Вирок № 58842380, 04.07.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-кп/785/252/16

Номер справи місцевого суду: 521/1874/15-к

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Прібилов В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2016 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Прібилова В.М.,

суддів: Кадегроб А.І. та Котелевського Р.І.,

за участю:

секретарів: Стадніченко А.І., Швець В.Ф., Головченко Ю.Л., Миргородської Г.В., Ярахмедова Є.О.,

прокурора - Нікітіна Ю.М.,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

захисника - ОСОБА_3,

потерпілого -ОСОБА_4,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12014160470005534 від 26.06.2014 року за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2 та представника потерпілого адвоката ОСОБА_6 на вирок Малиновського районного суду м. Одеса від 10.12.2015 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, українець, громадянин України, пенсіонера, який зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимий,

визнаний винним та засуджений:

- за ч.4 ст.296 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі;

- за ч.1 ст.122 КК України до 2 (двох) років позбавлення волі.

Відповідно до ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2 остаточно визначено покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

Цивільний позов, заявлений прокурором в інтересах комунального закладу «Міська клінічна лікарня №10» - задоволено частково та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_2 20000 грн.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з обвинуваченого на користь потерпілого 11252 грн. - матеріального збитку та 35000 грн. - моральної шкоди.

встановив:

Згідно з вироком суду, 26.06.2014 року, приблизно о 13 годині 10 хвилин, ОСОБА_2, знаходячись на перехресті вулиць Якіра та ОСОБА_7 в м. Одеса, керуючи автомобілем марки «Джиллі» д/н ВН 6088ВЕ, під час руху транспортних засобів по вул. Генерала Петрова на зелений колір світлофору здійснив різке гальмування, вийшов з вищевказаного автомобілю залишивши його на проїжджій частині, чим перешкодив нормальному руху інших транспортних засобів, та діючи із хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, яке виразилось у висловлюванні на адресу раніше невідомого йому ОСОБА_4 нецензурною лайкою, демонструючи особливу зухвалість та зневажливе ставлення до суспільних інтересів, з метою пошкодження чужого майна, підійшов до автомобіля НОМЕР_1, належний ОСОБА_4 та наніс два удари кистю руки зжатої в кулак по лівому передньому боковому склу та розбив його. З метою припинити протиправні дії обвинуваченого ОСОБА_8 потерпілий ОСОБА_4 вийшов із авто «Форд-Транзит» та став попереду авто, яким керував ОСОБА_2 Продовжуючи свої злочинні дії, висловлюючись нецензурною лайкою на адресу потерпілого, ОСОБА_2 сів у свій автомобіль та керуючи ним, умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_4 здійснив на нього наїзд, тим самим пристосувавши вказаний автомобіль для нанесення тілесних ушкоджень. Після цього, ОСОБА_2 керуючи своїм автомобілем та загрожуючи життю потерпілому - продовжив рух незважаючи на те, що останнього було умисно збито обвинуваченим і потерпілий, знаходячись на капоті та чіпляючись за деталі кузову під час руху автомобіля намагався не потрапити під його колеса. Внаслідок застосування ОСОБА_2 автомобіля марки «Джиллі», як знаряддя спричинення тілесних ушкоджень, ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Вказані дії ОСОБА_2 судом кваліфіковані за ч.4 ст.296 КК України як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням іншого предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень

Крім того, суд визнав ОСОБА_2 винним за те, що під час вчинення вищевказаних хуліганських дій, обвинувачений, знаходячись на перехресті вулиць Якіра та ОСОБА_7 умисно спричинив потерпілому ОСОБА_4 тілесні ушкодження за наступних обставин:

Так, розбивши ліве переднє скло автомобіля «Форд-Транзит», що належить потерпілому, ОСОБА_2 повернувся до салону автомобіля, на якому він рухався, умисно здійснив наїзд на ОСОБА_4 та протягнув останнього близько 250 метрів через вказане перехрестя по вул. Якіра в напрямку вул. 25-ї Чапаївської дивізії. При цьому, потерпілий від удару бамперу автомобілю обвинуваченого упав на його капот та вхопився за виступи кузову біля вітрового скла. Намагаючись скинути пішохода із капоту автомобіля ОСОБА_2 тричі різко загальмував від чого потерпілий опинився між асфальтним покриттям проїжджої частини та бампером напроти лівого переднього колеса автомобіля, яким керував обвинувачений. Після цього ОСОБА_2 знову різко розпочав рух незважаючи на те, що потерпілий знаходився у вищеописаному положенні під бампером його авто напроти лівого переднього колеса та тримався за елементи кузову намагаючись уникнути переїзду автомобілем. Протягнувши у такому положенні ОСОБА_4, обвинувачений зупинив авто напроти будинку 24 «З» по вул. Якіра у м. Одесі.

