Рішення № 58842237, 05.07.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/4221/16 Головуючий 1 інст. Золотарьова Л.І.

Справа № 640/17665/14-ц Доповідач Бурлака І.В.

Категорія: інші

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05» липня 2016 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Даніка», Держава Україна в особі Київської Обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, третя особа: Київський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про зняття з арешту,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним та у подальшому уточненим позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Даніка», Держава Україна в особі Київської Обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області.

В обґрунтування свого позову посилався на те, що 22 травня 2014 року між ним та Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_4 Ворота» укладено договір цесії, відповідно до умов якого він набув права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 330 та договором іпотеки № 05-126, укладеними 15 квітня 2005 року між первісним кредитором та ОСОБА_1

Листом № 2488 від 02 червня 2014 року Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_4 Ворота» повідомив боржника про відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором.

Зазначив, що пунктом 2.2 договору цесії вказано, що станом на дату укладення договору сума вимог, що відступається становила: сума строкової заборгованості за кредитом 78700,00 грн. та 18600,00 доларів США, сума простроченої заборгованості за відсотками 6837,93 грн. та 1655,18 доларів США, сума строкової заборгованості за відсотками 145,54 грн. та 34,40 доларів США. Відповідно до умов договору про надання споживчого кредиту № 330 від 15 квітня 2005 року із змінами, що були внесені договором про зміни № 21 від 13 травня 2014 року строк основного зобовязання встановлений сторонами до 12 серпня 2014 року.

Вказав, що ОСОБА_1 до теперішнього часу заборгованість не погасив, він звертався 14 серпня 2014 року та 23 вересня 2014 року до боржника із заявами з вимогою про погашення боргу.

Зазначив, що предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: трикімнатна квартира загальною площею 72,80 кв. м., житловою площею 45,30 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1

Вказав, що йому стало відомо, що предмет іпотеки знаходиться під арештом та забороною, що порушує його права, оскільки він має пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у разі порушення позичальником умов кредитного договору, невиконання або неналежного виконання зобовязань за кредитним договором.

Просив скасувати арешт та заборону на відчуження квартири АДРЕСА_2, накладені 22 жовтня 2013 року арешт нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 40204690 Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 11 жовтня 2013 року, запис про обтяження № 5634323 та № 2989296 (спеціального підрозділу); 28 травня 2014 року арешт нерухомого майна на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова № 640/1463/14-ц від 15 травня 2014 року про забезпечення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, запис обтяження № 5818595; 16 вересня 2014 року арешт нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 47748467 Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 15 вересня 2014 року в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», розмір заборгованості становить 2735833,95 грн., запис про обтяження № 7012940; 29 квітня 2014 року накладено арешт на нерухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 43054902 Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції 29 квітня 2014 року в інтересах ОСОБА_3, розмір заборгованості становить 1207587,00 грн., запис обтяження № 5506327 (спеціального підрозділу); 25 березня 2015 року накладено арешт на нерухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 46825348 державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області 11 березня 2015 року в інтересах Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», розмір заборгованості становить 3075878,00 грн., запис про обтяження № 9168538; 29 травня 2015 року накладено арешт на нерухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 46975170, в інтересах Держави з приводу стягнення заборгованості у розмірі 2079,40 грн.; 12 листопада 2015 року накладено арешт на нерухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 49284120 Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції 09 листопада 2015 року в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Даніка» розмір заборгованості становить 11936,40 грн., запис про обтяження № 12022443 (спеціального підрозділу).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2016 року, в якому ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 10 червня 2016 року виправлено описки, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, знято арешт та заборону на відчуження іпотечної квартири АДРЕСА_3, яка на праві власності належить ОСОБА_1, накладені на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 47748467 Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції 15 вересня 2014 року, запис про обтяження № 7012940 від 16 вересня 2014 року; постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 43054902 Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції 29 квітня 2014 року, запис про обтяження № 5506327 від 29 квітня 2014 року (спеціального розділу); постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 46825648 відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області 11 березня 2015 року; постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 46975170 Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції 29 травня 2015 року; постанови про арешт майна боржника та оголошення на його відчуження № 49284120 Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції 09 листопада 2015 року, запис про обтяження № 12022443 від 12 листопада 2015 року (спеціального розділу); в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому посилався на неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що спірна квартира є його єдиним житловим приміщенням, яку він використовує для свого постійного проживання, та відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» вона не може бути примусово стягнута; вирішення питання про скасування арештів та зняття заборон на його квартиру до вирішення питання про остаточну суму його зобовязань перед позивачем та питання про право позивача на звернення стягнення на його квартиру є неправомірним та передчасним.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду скасувати.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 як іпотекодержатель має право на зняття арешту.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 квітня 2005 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерний ОСОБА_6 «ОСОБА_4 Ворота» та ОСОБА_1 укладено договір № 330 про надання споживчого кредиту на суму 45000,00 доларів США зі сплатою 18% річних за користування кредитом строком до 12 квітня 2007 року.

13 травня 2014 року внесено зміни до цього договору, згідно якого прострочена сума заборгованості склала 18600 доларів США та 78700,00 грн. строком до 12 серпня 2014 року.

З метою забезпечення зобовязання 15 квітня 2005 року між сторонами укладено договір іпотеки №05-126, предметом якого є трикімнатна квартира загальною площею 72,80 кв. м., житловою площею 45,30 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, внесено відомості про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження.

22 травня 2014 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір цесії, згідно якого ОСОБА_2 набув права вимоги первісного кредитора банка до ОСОБА_1 за кредитним та іпотечним договорами, внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки в запис № 5634367 щодо іпотекодержателя.

Із витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 22 жовтня 2013 року, 29 квітня 2014 року та 16 вересня 2014 року Київським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції на виконання судових рішень накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1, зокрема і на спірну квартиру.

Частиною 1 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року із змінами та доповненнями передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як вбачається з матеріалів справи на теперішній час власником спірної квартири є ОСОБА_1, іпотекодержателем ОСОБА_2

Позовних вимог щодо визнання за ним права власності на спірне майно ОСОБА_2 не пред'являв.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що в провадженні суду першої інстанції знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2Є до нього про стягнення суми боргу. На теперішній час суму заборгованості не визначено; будь яких судових рішень про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором цесії або звернення стягнення виходячи з вимог іпотечного договору на предмет іпотеки, або наявності виконавчого напису матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано.

Статтями 44, 54 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року із змінами та доповненнями передбачено порядок звернення на заставлене майно та черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатньої стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів. Зокрема в них зазначено, що у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленного майна. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно.

Аналізуючи наведені норми права слід зазначити, що тільки власник має право на зняття арешту.

Між тим, враховуючи, що не тільки ОСОБА_2, а й ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Даніка», Держава Україна в особі Київської Обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області є кредиторами, на користь яких з ОСОБА_1 стягнуто відповідні грошові суми і ці судові рішення примусово виконуються, на все нерухоме майно ОСОБА_1, зокрема, і на спірну квартиру, накладено арешт, судова колегія вважає, що при наявності відповідних правових підстав іпотекодержатель має пріоритетне право на задоволення своїх вимог при реалізації іпотечного майна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущений строк позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Не встановивши фактично обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надавши належної оцінки наявним у справі доказам суд першої інстанції в порушення вимог ст. 212 214 ЦПК України дійшов помилкового висновку щодо задоволення позову ОСОБА_2

У звязку з чим рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.1 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2.ст.314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2016 року скасувати і в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії