відповідачеві у володіння, користування та розпорядження було передано частину площі лабораторно-виробничого корпусу у розмірі 1113,6 кв.м., що відповідає 63,15 % від загальної площі лабораторно-виробничого корпусу у розмірі 1763,3 кв.м. Зокрема: ОСОБА_3 передана частка у розмірі 565,5 кв.м., що становить 32,7 % загальної площі будівлі; ОСОБА_4 передана частка у розмірі 33,8 кв.м., що становить 1,91 % загальної площі будівлі; ОСОБА_5 передана частка у розмірі 401,8 кв.м., що становить 22,79 % загальної площі будівлі; ОСОБА_2 передана частка у розмірі 28,0 кв.м., що становить 1,59 % загальної площі будівлі (том 1, а.с. 27-30; том 1 а.с. 120-136).

За таких обставин позивач, не зазначивши у договорі опалювальну площу, яка знаходилася у користуванні відповідача, безпідставно та необґрунтовано нарахував відповідачеві плату за постачання теплоенергії для усієї будівлі площею 1763,3 кв.м.

Згідно пункту 1.1 договору, споживач (відповідач) зобов'язаний своєчасно оплачувати надані йому послуги, тобто він зобов'язаний сплачувати використану ним теплову енергію. Користуватися тепловою енергією споживач (відповідач) має змогу лише у тих приміщеннях, які знаходяться у його користуванні, володінні та розпорядженні. Це відповідає також визначенню споживача теплової енергії, наведеному у статті 1 Закону України «Про теплопостачання», якою встановлено, що споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Таке визначення споживача наведене у пункті 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 року № 1198, а саме: споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору. Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджений постановою КМУ від 21.07.20055 року № 630 в редакції постанови КМУ від 03.09.2009 року № 933, також передбачає плату за надані послуги, а у разі ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі… виконавець проводить перерахунок розміру плати (пункти 8, 15 Типового договору).

Сплативши позивачеві у січні-лютому 2013 року плату за користування тепловою енергією у сумі 39180,65 грн. (8511,33+13869,44+16799,88) з нарахованих позивачем 62047,05 грн. (13477,03+21961,20+26608,82) відповідач розрахувався з позивачем за отримані послуги з теплопостачання пропорційно тій площі будівлі лабораторно-виробничого комплексу, яка знаходилась у користуванні, володінні та розпорядженні відповідача, тобто за опалення 1113,6 кв.м. з 1763,3 кв.м. (65,13 %), а відтак заборгованості з оплати спожитої ним теплової енергії за договором № 1751-Т від 01.11.2012 року відповідача перед позивачем не має, а тому позовні вимоги позивача до відповідача у даній справі є безпідставними та необґрунтованими.

Позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на свою користь плати за ненадані відповідачеві послуги з опалення тих приміщень будівлі площею 649,7 кв.м. (1763,3-1113,6), до яких відповідач не має ніякого відношення, суперечать загальним засадам цивільного законодавства, визначеним статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Позивач, укладаючи з відповідачем договір № 1751-Т від 01.11.2012 року, безумовно мав знати, що відповідач є користувачем лише частини будівлі площею 1113,6 кв.м., а не усієї будівлі площею 1763,3 кв.м., а тому, не зазначивши у договорі характеристики об'єкта (площі приміщень, які були у користуванні відповідача), зазначивши теплове навантаження на опалення всієї будівлі та нараховуючи відповідачеві плату за опалення всієї будівлі площею 1763,3 кв.м., діяв недобросовісно і несправедливо, а відтак діяв всупереч загальним засадам цивільного законодавства, визначеним пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.

Оскільки у договорі № 1751-Т від 01.11.2012 року, при укладенні якого сторони не вправі відступати від змісту типового договору, не зазначена опалювальна площа об'єкта надання послуг, яка є основною характеристикою об'єкта, а відтак - істотною умовою договору, то відсутність такої істотної умови свідчить про неукладення цього договору.

Оскільки договір № 1751-Т від 01.11.2012 року, зважаючи на вищевикладене, є неукладеним, то позовні вимоги позивача до відповідача, що ґрунтуються на цьому договорі, є необґрунтованими.

На підставі всього вищевикладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача у даній справі не підлягають задоволенню у зв'язку з їх безпідставністю та необгрунтованістю.

Згідно статі 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у даній справі покладаються на позивача, оскільки його позов не підлягає задоволенню.

Тому, керуючись статтями 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 08.07.2016.

Суддя П.І. Левченко