Внаслідок злочинних дій обвинуваченого ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді термічних опіків живота, лівої стопи ІІІ ступеня, 1% поверхні тіла, ускладнені некрозом мяких тканин; забитих ран тулуба, які не були небезпечні для життя та викликали тривалий розлад здоровя тривалістю понад 3 тижні (більш ніж 21 день), які згідно п.п. 2.2.2 «Правил судово-медичного встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості».

Вказані дії ОСОБА_2 судом кваліфіковані за ч.1 ст.122 КК України як умисне нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які на є небезпечними для життя і не потягли за собою наслідків, передбачених у ст.121 КК України, але такі, що спричинили тривалий розлад здоровя.

Не погоджуючись з вироком районного суду:

- обвинувачений ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, оскільки автомобіль не може бути предметом, спеціально пристосованим або заздалегідь заготовленим для нанесення тілесних ушкоджень.Посилається на те, що на час вчинення інкримінованих йому злочинів він перебував у стані сильного душевного хвилювання. Не погоджується обвинувачений з вироком суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого, посилаючись на безпідставне стягнення з нього витрат, повязаних з лікуванням потерпілого у лікарні, оскільки ці витрати були стягнуті з нього за позовом прокурора. Вказує на неналежність наданих потерпілим доказів на підтвердження вартості розбитого скла автомобіля, а також копій чеків на придбання медичних препаратів. Крім того, обвинувачений послався на безпідставність стягнення з нього великого розміру моральної шкоди та неврахування судом його віку, стану здоровя і майнового стану.

Обвинувачений ОСОБА_2 просить скасувати вирок в частині визнання його винним за ч.4 ст. 296 КК України та виправдати його, а в частині визнання його винним за ч.1 ст. 122 КК України змінити вирок, шляхом перекваліфікації його дій на ст.128 КК України, призначивши йому мінімальне покарання із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України. В частині вирішення цивільних позовів обвинувачений просить вирок суду скасувати та відмовити в задоволені позовів потерпілого і прокурора. В частині стягнення моральної шкоди обвинувачений просить вирок змінити, стягнувши з нього на користь потерпілого 3000 грн.

- представник потерпілого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчинених кримінальних правопорушень, правильності кваліфікації його дій, просить скасувати вирок суду у звязку мякістю призначеного покарання. Посилається на те, що суд не врахував особливу жорстокість дій обвинуваченого та безпідставно не призначив обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким призначити обвинуваченому покарання:за ч.4 ст.296 КК України у виді 7 років позбавлення волі;за ч.1 ст.122 КК України у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити обвинуваченому остаточне покарання у виді 7 років позбавлення волі. Апелянт просить задовольнити в повному обсязі цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 в частині стягнення моральної шкоди, стягнувши з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь потерпілого 100000 грн.

- захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_3 подав заперечення на апеляційну скаргу представника потерпілого, в яких вказує на необґрунтованість і безпідставність скарги, посилається на невинуватість його підзахисного, просить в задоволенні апеляційних скарг представника потерпілого відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника потерпілого; захисника обвинуваченого, який підтримав доводи апеляції обвинуваченого та заперечував проти апеляції представника потерпілого; потерпілого та його представника, які підтримали доводи своєї апеляції і заперечували проти апеляції обвинуваченого; думку прокурора, який частково підтримав подані сторонами апеляції і просив перекваліфікувати дії обвинуваченого з ч.4 ст.296 на ч.1 ст.296 КК України; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляцій; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому, апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Відповідно до розяснень, що містяться в п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 р. №1 «Про практику постановлення судами вироків при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку», у разі коли апеляційний суд постановляє свій вирок лише щодо частини обвинувачення, яке має окрему кримінально-правову кваліфікацію, він цим вироком частково скасовує вирок суду першої інстанції із погіршенням становища засудженого, а іншим процесуальним документом - ухвалою - той же вирок у частині засудження за іншими статтями Кримінального кодексу України залишає без зміни, змінює або скасовує.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне рішення за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2 в частині неправильної кваліфікації його дій за ч.1 ст.122 та ч.4 ст.296 КК України, недоведеності його винуватості у вчинені цих кримінальних правопорушень та розгляду цивільного позову, а також апеляційної скарги представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 в частині розгляду цивільного позову викласти в ухвалі окремим документом.

