Рішення № 58845758, 05.07.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 липня 2016 р. Справа № 902/517/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросінтез Юг", с.Іванівка, Братський район, Миколаївська область

до: Публічного акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський", с.Війтівка, Бершадський район, Вінницька область

про стягнення 206 247,82 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 1 від 30.06.2016 р., посвідчення адвоката, свідоцтво № 251 від 14.04.2000 р.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросінтез Юг" до Публічного акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський" про стягнення 206 247,82 грн заборгованості за поставлений згідно договору поставки № 02/01/2016 від 02.01.2016 р. товар, з яких: 165 000,00 грн основної заборгованості, 30 138,46 грн пені, 8 898,90 грн інфляційних втрат, 2 210,56 грн 3 % річних.

Ухвалою суду від 21.06.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/517/16 та призначено до розгляду на 05.07.2016 р.

Відповідач до суду 05.07.2016 р. не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання витребуваних доказів не повідомив, хоча про час та день розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 21.06.2016 р. надісланої за адресою місцезнаходження відповідача - вул.Соборна, 200, с.Війтівка, Бершадський район, Вінницька область, 24412, що є ідентичною тій яка відображена в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (спеціальний витяг № 22037118 від 21.06.2016 р.) факт отримання якої останнім підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2441200027152.

Враховуючи наведене суд приймає до уваги такі положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В абзаці 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд зазначає, що станом на 05.07.2016 р. від відповідача не надійшло жодних письмових пояснень, відзиву, клопотань чи заяв по суті спору.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити з підстав, визначених в позові.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

02.01.2016 р. між позивачем (в договорі - "Постачальник") та відповідачем (в договорі - "Покупець") було укладено договір поставки № 02/01/2016 (надалі Договір), відповідно до п.1.1 якого, Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного Договору (а.с.10-11, т.1).

Пунктами 1.2, 3.1 Договору сторони визначили, що кількість, ціна і асортимент товару, який підлягає поставці визначається сторонами у Специфікації і видаткових накладних, які являються невід'ємною частиною Договору і які оформлюються окремо на кожну партію товару.

Згідно з п.4.5 Договору передача товару оформлюється шляхом відмітки про отримання товару на екземплярі товарної накладної проставленням підпису представника Покупця, повноваження якого закріплені в довіреності, оформленої згідно діючого законодавства України. Підтвердженням передачі товару являється підписана представником Покупця товарна накладна.

Оплата за постачаємий товар проводиться Покупцем на протязі 7 банківських днів з моменту отримання товару Покупцем (п.5.1 Договору).

15.01.2016 р. сторонами підписано Специфікацію № 1 до договору № 02/01/2016 від 02.01.2016 р. в якій погодили найменування товару (макуха соєва), одиницю виміру (тн.), кількість (100,00, +/- 10%), ціна з ПДВ (8 900,00), ціна без ПДВ (7 416,67), умови поставки (на умовах EXW - (франко-склад Постачальника), автомобілем Покупця, умови оплати - в строки вказані в п.5.1 Договору тощо (а.с.12, т.1).

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 633 858,00 грн, про що свідчить видаткова накладна № 3 від 15.01.2016 р. на суму 237 096,00 грн, видаткова накладна № 6 від 22.01.2016 р. на суму 396 762,00 грн, товарно-транспортна накладна № 360380 від 15.01.2016 р., товарно-транспортна накладна № 360390 від 22.01.2016 р., товарно-транспортна накладна № 360391 від 22.01.2016 р. довіреність серія АБ № 0012 від 14.01.2016 р., довіреність серія АБ № 0028 від 21.01.2016 р., які знаходяться в матеріалах справи оригінали яких оглянуто в судовому засіданні (а.с.17-23, т.1).

З огляду на повну тотожність найменування, вартості товару вказаної у видаткових накладних, товарно-транспортних накладних Специфікації суд приходить до переконливого висновку про те, що поставка товару відповідачу здійснювалась саме на підставі Договору № 02/01/2016 від 02.01.2016 р.

Із матеріалів справи слідує, що за отриманий товар відповідач провів частковий розрахунок за період з 22.01.2016 р. по 29.04.2016 р. на суму 468 858,00 грн, що підтверджується виписками банку по рахунку позивача станом на 04.07.2016 р. (а.с.26-41, т.1)

Матеріали справи не містять доказів проведення розрахунків зі сторони відповідача в сумі більшій ніж вказано вище.

Таким чином розмір боргу відповідача становить 165 000,00 грн (633 858,00 - 468 858,00).

12.05.2016 р. позивач звернувся з вимогою № 8 до відповідача про сплату боргу в розмірі 165 000,00 грн (а.с.49-51, т.1).

Із матеріалів справи слідує, що відповідачем не було надано відповіді на вказану вимогу та не проведено погашення боргу.

Непроведення відповідачем розрахунків за отриманий товар спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов таких висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору № 02/01/2016 від 02.01.2016 р. з огляду на його зміст та характер взятих за ним сторонами зобов'язань між ними виникли правовідносини, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Приймаючи до уваги умови Договору, які встановлюють обов'язок проведення повного розрахунку за отриманий товар на протязі 7 банківських днів з моменту отримання товару Покупцем та відсутність будь-яких доказів проведення розрахунків відповідачем за отриманий товар в частині залишку боргу позовні вимоги про стягнення 165 000,00 грн основного боргу підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 30 138,46 грн пені за період з 06.02.2016 р. по 15.06.2016 р., 8 898,90 грн інфляційних втрат за період з 01.03.2016 р. по 31.05.2016 р., 2 210,56 грн 3 % річних за період з 06.02.2016 р. по 15.06.2016 р., за результатами чого суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що за несвоєчасну або неповну оплату поставленого товару Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості несплаченого товару за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені та 3 % річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом виявлено помилку у проведеному обрахунку щодо пені та 3 % річних, яка полягає у невірному визначенні позивачем кінцевої суми за вказаними вимогами.

Зокрема, при перерахунку судом отримано 31 545,10 грн пені та 2 271,95 грн 3 % річних в той час як позивачем заявлено до стягнення 30 138,46 грн пені та 2 210,56 грн 3 % річних відповідно.

Окрім того суд вважає, що позивач невірно визначив початок періоду прострочення за вказаними вимогами, оскільки із врахуванням п.5.1 Договору та того, що остання поставка була здійснена 22.01.2016 р. прострочення боржника розпочалось із 03.02.2016 р. в той час як позивач у розрахунках пені та 3 % річних розпочав нарахування із 06.02.2016 р.

Враховуючи те, що визначення ціни позову та періодів прострочення належить до виключної прерогативи позивача і на момент проведення судового засідання останнім не було подано, з поміж іншого, заяви про збільшення розміру позовних вимог, а також уточнення періодів прострочення, суд задовольняє заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені та 3 % річних в розмірі вказаному позивачем у позовній заяві.

Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат судом також виявлено помилки, які полягають в такому.

Із наведеного розрахунку слідує, що позивач здійснював нарахування інфляційних втрат із врахуванням платежів, які проводились відповідачем впродовж березня - травня 2016 року виходячи з чого часові відрізки нарахування інфляційних втрат складали від 1 до 31 дня.

Разом з тим в пункті 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Провівши перерахунок інфляційних втрат за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора із врахуванням наведеного вище судом отримано: 2 200,00 грн інфляційних втрат за березень 2016 року (сума боргу станом на 31.03.2016 р. - 220 000,00 грн); 5 775,00 грн за квітень 2016 року (сума боргу станом на 30.04.2016 р. - 165 000,00 грн); 165,00 грн за травень 2016 року (сума боргу станом на 31.05.2016 р. - 165 000,00 грн).

Згідно з розрахунком позивача сума інфляційних втрат за березень 2016 року становить 2 422,00 грн, за квітень 2016 року 6 322,95 грн, за травень 2016 року 153,45 грн.

З урахуванням наведеного стягненню підлягають інфляційні втрати за березень та квітень в розмірах визначених судом (оскільки нарахування проведені позивачем за вказані місяці є помилковими), а за травень 2016 року в розмірі визначеному позивачем (оскільки при перерахунку судом отримано більше значення, ніж вказав позивач, а на момент проведення судового засідання від останнього не надійшло заяви про збільшення розміру позовних вимог в цій частині).

Таким чином сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню становить 8 128,45 грн (2 200,00 + 5 775,00 + 153,45), а у стягненні 770,35 грн інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених безпідставно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з мотивів наведених вище.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

05.07.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.43, 45, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський", вул.Соборна, 200, с.Війтівка, Бершадський район, Вінницька область, 24412 (ідентифікаційний код - 04366719) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросінтез Юг", вул.Центральна, 21, с.Іванівка, Братський район, Миколаївська область,55472 (ідентифікаційний код - 36849134) - 165 000 грн 00 коп. - боргу, 30 138 грн 46 коп. - пені, 8 128 грн 45 коп. - інфляційних втрат, 2 210 грн 56 коп. - 3 % річних, 3 082 грн 16 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Відмовити в стягненні 770 грн 35 коп. інфляційних втрат.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 08 липня 2016 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул.Соборна, 200, с.Війтівка, Бершадський район, Вінницька область, 24412.