Ухвала суду № 58843418, 05.07.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 751/1496/16-ц Провадження № 22-ц/795/1250/2016 Категорія цивільнаГоловуючий у I інстанції Деркач О. Г. Доповідач - Бечко Є. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3, при секретарі:ОСОБА_4,за участю:ОСОБА_5, її представників ОСОБА_6 ОСОБА_7, відповідача ОСОБА_8 та його представника ОСОБА_9

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 18 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_10, ОСОБА_8, приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 про визнання права власності на спадкове майно, витребування майна у добросовісного набувача, скасування рішення,

в с т а н о в и в:

Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 18 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_10, ОСОБА_8, приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 про визнання права власності на спадкове майно, витребування майна у добросовісного набувача, скасування рішення задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 3/4 частини житлового будинку №6, що розташований в м.Чернігів по пров. Смирнова, з прибудовою та з відповідною частиною надвірних будівель, які складаються з: кімнати під літ. 1-3 площею 17,1 кв. м, кімнати під літерою 1-4 площею 18 кв.м, коридору під літ. 1-1 площею 7,9 кв.м, кухні під літ. 1-2 площею 12,3 кв.м, ванни під літ. 1-7 площею 3,0 кв.м, вбиральні під літ. 1-8 площею 2,5 кв.м, вбудованої шафи під літ. 1-9 площею 0,4 кв.м, тамбуру під літ. І площею 2,5 кв.м, прибудови під літ. «А1-1», погребу під літ. «б1», сараю під літ. «б-1», сараю (І поверх) під літ. «Б-1», сараю (ІІ поверх) під літ. «Б1-1», ґанку під літ. «а». - в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_12, який помер 29 жовтня 2014 року; зобов'язано ОСОБА_8 повернути ОСОБА_5 3/4 частини вказаного житлового будинку з прибудовою та з відповідною частиною надвірних будівель; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 лютого 2016 року №28470544 про реєстрацію права власності на 3/4 частини даного житлового будинку з реєстраційним номером 179574101, за субєктом: ОСОБА_8, податковий номер НОМЕР_1, прийняте приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_11, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_8 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норма матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, приймаючи своє рішення, порушив вимоги процесуального законодавства, вийшов за межі позовних вимог, які в свою чергу включать і підставу позову, а також безпідставно до правовідносин, які виникли, застосував приписи ст.1212 ЦК України.

Апелянт зазначає, що при посвідченні договору дарування приватним нотаріусом було перевірено відсутність будь-яких заборон, арештів та інших обтяжень за відчужувачем ОСОБА_13, а також і відносно даного житлового будинку. Зокрема було підтверджено, що судових спорів відносно майна, що дарується не існує. Крім того, враховуючи те, що ОСОБА_8 було передано ОСОБА_13 17000 доларів США за житловий будинок №6 по провулку Смирнова, 6, то фактично було укладено між ними договір купівлі-продажу та до даних правовідносин слід застосувати норми матеріального права, що регулюють відносини договору купівлі-продажу, а не договору дарування.

Також апелянт зазначає, що ОСОБА_8 є добросовісним набувачем в силу ст.330 ЦК України тому, вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд мав враховувати, що воно набуто на підставах, які не заборонені законом, зокрема, на підставі правочинів. В той же час, ОСОБА_8 після укладення договору дарування від 26 лютого 2016 року та відповідної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно став власником 3/4 частини спірного житлового будинку.

Апелянт відмічає, що рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова набрало законної сили лише 01 грудня 2015 року, в той час коли його відчуження ОСОБА_10 було здійснено ще 24 липня 2015 року, про що зазначено в самому оскаржуваному рішення суду першої інстанції. Тобто, на момент його відчуження ОСОБА_10 вона була законним його власником, а тому мала повне право ним розпоряджатись. Позивач ОСОБА_5 не була власником спірного житлового будинку, не набув право власності і її спадкодавець ОСОБА_12

ОСОБА_8 вказує, що майно, а саме частина житлового будинку, в свій час вибула з володіння ОСОБА_12 з його волі, на підставі укладеного ним Договору довічного утримання, а згідно пбз.3 п.26 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 07 лютого 2016 року недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. Тому в даному випадку жодним чином не можна говорити про те, що спірне майно вибуло поза волею його власника, навіть навпаки.

Апелянт вважає, що на даний час відсутні підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які б давали право позивачу по даній справі витребувати майно у добросовісного набувача ОСОБА_8, а тому позивач обрав не належний спосіб захисту своїх права та має право на відповідне відшкодування збитків, завданих відповідачем ОСОБА_10 Однак суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, обґрунтував своє рішення застосуванням до правовідносин які виникли приписів ст.1212 ЦК України.

Також апелянт зазначає, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Отже, враховуючи, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 немає будь-яких договірних відносин, а майно перебуває у ОСОБА_8 не на підставі укладеного з власним договору, а на підставі укладеного договору між ОСОБА_8 та ОСОБА_13, а тому до даних правовідносин не може бути застосовано приписи ст.1212 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що відповідний договір довічного утримання, на підставі якого здійснювалася передача власником спірного нерухомого майна, в наступному було розірвано і рішенням суду визнано право власності за попереднім власником, суд не вбачає правових підстав збереження цього майна за відповідачем ОСОБА_8 і вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між спадкоємцем майна і його володільцем, саме положень статті 1212 ЦК України.