У відповідності до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду щодо кваліфікації дій обвинуваченого викладені окремо в ухвалі апеляційного суду від 04 липня 2016 року, якою дії обвинуваченого ОСОБА_2 перекваліфіковані з ч.4 ст.296 КК України на ч.1 ст.296 КК України та кваліфіковані як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.

При цьому, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, які кваліфіковано як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Стаття 409 КПК України передбачає перелік підстав для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, зокрема ч. 2 цієї статі передбачає можливість скасування чи зміни вироку суду першої інстанції у разі невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через мякість або через суворість.

Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій, ступеню їх тяжкості та даним про особу винного. При призначенні покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його помякшують та обтяжують.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 122 КК України призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України. При цьому судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, обставини його вчинення, відомості про особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, є особою пенсійного віку, позитивно характеризується, має постійне місце проживання.

Обставинами, які помякшують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 суд визнав його добру характеристику, часткове відшкодування цивільного позову прокурора, наявність у нього тяжких захворювань та те, що обвинувачений раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.

Апеляційний суд вважає непереконливими доводи потерпілого та його представника про необхідність призначення обвинуваченому реальної міри покарання, без застосування положень ст.75 КК України, оскільки враховуючи пенсійний вік обвинуваченого, призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі не буде в повній мірі відповідати вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, приписи якої вказують на те, що покарання має мати на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів засудженим. З урахуванням віку обвинуваченого ОСОБА_2 та стану його здоровя, апеляційний суд вважає, що його виправлення та перевиховання можливе без його ізоляції від суспільства.

Разом з тим, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, апеляційний суд вважає, що при призначенні покарання судом першої інстанції не в повній мірі враховано характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та призначено покарання, яке за своїм видом є недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Під час проведення судового розгляду в районному та апеляційному судах, потерпілий та його представник просили суд призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, в тому числі застосувати визначене ст.55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами. В обґрунтування своїх доводів вони посилалися на допущені під час вчинення зазначеного злочину обвинуваченим грубі порушення правил дорожнього руху, його зневажливе ставлення до встановлених правил, які потягли за собою наслідки у вигляді спричинення потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Крім того потерпілий та його представник зазначили, що лише відповідними діям потерпілого, який прийняв усі можливі заходи та випадково не потрапив під колеса автомобіля обвинуваченого, утримуючись фактично під автомобілем шляхом зачеплення за деталі автомобіля, не настали більш тяжкі наслідки.

Відповідно до положень ст.55 КК України та розяснень, які містяться в п.15 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 року « Про практику призначення судами кримінального покарання»додаткові покарання мають важливе

значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами. При цьому,позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у звязку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Апеляційний суд вважає слушними доводи потерпілого та його представника про безпідставність не призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки вчинення обвинуваченим ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, безпосередньо повязане з керуванням ним транспортним засобом, а тому доводи апеляційної скарги представника потерпілого про позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами, підлягають задоволенню.

При цьому, апеляційний суд виходить зобставин скоєного злочину, допущення обвинуваченим грубих порушень вимог Правил дорожнього руху, в результаті яких він вчинив наїзд на потерпілого, а також наслідків цього наїзду, в результаті якого потерпілому були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості.

За наведених обставин, апеляційна скарга представника потерпілого підлягає частковому задоволенню, вирок суду щодо ОСОБА_2 підлягає скасуванню в частині призначеного покарання за ч.1 ст.122 КК України, внаслідок невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 414, 420, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника потерпілого адвоката ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Вирок Малиновського районного суду м. Одеса від 10.12.2015 року відносно ОСОБА_2 - скасувати в частині призначеного йому покарання за ч.1 ст.122 КК України та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_2 за ч.1 ст.122 КК України покарання у виді у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки позбавлення волі

На підставі ст. 55 КК України ОСОБА_2 призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2(два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом 2 ( двох ) років не вчинить нового злочину.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_2 обовязки: не виїжджатиза межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи.

Вирок вступає в силу з моменту проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту набрання ним законної сили.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати її в суді.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Судді апеляційного суду Одеської області

В.М. ОСОБА_9 ОСОБА_10 Котелевський