Ухвала суду № 58843450, 19.05.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа №629/2217/15-к Головуючий 1 інстанції Помазан В.А.

Справа №11-кп/790/706/16 Доповідач: Савенко М.Є.

Категорія: ч.2 ст.185 КК України

УХВАЛА

Іменем України

19 травня 2016 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Савенка М.Є.,

суддів - Гришина П.В., Грошевої О.Ю.,

при секретарі - Храмцові В.Б., Корецькій М.І.,

за участю прокурора - Крестьяніновій І.А.,

захисника - ОСОБА_1,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15.10.2015р. відносно ОСОБА_2,-

ВСТАНОВИЛА:

Вказаним вироком

ОСОБА_2, 14.05.1996р.н., уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, непрацюючий, холостий, ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкає за адресою: Харківська обл., м. Лозова, м-н 4АДРЕСА_1 раніше судимий:

- 29.04.2014р. Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч.2 ст.186 КК України до 4років позбавлення волі, із застосуванням ст.ст.75, 104 КК України звільненого від відбування покарання з випробувальним строком на 1рік,

засуджено за ч.2 ст.185 КК України до 3(трьох) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання, до покарання частково приєднане не відбуте покарання у виді позбавлення волі, призначеного за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29.04.2014р. та остаточно призначено 4(чотири) роки 1(один) місяць позбавлення волі.

Поряд з цим, вирішені питання з речовими доказами та процесуальними витратами в порядку ст.ст.100, 124 КПК України.

Згідно вироку, ОСОБА_2, 13.04.2015р. о 00год. 30хв., перебуваючи у стані алкогольного спяніння, знаходився за адресою: Харківська область, м. Лозова, пров. Тупиковий, де побачив автомобіль марки «Daewoo», моделі «Sens», який стояв біля домоволодіння №2. У ОСОБА_2 виник умисел на вчинення таємного викрадення чужого майна. Реалізуючи свій умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з корисливого мотиву, з метою наживи, повторно, шляхом розбиття скла водійської двері, проник у салон автомобіля, звідки таємно викрав флеш-накопичувач «Transent 8 Gb» вартістю 21грн. та познімав декоративні ковпаки на колеса R-13, марки «Argo», моделі «Mega» в кількості 4 штуки (комплект) вартістю 340грн., які належать потерпілому ОСОБА_3

Після цього, з місця пригоди зник, викраденим розпорядився на власний розсуд, спричинивши тим самим матеріальну шкоду ОСОБА_3 на загальну суму 361грн.

Крім того, він же 09.05.2015р. о 23год. 30хв. знаходився за адресою: Харківська область, м. Лозова, пров. Б.Хмельницького, 3, у своєї знайомої ОСОБА_4. Перебуваючи в стані алкогольного спяніння, знаходячись у кімнаті вищевказаного будинку, ОСОБА_2 помітив мобільний телефон марки «Lenovo A3161», який лежав на кріслі. У ОСОБА_2 раптово виник умисел на вчинення таємного викрадення чужого майна. Реалізовуючи свій умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з корисливого мотиву, з метою наживи, повторно, викрав мобільний телефон «Lenovo A3161», вартістю 652грн., який належать потерпілій ОСОБА_4

Після цього, з місця пригоди зник, викраденим розпорядився на власний розсуд, спричинивши тим самим матеріальну шкоду ОСОБА_4 на суму 652грн..

В апеляції обвинувачений просить вищезазначений вирок змінити у звязку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення в наслідок суворості і помякшити призначене покарання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, зясувавши позицію прокурора, який просив залишити вирок без зміни, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Так, згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

З вироку суду (т.1 а.с.88-90) вбачається, що фактичні обставини встановлені в порядку передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, який позбавляє права учасників судового провадження оскаржувати встановлені фактичні обставини справи.

Крім того, ч.2 ст.394 КПК України забороняє переглядати встановлені вищевказаним способом обставини справи.

Встановленим обставинам суд першої інстанції дав правильну кваліфікацію за ч.2 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно.

Звідси апеляційна інстанція перевіряє лише відповідність та правильність призначення покарання.

Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження покарання обвинуваченому ОСОБА_2 призначено необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, при цьому враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке в силу ст.12 КК України є злочином середньої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий за корисливий злочин і знов вчинив корисливий злочин в період іспитового строку, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, помякшуючу покарання обставину повне визнання своєї провини, відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Враховуючи наведені вище відомості, районний суд правомірно, за переконанням колегії суддів, прийшов до висновку, що ОСОБА_2 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.185 КК України.

При цьому, аргумент обвинуваченого, що суд першої інстанції не врахував в якості помякшуючої покарання обставини його активне сприяння розкриттю злочину не знайшов свого підтвердження матеріалами кримінального провадження. Так, згідно обвинувального акту (т.1 а.с.3) органи досудового слідства взагалі не встановили жодної з обставин передбачених ст.66 КК України.

Поряд з цим, аргументи обвинуваченого стосовно того, що суд не взяв до уваги його сімейні обставини також не підтверджуються матеріалами справи в яких відсутні жодні документи з цього приводу.

Разом з цим з положень ч.2, 3 ст.78 КК України випливає, що якщо засуджений протягом іспитового строку вчинив новий злочин, яке свідчить про його небажання стати на шлях виправлення то суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання і призначає йому покарання за правилами, передбаченими в ст.ст.71, 72 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів, на підставі вищенаведеного приходить до висновку, що призначене ОСОБА_2 покарання за вчинення злочину передбаченого ч.2 ст.185 КК України неможна вважати явно несправедливим через його суворість в розумінні ст.414 КПК України оскільки санкція вказаної норми передбачає і більш суворе покарання ніж призначене обвинуваченому.

Відповідно до ч.1 ст.71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Згідно абз.2 п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» - при застосуванні правил ст.71 КК судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.

Отже, остаточне призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_2 відповідає вищенаведеним правовим приписам.

Звідси колегія суддів приходить до висновку про безпідставність апеляційних вимог і відсутності процесуальних підстав для зміни чи скасування оскаржуваного вироку суду встановлених ст.ст.408, 409 КПК України.

Крім того, оскільки ч.5 ст.72 КК України встановлює, що строк попереднього увязнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє увязнення, провадиться з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі то це положення, за переконанням колегії суддів, необхідно врахувати у своєму рішенні

Керуючись ст.ст.404, 405, 407-409, 419 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, а вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15.10.2015р. відносно ОСОБА_2 без зміни.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України зарахувати строк попереднього увязнення з 15.10.2015р по 19.05.2016р. з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, в той самий строк з дня вручення йому копії.

Головуючий

Судді