З таким висновком погоджується колегія суддів апеляційного суду враховуючи наступне.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.25 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Відповідно до вимог ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно п. 3 ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Так, Цивільним кодексом України в главі 29 передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми ст.ст.387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст.388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

При цьому за змістом ст.388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Згідно з вимогами ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст.ст.215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.330, 388).

Судом першої інстанції встановлено, що 30 січня 2013 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_10 був укладений договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу, згідно якого ОСОБА_12 передав у власність ОСОБА_10 3/4 частини житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: в м.Чернігів, провул.Смирнова, буд.6, які складаються з: кімнати під літ. 1-3 площею 17,1 кв. м, кімнати під літерою 1-4 площею 18 кв.м, коридору під літ. 1-1 площею 7,9 кв.м, кухні під літ. 1-2 площею 12,3 кв.м, ванни під літ. 1-7 площею 3,0 кв.м, вбиральні під літ. 1-8 площею 2,5 кв.м, вбудованої шафи під літ. 1-9 площею 0,4 кв.м, тамбуру під літ. І площею 2,5 кв.м, прибудови під літ. «А1-1», погребу під літ. «б1», сараю під літ. «б-1», сараю (І поверх) під літ. «Б-1», сараю (ІІ поверх) під літ. «Б1-1», ґанку під літ. «а»., яка в свою чергу зобовязалася забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно на умовах цього договору(а.с.21-23).

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2014 року, яке остаточно набуло законної сили 01 грудня 2015 року, вказаний договір був розірваний, при цьому було визнано право власності на вищезгадане спірне нерухоме майно знову за ОСОБА_12 (а.с.7-16).

В подальшому, 15 жовтня 2014 року ОСОБА_12 склав заповіт, згідно якого все майно, рухоме та нерухоме, яке належало йому на праві приватної власності, заповів позивачу ОСОБА_5 (а.с.4).

29 жовтня 2014 року ОСОБА_12 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.5).

ОСОБА_5 у встановлений законом строк, звернулася до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_14 із заявою про прийняття спадщини та видачу відповідного свідоцтва після померлого ОСОБА_12 на підставі заповіту, проте, оформити право власності на вищевказане спадкове нерухоме майно не змогла, оскільки відсутня реєстрація права власності за спадкодавцем на спірні 3/4 частини житлового будинку №6 по провулку Смирнова в м.Чернігові з прибудовою за з відповідною частиною надвірних будівель (а.с.172-191).

Так, згідно договору дарування від 24 липня 2015 року за №2226 ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_15 вказане спірне спадкове майно, а саме 3/4 частини житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: в м. Чернігів, провул. Смирнова, буд. 6, на яке, після неодноразового відчуження в наступному, 26 лютого 2016 року набув права власності за договором дарування відповідач ОСОБА_8 (а.с.24-28, 110-112).

Враховуючи викладене, та беручи до уваги те, що спірне майно вибуло з володіння власника ОСОБА_12 за договором, тобто з його власної волі, і позивачка, станом на час вибуття спірного майна, не мала речового права на нього, суд вважає, що вимоги останньої в частині витребування нею майна, як власником цього майна, на підставі ст. 388 ЦК України, не підлягають задоволенню.

Разом з тим, згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобовязання.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи.

За положеннями ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, оскільки рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 12 серпня 2014 року, яке набрало законної сили 01 грудня 2015 року було розірвано договір довічного утримання укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_10 і визнано право власності на передане спірне нерухоме майно знову за ОСОБА_12, втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення речового права позивачки та наявності підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_8 є добросовісним набувачем та договір дарування від 26 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_13 не визнавався недійсним, оскільки згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Тобто для повернення майна не має необхідності визнавати всі наступні правочини недійсними.

Доводи апеляційної скарги, що суд вийшов за межі позовних вимог, які в свою чергу включають і підстави позову, а також безпідставно до правовідносин, які виникли застосував приписи ст.1212 ЦК України, ґрунтуються на невірному розумінні апелянтом норм закону. Адже, згідно п.4 ст.214 ЦПК України, саме суд, під час ухвалення рішення, зясовує яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким чином, після оцінки фактичних обставин справи та визначення їх правового характеру, на визначення щодо того, яку саме правову норму слід застосувати, а також зміст цієї норми, при цьому суд вирішує також в якій редакції ця норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Оскільки добросовісне набування в розумінні ст.388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння. У відповідності до ч.3 ст.388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. ОСОБА_8 набув частину спірного житлового будинку безвідплатно - у дар, відтак, наявні усі підстави для витребування нерухомого майна від ОСОБА_8 навіть за умови його добросовісності.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі за № 6-164цс12 у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч.2 ст.1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст.388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для застосування ст.1212 ЦК України, оскільки матеріалами справи доведено наявність порушеного речового права позивачки.

Висновки суду відповідають обставинам справи в межах наданих сторонами і досліджених в судовому засіданні доказів та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних доказах і, як такі, що висновків суду не спростовують, підлягають відхиленню.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 18 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: